Базові питання, які притаманні пострадянському соціуму є такими: «Хто винен?» та «Що робити?». Як зрозуміло читачам, хто слідкує за цим циклом, для автора цих матеріалів відповідь на перше питання власне й сформована в цьому циклі — винні «диванні аналітики», «лідери суспільної думки», «просвітники» та інші подібні мережеві персонажі, які й іменуються в цьому циклі соціальними ботами. Так як власне зусиллями цих персонажів і формується ось ця поточна навколишня реальність, в якій так некомфортно перебувати й власне цим же самим персонажам. Бо здебільшого ці персонажі у своїй мережевій діяльності дотримуються стратегії: «вкинемо» щось в мережу Інтернет та подивимося на реакцію. Якщо реакція буде якщо не позитивна, то хоча б нейтральна, то вже добре — значить «вкид» більш менш правильний з точки зору використаних гіпотез та інтерпретацій. Якщо ж знайдуться заперечення, то спочатку «поогризаємося» ботофермою, навішуючи ярлики «хейтерства», щоб не «втрачати мережеве обличчя», а далі «вкид» підкоректуємо чи перефразуємо. І так далі, ітераційно — «наша пісня гарна й нова — починаємо її знову». І тут головне тримати «покерфейс», що власне вони «навчають» соціум, а не навпаки — соціум навчає соціальних ботів, якщо все ж таки слідкувати за «мережевою еволюцією» цих персонажів.
Одним зі способів корекції чи перефразування є застосування механізму аналогій, коли соціальний бот починає експлуатувати маніпулятивний механізм зміщення чи відволікання (перемикання) уваги. Загалом аналогія (з грецької — відповідність) є подібність, схожість у цілому відмінних предметів, об'єктів чи явищ за певними властивостями, ознаками чи відношеннями. Власне, ключовим тут є поняття відмінних, яке в маніпуляціях соціальних ботів або не акцентується, або взагалі пропускається. Якщо поглянути на саме поняття аналогії з точки зору логіки, то це ланцюжок тверджень, в якому від схожості предметів, об'єктів чи явищ за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість предметів, об'єктів чи явищ за іншими ознаками. А тут ключовим є поняття можливої схожості, тобто далі необхідно переконатися у правильності аналогії шляхом подальших досліджень та перевірок.
Щоб далеко не ходити, на тому ж таки site.ua було опубліковано пост про проблеми в формуванні оборонних укріплень. Загалом питання є слушним та таким, що зараз є дуже актуальним за виключенням одного — застосування аналогій, де як в заголовку, так і далі по тексту за допомогою аналогій формується асоціація «лінія Суровікіна» — «лінія Залужного» (генералів на чолі із Залужним). В чому ж тут проблема? А у невідповідному формуванні асоціації — або тут вирішили «підвищити» генерала Суровікіна до рівня Начальника генерального штабу РФ, або навпаки — «принизити» Головнокомандувача ЗС України до рівня відповідального за певний напрямок фронту. Бо загалом або потрібно було б говорити про «лінії Герасімова» (начальник генерального штабу в ЗС РФ), або не Залужного, а конкретно того з тих з українських генералів, які власне і мали б бути відповідальні за певні напрямки оборони, де наявні наведені на фото випадки. Маємо яскравий приклад того, як спочатку соціальні боти в суспільній свідомості формують установку, що за величезну кількість напрямків життєдіяльності країни відповідає тільки 5-10 людей (і тим самим виводячи купу виконавців у «комфортну зону» безвідповідальності), а пізніше тому ж таки цими ж ботами дезорієнтованому суспільству розповідають про «не сотвори собі кумира». Чи автор того поста очікує звернення до себе Головнокомандувача ЗСУ щодо уточнення, на якій власне ділянці (чи ділянках) відбувається подібна ситуація для прояснення? Чи це взагалі суцільна ситуація по всій протяжності фронту? Тут питань більше, ніж відповідей. І найпростіша щодо автора відповідь, що такий та подібні пости є просто прикладом звичайної «джинси».
В попередній частині циклу розглядалося поняття гіпотези, як певного здогаду щодо предмета, об'єкту чи явища, і наголошувалося, що не будь-який здогад може прийматися як гіпотеза. Зі всіх можливих «здогадів» статус гіпотези має виключно той, який має обґрунтовані припущення. І власне застосування методу аналогій і відносять до такого механізму обґрунтування, загалом евристичного. Під евристикою (з грецької — відкриваю) розуміють сукупність методів пошуку розв'язку задачі, проблеми чи завдання. Як розповідає недолуга пропаганда у виконанні соціальних ботів, пошук рішень «методом наукового втику» (метод перебору варіантів або інакше метод проб і помилок) є основним на пострадянському просторі, оскільки «інструкції пишуть для слабаків». Однак, щоб не виходити на емоції, застосування аналогій дозволяє початково відсікти певні варіанти із перебору, ґрунтуючись на попередньому досвіді чи певній подібності поточного об'єкта до тих, які інтуїтивніше зрозуміліші, і тим самим скоротити власне кількість «проб і помилок».
З іншого боку, в незрозумілій ситуації, ті ж самі сформовані аналогіями асоціації спонукають як людину, так і суспільство в цілому, за тією ж самою евристикою, вибирати варіанти, які вже були раніше в історії. І це дозволяє тягнути тезу про циклічний характер історії, яка (історія) загалом не є наперед визначеною, але яка спільними зусиллями того ж таки соціуму знову і знову повертається на більш-менш зрозумілі траєкторії розвитку, коли особа чи соціум потрапляють в незрозумілу ситуацію та користаються «простими рішеннями». Але «прості рішення» формуються на асоціаціях, які й сформували в когнітивістиці того ж соціуму от ті ж самі соціальні боти. Уроборос, або «історія нічого не вчить, а тільки жорстоко карає за незнання уроків історії».
Як вже зрозуміло, вигадливий соціальний бот за використання аналогій може отримати «свою перевагу» у просуванні власного «деструктивного контенту». Наприклад, пару тисяч років тому шаман племені здійснював жертвоприношення тварини та по її внутрішностях «обґрунтовував» для племені свій «здогад» (гіпотезу) щодо погодних умов у наступному році та їх впливу на врожай. Чи зараз, спеціалісти з езотеричних наук за картами, зірками, рунами чи іншими засобами, «обґрунтовують» свої «здогади» (гіпотези) та розповсюджують їх серед читачів та слухачів, «аргументуючи» це потребою застосування «критичного мислення». Тому, спостерігаючи за тим, які маніпуляції поширюють в мережі Інтернет, з метою «просвітити» читачів чи слухачів про «проблеми» в точних науках (математиці, фізиці, хімії чи тій же інженерії), просто напрошується застосування гіпотези, що соціальні боти, які зайняті цією діяльністю, перебувають в «долі» до різних спеціалістів в езотеричних наук, чи то з метою підняття статусу езотерик до сонму наукових досліджень, чи до бажання повернути соціум на пару тисяч років назад, коли власне прихильники верифікованих та перевірених знань та методів піддавалися племенній зневазі.
Загалом, «здогадуватися» будь-яка особа може про будь-що. Але, по-перше, напевно перед тим, як «оприлюднювати» свою «гіпотезу» щодо «знайдених» проблем, потрібно достатньо добре дослідити ситуацію та вияснити, а чи дійсно «проблема» є в наявності. По-друге, саме поняття критичного мислення за власне означенням не ґрунтується на «обґрунтуваннях» знань, що розповсюджені виключно «серед втаємничених». Зазвичай, критичне мислення вимагає від людини ознайомлення з базовим набором знань так званої «цивілізованої людини» — ніяких додаткових знань, штибу «про які не розповідали у школі» не потрібно застосовувати, щоб дійсно критично сприймати дійсність. Але власне той достатній «шкільний» набір необхідно дійсно розуміти та дійсно вміти застосувати. Та й по-третє, коли аналогії застосовуються для обґрунтування гіпотез, потрібно щонайменше дотримуватися таких вимог:
- вважаючи предмети, об'єкти чи явища подібними, потрібно виявляти істотні подібності;
- коло ознак, які збігаються, має бути якомога ширшим (маніпуляцією є наведення аналогій за однією-двома ознаками, навіть якщо такі ознаки називати істотними);
- потрібно враховувати характер зв'язку ознак, які є спільними для порівнюваних предметів, об'єктів чи явищ. Якщо ознака, яка переноситься з одного елементу на інший має суттєві зв'язки зі спільними ознаками, то висновок буде більш обґрунтованим. І абсолютно не обґрунтованим є аналогія на ознаках, які між собою не пов'язані;
- не можна ігнорувати відмінності, які існують між порівнюваними предметами, об'єктами чи явищами, особливо коли ці відмінності є істотними.
Дещо детальніше: аналогія не може розглядатися як доведення будь-якого твердження. Загалом в науковій та суспільній діяльності аналогіями користуються для отримання ймовірних висновків (які власне і потребують доведення істинності), або для прояснення думки, коли використовують аналогію для ілюстрації чи пояснення. Наприклад, процеси в такому астрономічному об'єкті, як чорна діра, можна пояснити за допомогою аналогії батута та гирі, яка знаходиться в центрі батута. Під вагою гирі поверхня батута зазнає викривлення, і будь-який м'ячик на поверхні батута скотиться до гирі. Тут поверхня батута використовується як аналогія простору і часу, а власне гиря виступає аналогією чорної діри. Тобто, тут аналогія дозволяє людині представити складні процеси на певних спрощених поняттях.
В маркетингу аналогія дозволяє описувати певний продукт, який просувається на ринку, за допомогою понять, які авдиторія добре розуміє. Наприклад, соціальна мережа Pinterest за рекордний щодо інших соціальних мереж час подолала позначку у 10 мільйонів користувачів власне через те, що інтерфейс мережі був побудований за аналогією до дошки для нотаток. Користувачі «прикріплювали» до себе на дошку медіафайли, які відшукали в мережі Інтернет і таким чином формували з них тематичні колекції.
