Так, від дня прийняття Конституції України вже пройшло 30 років, але реалії, за яких вона була схвалена, залишилися в історії назавжди, і ці реалії були складними, оскільки тодішній Президент України Леонід Кучма (про його позицію й діяння розказують мої праці «Наше майбутнє – в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії» + вона ж + її Ч. 2 на сайті «КореспонденТ.net» + P. S., «Меморандум — Резолюція — Постанова — Заява = ?» + ця ж праця на сайті "Gazeta.ua", «Час показав…» + вона ж на сайті «КореспонденТ.net», «Ето радость со слєзамі на глазах…», «Москва – Тель-Авів – Київ» + ця ж праця на сайті "Gazeta.ua" + P. P. P. S., «Ціна незалежності: 1240 чи 600 тисяч?», «Пінчук, ПНХ!», «Чим Україна лякає Північну Корею? Або Україна має законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу!», «Дружбани!», «Отаке воно „нове“ обличчя нової влади Зе?!», «Сила і Честь»: «гарний» початок…", "Західно-російські топтання по українських кістках, включаючи Страсбурзьку змову, продовжуються, або Януковичу – смерть і Кучмі – тюрма!" й "Чому ЧФ ВМФ СССР став російським, а не українським, та які ВМС ЗСУ потрібні Україні?") хотів мати такий Основний Закон України, котрий би дозволив йому сконцентрувати у своїх руках практично абсолютну владу – повний контроль над законодавчою гілкою влади і ще й перетворення її на двопалатний парламент, що є нехарактерною рисою для унітарної держави (про це йтиметься нижче), і де-факто над виконавчою гілкою влади, але не де-юре, бо він хотів нею керувати й не хотів бути її очільником, а бажав залишатися за законом тільки главою держави, та вплив на судову гілку влади, і намагався різними й далеко не завжди правовими способами добитися свого, вінцем чого став Указ Президента України від 26 червня 1996 року № 467 "Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України" (на цьому референдумі планувалося отримати підтримку проекту Основного Закону України, схваленого Конституційною комісією України 11 березня 1996 року), що я добре запам'ятав, будучи тоді народним депутатом України, але попри всі ці складнощі Верховна Рада України, відкинувши частину забаганок Кучми, 28 червня 1996 року разом із моїм позитивним голосуванням "за" все ж таки прийняла Конституцію України, про яку та якою бачив і бачу її я й піде мова далі включно зі внесеними до неї змінами 2004 року…
1
Ще в грудні 2014 року я оприлюднив свій матеріал "Щоб жити по-новому, потрібні зміни!", де вказав наступне: "Життя на місці не стоїть. Зміни різного плану відбуваються повсякчас і повсюдно: тільки встигай за ними. Особливо гостро вони відчуваються при глибинних суспільних перетвореннях, які вимагають постійного та швидкого оновлення правової бази. Перетворення, що мають за мету прогрес, розвиток і вдосконалення, потребують оновлення правової бази за демократичними стандартами. Без такого оновлення в суспільстві накопичуються невирішені проблеми, котрі, в свою чергу, гальмують здійснення необхідних реформ. А без їхнього здійснення починається тупцювання на місці, регрес, стагнація, що приводить до погіршення життя людей. І це, рано чи пізно, знову каталізує суспільний рух до кращих змін.
Щоб жити по-новому, іти в ногу з часом, адекватно реагувати на суспільні запити та стимулювати демократичні перетворення в ньому, державна влада має постійно ревізувати діюче в ній законодавство та створювати нове, передове. В нашому випадку – законодавство українське, основою якого є Конституція України (Основний Закон України) недосконалого зразка2004 року з наступними змінами, зокрема і внесеними 21 лютого 2014 року…
Скажу одразу, що я, будучи на той період народним депутатом України, голосував проти прийняття Конституції України 2004 року, оскільки в ній закладені можливості для протистояння між різними владними інституціями (згодом це підтвердилося на практиці), а про масові порушення регламентних норм під час її розгляду навіть згадувати не буду…".
