Про Конституцію України і ставлення влади до неї з нагоди 30-річчя її прийняття. Ч. 4

   Читайте початок статті, ч. 2, ч. 3. 

                                                                                   13

   Й завершу я всі ці викладені вище з нагоди 30-річчя прийняття Конституції України факти про ганебне ставлення Леоніда Кучми і Зе до неї й до тих, хто її приймав, про що свідчить відносно Зе-влади моя публікація «Ніхто з владних ідіотів (ідіоток) навіть не зателефонував! Ніхто! Ганьба всій такій владі!», та «парад лицемірства» й цинічного лукавства із їхньої сторони стосовно Основного Закону України своїми міркуваннями, висловленими мною в оприлюдненому 28 червня 2026 року вебсайтом «Суспільне Чернівці» інтерв'ю «Буковинець Манчуленко: як ухвалювали Конституцію України та які рішення 1996 року відгукуються сьогодні»: «Буковинець Георгій Манчуленко – один із перших депутатів незалежної України, який у 1994 році увійшов до Верховної Ради (України – Г. М.) в період становлення державності. Він був безпосереднім учасником ключових політичних процесів 90-х років, зокрема ухвалення Конституції України 1996 року та дискусій про модель державного устрою.

   Як ухвалювали Основний Закон країни, чому затягнувся конституційний процес, які рішення щодо статусу Криму він вважає помилковими та які політичні компроміси вплинули на розвиток України – в інтерв'ю…

   У 1994 році ви вперше прийшли до парламенту. Як це – молодій людині з регіону одразу зайти у політику, коли вирішувалася доля країни? З якими викликами ви зіштовхнулися в перші місяці роботи?

   Дійсно, не так просто вийти у велику політику з регіонального рівня. На той час у Чернівецькій області я очолював Чернівецьку крайову організацію Народного руху України, розбудовуючи рухівські структури. Активно працював на утвердження української державності з кінця 80-х і початку 90-х років (мої статті „Хіба можна розчаруватися в Україні?!“ + вона ж та „Відмежовуємося від такої політики Президента“,  або Манчуленкo все пам'ятає...» – якраз про це – Г. М.). Був досить відомим уже в політичних колах Чернівецької області.

   Але, звісно, парламент – це зовсім інший рівень, ніж політика регіонального масштабу. Доводилося вже набиратися досвіду в самому процесі діяльності у Верховній Раді України. Знадобився певний час, щоб навіть освоїти всі парламентські структури, не кажучи вже про взаємодію з Кабінетом Міністрів України, настільки депутату доводиться вирішувати багато питань регіонального плану і виборців свого округу (що й підтверджується моїми звітами про мою депутатську діяльність: «Рік у Верховній Раді України: звіт і аналіз» («Нова буковинська газета" № 22 від 26 травня 1995 року) + "Рік у Верховній Раді" (газета "Буковинське віче" № 37 від 7 червня 1995 року) + "Un an in Rada Suprema" (газета "Zorile Bucovinei" від 7 червня 1995 року) + "Рік у Верховній Раді: звіт і аналіз" (газета "Хотинські вісті" № 28 від 17 червня 1995 року); "Георгій Манчуленко. Три роки у Верховній Раді України: звіт і аналіз" («Нова буковинська газета" № 22 від 30 травня і № 23 від 6 червня 1997 року; газета "Голос краю", м. Заставна, № 23 від 6 червня, № 24 від 13 червня, № 25 від 20 червня, № 26 від 27 червня і № 27 від 4 липня 1997 року; газета "Буковинське віче" № 45 від 11 червня, № 47 від 18 червня, № 48 від 21 червня, № 49 від 25 червня, № 51 від 2 липня і № 55 від 16 липня 1997 року; газета "Zorile Bucovinei" № 45 від 11 червня 1997 року; газета "Хотинські вісті" № 25 від 14 червня, № 26 від 21 червня і № 28 від 5 липня 1997 року); "Україні – порядну владу і чесних депутатів! Що мною зроблено…" – Г. М.). Десь до пів року пішло у мене на освоєння…

   А далі вже, набравшись певного досвіду, було дещо простіше. Але в політиці ніколи просто не буває. Ті рішення, які вже з'являються у сесійній залі, – це лише верхівка айсберга. Багато роботи здійснюється в кулуарах, в комітетах парламентських, консультаціях з фахівцями, перш ніж вийти вже на остаточне голосування.

