Рускій мат давно став нормою українського кіна. Є купа стрічок, де персонажі не вживають матюки, вони ними розмовляють. Яскраві приклади: «Атлантида» Валентина Васяновича, «Носоріг» Олега Сенцова, «Клондайк» Марини Ер Горбач.
Для чималої кількості глядачів дивитися подібне доволі проблематично. Дуже дискомфортно. Бо мат-перемат.
От ви із сім'єю вирішили здійснити культпохід. Обрали фільм, рухомі патріотичними почуттями — український. Прийшли до кінотеатру. Доїхали, заплатили за квитки. Всілися. І тут — почалося... Чи не буде вам ніяково?
Одне діло — стати випадковим слухачем нецензурної лексики на вулиці, в побуті. Інша — коли на вас словесні нечистоти цільовим призначенням і без упину ллються з широких екранів. І вам нікуди від того не дітися. Хоча, здавалося б, кінотеатри — не футбольні трибуни і не місце збору якоїсь гопоти.
Таке враження, що у наших «кіномитців» — продюсерів, режисерів, сценаристів, акторів — якийсь «бздик». Вони ледь не «кінчають» від тих матюків в устах персонажів свого кіна.
Хочуть сказати — без обсценної лексики немає правди життя? А чому б тоді не показувати крупним планом, як, приміром, герої сцуть, сруть, підтераються. Хіба вони не живі люди? Хіба це не про правду життя? Одначе на це моральний стоп є. Принаймні, поки що, хоча в перспективі — нічого не виключено. А от щодо матюків — ні.
Я опановував сценарну справу Інтернетом по матеріалах у відкритому доступі. Тому не знаю — а що, у кінематографічних вишах викладачі так і навчають майбутніх сценаристів: якщо ваш персонаж говорить «пи$дець, бл*дь, нах*й, за*бало», то так в сценарії і пишіть? І так потім екранізуйте й показуйте?
Ба більше, серед відеолекцій, семінарів, конференцій, майстер-класів, якими я здобував сценарну освіту, були й ті, які проводив алєксандр молчанов — сценарний к@ц@пський гуру. Філософ і коуч кіносценаристики. Ох і багацько я його надивився (бо наші майстри таким не займаються, мабуть, їм не до цього).
Так от він акцентував на категоричній неприпустимості матюків у сценаріях. Доводив, що рускій мат — найчорніший серед усіх лайок у світі. Найпотужніший, найенергетичніший.
А ще казав, що рускіє слова на «б», «х», «п», «є» та інші — це не англійське "fuck". Останнє, за своїм змістом — порівнюване з «нахріна», «нахєра» і т.д і т.п. Але не з «нах*я». Тому воно і поширене в англомовному кіні, позаяк не є аж таким вже непристойним. Різким, грубим — так, але...
Коли ж глядач чує рускій мат, то це затьмарює і витісняє з його свідомості все. Це як удар кувалдою по голові. Він після кіносеансу завжди згадає епізоди, коли чув усі «х», натомість не зможе пригадати інші важливі моменти стрічки.
Тобто сам моск@ль — рішуче проти руского матюччя в кіно. А в нашому, українському кіні — йому зелене світло? А хто так розпорядився? Чому без цього — ніяк?
Я навіть звернувся до мовного омбудсмена Тараса Креміня. Але той відповів, що це — не його компетенція. Можливо.
То що, виходить в Україні немає жодних чинників, які б могли стримати «творців» від подальшого активного застосування рускої скверни в українських фільмах?
Вони й надалі преспокійно і з відчуттям насолоди плюватимуть з кіноекранів в обличчя українцям, очікуючи на оплески у визнання їхнього неперевершеного мистецького таланту?
Виходом з ситуації я бачу у вживанні слів-замінників. Відповідників. Їх теж чимало. Сценаристам треба докладати інтелектуальних зусиль, аби створювати у глядача ілюзію використання персонажем матюків, але без самих матюків.
От треба так попрацювати, щоби глядачеві було зрозуміло — оцей персонаж гне матюки. І такі стрічки є. Щоправда, йдеться про український професійний дубляж іноземних кінокартин. Їх треба з олівцем дивитися, аби занотовувати що і замість чого застосовувати.
До того ж, я би вважав за доречне активне використання в національному кінематографі і навіть пропаганду саме української лайки. А не тиражування російського матюччя, що перетворилося на тренд — сталу традицію, принизливою для людської і національної гідності українців.
Ситуація настільки кричуще гнітюча, що нашій кіноакадемії впору заснувати нову спецнагороду: за найбільшу кількість (обсяг) відбірних рускіх матюків в українських фільмах. І наші «кіномитці» залюбки включаться у змагання. Бо вважатимуть таку нагороду однією з найпрестижніших. І битимуться за неї щосили, щодуху.
Навіть у сраних стрічках країни-окупанта стільки мату, як в українських, — немає. Наше кіно тут поза конкуренцією! Ми — беззаперечні лідери світової кіноіндустрії за «х*ями», «бл*д*ми», «й*бами» та «перей*бами». У нас таких кіно'шедеврів" — цілі "Клондайки", "Атлантиди" і "Носороги".
Ще про кіно:
