Читайте початок статті, ч. 2.
І на тлі цього Зе-ідіотизму, котрий свідчить про нерозуміння ПреЗедентом споконвічної ординсько-хижої, ворожої й загарбницької, особливо по відношенню до України,
імперської суті Московії – РоССіі, я процитую ось ці слова: «Скажу відверто, першим „проколом“, який ми в МЗС відразу відчули, була поїздка Кравчука на розмову з Єльциним і Шушкевичем одразу після референдуму, у грудні 1991-го (виділено Г. М.). Там говорили про розпад СРСР, що було абсолютно правильним, і замінили його на Співдружність Незалежних Держав (СНД – Г. М.). Ключовою метою Бориса Єльцина була зміна вивіски і не більше. Він хотів стати на місце Горбачова, очолити Росію, але залишити відносини між Москвою і союзними республіками такими ж, тільки з іншою назвою (виділено Г. М.). І на превеликий жаль, те, про що вони домовилися 7 грудня 1991-го в Біловезькій Пущі, відкривало шлях до такого розвитку подій». Це цитата із інтерв'ю «Україна мала забрати Чорноморський флот собі, але не зробила цього. Так почалася трагедія – Володимир Огризко», опублікованого 2 серпня 2021 року інтернет-виданням "Gazeta.ua" й котре вже почасти згадувалося у моєму матеріалі «Чому ЧФ ВМФ СССР став російським, а не українським, та які ВМС ЗСУ потрібні Україні?». Дане висловлювання колишнього Міністра закордонних справ України яскраво демонструє, що відносно України, як і інших колишніх республік СССР, Московський Кремль, незалежно від його очільника, завжди ставився однаково зверхньо й СНД була задумана начебто демократом Єльциним для фактичного збереження СССР, правда трохи видозміненого, з тією ж керівною роллю Москви, а це є красномовним доказом започаткування, хай і дещо завуальованого, але все ж таки започаткування імперського світогляду під маркою «руССкого міра» ще тоді!
Підтвердженням цього є Указ Президента Российской Федерации
от 14.09.1995 г. № 940 «Об утверждении Стратегического курса
Российской Федерации с государствами – участниками
Содружества Независимых Государств»
Про цей Указ от 14.09.1995 г. № 940 я згадую в своєму ще грудневому 2011 року аналітичному дослідженні «Наше майбутнє – в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії» (або також частину 1 + частину 2), де, зокрема, є й розділ «Росія винна Україні 52 млрд американських доларів!», але на якому – Указі, а саме на Стратегическом курсе Российской Федерации с государствами – участниками Содружества Независимых Государств, – треба зупинитися докладніше: «1. Приоритетность отношений с государствами – участниками Содружества Независимых Государств (далее именуются – государства СНГ) в политике Российской Федерации определяется прежде всего тем, что:
на территории СНГ сосредоточены наши главные жизненные интересы (для кращого розуміння роССійскіх інтєрєсов треба звернутися до мого матеріалу „Від соборності українських земель до соборності наших душ!“ – Г. М.) в области экономики, обороны (моя публікація „Старі гримаси нового обличчя російської демократії“ також розказує про їхні інтєрєси – Г. М.), безопасности (що вона собою представляє у московському розумінні, можна дізнатися із моєї статті „Справа Троцького живе…“ – Г. М.), защиты прав россиян, обеспечение которых составляет основу национальной безопасности страны (моя робота „За що Україні така кара?!“ яскраво показує, на чому грунтується московитська бєзопасность – Г. М.);
эффективное сотрудничество с государствами СНГ является фактором, противостоящим центробежным тенденциям в самой России (виділено Г. М.).
2. Главной целью политики России в отношении СНГ является создание интегрированного экономически и политически объединения государств, способного претендовать на достойное место в мировом сообществе…
- Основные задачи политики России в отношении с государствами СНГ:…
содействие становлению государств СНГ в качестве политически и экономически устойчивых государств, проводящих дружественную политику в отношении России (якщо виходити з логіки цього пункту, то стає очевидним, що Путін, розпочавши у 2014 році війну проти України, явно порушив єльцінскій Указ от 14.09.1995 г. № 940 – Г. М.);
укрепление России в качестве ведущей силы формирования новой системы межгосударственных политических и экономических отношений на территории постсоюзного пространства;
наращивание интеграционных процессов в СНГ (виділено Г. М.)…
7. Одним из важнейших путей организационного укрепления СНГ является постепенное расширение Таможенного союза (згодом стало зрозуміло, що собою представляє цей, підпорядкований РоССіі, союз, про що я написав у своїй праці „Туристична фірма «Таможєнний союз» і брєд Брєдіхіна“ – Г. М.), включающего государства, связанные с Россией глубоко интегрированной экономикой и стратегическим политическим партнерством.
Вести дело к постепенному, по мере созревания условий, присоединению остальных членов Экономического союза к Таможенному союзу.