   Україна п'ять років після проголошення Незалежності жила за старою радянською Конституцією УРСР. Як це впливало на щоденне життя країни та роботупарламенту? Чому процес підготовки нового документа затягнувся аж до 1996 року?

   Дійсно, до прийняття нової Конституції у 1996 році Україна користувалася радянським основним законом, який періодично латався з моменту проголошення незалежності. Але ця стара радянська Конституція не відповідала вимогам часу. Робота тривала фактично від самого початку здобуття незалежності, але вийшла на фіналізацію аж у 1996 році, тому що надто багато підводних течій було в самому процесі.

   Існували різні думки щодо того, якою має бути Україна: чи напівпрезидентською республікою, чи президентською, чи парламентською. А все це узгоджувалося в стінах парламенту разом із представниками Президента України.

   Як відомо, Леонід Кучма (котрий є фігурантом "плівок Мельниченка" – "справи Гонгадзе", тобто "касетного скандалу", на що вказує мій матеріал "Враг нє дрємлєт!" – Г. М.) по-іншому бачив, якою має бути Конституція. Він був прихильником двопалатного парламенту. Хоча для унітарної держави це нонсенс (про ці та інші речі я також розповідаю й у своєму інтерв'ю "Це була ніч боротьби – і перемоги": як ухвалювали Конституцію України – хроніка з парламенту в Києві та відлуння у Чернівцях", котре було опубліковане 28 червня 2025 року об 11:53 на вебсайті "Шпальта" – Г. М.). Все це накладало відбиток на тривалість процесу, який, зрештою, завершився Конституційною ніччю з 27 на 28 червня 1996 року.

   Звичайно, прийнята Конституція не була бездоганною, оскільки це документ компромісний, але це був значний крок вперед, і це визнавала Венеційська комісія (що й документально підтверджує згадана угорі моя робота "Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!" – Г. М.). Треба було прийняти ще достатню кількість законів у розвиток тих норм, чого, на жаль, до кінця так і не сталося.

   Леонід Кучма вставляв палки в колеса, і багато законів не були прийняті, щоб збалансувати стосунки між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади. Можна згадати і намагання президента провести абсолютно шкідливий референдум, щоб затвердити свій проєкт із двопалатним парламентом.

   На щастя, Конституція була прийнята, результати так званого референдуму Кучми не були узаконені Верховною Радою (України – Г. М.), і Конституція 1996 року стала значним етапом у правотворчому процесі.

   Навколо статусу Криму точилися дискусії. Чому тоді було прийнято рішення про автономію і чи бачили ви вже тоді в цьому потенційну загрозу з боку Росії?

   Так, це питання досить гостро стояло у Верховній Раді України. Я не був прихильником Автономної Республіки Крим, тому що територіальна автономія (особливо в її нинішньому вигляді – Г. М.) у складі унітарної держави (якою є Україна згідно статті 2 її Конституції – Г. М.) – це певний правовий нонсенс.

   Прихильниками такого підходу були ліві сили в парламенті. На жаль, негативну роль зіграв Євген Марчук, який рекомендував приймати положення саме в такому вигляді (моє дослідження "РоССія, Путін і "руССкій мір", ПНХ та здохніть уже нарешті!" + Ч. 2 + Ч. 3 про нього теж розповідає й демонструє його глибоку обізнаність з кримськими проросійськими реаліями, тому підтримка ним територіальної автономії у Криму була, м'яко кажучи, дивною позицією, а в дійсності за своєю суттю – антиукраїнською – Г. М.). Хоча частина депутатів, зокрема Сергій Головатий, пропонували автономію Криму (насправді я казав про Автономію Крим – Г. М.) зі своїм статутом, який мав би затверджуватися Верховною Радою України.