2
Моя початку березня 2016 року робота "Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!" наголошує: "Україну лихоманить!.. Лихоманить не лише від російської збройної агресії, вірніше, навіть не стільки від неї, як від (внутрішнього – Г. М.) політичного тертя…
Мені прикро і боляче від цього. Я ніколи не мирився, не мирюся та не збираюся миритися з будь-якою мерзотою, звідки б вона не походила (…особисто для мене, попри кар'єру чи статки, угодовство, пристосуванство та компроміси з власною совістю – неприйнятні (всі знайомі називають мене ідеалістом – це так: краще бути ним, ніж негідником-пристосуванцем)…). Не заради "порозуміння" з нею (мерзотою) я був рядовим активістом двох Майданів – Помаранчевої революції і Революції Гідності разом з іншими небайдужими людьми… й боровся за незалежність України ще в часи СССР…, починаючи з 1989 року. Компроміси тут неприпустимі!..
А сприяє згаданому вище тертю… також і недосконала система розподілу повноважень у трикутному верхів'ї Президент України – Кабінет Міністрів України (уряд: часто вживаний, але не передбачений нинішньою Конституцією України, термін) – Верховна Рада України…, закладена нині діючою Конституцією України зразка 2004 року авторства Кучми – Медведчука – Мороза (правда, цікава трійця) з деякими незначними пізнішими доповненнями та правками.
Зазначена авторська трійця так боялася тоді перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка (на жаль, він не зміг виправдати величезних сподівань українського суспільства на докорінні зміни, хоча сильні повноваження, згідно чинної тоді Конституції України від 1996 року, прийнятої й завдяки мені, – оскільки запроваджувала наближену до президентської республіки систему влади, за ним зберігалися ще один рік, коли можна було провести дострокові парламентські вибори у першій половині 2005 року, отримати конституційну депутатську більшість на тлі своєї високої підтримки виборцями, сформувати український проєвропейський уряд і назавжди покінчити з московською регіоналівсько-лівою "п'ятою колоною", котра взяла реванш у 2010 році, але все одно програла завдяки Гідності Людей, багато з яких заплатили своїм життям у боротьбі із прокремлівською клікою), що ладна була домовлятися навіть з Нечистою Силою аби тільки поміняти Конституцію України заради обмеження повноважень Президента України. Це, зрештою, й сталося під час відповідного голосування із неймовірною кількістю регламентних порушень, окремі з яких можна навіть вважати кримінальними, більшості так званих законодавців – народних депутатів України IV скликання парламенту.
Я не голосував у 2004 році за прийняття кучмівсько-медведчуківсько-морозівської Конституції, бо був, є та залишуся прихильником президентської республіки, в котрій Президент, обраний народом на прямих виборах, має сильні повноваження і є главою держави та одночасно очолює виконавчу владу (сам керує Кабінетом Міністрів чи Адміністрацією: назва не важлива, посада Прем'єр-міністра відсутня; у 1996 році моя парламентська фракція НРУ не прислухалася до моєї ж аргументації, а підтримала позицію Президента Кучми, який не хотів безпосередньо очолювати виконавчу владу, тримаючи за громовідвід уряд загалом й главу уряду зокрема, що після прийняття тоді Конституції мало наслідком створення напівпрезидентської республіки з ключовою роллю Президента) і несе всю повноту відповідальності за реалізацію своєї виборчої програми, а парламент (виключно одно-, бо двопалатний (він ускладнює, затягує законодавчий процес) – нонсенс для унітарної держави, якою є Україна; існуючі винятки, як от Франція, – це данина історичній традиції, пов'язаній з особливостями минулого становлення, що зараз вважається вченими-правниками, багатьма політиками анахронізмом) є не тільки законодавчим органом, але має також сильні повноваження у прийнятті кадрових рішень для унеможливлення узурпації влади Президентом…
Запровадивши схваленими 2004 року конституційними змінами напівпрезидентську (в Україні замість цього чистого наукового терміну вживають визначення парламентсько-президентська – для нинішньої ситуації або президентсько-парламентська – для моделі 1996 року, залежно від повноважень відповідних органів влади: в обох випадках глава держави обирається виборцями шляхом прямого волевиявлення) республіку і ослабивши Президента України та зміцнивши парламент і уряд (Прем'єр-міністра України) на чолі виконавчої влади, депутати створили небезпечний прецедент владної багатоголовості, коли на чолі України фактично знаходяться одночасно глава держави, тобто Президент України, Прем'єр-міністр України, тобто глава Кабінету Міністрів України, та й Голова Верховної Ради України, тобто глава парламенту – законодавчого органу держави (добре, що зараз він є політичним соратником, однопартійцем глави держави, а якби розвивалася ситуація в іншому випадку?). Уявімо собі наступну ситуацію: Голова Верховної Ради України не є однопартійцем Президента України, але при цьому немає особливих політичних амбіцій, тоді владна верхівка залишається дво -, а не триголовою, що навіть при відсутності більших кар'єрних бажань глави уряду створюватиме напругу у стосунках через належність до різних партій, не кажучи вже про випадок, коли Прем'єр-міністр України має президентські амбіції.
