Читайте початок статті, ч. 2, Р. S.  

   Вчімося й пам'ятаймо, мої дорогі українці, про те, що, попри збережену неймовірними людськими зусиллями свою незалежність, Фінляндія, на жаль, зазнала і важких утрат, на чому наголошує опублікована «ЄП» 19 березня 2025 року о 12:29 інформація «Президент Фінляндії: Україна має уникнути такого „миру“, який нав'язали фінам у 1944-му»: «Досвід Фінляндії свідчить, що Україна у жодному разі не має погоджуватися на умови Росії, які означатимуть втрату суверенітету та територіальної цілісності. Таку думку висловив Президент Фінляндії Александр Стубб (виділено Г. М.)… на пресконференції в Гельсінкі.

   Очільник фінської держави прокоментував чутки в інформаційному просторі про те, що Росія вимагає визнання за нею окупованих територій, і зауважив, що це означатиме втрату Україною частини ознак своєї державності. Таким, зокрема, став підсумок для Фінляндії так званої Зимової

                                           Вікіпєдія. Совєтско-фінляндская война (1939 – 1940). 

(совєтско-фінляндской – Г. М.) війни 1939 – 1940 років, коли Радянський Союз напав на цю країну (втрачені у результаті цієї війни території згідно Московского мірного договора 12 березня 1940 року Фінляндія відвоювала в 1941 році, але знову змушена була їх + Петсамо віддати СССР внаслідок

                                                       Вікіпєдія. Московскоє пєрєміріє (1944). 

Московского пєрємірія 19 вересня 1944 року – Г. М.). „Основа державності ґрунтується на трьох стовпах – незалежність, суверенітет та територіальна цілісність. Фінляндія у 1944-му за сталінським миром втратила дві з них. Ми зберегли незалежність, але ми втратили суверенітет в ухваленні рішень (про зовнішню політику держави – «ЄП»), а також втратили 10 % нашої території“ (виділено Г. М.), – заявив він… За мирним договором із СРСР, який підписала фінська влада, Фінляндія погодилася визнати частину своїх територій складовою Росії (виділено Г. М.).

   Президент Фінляндії, коментуючи запитання „Європравди“ про те, чи має Україна будь-що уникати цього, відповів категорично. „На ваше питання, чи має Україна погодитися опинитися у цьому становищі, моя відповідь – абсолютно ні“, – заявив він, пообіцявши і далі працювати над тим, щоб Україна „зберегла і незалежність, і суверенне право визначати свій шлях до Європи та Заходу, і свою територіальну цілісність“ (виділено Г. М.).

   Про ці ж болючі втрати Фінляндії пише й редактор „ЄП“ Сергій Сидоренко в оприлюдненій „ЄП“ 19 березня 2025 року о 19:10 своїй статті „Перший раунд, невдалий для Трампа. Що змінили для України переговори лідерів Росії та США“: „За збігом обставин (схоже, що випадковим) у день переговорів Трампа з Путіним Зеленський опинився у Фінляндії. Важливість цього збігу в тому, що 85 років тому фіни пережили досвід, дещо подібний до нинішнього українського, коли Радянський Союз розпочав безпричинну війну проти Фінляндії. І хоча маленька фінська армія демонструвала дива героїзму та змогла стримати радянську агресію і запобігти повній окупації, та сили були нерівними, і у 1940 році Зимова війна завершилася мирним договором, у якому Гельсінкі погодився віддати до складу Росії 10 % своєї території… У 1944-му, наприкінці Другої світової війни, це перетворилося на міжнародну реальність. Світ визнав радянську анексію (це сталося після підписання Паризького мирного договору з Фінляндською Республікою 10 лютого 1947 року, котрий підтвердив тєрріторіальниє положєнія Московского пєрємірія 19 вересня 1944 року – виділення та примітка Г. М.).

   Зараз у міжнародній спільноті, від представників західних держав, часом доводиться чути натяки на фінський приклад – мовляв, так, тоді Фінляндія поступилася, але тепер це щаслива, сильна, процвітаюча європейська держава (в Україні теж є апологети подібного підходу через мир/перемир'я із РоССієй хоча й без юридичного визнання роССійской тимчасово окупованої нею української території, які навіть апелюють до позиції тодішнього надзвичайно авторитетного серед фінляндського суспільства Верховного Головнокомандувача збройних сил Фінляндії Карла Ґустава Маннергейма, котрий знаходився у безвихідній ситуації з виснаженим військом без резервів і будь-якої зовнішньої допомоги перед набагато переважаючими вражєскімі сіламі Красной арміі СССР, чого й близько не спостерігається в теперішніх українських реаліях, та тому вимушено рекомендував своєму уряду шукати миру, що мало наслідком укладення Московского мірного договора 12 березня 1940 року, але слова нинішнього глави Фінляндської Республіки Стубба про неприйнятність такого підходу повністю заперечують бачення цих апологетів – Г. М.). То в історичному розрізі поступки мають сенс? Однак у самій Фінляндії цю ідею відкидають. Президент Фінляндії Александр Стубб на (вказаній вище – Г. М.) пресконференції з Зеленським виявився на диво категоричним і заявив, що Україна має уникнути такого «миру», який нав'язали фінам у 1944-му… Позицію Фінляндії тут неможливо недооцінити (виділено Г. М.)“.

   Вчімося, українці!

   Вчімося!