Соціальні боти: натягнути сову на глобус

Якщо продовжити тему аналогій, яку розглядали у попередньому пості та застосувати відомий принцип Парето, за яким 20 відсотків прикладених зусиль надають 80 відсотків необхідного результату, то мережева діяльність соціальних ботів («диванних аналітиків», «лідерів суспільної думки», «просвітників» та інших подібних мережевих персонажів) дуже добре припасовується до вислову «натягнути сову на глобус», якщо нагадати один з варіантів походження цього вислову, який зазвичай в мережі Інтернет поширений через анекдот.

Молодий вчитель географії приходить в новий клас та намагається провести урок. Але, звичайно з цього нічого не виходить, учні не звертають увагу на його зусилля. Засмучений вчитель на перерві заходить в учительську кімнату та починає жалітися. На що більш досвідчений педагог йому відповідає, що спочатку учнів необхідно шокувати, потім зацікавити, а вже пізніше можна спокійно переходити до викладання уроку. І, за відомим та хорошим принципом, «дивись, як це потрібно робити», цей більш досвідчений педагог бере глобус та повертається з молодшим колегою до класу.

Переступивши поріг класу, досвідчений вчитель зразу ж ставить питання: «Хто з вас може натягнути презерватив на глобус?»

У тиші, яка моментально встановлюється в шокованому класі, з останньої парти чути зустрічне питання: «А що таке глобус?»

На що цей досвідчений педагог і відповідає: «Ось власне з цього питання ми й почнемо наш урок».

Коли презерватив було замінено на сову, історія замовчує, хоча, якщо поспостерігати, якої форми набувають очі людей, які опиняються в ситуації, коли слухаєш чи читаєш «мережеві поради, пропозиції чи рекомендації», сформовані соціальними ботами, засліпленими тим, що ось тільки вони змогли розгледіти те, що до них купу століть ніхто не зауважував, можна висунути гіпотезу про аналогію вирячених очей у сови, як символу мудрості за двох можливих дій (натягуванні на глобус та ситуації, яка описується іншими афоризмами «сцяти в очі» та «їздити по вухах»).

Якщо провести аналогію, то необхідним результатом мережевої діяльності для соціального бота є отримання певної кількості переглядів, вподобайок та репостів, як елементів кількісної оцінки «успішності» його мережевої діяльності власне в такій послідовності (можна подивитися, як формуються рейтинги на тому ж таки site.ua). Якщо відкинути варіант «улюбленого автора» (причини, за якими автор потрапляє в категорію «улюблених» наразі пропускаємо), будь-яке повідомлення якого переглядається, лайкається та поширюється, то на кількість переглядів впливає заголовок поста та супутня ілюстрація, на вподобайку — загалом декілька перших абзаців повідомлення, ну а репост можливий виключно в тому випадку, якщо повідомлення потрапило в «когнітивний резонанс» із когнітивістикою читача.

Тобто, провокативний заголовок чи супровідна провокативна ілюстрація, застосування методу «перевернутої піраміди», де на початку поста можна «вдарити по емоціях» чи сформувати «просте рішення, про яке століттями ніхто не здогадувався», і тоді решту тіла поста може слугувати виключно для «набивання» необхідної кількості друкованих знаків, де вже можна спокійно «сцяти в очі» чи «їздити по вухах», що і може слугувати підтвердженням того ж принципу Парето. Як зрозуміло уважному читачу, коли певний критично налаштований мережевий мешканець починає знайомитися з певним текстом та спостерігати за його (поста) кількісною оцінкою (перегляди, вподобайки та репости), його вираз обличчя може нагадувати вираз сови за описаної на початку процедури.

Загалом ідіома «натягнути сову на глобус» розуміє використання в ситуаціях:

- коли спостерігається формування сумнівних аргументів та спотворення чи підтасовування фактів на підтвердження висунутих тверджень;

- коли формуються дивні та несумісні з реальністю аналогії (використовуються так звані хибні аналогії);

- коли автор здійснює спроби переформатування очевидної реальності під свої шалені чи фантастичні уявлення (так звані прості рішення);

- також ця ідіома може застосовуватися для позначення складнодосяжних, майже нереалізованих завдань (або завдань, сформованих за принципом «автор їх сам реалізовувати не буде»).

Якщо зробити екскурс в історію, то ідіома «натягнути сову на глобус» була сформована в так званому FidoNet (мережі обміну повідомленнями, яка була популярна до поширення вже звичної мережі Internet), яка за Радянського Союзу здебільшого об'єднувала ентузіастів, які працювали в інститутах, університетах та конструкторських бюро, тобто це початково ідіома з так званої «навколонаукової тусовки». І в цій частині суспільства цю ідіому застосовували для позначення теорій, які отримувалися підтасовуванням фактів, тобто коли об'єктивність доказів можна було прийняти з великою натяжкою. Або й того гірше. Тому, коли в мережі зустрічаються різні теорії, які «маскуються» під наукові чи «загортаються» з використанням псевдонаукової термінології, що застосовується, за поясненням того ж «загортальщика» — «в креативному ключі», то власне в обізнаних читачів і викликає відповідну асоціацію з описаною процедурою над совою.

І так, ця ідіома притаманна пострадянському суспільству, де початково й була сформована. Однак, подібні за змістом ідіоми існують в інших мовах та культурах. Наприклад, іспанці говорять "comparar el tocino con la velocidad" (порівняти бекон зі швидкістю), італійці — "confrontare le mele con le arance" (порівнювати яблука та апельсини) чи японці — "牛に引導を唱える" (промовляти молитву перед коровою).

