В попередніх частинах циклу час від часу вживався термін когнітивний дисонанс, наприклад тут. Так в чому ж тут деструктивна функція соціальних ботів: «диванних аналітиків», «лідерів суспільної думки», «просвітників», та інших подібних мережевих персонажів?
Якщо звернутися до тлумачного словника, то когнітивістика (від латинського cognitio) є частина людської свідомості, що відповідає за процес пізнання чи ознайомлення з навколишньою реальністю (як фізичною, так і інформаційною) та місцем, можливостями та обмеженнями особи в цих реальностях. Дуже часто вживають поняття когнітивна система, розуміючи тут весь комплекс методів та підходів, які особа сформувала у своїй свідомості для здійснення власне цього пізнання чи ознайомлення. В основі когнітивної системи лежить взаємодія сприйняття, власне самої свідомості, пам'яті та мови. І, на формування цього комплекту методів та підходів до пізнання світу впливають особливості характеру особи, її виховання, навчання, спостереження та роздуми про навколишній світ. Користуючись ось цими сформованими чи «прокаченими» методами та підходами власне особа ставить собі цілі й приймає рішення про те, як потрібно діяти в тій чи іншій ситуації.
І ось власне під час прийняття рішення вмикається так званий «оптимізаційний механізм» свідомості — особа приймає рішення про свої дії за схемою уникання чи суттєвого зниження так званого когнітивного дисонансу, тобто внутрішнього психічного конфлікту, що виникає у свідомості людини при зіткненні суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок стосовно деякого об'єкта чи явища, за якого з існування одного елементу виникає заперечення іншого. Нагадайте собі, як у певних життєвих ситуаціях при певних діях у Вас виникав певний дискомфорт у свідомості — Ви розуміли, що можливо вчиняєте неправильно, але Ви старалися знайти у своїй свідомості «аргументи», що власне у цій ситуації та за цих умов ви просто «змушені» чинити ось так. Або, власне знайдені аргументи й забезпечували той процес, що Ви відмовлялися від початкових рішень та дій, та вчиняли за іншою схемою, де ось цей «дискомфорт свідомості» якщо і не зникав, то ставав суттєво меншим. От власне в цей момент і вмикався механізм когнітивного дисонансу. Якщо у Вас є діти підліткового віку, то Ви однозначно знайомі з цим станом, бо у цей власне час у свідомості дитини починають стикатися суперечливі факти — ідеального світу, де потрібно безкорисливо допомагати, слухати старших, вчитися, щоб отримати краще суспільне становище, ... і реального, де різні пройдисвіти власне і діють на особу, щоб отримати з неї максимальний зиск за мінімальної віддачі з їх боку; слухати старших потрібно вибірково, бо знову ж таки, серед «старших» можуть зустрітися дуже нехороші персонажі; сумлінне навчання не забезпечує кращі шкільні оцінки за підсумками навчального року, де той же вчитель є заручником «квот на процентовку» та «неконфліктного співжиття із керівництвом», і тому подібне. Відійшовши від теми, тут якраз і полягає батьківське мистецтво пройти «по лезу» між вихованням порядної людини й розтлумаченням для дитини реалій навколишнього світу.
Теорія когнітивного дисонансу є частиною значно ширшого напрямку когнітивістики як частини соціальної психології, та характеризує способи усунення чи згладжування цих суперечностей і описує те, як це робить особа у типових для неї ситуаціях. Щодо соціальної психології, то це є міждисциплінарна галузь, що вивчає закономірності діяльності особи в умовах взаємодії в соціальних групах. Чому міждисциплінарна? Бо з одного боку це є частина психології, а з іншого — частина соціології. Соціальна психологія вивчає, як на думки, почуття та поведінку людей впливає дійсна та віртуальна присутність інших осіб.