Може в подібній конфігурації ефективно працювати влада? Очевидно, що ні!.. Теоретично подібна владна багатоголовість могла би ще працювати, але й то тільки при її однопартійності, яка є реальною лише в авторитарних, тоталітарних суспільствах. Практично і в недемократичних державах, а тим більше в Україні після Революції Гідності з її демократичними устремліннями, вона не може бути життєздатною тривалий час…
Це ще раз підтверджує, що модель державного управління Україною, закладена в Конституції 2004 року, є шкідливою: владна багатоголовість доведе нас до цуґундера, тобто до ручки!
Який же вихід? Вихід лише один: нова модель управління державою повинна бути такою аби унеможливити щонайменше протистояння можновладців і збурення при цьому людей, зокрема й при наявності об'єктивних, на перший погляд, чи суб'єктивних, зовнішніх чи внутрішніх факторів… Тобто Україна має стати або парламентською, або президентською республікою, раз і назавжди відмовившись від напівпрезидентської республіки зразка 1996 та 2004 року.
Парламентська республіка (Президента, котрий має переважно представницькі повноваження хоча й з правом розпуску парламенту, обирає парламент, він же формує уряд, а центральною фігурою у владі фактично стає Прем'єр-міністр), якою є, до прикладу, Федеративна Республіка Німеччина, для нас, в силу української ментальності, враховуючи наведені вище аргументи, може мати згубні наслідки. Фюрер Третього Німецького Райху Адольф Гітлер свого часу прийшов до влади також цілком легітимно через парламентські вибори за високої підтримки німецького народу…
Напівпрезидентська республіка, якою була Україна в 1996 – 2006 і в 2010 – 2014 роках, теж має свої вади. Про них я вже говорив. Хоча Венеціанська комісія (Європейська комісія за демократію через право – консультативний орган Ради Європи з питань конституційного права), до висновків якої прислухаються всі міжнародні організації, досить високо оцінювала Конституцію України 1996 року, але при цьому вказувала: для того, щоб був баланс повноважень різних гілок влади, треба парламенту, не затягуючи часу, ухвалити багато законів, передбачених самою Конституцією. На жаль, цього не сталося через внутрішні парламентські протиріччя, які часто провокував Кучма, а коли вже закінчувалася його каденція, то він зі своїми союзничками (постійними, тактичними) зробив усе можливе, щоб загалом дієздатну конституційну модель у 2004 році перетворити на клубок протиріч.
Аби не бути голослівним, наведу витримки… з Висновку CDL-INF(1997)002 щодо Конституції України 1996 року, прийнятого Венеціанською комісією на 30-му пленарному засіданні у Венеції 7 – 8 березня 1997 року: …Комісія з задоволенням відзначає, що досить тривалий період, який знадобився Україні для прийняття Конституції незалежної держави, був використаний для покращення тексту і що остаточно прийнятий текст враховує багато зауважень, прийнятих Комісією щодо більш ранніх проектів.
З іншого боку, ряд положень Конституції залишаються незадовільними з правової точки зору. Ці недоліки мають політичні причини і можна пояснити тим фактом, що необхідно було досягти політичного компромісу, щоб Конституція була прийнята. Імплементуючи ці положення Конституції, Україна повинна враховувати думку Комісії, а також відповідні стандарти Ради Європи.
Конституції тепер доведеться пройти випробування практикою і складною економічною ситуацією, що може відстрочити повне здійснення нових принципів і поставити під загрозу реалізацію позитивних досягнень тексту. Особливу увагу доведеться приділити прийняттю законодавства, яке забезпечить те, що перехідні положення Конституції не приведуть до підтримання елементів старої системи протягом значного періоду часу.
Проте, після того, як уважно стежачи протягом декількох років за конституційним процесом в Україні, Комісія бачить більше підстав для оптимізму. Хоча текст встановлює міцну виконавчу владу під керівництвом потужного президента, система стримувань і противаг повинна запобігти поверненню до авторитарних рішень. Принципи верховенства права добре відображені в тексті Конституції. Створення демократичного місцевого самоврядування, так само як і важлива роль, яка покладена на Конституційний Суд, повинні сприяти встановленню демократичної культури в Україні (виділення частини тексту Висновку зроблено Г. М.)".
Далі буде...