Добиваться сближения национальных экономических систем путем выработки совместно с партнерами путей совершенствования единых модельных актов в рамках Межпарламентской Ассамблеи государств – участников Содружества Независимых Государств…
8. В качестве важнейшего условия развития и совершенствования сотрудничества рассматривать нормализацию платежно-расчетных отношений. В связи с этим ускорить практическую деятельность по формированию Платежного союза, имея в виду установление общих правил организации валютных рынков государств СНГ, применение обменного курса валют, формируемого в соответствии со спросом и предложением, достижение взаимной обратимости национальных валют и использование в обозримой перспективе российского рубля в качестве резервной валюты (виділено Г. М.).
9. Формирование жизнеспособного интеграционного сообщества предполагает эффективное сотрудничество в развитии производства, науки и техники.
Важнейшими направлениями этой работы считать:
выявление общих научно-технологических приоритетов и реализацию совместной стратегии в целях формирования единого научного и технологического пространства;
согласование процессов структурной перестройки национальной экономики с выходом на разработку общих межгосударственных инвестиционных программ…
10. Последовательно решать задачу сближения национальных правовых и экономических условий для создания совместной собственности на основе свободной предпринимательской деятельности, создания в перспективе общего рынка капиталов...
12. Вести дело к созданию системы коллективной безопасности на основе Договора о коллективной безопасности (ДКБ) от 15 мая 1992 г. и двусторонних соглашений между государствами СНГ. Поощрять намерение государств – участников ДКБ объединиться в оборонный союз на базе общности интересов и военно-политических целей.
Последовательно вести работу по упорядочению механизма выполнения достигнутых в рамках СНГ соглашений в оборонной области, сохранению на основе взаимной договоренности объектов военной инфраструктуры. В случае обоюдного интереса переходить на принцип военного базирования, четко регламентируя при этом правовое положение российских военных баз, а также статус военнослужащих и членов их семей, находящихся в этих государствах (виділено Г. М.)…
Добиваться от государств СНГ выполнения обязательства воздерживаться от участия в союзах и блоках, направленных против любого из этих государств.
13. Углублять сотрудничество между государствами СНГ в сфере безопасности государственных границ.
Исходить из того, что национальным интересам России и общим интересам государств СНГ соответствует надежная охрана границ по периметру СНГ, которая является их общим делом и должна осуществляться совместными усилиями.
Завершить работу по урегулированию комплекса пограничных вопросов с государствами СНГ и созданию договорно-правовой базы пребывания Пограничных войск Российской Федерации в этих странах. Изучить возможность создания в дальнейшем региональных объединений командований пограничных войск государств СНГ, стремиться к созданию единой системы охраны их границ.
…долгосрочным планам России соответствует сохранение принципа открытости границ внутри СНГ (виділено Г. М.)…
14. Исходить из того, что важной составной частью усилий по обеспечению стабильности на территории СНГ является миротворческая деятельность, направленная на урегулирование и предотвращение конфликтов в государствах СНГ преимущественно мирными политико-дипломатическими средствами…
При этом во взаимодействии с третьими странами и международными организациями достигать с их стороны понимания того, что этот регион (СНГ – Г. М.) прежде всего является зоной интересов России (виділено Г. М.).
Развивать сотрудничество по линии служб безопасности, прежде всего с целью недопущения использования территории СНГ спецслужбами третьих стран во враждебных России целях…
15… Обеспечивать российское теле- и радиовещание на ближнее зарубежье, поддерживать продвижение российской прессы в этот регион, осуществлять подготовку в России национальных кадров для государств СНГ.
Особое внимание уделить восстановлению позиций России как главного образовательного центра на территории постсоветского пространства, имея в виду необходимость воспитания молодого поколения государств СНГ в духе дружественного отношения к России (виділено Г. М.)…
16. Добиваться реального обеспечения всем гражданам государств СНГ независимо от национальности и иных различий равных прав и свобод. Способствовать выражению, сохранению и развитию этнической, культурной, языковой и религиозной самобытности всех народов, населяющих эти страны (це – на словах, а на ділі – ось це, про що йдеться у моїй статті „Татарам, щоб знали своє місце…“ – Г. М.).
Активно содействовать адаптации россиян к новым политическим и социально-экономическим реалиям в странах их постоянного проживания – бывших республиках СССР (чим він був насправді, можна дізнатися із моєї публікації „Чому я не хочу вертатись до СРСР?“ – Г. М.)…
Оказывать россиянам содействие в осуществлении производственно-хозяйственной, предпринимательской, коммерческой, культурно-просветительской, образовательной деятельности…
17. Настойчиво и последовательно подводить наших партнеров по СНГ к выработке общих позиций по международным проблемам, координации действий на мировой арене. Совместными усилиями добиваться дальнейшего утверждения СНГ в качестве влиятельной региональной организации (звісно, що на чолі з Москвою, яка залишається відданою настановам своїх ординських предків, у чому можна пересвідчитися, ознайомившись із уже згадуваною вище моєю дослідницькою роботою „Вперед – у минуле!“ – виділення та примітка Г. М.) и на ее уровне налаживать с авторитетными международными форумами и организациями крупномасштабное и взаимовыгодное сотрудничество.