Тепер можемо повернутися до наших соціальних ботів та подивитися на їх деструктивну діяльність через призму когнітивістики, бо власне «мережева успішність» соціального бота, яку можна кількісно виразити у кількості переглядів, лайків та репостів і ґрунтується на свідомому чи несвідомому використанні соціальних та психологічних особливостей соціуму, тобто на прикладному застосуванні методів соціальної психології. І, як це не буде сумно, соціальні боти врешті решт починають «експлуатувати» описаний вище механізм когнітивного дисонансу, попри їх «запевняння» у «просвітницькій», «аналітичній» чи «експертній» діяльності. Чому? Тут все надзвичайно просто — будь-який «посібник» чи «рекомендації» з успішної блогерської діяльності пояснює, що врешті решт блогер має віднайти свою нішу читачів, найбільш чутливих до його «мережевої діяльності», тобто потрапити от власне в описаний вище «когнітивний резонанс», коли його пости чи виступи будуть викликати в особи, яка з ними знайомиться, найменший рівень когнітивного дисонансу, бо «через силу» читати чи слухати ніхто нікого не буде, якщо це тільки не «обов'язкові збори трудового колективу», як за часів СРСР. Особливо «через силу» не будуть сприймати в мережі, де завжди можна знайти «відповідного» Вашій когнітивістиці мережевого «автора». Якщо когнітивний дисонанс в особи при ознайомленні із «творами» певного автора практично нульовий, то тут можна зараховувати цю особу до «фан-клубу» автора. А далі, зрозуміло, що когнітивний дисонанс для осіб з «не фан-клубу» буде наростати, поки не досягне певного порогового значення, за якого пересічна особа перестане знайомитися з «творами» цього автора.
«Через силу» чи «без задоволення» можна ознайомлюватися із «творами» певних авторів тільки з професійної або чисто практичної точки зору. Тобто, як то кажуть, для «рагулів» чи «чотких пацанів» також в мережі знайдеться автор, який буде надавати їм опис навколишнього світу у найсприятливішій для їх сприйняття формі (мінімізувати когнітивний дисонанс такої соціальної групи). Як наслідок, в мережі авторів та їх читачів чи слухачів за ось таким нехитрим критерієм і розділяють на кластери або так звані «мережеві бульбашки», коли деякі «бульбашки» можуть бути взагалі ізольовані (але це дуже рідкісний випадок), або, як це зазвичай буває, різні «бульбашки» мають зони перетину, коли щодо певних частин навколишнього світу чи інформаційної реальності представники різних мережевих бульбашок мають якщо не подібні, то досить близькі погляди.
З існування таких зон перетину, у соціального бота виникає спокуса збільшити свою «авдиторію» і, як наслідок, кількість переглядів, лайків чи репостів, залучивши чим більшу кількість осіб з інших бульбашок. Тому й існує певний прошарок «соціальних ботів» «внє палітікі», які взагалі (що дуже рідно), або за відповідний гонорар (що значно частіше) торкаються «гострих тем» тільки час від часу, щоб власне втримати периферію бульбашки (тут власне і працює ця аналогія про бульбашку, бо зазвичай «фан-клуб», тобто особи, які беззастережно сприймають будь-які сентенції свого «кумира» є невеликим ядром навколо цього «кумира», а чим далі, тим менш «стійкі» читачі чи слухачі). Інші ж соціальні боти дотримуються стратегії «менше та краще», тобто з часом вирішують «намацати» теми, які будуть «цементувати» навколо цього бота ядро мережевих «прихильників», за «схемою» — монетизації з них «на хліб з маслом» вистачить. Якщо говорити інакше, то є дві стратегії — можна заробляти «на вкидах на авдиторію» рідко, але вагомо, або менше, але на постійній основі. Але і за першою, так і за другою стратегіями соціальні боти надають своїй «мережевій бульбашці» відчуття «правильності» їх сформованого способу пізнання реальності, бо ось є особа (автор), яка може сформувати їх погляди як то кажуть, «на папері», і поряд знаходяться особи, що практично поділяють їх погляди.
