Читайте початок статті, повна назва котрої «Миротворець» РоSSія  повинна зникнути з карти світу, або РоSSійскій Райх має бути зруйнований! Смерть роSSійскім/руССкім агрєSSорам-окупантам!« не оприлюднюється через запроваджену даним інтернет-ресурсом обмежену кількість знаків числом 100 у заголовку. 

   А те, що Путін, як сказав вище Аркадій Бабченко, просто марить ідеєю РоSSійского/РуССкого Райха, підтверджується наступним: „Российский Президент Владимир Путин, в феврале начавший вооруженное вторжение в Украину, впервые заговорил о том, что целью России сейчас стало «возвращение» территорий, сравнив события этого года с временами Петра I, чье 350-летие отмечают в России…

   Вот дословная цитата: «То, что нам приходится как бы защищать себя, бороться за это, то это очевидная вещь. Вот сейчас мы были на выставке, посвященной 350-летию Петра I. Почти ничего не изменилось. Удивительно! Как-то приходишь к этому пониманию. Петр I Северную войну 21 год вел. Казалось бы там, воевал со Швецией, что-то отторгал... Ничего не отторгал! Он возвращал! Да, так и есть! Там, где Петербург основан, – он когда заложил новую столицу, ни одна из стран Европы не признавала эту территорию за Россией, все признавали ее за Швецией. А там испокон веков наряду с финно-угорскими народами жили славяне, причем территория находилась под контролем российского государства (повна брехлива путінська маячня з точки зору історичної науки – Г. М.). То же самое и в западном направлении. Это касается Нарвы – его первых походов. Чего он полез-то туда? Возвращал (така ж сама маячня, як і в ситуації з Петербургом – Г. М.). И укреплял. Вот чего делал.

   Ну, судя по всему, на нашу долю тоже, значит, выпало возвращать и укреплять – подытожил Путин, широко улыбаясь (натякаючи на повномасштабну війну проти України, а насправді захоплювати й знищувати чуже, що він і демонструє на українській землі – Г. М.)». Он встречался на ВДНХ с молодыми предпринимателями, там же он посещал выставку, посвященную Петру I“ (Русская служба BBC News: „Путин сравнил себя с Петром I и назвал своей задачей возвращение территорий“, 9 червня 2022 року).

   Але Путін, порівнюючи себе із Петром І, хай би краще згадав, що той платив данину Кримському хану до 1700 року, а Московія свого часу була улусом Золотої Орди, котра й виплекала її, та згодом, після занепаду Орди, – васалом Кримського ханства, як це потверджує доказами моя вереснева 2017 року праця „Вперед – у минуле!“, і що „русская история до Петра Великого – одна панихида, а после Петра Великого – одно уголовное дело“ згідно влучних слів відомого російського поета Фйодора Тютчєва!

   Та на марення Путіна і його порівняння себе із Петром І – цих двох україноненависників, про яких я також писав і в своєму листопадовому 2020 року матеріалі „Русофільство й москволюбство українців – це інфекційна хвороба!“, дуже влучно відповів ще й доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історії України 20 – 30-х рр. 20 ст. Інституту історії України Національної академії наук України, слова котрого під назвою „Історик Кульчицький: Росія була провінцією у Київській державі, слова Путіна про Петра I – це смішно. Інтерв'ю“ оприлюднив інтернетпортал 'OBOZREVATEL' 10 червня 2022 року: „Усе це дуже смішно. Путін каже про те, що вони нічого не завойовували, а тільки повертали те, що їм належить. Можливо, це буде сприйнято його юними слухачами, тим більше, що вони не вивчали справжньої історії Росії.

   Але тут треба згадати ось що. Була Лівонська війна, яку вів Іван IV (Грозний). Вона тривала дуже довго, з 1558 і закінчилася перемир'ям у 1583 році… Ця війна була дуже неуспішною для царя. По суті, він хотів загарбати сучасну Естонію та Латвію. Тоді ці території називалися Лівонією (виділено Г. М.). Але в нього нічого не вийшло. Усе це залишилося для майбутніх царів, аж поки не знайшовся Петро I, який розпочав уже Північну війну зі Швецією (виділено Г. М.)…

   За часи правління Івана III та Івана IV шляхом депортації, шляхом фізичного винищення… новгород-псковська народність, яка була орієнтована на Європу і входила в Ганзейський союз (до цього об'єднання – Ганзи – належали, як свідчить історія, вільні міста, містечка та торгові гільдії басейну Балтійського й Північного морів з центром у Любеку, що об'єдналися задля підтримки і захисту торгівлі від свавілля різних можновладців та піратів – Г. М.) й була дуже успішною, після завоювання (Московією – Г. М.) загинула назавжди. Вона була перетравлена росіянами (тоді – московитами – Г. М.)… Потім перетравили Білорусь відсотків на 70, потім – Україну відсотків на 50 (виділено Г. М.).

   Московське князівство було дуже скромним за своїми масштабами, неофіційно, починаючи з Івана III, а офіційно – з Петра I, воно перетворилося на Російську імперію, яка вела агресивну політику. От усе, що можна сказати. Це реальна історія всього того, про що наговорив Путін, вважаючи себе наступником Петра I.

   …насправді Росія (тоді – Московія – Г. М.) була провінцією в Київській державі, яка теж не називалася Київською Руссю, а називалася просто Руссю. І ця Русь з центром у Києві була пов'язана з Європою. І тільки потім з'явився якийсь улус, татарська Золота Орда, яка, по суті, передала своє військо і свої військові традиції московським князям (таким чином Московія далі пішла азіатським шляхом розвитку вже як золотоординський улус – Г. М.), які почали завойовувати спочатку найближчі князівства (виділено Г. М.). Наприклад, Рязанське, Тверське, а потім поширили завоювання на… Білорусь, розділили Польщу, де були українські землі впродовж кількох століть, тощо.

   Тобто історія, яка викладається в сучасній Росії, абсолютно не схожа з реальністю. Ясна річ, що Путіну дуже легко розмовляти на цю тему з юними людьми, давати свою власну інтерпретацію російської історії, в центрі якої стоїть він сам, а перед ним (кривавий більшовицький вождь, натхненник діктатури пролєтаріата й красного тєррора – масового убивства людей, що не сприймали більшовицьку ідеологічну маячню – Г. М.) Ленін (злочинець, який потопив у крові українську революцію – національно-визвольні змагання 1917 – 1921 року разом зі своїми злочинними соратниками, одним із котрих був Лейба Бронштейн – Троцький, про якого та його сучасних російських послідовників-імперіалістів розказує уже вказана вище моя стаття «Справа Троцького живе…» – Г. М.) і решта (виділено Г. М.)“.

   Так само цікавий аналіз марення Путіна зробив політтехнолог Олександр Кочетков: „А с какой стати фюрерок раздухарился и начал в открытую рассуждать о своей манечке (манії – Г. М.) собирателя земель, которые России не принадлежат?

   Все дело в том, что в недоимперии наконец достигнуто крайне редкое общественное состояние – консенсус, взаимопонимание и доверие между властью и народом (виділено Г. М.). Если раньше Кремль глубинного россиянского народа не то чтобы опасался – росгвардейская швабра в задницу любого несогласного образумит, – а не хотел непредвиденной реакции. Еще с Союза росссиян воспитывали, что они ни на кого не нападали, а только защищались. И это выдуманное россиянское миролюбие стало краеугольным мифом возрождаемой недоимперии. Поэтому и против Украины была затеяна не война, а некая военная «защитная» спецоперация, целями которой были заявлены невразумительные и не формализуемые ни количественно, ни качественно денацификация и демилитаризация (виділено Г. М.). То есть, так замысловато чекист Путин легендировал агрессивную войну перед собственным народонаселением.

   А через три месяца выяснилось, что путинскому Кремлю таки удалось решить задачу, которая оказалась не по зубам всей КПСС – создать новую историческую общность «народ-людоед» (народ-богоносец в предыдущей итерации). Эта общность (про яку можна більше дізнатися із моєї аналітично-дослідницької роботи «Крим… Аляска…» – Г. М.) в подавляющем большинстве своем неуемно агрессивна, жаждет насилия и смертей в промышленных масштабах и совершенно искренне готова грабить, убивать и умирать (виділено Г. М.).

   В коллективе единомышленников со своим народом Кремлю уже не надо придуриваться – чай, не в ООН, не надо маскироваться и изобретать что-то прилично звучащее. Нет, можно прямо называть своими именами – да, воюем, чтобы захватить и поработить. Как делали почти все российские правители – от императоров до генсеков (виділено Г. М.).

   Кстати, кровавые тираны Петр Первый и Сталин занимают топовые места в российском общественном мартирологе, уступая лишь Александру Невскому. Который жестоко воевал со своими, а перед внешней Ордой раболепно склонял голову“ («Цензор.Нет»: розділ «Блоги»: «О ПЕТРЕ ПУТИНЕ ПЕРВОМ И ПОСЛЕДНЕМ», 11 червня 2022 року).

   Я дуже надіюся, що така ось московитська «миротворчість» рано чи пізно вилізе Московії/РоССіі боком. Для України, звісно, найкращим результатом буде, якщо це станеться якомога раніше. Але головне, щоб воно сталося й тоді і Україна й увесь світ зітхнуть нарешті полегшено!

   І чому повинна бути назва саме «Московія» читаємо нижче…

   17 грудня 2021 року офіційний вебсайт Рівненської обласної ради оприлюднив повідомлення «Московія, а не Російська Федерація: депутати Рівненської облради вимагають відновити історичну справедливість», де наведено Звернення Рівненської обласної ради до Президента України та Верховної Ради України щодо зміни офіційної назви держави «Російська Федерація» на «Московія»: «Попри століття бездержавності український народ зумів зберегти власну історичну пам'ять та самобутню культуру, захистити мову, відродити церкву. Проте низка історичних чинників, зокрема радянський спадок, зумовили втрату самодостатності серед значної частини українського суспільства. Вигадана московськими „великодержавниками“ концепція про одвічну „єдність“ і „кровний зв'язок“ з північним сусідом лягли в основу агресивної сусідської ідеології і, як наслідок, окупації частини української території. Тому на тридцятому році відновлення незалежності України маємо нарешті припинити перебування в полоні чужих лжетеорій (виділено Г. М.).