Однак, найцікавішим та найсмішнішим є те, що цю ідіому дуже часто застосовують в пострадянському просторі в «мережевому срачі» як варіант «аргументу» — «дурень, сам дурень», коли кожен з опонентів формує свій власний набір «аргументів» та «фактів», і зрозуміло, що тоді «аргументи» та «факти» іншого опонента «не натягуються» на власну «струнку і викінчену реальність». Тобто тут звична «мережева булька» є за аналогією глобусом, а бажання опонентів до цієї бульки застосувати власні «аргументи» і «факти» викликають у мешканців цієї бульки асоціацію з процедурою над совою. 

Знову ж таки, уважному читачеві мало б бути зрозуміло, що ця ідіома є доволі хорошим індикатором виділення «аргументів» та «фактів», аксіом, теорій та гіпотез, щодо яких є консенсус у переважному загалі суспільства на відміну від консенсусу у мережевій бульці (навіть якщо ця булька складається виключно з автора та його «підшефної» ботоферми). З іншого боку, коли соціальні боти за «консенсус» з певних політичних, соціальних чи економічних питань видають результати голосувань, де ці «результати», як зрозуміло як цим же соціальним ботам, так і їх опонентам, було досягнуто з використанням доволі сумнівних соціальних технологій, то тут цілком аргументовано вже говорити про «натягування сови на глобус» цими соціальними ботами.

Через те, що ця аналогія має певний цинічний, так і шокувальний відтінок, тому її застосування в описі аналогій формує доволі сильну емоційну асоціацію, і якщо аналогія була хибна, то й сформована асоціація буде хибна. Шляхом сильної емоційної складової ця асоціація буде «завжди під рукою» у свідомості людини, тобто буде застосовна серед перших за так званих евристичних міркувань (міркувань методу спроб і помилок). Зрозуміло, що якщо ситуація допускає можливість наступних спроб, то це не так страшно (ну відніс гроші до умовного «МММ», з ким не буває). Інша справа якщо наступної спроби може й не бути. І от, соціальний бот сформував пост за всіма «канонами успішної блогерської діяльності», для підсилення емоційності сприйняття «зіграв» на довірі, вірі в Бога, очікуванні «простих рішень та рекомендацій» і тим самим «натягнувши сову на глобус», сформував у читача чи слухача хибні, емоційно підсилені, асоціації, і «вмив руки» (відпрацював свої двадцять баксів). Соціальний дарвінізм у виконанні соціального бота у чистому вигляді.

Варіантів в нашій пострадянській реальності застосування цієї аналогії є дуже багато, і тут головне не потрапити в описаний вище варіант хибної аналогії, коли цю ідіому «прикладають» до ситуацій, які суперечать «консенсусу» в тій же мережевій бульці. До прикладу, в пострадянській реальності дуже полюбляють захоплюватися ідеями використання певного, доволі вузького інструменту, підходу чи технології, як панацеї, особливо якщо ця ідея є зрозуміла на сформованих раніше «аналогіях» і показала «свою ефективність» на певному етапі чи у ситуації. Зразу ж з'являється купа «мережевих експертів», які «креативно» готові поширити цю ідею на інші ситуації, власне й формуючи тут варіант «натягування сови на глобус».

Наприклад, в розробці програмного забезпечення є такий підхід, як Agile, або інакше гнучкий підхід до розробки програмних продуктів. За цим підходом виконавці проєкту мають бути готові приймати від замовника зміни (доповнення) на будь-якій стадії проєкту. Або простіше — замовнику проєкту не потрібно напружуватися в момент узгодження замовлення — за цією методологією він може в будь-який момент попросити від виконавців внести зміни в проєкт, що реалізується. І команда виконавців має це прийняти та вносити зміни. Зрозуміло, що такий підхід є абсолютно вигідний замовнику, однак, як зрозуміло уважному читачеві, абсолютно невигідний виконавцям, бо тут може виникати значна частина додаткової роботи, яка для недосвідченої команди може виливатися навіть в кардинальне перероблювання початкової архітектури проєкту. Загалом досвідчені команди або беруться за проєкти за таким підходом зі сторони замовника виключно за умови існування в такої команди доволі серйозного шаблонного рішення, отриманого на попередніх проєктах, або при розробці так званого проєкту рівня "minimum viable product (MVP)" — продукту, що має мінімальний, але достатній для задоволення перших потреб замовника, набір функцій. Щодо шаблонного, то тут розуміється, що ядро продукту має значно більший набір функцій, які початково очікує замовник, і нові функції, про які згадав замовник, просто «відкриваються», або дуже легко додаються. Щодо MVP проєктів, то враховуючи рівень українського законодавства щодо захисту прав інтелектуальної власності, у тих же українських розробників і немає відповідної експертизи подальшого розвитку таких проєктів, бо тут працює стратегія сформувати бізнес-ідею та презентувати її потенційному донору. А вже доводити її до так званого промислового використання чи займатися масштабуванням будуть в інших юрисдикціях, з зовсім іншим законодавством із захисту прав власності.

Якщо застосувати аналогію описаного вище підходу до державного чи масштабного промислового, чи мілітарного управління, то наявність серйозного шаблонного рішення еквівалентно наявності технократів — кризових менеджерів, які можуть передбачити можливі бажання замовника (чи ходи противника). Перехід же від MVP проєкту до значно складнішого та функціональнішого врешті решт впирається у відповідне законодавство, яке має враховувати особливості соціуму при компіляції з інших зразків. Або ж «натягування» кращих ІТ-практик в інших сферах життєдіяльності країни може виглядати власне тим же «натягуванням сови на глобус», попри те, що власне українське ІТ і заробило свою репутацію у світі на розробці MVP проєктів за Agile підходу. Але це тема окремої розмови.

Далі буде...