   Але гору взяла точка зору Марчука (до речі, він називав мене "мятежним", що засвідчує його дарчий напис "Щиро від автора "мятежному" Г. Манчуленку. 13. І. 99" на виданні "Марчук Є. К. Виступи. Інтерв'ю. Статті. Книга друга. – К.: Товариство "Знання" України, КОО, 1998. – 463 с." – Г. М.). Була прийнята норма, яка заклала міну сповільненої дії під Україну (про це йдеться у вже вказаній вище моїй праці "Наше майбутнє – в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії" – Г. М.). Підтвердженням став 2014 рік, коли Крим був окупований саме завдяки територіальній автономії зі своєю владою, яка часто діяла всупереч законодавству України. Там абсолютно вільно себе почувала проросійська агентура в органах влади.

   Це вилилося в окупацію Криму, війну на Донбасі (що посвідчують мої аналітичні матеріали "Два чоботи – пара" + він же ж на вебсайті "КорреспонденТ.net", "Обережно – Росія! 10 завдань українцям" + він же на сайті "Gazeta.ua", "Меморандум — Резолюція — Постанова — Заява = ?" + він же ж на вебсайті "Gazeta.ua", "Листи небайдужого… Або перемога, або наша смерть!" + він же на сайті "Gazeta.ua", "Нейтралізація спрута!" + він же ж на вебсайті "Gazeta.ua", "Доступ к тєлу продолжаєтся…" + він же на сайті "Gazeta.ua", "Фільтрація, або Таких "правоохоронців" – на мило!", "Україна – не Кувейт", "Не ваше собаче діло!", "На колєні, тварі…", "Коли боляче…", "Від Парижа до Києва! Від Вашинґтона до Канберри!", "Нас мають за бидло!", "Мюнхен 1938 – Мюнхен 2015", "Подякуймо Путіну…", "Кримінь", "Як російський офіцер у своїх батьків-українців стріляв…", "Незалежна Україна? Маячня!", "Крим… Аляска…", "Ave vita!", "Вперед – у минуле!" і "Московітскій дружбан – собача людина чи людина-собака, або Homo putinus" – Г. М.), а у 2022 році перетворилося на повномасштабну війну (про неї розказують мої дослідницькі публікації "РоССія, Путін і "руССкій мір", ПНХ та здохніть уже нарешті!" (її згадано вгорі, де йдеться про Євгена Марчука), "Миротворець" РоSSія  повинна зникнути з карти світу, або РоSSійскій Райх має бути зруйнований! Смерть роSSійскім/руССкім агрєSSорам-окупантам", "Все для фронту, все для перемоги України над націонал-шовіністичною (нацистською) РоССієй!", "ССО ЗСУ – від моєї пропозиції до початку створення пройшло 15 років. Баггі для українського війська – від моєї пропозиції до волонтерської, не промислової, розробки теж пройшло 15 років чи навіть 21 рік. Це показує наскільки неякісною є влада України!", "Жахлива окопна правда про реалії загарбницької війни РоССіі проти України – її треба знати всім! І що необхідно робити…", "Радник Президента США Джозефа Байдена з національної безпеки Джейкоб Салліван підтримує РоССію!" + Ч. 2 + Ч. 3 + Ч. 4 + Ч. 5, "Льод тронулся, нєгоспода руССкіє окупанти! Уже й Херсон звільнено від вас і все наше буде звільнено!", "РоССіянє – про українців: "Іх нужно убівать, рєзать, душіть". Усім москворуССкопоніматєлям присвячується…", "Мої щирі і від усього серця різдв'яно-новорічні вітання роССіянам та українцям!", "Росія ракетами порушує повітряний кордон НАТО,  але Альянс закриває на це очі – схоже, що з переляку!", "Зе вважає, що загарбницько-неоколоніальна війна РоССіі проти України почалася тільки в 2022 році!" + P. S., "Зе й Лукашенка оберігали взаємне забезпечення захисту державних секретів", "Україна переможе РоССію й вижене її зі своєї території! А що далі?", "І ще один доказ того, наскільки неякісною є влада України!", "Зе – це не Верховний Головнокомандувач (ВГ) ЗСУ,  а Верховна Ганьба (ВГ) ЗСУ!", "Ось як Зе-влада готувалася обороняти Україну від неминучої повномасштабної збройної агресії РоССіі…", "Дурні думкою багатіють перемагають!", "Яке ж воно – оце ідіотське Зе – нікчемне!", "Ще одне свідчення того, як США запобігають перед ворожою до них і всієї світової демократії РоССієй", "Ідіот Зе зневажив усіх людей, що стали до оборони України від агрєSSіі РоССіі в 2014 – 2022 роках!", "Іран зневажає Україну, допомагає РоССіі вбивати українців, а ідіотська Зе-влада жує шмарклі", "КаЦАПський виродок Пу просто знущається над західними лідерами на чолі з ідіотом Трампом!", "Верховна Ганьба (ВГ) ЗСУ Зе має за це відповісти!", "Ідіоте й базікало Зе, чому після блекауту у Києві немає обіцяного тобою блекауту в Москві?!", "Ви лиш почитайте, що наговорив цей трампіст-ідіот Рубіо!", "Зе-Власюк говорить одне, а сам Зе – протилежне", "Дивна заява Зе суперечить заявам Макрона й Мелоні!" та "Ганебні постУпки Кирила Буданова" + Ч. 2 + Ч. 3: таким чином був прокладений шлях від української Автономної Республіки Крим к оккупаціонной "Автономной Рєспублікє "Новороссія", але я надіюся й вірю, що ця тимчасово окупована РоССієй українська територія – Кримський півострів та частина південно-східних областей – все одно буде повернута до складу України – Г. М.). За такі недолугі рішення політиків зараз доводиться платити надто велику ціну життям і здоров'ям українських воїнів.

