На поширений мною в одній з кіношних ФБ-груп допис: «Чи можливе українське кіно без руского матюччя?» кастинг-директорка, віднедавна – членкиня Європейської кіноакадемії Алла Самойленко (серед фільмів, до яких підбирала акторів: «Червоний. Без лінії фронту», «Довбуш», «Максим Оса», «Я, Ніна», «Люксембург, Люксембург», «Королі репу„) відреагувала смайликом: «Ха-ха!». Більше – нічим не аргументувала. Запитання «що смішного?» — проігнорувала.
(Цікаво, що ті, які вітають рускій мат в кіно, чомусь дуже болісно реагують на нього в міжособистіному спілкуванні, коли до них персонально звертаєшся їхньою ж кіномовою. Але це — інша тема).
Під постом про вихід трейлеру «Королів репу» запропонував свою сценарну альтернативу: протиставив звичним для українського кіна суржиковим і матюкливим стрічкам про селюків-бандюків дипломовану Міжнародним літературним конкурсом «Коронація слова» в номінації «Кіносценарії» кримінальну драму «Безхатько». З криміналом, але без суржика, матюччя та карикатурно-недолугих українців у вигляді сільських бандюковичів. Самойленко відреагувала таким самим смайликом: «Ха-ха!». Без пояснень.
Побачивши на аватарці емблему «Азову» зі словами «Героям слава!» та з рамкою Тризубу, запитала, який стосунок я маю до «Азову». На що отримала відповідь, що ніякого, окрім того, що у такий спосіб висловлюю свою громадянську позицію і найщиріші почуття з вшанування героїчної звитяги «Азовців». У відповідь Самойленко ставить звичний смайлик: «Ха-ха!».
Персона Самойленко не така, принаймні для мене, медійна, вона не була у полі мого зору і я не знав її особистої історії. Надважкої сімейної драми. Що її син Ілля – сам «Азовець» і був у полоні. У боях втратив руку та око. Що він — той самий «Гендальф„, про якого, звісно, чув, але знав лише за позивним і не фіксувався на прізвищі. Не відав, що Алла Самойленко є його мамою. У відео з «Гендальфом», які бачив в ЗМІ та соцмережах, про це не зазначалося. Ані титрами, ані голосом. Якби ж знав, то це б неодмінно скорегувало мою подальшу поведінку та змусило б утриматися від того, що було мною сказано.
Отже, мене обурило її чергове «Ха-ха!» на дане пояснення щодо мотивації використання мною символу «Азову» на аватарці.
Не зрозумівши, що тут було смішного, запитав, чи можливі в неї ще якісь реакції, окрім отого «Ха-ха!», про що би не йшлося. На що Самойленко відповіла таким самим смайликом.
Це спровокувало в мене напад люті і я пустився берега. Висловив свій гнів в найжорсткішій та найрізкішій формі. Не добираючи слів. Без матюків, але в даному випадку це не можна вважати пом'якшувальною обставиною, бо там були прямі персональні образи й навіть прокльони. Не буду їх цитувати, бо вони дуже огидні, за які мені, хочете вірте, хочете – ні, і ніяково, і соромно. З мого боку це було вкрай не достойно.
Самойленко відреагувала постом, де назвала мене «сильно нездоровою ментально людиною», яка «спамить своїми псевдо сценаріями», застерігши будь-кого зв'язуватися зі мною:
Пізніше додала, схарактеризувавши «хворим покидьком„:
З урахуванням висловлених мною образ і прокльонів (про ніякі погрози не йшлося) наведені пости цілком справедливі. За виключенням, хіба що, кількох обставин.
Перша. Звідки Самойленко взяла, що я вважаю себе генієм, а свої сценарії «геніальними»? Та ні. Лише – гідними екранізації, що засвідчують отримані за твори на «Коронації слова» 2020 і 2021 років, а також на інших двох конкурсах – «Своє кіно-3„-2019 р. і «Кіноскрипт-V„, 2019 р. дипломи та спецвідзнаки. Зокрема, від Національної спілки кінематографістів України (це сталося на «Кіноскрипті„).
Натомість, я постійно стикаюся зі зневагою і до «Коронації», і до її відзнак (як і до нагород всіх інших сценарних конкурсів) з боку іменитих (та яких грошовитих за державний кошт!) продюсерів. Причому, ніхто публічно своїх претензій не висловлює, не мовить відкрито, що з тією «Коронацією» щось не так.
Про це (що це ніякий не сценарний «Оскар», а скоріше – промоакція шоколаду «Корона» й не більше) вони кажуть лише у приватному порядку, коли чують від сценариста про ті дипломи як аргумент на користь омріяної екранізації. Цікаво, що глузують так ті, що не мають ніяких «Коронаційних» відзнак, а відтак не знають їхньої ціни. Тому ті дипломи для них апріорі не вважаються гідними уваги й поваги. Бодай найменшої.
