Про це — на власному досвіді сценариста без фільмографії, але з дипломами «Коронації слова» та інших професійних конкурсів.

Сценарист без фільмографії розсилає сценарій по продакшенам. Близько 200 (!) емейлів. Їх ще треба було роздобути стільки. Розшукати. Реакції — нуль.

Надсилає той самий сценарій на Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова». Номінація — «Кіносценарії». Отримує диплом. Хоча й не «лавреат», але просто так там дипломи не видають. Спробуйте самі, кому цікаво. Диплом КС — це вагомий здобуток.

Знову шле той самий сценарій двом сотням продакшенів. Вже разом із дипломом. Від сили відповідають десь 5-6.

Одні пишуть, що короткими метрами не займаються. Інші — що зараз зайняті своїми проєктами.

Ще кілька: «Дякуємо! Цікава історія! На зв'язку!». Такий відгук стає першим і останнім. Далі — глухо. Нуль.

А знайшовся і такий «продюсер», який відповів: «Навіщо ви це мені надіслали? Ви, взагалі, хто і причому тут я?». Доволі недвозначний натяк на те, що ти для нього — «ніхто» і звати тебе «ніяк». Що з дипломом, що без.

На сценарні пропозиції у Фейсбуці (в коментарях чи «приватці») — або ніяк не реагують, або банять — за надокучливість.

В підсумку: «на манєжє — всьо тє жє»... Ніякої нової сценарної «крові», свіжини, оригінальних задумів. Ніяких нових авторів.

При цьому, ніхто з продюсерів публічно не висловлюється, що «Коронація слова» — якийсь не такий конкурс, що він — для розумово-відсталих, для дебілів або графоманів. Або для розумово-відсталих графоманів-дебілів.

Цей конкурс вважається професійним, але доволі демократичним, бо в ньому мають можливість взяти участь всі, хто володіє сценарієм. Існує понад 20 років.

Продюсерів серед дипломантів (не те, що лавреатів) — немає. Але саме вони вирішують: гідний твій дипломований сценарій екранізації чи ні.

І, звісно, без жодних пояснень. Невідомим лишається, чи прочитали вони бодай логлайн і синопсис. І що з того зрозуміли... Якщо було чим.

P.S.

До того ж, «Коронація слова» (2020 і 2021) — не єдиний професійний конкурс, де я здобував дипломи. Були ще «Кіноскрипт-V» (2019) і «Своє кіно-3» (2019).

На «Кіноскрипті» я отримав «вибір продюсерського журі» (В. Яценко, В. Крижна; це був вибір Крижної) та «Спеціальну відзнаку» Нац. спілки кінематографістів України. Не можу поділитися скриншотами цих дипломів, бо їх так і не вислали. Є лише згадка про них на офіційній ФБ-сторінці конкурсу.

До речі, всі роботи ("Кіноскрипт" і "Своє кіно") були присвячені темі АТО.

А що мені ще треба здобути — які дипломи та де — щоби нарешті добитися екранізації бодай одного сценарію?

Професійні конкурси і сценарні звитяги мають ставати для авторів трампліном у кіногалузь. Заслуженим. У нас же — це ніщо, "тьфу!". "Подумаєш... ну і шо з того?".

Чому сценарні конкурси і екранізації — окремо? Хіба це правильно? Невже так і має бути?

Чи існує взагалі вхід до української кінематографічної Світлиці з парадного? Може туди треба просуватися з якогось приховано-потаємного — заднього двору?

Що, без особистих зв'язків, корисних знайомств, без пригощання у ресторанах — ніяк? Від слова "зовсім"?

P.P.S:

Не влаштовують дипломи? А як щодо рекомендації (у вигляді схвального відгуку) Михайла Іллєнка на один з моїх короткометражних сценаріїв (див. у скриншотах нижче)... Що, і він — пофіг? А що ж тоді не пофіг? ЩО?!!

Також за темою:

"Збірка ігрових повнометражних і короткометражних кінопроєктів дипломанта "Коронації слова"-2020-2021"

Про перманентну кризу української кіноіндустрії:

"...Через брак кваліфікації продюсери не здатні вирізняти драматургійно якісні сценарії. Вони знімають лише тих, в кого є фільмографія, в якій би творчій кризі чи ступорі ті автори (через надмірну творчу затребуваність, а тому й виснаженість, або й звичайну безталанність) не перебували.
Продюсери екранізують сценарії лише тих авторів, кого знають особисто. Якщо людина хороша — значить і сценарій теж. В їхню ясновельможну тусовку "богообраних" — не проб'єся".

Кінопроєкт "Безхатько" — ігровий короткометражний.

Жанр: кримінальна драма

Логлайн:

Колишній театральний актор опиняється на вулиці через пристрасть до оковитої, якою заливав утрату сина. Після років злидарювання він викрадає з місця кримінальних розборок повну сумку грошей. Облаштовує своє життя, але згодом віддає всю суму на лікування онкохворого сина випадково зустрінутої повії. Вона ж видає бандитам безхатька раніше, ніж дізнається, як він розпорядився крадіжкою.

(синопсис — тут; сценарій готовий)

Кінопроєкт "Старий пердун" — ігровий короткометражний.

Жанр: соціальне драмеді

Логлайн:

Сивочолого самотнього вдівця так часто у громадських місцях ображають за незграбність і неповороткість "старим пердуном", що одного дня, той, зустрівши на лавці у парку незнайомго студента, пропонує зіграти у пердіж. А випадкову перехожу літню пані старий просить бути їм суддею. (синопсис — тут; сценарій готовий)

Кінопроєкт "Замкнутий простір" — ігровий короткометражний.

Жанр: воєнна драма

Логлайн:

Через страх замкнутого простору ветеран російсько-української війни, який горів у танку, уникає ліфту. Живучи на горішньому поверху, він спускається і піднімається сходами. Одного дня сусідська дівчинка просить його піднятися з нею у ліфті, бо відтоді як застрягла там, боїться користуватися підйомником сама.

(синопсис і сценарій — тут)
 

Кінопроєкт "Блек" — ігровий короткометражний.

Жанр: воєнна драма, містика.

Логлайн:

Боєць ЗСУ з позивним "Дог" дивом уникає смерті на фронті й припускає, що до його порятунку міг бути причетний домашній пес Блек, який в цей час перебував за сотні кілометрів від "нульовки".

 
(синопсис і сценарій - тут)