   Ранок 28 червня: на табло з'являється цифра "321" (голоси "за"). Що відбулося в залі у перші секунди? Опишіть, якими були ваші емоції?

   Ейфорія була. Важко навіть описати ці емоції, які можна було повністю тільки відчути, перебуваючи в сесійній залі Верховної Ради України. Це було відчуття радості через те, що нарешті Україна отримала свою Конституцію, Основний Закон. Це сталося досить пізно. Ми були чи не останньою пострадянською країною, яка прийняла нову Конституцію.

   Звісно, що це була величезна радість. Депутати-однодумці вітали один одного. Це просто незабутні враження, незабутні емоції.

   Я вдячний долі, що мені випала така честь бути причетним до прийняття нового Основного Закону України 1996 року. Він заклав базу для подальшого розвитку конституційного права і основу для удосконалення українського законодавства в усіх сферах суспільного життя. Це чудові спогади.

                             Після прийняття нової Конституції України 28 червня 1996 року –

                                                  перед входом до Верховної Ради України.

                       Автор даного матеріалу на цій світлині – в другому ряду крайній ліворуч, 

   а поруч із Леонідом Кучмою в першому ряду у світлому костюмі – тодішній Голова Верховної Ради

      України Олександр Мороз – один з головних "героїв" уже зазначеної в параграфі 2 моєї роботи

     "Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!" та статті "Куди простягається Україна?",   

  котрому я на одному із пленарних засідань парламенту під час свого виступу зауважив, що коли він

                 не перестане називати мене МанчУленком замість правильної назви МанчулЕнко,

                                                         то я називатиму його МОрозом.

   Чи були у фінальному тексті статті, з якими ви не погоджувалися, але змушені були проголосувати заради загального компромісу?

   Звісно, були нюанси, з якими я особисто не погоджувався. Я залишаюся прихильником президентської республіки, де виконавчу владу очолює президент як голова держави, оскільки він обирається на прямих виборах.

   Не всі мої колеги з Народного Руху України тоді підтримували таку точку зору. Будучи в меншості, я підкорився рішенню більшості фракції. Я не є прихильником парламентської республіки, бо вона має багато недоліків і не передбачає обмеження термінів для Прем'єр-міністра. Натомість напівпрезидентська модель, яка є в нас, має обмеження (для Президента України – Г. М.) – не більше двох термінів підряд.

   Подальші роки тільки підтверджували мою позицію: завжди виникають тертя між Президентом і Кабінетом Міністрів. Юридично згідно з Конституцією 1996 року Президент – тільки голова держави, але фактично він контролював усю виконавчу гілку.