18… Основные усилия сосредоточить на согласовании позиций государств СНГ в ООН, ОБСЕ, а также их подходов к отношениям с НАТО, ЕС, Советом Европы (виділено Г. М.)…
19. Двусторонние отношения с государствами СНГ формируются с учетом специфики каждого из этих государств и их готовности к различным формам углубленной интеграции. При проведении российской политики в отношении государств СНГ (суть цієї політики розкриває мій матеріал „Росіє, віддай вкрадені тобою українські гроші!“ – Г. М.) в двустороннем плане исходить из того, что интересам России (а що ж собою представляє ця РоССія, можна дізнатися з моєї статті „Умом Россію нє понять…“ – Г. М.) соответствуют:…
глубокое поэтапное вовлечение их на добровольной основе в интеграционные процессы, в коллективное решение вопросов военной безопасности, охраны границ, миротворческой деятельности (виділено Г. М.)…
- Предметом постоянной заботы в двусторонних экономических отношениях должны стать:…
сохранение ведущего положения России (ось чому моя публікація „Пам'ятайте, що Росія завжди була вашим ворогом“ буде й надалі актуальною – Г. М.) на рынках СНГ, особенно в сфере сбыта готовой продукции (виділено Г. М.)…;
благоприятствование транзиту российских товаров по территориям этих государств...».
Підтвердженням сказаному вище є й інтерв'ю «Євген Марчук:
„Мені довелось займатися навіть прямим блефом“
Це інтерв„ю вийшло ще до розмови з Володимиром Огризком, але після прінятія Указа Президента Российской Федерации от 14.09.1995 г. № 940, і було оприлюднене веб-ресурсом «Український журнал» («УЖ“) у № 7 за 2011 рік: „Наш співрозмовник – постать неординарна. Достатньо вслухатися, як він відрекомендовується: «До червня 1991 року я був першим заступником голови КДБ УРСР. До цього – начальником Полтавського управління КДБ, а до цього – начальником інспекції, а ще перед цим я працював у славнозвісному 5 Управлінні з боротьби з антирадянською агітацією (однак я ніколи, слава Богу, не очолював його, а був одним із п'яти заступників). А ще перед цим я працював у розвідці одинадцять років». У 1991 році Євген Марчук, адже мова саме про нього, очолив Службу безпеки України…
«…насправді Єльцин – непростий, махровий росіянин, умілий, досвідчений.
…у самій ментальності російського вищого керівництва до сих пір сидить імперський дух. Вони не соромляться цього, дуже відкрито вважають, що це вірно. Я пам'ятаю, коли Євген Примаков, тодішній начальник (Служби зовнішньої – Г. М.) розвідки Росії, сказав мені під час переговорів: „Євгене Кириловичу, ну ніхто і ніколи в Росії не прийме положення, що Севастополь – це не російське місто“… І тому дух експансії, проникнення за межі своєї території і створення буферів навколо себе – це є і буде. А це означає експансію в Україну (виділено Г. М.)…
Пам'ятаю, коли ситуація в Криму підійшла до критичної точки. Президентом у Криму став тоді Юрій Мєшков. Наприклад, почалась інфільтрація через Тамань військового спецназу під виглядом кубанських козаків, творчих колективів, рибаків. А це молоді накачані хлопці (сказане нічого не нагадує читачам?! Та це ж – майбутні „зєльониє чєловєчкі“ під час окупації РоССієй Кримського півострова в 2014 році – виділення й примітка Г. М.)! Нам вдалося тоді виявити базу російської спецслужби в одному з готелів Криму. Окрім того, вздовж Азовського моря є дуже гарні місця для дач. І там у приватному порядку військовим відставникам побудували кілька поселень. Згодом виявилось, що це працівники військових спецназів, які пішли на пенсію. А в Росії спецназ – це до смерті спецназ. І при інфільтрації одразу проявилась активність тих відставників-пенсіонерів… А оскільки вітер політичної агресивності Росії періодично мінявся, то, за логікою та ментальністю військових і політичних керівників Росії, вони ніколи не хотіли нічого віддавати. І ця логіка до сих пір проявляється у поведінці нинішнього російського керівництва Путіна та Медвєдєва… І я думаю, це буде завжди, це абсолютно інша політична ментальність вищого політичного керівництва, аніж наша. Я навіть трохи жалкую, що нам не вистачає такого українського експансіонізму, що треба лізти скрізь, всюди закріплюватись (виділено Г. М.)».
Далі буде...