Інший приклад позитивного застосування аналогій в бізнесі є концепція комп'ютерного робочого столу, розроблена Стівом Джобсом, який переніс в графічний інтерфейс комп'ютерів Macintosh аналогію фізичного столу та концепти діловодства, які використовуються в США. Зразу можна нагадати, як певною мірою тяжко впроваджувалися комп'ютери з графічним інтерфейсом в тому ж Радянському Союзі та й пізніше в Україні власне через це, що концепти діловодства в США та Радянського Союзу відрізнялися.
Ще одним варіантом позитивного застосування асоціацій в бізнесі є «легенда про то, що Генрі Форд винайшов конвеєр», хоча насправді Форд не винайшов конвеєр, а прийняв пропозицію свого співробітника Біла Клана про перенесення роликового конвеєра, який він побачив на м'ясокомбінаті при оброблення підвішених туш великої рогатої худоби, у складальний цех автозаводу Форда. Початково на заводах Форда була застосована технологія збирання автомобіля з вузлів, де певний робітник відповідав за виконання певних операцій, так, що частини автомобіля збиралися в різних приміщеннях та переміщувалися між робочими місцями за допомогою візків. За початковою технологією кожен робітник повинен був володіти суттєво більшою кваліфікацією, бо збирав більше вузлів до готового виробу та й повинен був мати вищу кваліфікацію, бо тут контроль якості здійснювався вже на рівні великовузлового монтажу, коли вияснити, на якому етапі було здійснено порушення технології є суттєво складнішим — можна тільки констатувати, що ось цей чи цей вузол не працює. Перехід до роликового конвеєра забезпечував те, що робітник тут вже міг мати суттєво нижчу кваліфікацію, бо залучався в певній операції та міг цілком не розуміти, як здійснюються інші операції. Але тут був і позитивний момент — контроль якості на всьому ланцюжку збирання, бо якщо на попередніх етапах було допущено відхилення від технології, робітник не міг здійснити операцію і такий виріб відставлявся в сторону, що вже суттєво спрощувало пошук проблем. Як писав Джон Полак «Біл Клан побачив аналогію крізь поверхневі відмінності двох виробництв — оброблення туш та збирання машин. У серці обох процесів лежить очікування матеріалів перед використанням». Однак, потрібно зазначити, що виробництво Форда було ще тією «потогонкою» — швидкість руху конвеєра складала майже 2 метри у хвилину. Але, можливість залучення до роботи суттєво менш кваліфікованих працівників та зменшення переміщень виробу в межах виробництва, дозволило знизити ціну автомобіля Форд «Модель Т» з 575 до 280 доларів, та збільшити випуск з 425 до 2500 штук на рік.
Якщо тут застосувати аналогію, що поточна відозва Михайла Федорова про збирання fpv-дронів дома є зворотним процесом до еволюції виробництва, хоча б в розумінні, що початково буде спостерігатися суттєво значний рівень браку продукції та й постає основне питання — яким буде контроль якості готового виробу: робітнику буде повертатися дрон з констатацією «не працює» — тобто сам розберися, в чому тут проблема, чи контроль якості буде локалізовувати можливі проблеми або в цілому у виробі, або у роботі виробу у певних режимах роботи. І знову ж таки, виправлення проблеми в одному місці не гарантує відсутності проблеми в іншому. Тому за такого рознесення виробництв чи не буде логістичних корків при пересиланні виробу на контроль якості декілька разів? Та й загальна вартість виробу може суттєво зрости, бо великовузлова пайка, якої можна ще навчити пересічну особу не еквівалентна вмінню визначати та розумінню як виправляти незначні проблеми в елементах електроніки, що вже вимагає знань в тій же електроніці та навичок пошуку проблем в електричних схемах. Тобто, чи не буде тут варіант, що початкова вартість виробу буде ще й додатково для робітника суттєво зростати, якщо виправлення помилок з роботою дрона для нього буде зводитися до заміни цілих вузлів чи плат? Бо, за конвеєрного збирання все ж таки робітника навчають певній одній операції, якість виконання якої зрозуміло, що суттєво легше підтримувати.
З іншого боку за Радянського Союзу в суспільну свідомість були впроваджені дві аналогії із так званого соціального дарвінізму: «Якщо ми навчилися, то і ви зможете» (яка загалом звучить так, що якщо одна частина суспільства пристосувалася до певних соціальних процесів, то й інша або пристосується, або ...) та «Незамінних людей немає», яку за Союзу застосовували у розумінні «якщо процеси чи технології налагоджені, то далі ми самі, а ви вільні», що й забезпечувало витиснення ІТР-цями (інженерно-технічними робітниками) власне інженерів на «маргінес» у плановій економіці. Але це тема окремої розмови, як власне і продовження теми аналогій та метафор.