   Як відомо, українська держава ІХ – ХІІІ ст. була однією з найбільших у Європі. Контролювати усі території з Києва було нелегко, а тому українські князі поділили її на уділи, призначаючи синів керувати ними під своєю зверхністю. Так, Юрій Долгорукий княжив на Суздальщині. Там народився і виріс його син Андрій. У той період Українську державу суттєво ослабили безупинні війни з азійськими ордами. Скориставшись цим, Андрій Боголюбський у 1169 р. напав на Київ, спалив місто, вигубив людей, пограбував церкви. Після цього він заснував свою столицю в новозбудованому місті Володимир на р. Клязьма. Ряд істориків, зокрема московський історик В.Ключевський, вважають саме 1169-й роком народження Московської держави. Разом з тим, московські історики переважно не згадують сам факт нищення Києва Андрієм Боголюбським, стверджуючи, що Київ зруйнували татари. Ця історична подія мала місце, проте лише 1240 року, тобто через 70 років після Боголюбського (виділено Г. М.). Тому в одному з літописів йдеться: „Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року“.

   Як бачимо, традиція ненависті Московщини до Києва досить тривала: від Андрія Боголюбського через Іванів, Петрів, Катерин, Нікалаєв, Алєксандрів до Владімірів 1917-го та 2014-го (виділено Г. М.). Причин цієї ненависті – безліч, проте в її основі, її коренем є наша повна протилежність: ментальна, генетична, етнологічна, світоглядна.

   „Да, азиаты – мы, с раскосыми и жадными очами!“, – писав О. Блок (російський поет, який підтримав совєтскую власть – виділено Г. М.).

   Прапредки теперішніх москвинів – угро-фінни примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядних часів передісторії. Літописець ХІ ст. згадує про московські племена чудь, лівь, водь, ямь, чухна, вєсь, пєрмь, мурома…, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь. Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сирі м'ясо та рибу, не знали рільництва. Того самого часу (ХІ ст.) Київ був культурніший і багатший за низку європейських столиць. Праукраїна мала жваві торговельні та культурні зв'язки з усім культурним світом – Грецією, Малою Азією, Індією. А в північній Московщині ще у ХХ ст. носили шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч років тому (виділено Г. М.).

   Антропологи поділяють народи за походженням на три культурні групи: рільничу, скотарську, мисливську. Духовність їхня помітно відрізняється одна від одної. Українці – народ дуже давньої рільничої культури. Москвини – народ молодої мисливської. Ці дві культури протистоять одна одній, і ця їхня протиставність почала існувати тисячі років тому, вона виявляється в усіх царинах фізичного і духовного життя обох народів (виділено Г. М.). І власне вона – ця протиставність – визначала, визначає і визначатиме всі стосунки між ними через всю історію і досі.

   Московія почала шахраювати політичним перейменуванням ще після Переяслава 1654 р., а поширила його по нашій поразці під Полтавою 1709 р. Тоді вона, незважаючи на жодні історичні факти, не переймаючись ніякими підставами, просто проголосила себе „Росією“, отже, спадкоємницею всього культурного та політичного надбання Руси. А щоб наша нація краще зрозуміла, що саме така зміна означає політично, москвин назвав себе „великорусским“, а українця „малорусским“. І ця засада „велико-мало“ стала змістом усіх московсько-українських стосунків відтоді й понині. А коли європейські уряди за старим звичаєм адресували листа до Московії, до московського уряду, то москвини повертали їх назад з приміткою, що такої „не существует“, а є лише „Россия“ і „российский“. Так азіати-москвини стали „русскими“, а монгольська Московія – „Россией“ (виділено Г. М.). Як доказ, до цього періоду неможливо знайти жодну карту Європи чи світу, де б територія Московії називалася якось по іншому, зокрема, Росією.

   Рівненська обласна рада звертається до Президента України та Верховної Ради України з вимогою відновити історичну справедливість та на всіх рівнях… замість назви „Російська Федерація“ чи „Росія“ використовувати історичну назву – Московія, а громадян цієї держави називати москвинами (виділено Г. М.).

   Можливе твердження, що назва „Московія“ може не відповідати міжнародній назві держави, спростовуємо офіційною українською назвою держави Bundesrepublik Deutschland – Федеративна Республіка Німеччина. При цьому найбільш поширеною міжнародною назвою цієї держави є „Германія“ та її мовні форми.

   Найглибший знавець московської душі (відомий російський письменник – Г. М.) Ф. Достоєвський зазначав: „Найбільшою силою Московщини було те, що європейці не знали нас, москвинів“ (виділено Г. М.).

   Переконані, відновлення історичної справедливості, повернення північному сусідові його справжньої назви матиме суттєвий вплив на суспільно-політичні процеси в Україні, на сам розвиток Української держави». 

   Читайте закінчення статті – ч. 3.