Друга обставина. На якій підставі мої сценарії були названі Аллою Самойленко «псевдо сценаріями»? Я їй ніколи нічого не слав, бо вона не є ні продюсеркою, ні режисеркою. Її парафія – актор(к)и. То як, не читаючи сценаріїв, можна називати їх «псевдо», навіть попри здобуті ними дипломи найпрестижнішого і найдавнішого в Україні професійного конкурсу та ще двох інших? Така реакція – гідна професійної та іменитої кінематографині?
Називати мої сценарії «псевдо», означає автоматично вважати такими самими «псевдо» і дипломи, і журі конкурсів, які їх видають. Отже, і «Коронація слова», і «Своє кіно», і «Кіноскрипт» це, за логікою Самойленко – «псевдо»-конкурси з «псевдо»- журі, які видають «псевдо»-дипломи за «псевдо»-сценарії? За сценарний спам?
Чи я єдине виключення з правил? З дипломами (як би це кумедно не звучало) усіх конкурсів, що є, принаймні були в Україні. А таке виключення можливе? Точно?
Зрештою, у тих журі – ваші ж колеги, з якими ви дружите, маєте приятельські стосунки. Вони – з вашого «вищого світу». З гучними іменами, та шаленами гонорарами за відзняті стрічки (такими, що іноді бувають чи не більшими самих касових зборів від кінопрокату). То чому видані ними дипломи в моєму випадку стають «псевдо»?
Та як би там не було, але згодом вирішив перепросити в Самойленко. Направив їй листа за вказаним на сайті Української кіноакадемії «Дзиґа MDB» емейлом, в якому перепрошую за образи і прокльони, бажаю міцного здоров'я, довгих років життя й сімейного благополуччя.
Так, моя поведінка – не коректна, не етична. А зі мною всі поводилися етично? Всі були коректними? Коли не читаючи сценаріїв, називали їх псевдо-сценаріями. Коли позірно крутили пальцями у скроні на мої дипломи. Коли давали зрозуміти, що ти для нас, ясновельможних, — ніхто і звати тебе ніяк, а дипломи свої – сам знаєш, куди засунь.
А такі постійні плювки і зневага сценариста без фільмографії, але з дипломами і «Коронації слова», і «Свого кіна», і «Кіноскрипта» — це нормально? Професійно? Гідно креативної індустрії? Достойно членів європейської кіноакадемії?
Чи таким як я – лише втиратися і дякувати? Плазувати і терпіти. Але, знаєте, в нас теж є своя гідність. І творча, і людська. Нам теж буває і образливо, і боляче. В тому числі й від тих знущальних і безкінечних «Ха-ха!».
Може варто бути поважними й людяними не лише до рідних та осіб свого привілейованого кола, а й тих, хто поза ним? Хто набагато нижче статусом, але теж люди. В тому числі такі, для яких оті дипломи — чи не сімейні реліквії. А екранізація сценаріїв — заповітна мрія. Чим я завинив, щоби у відповідь на свої здобутки отримувати лише зневагу і сміх? Не я ж ті дипломи малював і сам собі вручав. Нащо їх так позірно знецінювати? Це теж ранить. Ятрить душу. Хіба ні?
Очевидно, що мої життєві перипетії аж ніяк не зрівняні з тими іспитами, які випали на долю Алли Самойленко та її сина. Але для мене вони все одно важкі. Мені теж сутужно. Дуже. У кожного — свої драми.
А всі прокльони, які адресував Самойленко, нехай повернуться до мене. Все одно життя немає...
Дніпро
P.S Вам до сра@ки всі ті конкурсні дипломи, а цей відгук від Михайла Іллєнка — теж?
Так уславлений кінорежисер оцінив ще один мій короткометражний сценарій:
Кінопроєкт «Блек» — ігровий короткометражний.
Жанр: воєнна драма, містика.
Логлайн:
Боєць ЗСУ з позивним «Дог» дивом уникає смерті на фронті й припускає, що до його порятунку міг бути причетний домашній пес Блек, який в цей час перебував за сотні кілометрів від «нульовки». (синопсис і сценарій — тут)
Чи скажете, що це черговий «псевдо» сценарій хворого покидька? А з ним що не так? Може Іллєнко щось не допетрав? Він теж не дотягує до вашого рівня?
І дипломи не підходять — ані «Коронації», ані «Свого кіна», ані «Кіноскрипта», — і схвальна рекомендація кіномайстра. Ну, так, то так. Чорт з вами. А в першу чергу — зі мною.
Також за темою:
Кастинг-директорка Алла Самойленко: на державному конкурсі кінопроєктів перемогли «говно-серіали»
Кінопродюсерка Злата Єфименко ставить «діагноз» сценарію, не читаючи його
КАСТА. Не будучи чиновниками, кінопродюсери живуть і багатіють за державний кошт
Комунікації чи кумівство? Як сценаристу без фільмографії екранізувати свій сценарій в Україні
Як (НЕ!)працюють професійні «ліфти» в українській кінематографії
Член європейської кіноакадемії, продюсер Володимир Яценко називає своїх критиків «довбоYобами»
Збірка ігрових повнометражних і короткометражних кінопроєктів дипломанта «Коронації слова»-2020-2021