   Ці протиріччя мали місце і шкодили розвитку української державності. Але політика – це мистецтво компромісів, і гору взяла саме модель із Президентом та виконавчою владою, яку очолює Кабінет Міністрів. Проте зараз помітно тертя через те, що Президент у нас як верховний арбітр над усіма, а він мав би бути головою держави і головою виконавчої влади (причини ж такого тертя детально роз'яснює вже згадана вище моя робота "Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!" – Г. М.).

   Якби у вас була можливість повернутися в 1996 рік, яку статтю чи норму Конституції ви б сформулювали зовсім інакше, враховуючи теперішній досвід війни та євроінтеграції?

   Повернутися назад на 30 років неможливо. Звісно, я дуже багато докладався до розвитку і зміцнення українського війська, бо вважав, що сучасне, вишколене і озброєне належним чином військо – це найкращий гарант незалежності України. Ці мої підходи мали своє трагічне підтвердження в 2014-му та в 2022 роках, коли Росія розпочала війну.

   Якби була моя воля, я ніколи б не вписував у перехідні положення Конституції 1996 року норму про базування російського Чорноморського флоту в Криму. Я вважав, що це не відповідає національним інтересам і говорив про це публічно у Верховній Раді (України – Г. М.). Навіть Леонід Кучма у своїй книжці мене прямо цитував, ніби я хочу таким чином розпалити війну між Росією і Україною (уже згадана вгорі моя праця "Час показав…" детально описує цей кучмівський пасаж – Г. М.). Але Росія якраз завдяки цьому і мала базу для окупації Криму.

   Там подавалося це як тимчасове перебування, але для Росії тимчасовість – це фактично назавжди. Пам'ятаю абсолютно неконструктивну позицію на той час Cекретаря Ради національної безпеки і оборони України Горбуліна. Чомусь зараз його підносять ледь не як батька української державності (котрий після Указу Президента України № 601/2025 "Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України", підписаного Зе 20 серпня 2025 року, навіть став українською національною легендою та – тільки на Зе-папері – Г. М.), але він якраз відстоював точку зору, що російський флот має бути в Криму (й відстоював не лише це, як демонструє моя травнева ще 2015 року публікація "Приїхали!" із доповненням: "P. S. Урядовий ВЧ-зв'язок колишнього СССР, як єдина, контрольована Москвою, система, діє й зараз майже по всій території так званого Содружєства Нєзавісімих Государств (СНГ) під пильним оком, вірніше вухом, Росії.

   Вперше мною було піднято питання про від'єднання України від цього московського вуха ще в 1995 році під час наради з безпекових питань групи народних депутатів України – членів парламентського комітету у закордонних справах і тодішнього Секретаря РНБО України Володимира Горбуліна. Він щось завуальовано відповів про політичну недоцільність, передчасність подібного рішення, але зрозуміло було одне: кучмівський режим, заграючи з Росією, не збирався рвати російські телефонні пута…

   Країни Балтії, зі здобуттям незалежності у 1991 році, одразу відрізали від себе цей технічний вид російських імперських пут…

   Україна відмовилася від єдиного, спільного з Москвою, себто Росією, ВЧ-зв'язку лише 10 січня 2013 року, коли було відключено автоматичне з'єднання абонентів, а до того часу можна було з будь-якої української установи, обладнаної таким зв'язком, зателефонувати до будь-якої установи будь-якої країни СНГ і навпаки (сподіваюся, що нинішній криптографічний захист всього нашого урядового зв'язку є надійним, а Росія назавжди позбавлена можливості мати доступ до нього, як це було донедавна)… Така ситуація сприяла… зміцненню національної безпеки і оборони України?.."; отакою є Горбулін "Національною легендою України" згідно з рішенням іншої української "національної легенди" – Зе – виділення та примітка Г. М.). І він займав фактично все кримське узбережжя, його структури були розкидані – це взагалі нонсенс для іноземної бази (й згодом Чєрноморскій флот РоССіі, котрий завдяки у тому числі Кучмі та Горбуліну начебто тимчасово залишили на українській землі, зіграв свою каїнову роль в окупації Кримського півострова та частини південно-східних областей України – Г. М.). 

   Я розумів, що Росія ніколи не стане нам партнером і другом (що й документально підтверджують мої роботи "Газ, нафта, КГБ, попи́, вино, сигарети, діаманти…"+ P. S., "Від соборності українських земель до соборності наших душ!", "Старі гримаси нового обличчя російської демократії", "Справа Троцького живе…", "За що Україні така кара?!", "Туристична фірма "Таможєнний союз" і брєд Брєдіхіна", "Чому я не хочу вертатись до СРСР?", "Золота Орда, Московська (урядова) православна церква і "русскій мір", "Пам'ятайте, що Росія завжди була вашим ворогом" та "Яке їхало, таке й здибало!" – Г. М.). За неправильні, злочинні кроки тодішньої влади по відношенню до національних інтересів нам доводиться розплачуватися життям українських воїнів на фронті. Про це треба пам'ятати і нагадувати, щоб ті люди знали: їм цього не забудуть і не простять.

   Ви багато років займалися питаннями національної безпеки та оборони в парламенті. Чому, на вашу думку, Україна не змогла інтегруватися в НАТО ще в 90-х чи 2000-х роках?

   Знову ж таки, через те, що в українському політикумі взяли гору інші підходи, ніж ті, які представляв я і мої соратники в парламенті щодо повної євроатлантичної і європейської інтеграції України. Замало робилося для цього. Був просто втрачений час, бо якби Україна була членом НАТО, ніколи б агресія Росії не почалася.

   Прикро, що за часів влади Леоніда Кучми і членів його команди, особливо на початках, не було інтенсивного штурмування цього напрямку. Робилися певні кроки, але цього було занадто мало. І дуже мало влада робила для інформування українського суспільства, щоби люди перестали керуватися радянськими штампами, ніби НАТО – це ворог.

   Якби проводилася роз'яснювальна робота і було більше прихильників, то і влада змушена була би діяти інакше. Але цього не було, а сил у нас, як опозиційних політиків, не вистачало, щоби більш інтенсивно працювати на цьому напрямку.

   Дуже добре, що коли президентом був Петро Порошенко, він усе-таки вніс зміни до Конституції, де зафіксували, що Україна має стати членом Європейського Союзу і НАТО (й на підставі цієї конституційної вимоги Зе зробив крок, описаний в моєму аналітичному матеріалі "Боже, як же ж довго я цього чекав – фактично 30 років!", хоча після початку повномасштабної імперсько-неоколоніальної війни РоССіі проти України він проявляв готовність ревізувати цю надважливу вимогу вступу України до Організації Північноатлантичного договору, чим порушував не лише Основний Закон України, на чому я і наголошую у параграфах 7 та 8, а й свої обіцянки – Передвиборчу програму кандидата на пост Президента України, котра теж є юридичним, себто нормативно-правовим актом/документом, але далі його антиконституційних заяв справа не пішла – Г. М.). Хоча я б ставив на перше місце НАТО. Усі постсоціалістичні країни спочатку набували членство в НАТО, а потім – у ЄС. Тобто спочатку здобували безпекову парасольку, а вже потім інтегрувалися до економічного об'єднання. Добре, що це зараз зафіксували в Конституції України. Тоді, на жаль, цього не сталося.

   Який найголовніший політичний чи життєвий урок ви винесли за 12 років роботи у Верховній Раді (України – Г. М.)?

   Я думаю, що, мабуть, не один урок був зроблений мною після багаторічної парламентської діяльності. Але основний урок – це те, що треба твердо відстоювати свої принципи, не гнутися перед обставинами, не бути пристосуванцем, чого я ніколи не терпів, не терплю і не буду терпіти.

   Говорити правду, навіть якщо це багато кому не подобається. Не мовчати, коли багато хто у якійсь кризовій ситуації може просто промовчати. Це ніколи до добра не доводить. Краще відстоювати свою точку зору, аргументувати її і намагатися, щоб вона отримала більшість прихильників.

   Багато з цих уроків підтверджує життя – що так варто було діяти. Якби так діяла більшість людей, причетних до творення української політики, то Україна, я думаю, б вже давно була в НАТО, і напевне в ЄС".

   Ось таким є ставлення влади до Конституції України – ганебним, лицемірним і цинічно лукавим.