Тобто, ще раз, навколо автора чи мережевої платформи авторів (кожен медіаресурс має так звану редакційну політику, коли відбираються автори, які працюють в унісон) формується певна група осіб (мережева бульбашка), така, що практично вся інформація, яку «генерить» автор чи платформа, узгоджується зі сприйняттям навколишнього світу та інформаційної реальності цією групою осіб. Цей автор чи автори платформи (або підібрані редакцією матеріали) для такої мережевої бульбашки підтверджують сформовані в осіб цієї мережевої бульбашки способи пізнання навколишнього світу та інформаційної реальності. І, як результат, формується такий стан рівноваги, що автор чи платформа все менш і менш вкидає «некомфортних» даних та тем для цієї бульбашки, бо будь-що «некомфортне» відверне периферію бульбашки від автора чи платформи, і тим самим зменшить прибутки. Тобто автор чи платформа дотримується звичайної раціональної поведінки — мінімізація когнітивного дисонансу осіб, які «прив'язалися» до автора чи платформи забезпечує щонайменше той же рівень прибутків від мережевої діяльності. Бульбашка перебуває у так званій «зоні комфорту».
Коли ж ми говоримо про критичне мислення, чи критичний процес пізнання, то тут маємо справу із постійним виведенням особи із «зони комфорту», бо критичному мисленню в першу чергу притаманні такі властивості, як усвідомленість та самовдосконалення. А самовдосконалення є процесом постійного введення особи власне у цей стан когнітивного дисонансу й особа шукає власне причини цього стану. Не може такого бути, що ось «я навчився критично мислити», а тим більше, що ось цей соціальний бот розповідає про те, що навчить критично мислити, якщо сам має величезну кількість когнітивних упереджень. Та й взагалі, коли соціальний бот говорить, що виведе Вас із зони «звичного комфорту», тобто спонукає Вас відчути «когнітивний дисонанс», то з дев'яностовідсотковою впевненістю можна говорити про маніпуляції, бо реально відштовхнути Вас із мережевої бульбашки для соціального бота є абсолютно ірраціональна поведінка, а тим більше коли це робити на регулярній основі. Тобто, якщо говорити, що соціальний бот розвиває критичний процес пізнання, то це те саме, як казати, що бджоли виступають проти меду.
Тому, коли соціальний бот починає розповідати про «школу критичного мислення імені себе коханого», чи про те, що він навчить критично мислити, то це звичайна маніпуляція. Максимум що може зробити блогер чи платформа на шляху «просвітництва», то це накидати «хлібних крихт», тобто вказати читачу чи слухачу джерела, звідки цей блогер шукає інформацію для власного самовдосконалення. І при цьому, навіть до таких «хлібних крихт» потрібно ставитися з недовірою, бо будь-який перелік джерел є суб'єктивним — залежить від особливостей характеру блогера, його виховання, навчання, спостережень та роздумів про навколишній світ, тобто від його когнітивістики. Якщо Ви шукаєте в описах реальності соціальним ботом готових відповідей на питання, які Вас хвилюють, то тут можна говорити тільки про Ваш власний самообман.
Якщо говорити про можливі шляхи подолання когнітивного дисонансу, то тут можливі тільки два варіанти: або шляхом зміни власних понять, переконань або поведінки, або виправдовуючи власні поняття, переконання або поведінку. Інших варіантів немає: або сам змінися, або знайди виправдання. А тепер подумайте самі, якими аргументами має оперувати соціальний бот, щоб він дійсно спричинив Ваші кардинальні зміни? Чи не значно простіше соціальному боту зачепити у Вас механізм пошуку виправдань внутрішньому дискомфорту? Ото ж бо і воно, бджоли проти меду.
Щодо пошуку особою виправдання для подолання когнітивного дисонансу, то тут ми й прийдемо до такого поняття, як когнітивні упередження, або когнітивні спотворення. Ця тема доволі велика, на ній буде зупинка наступного разу. Тут потрібно тільки сказати, що протягом останніх десятиріч спостерігається постійний ріст статистики когнітивних упереджень, тобто загалом людям значно легше знайти виправдання власним поняттям, переконанням або поведінці, ніж дійсно спробувати їх змінити. І не останню роль в цьому процесі займають соціальні боти, які власне підживлюють ці виправдання, бо самі є їх носіями та формують навколо себе однодумців.
Щодо рекомендації, то попри «насилля» над своєю свідомістю, потрібно час від часу знайомитися з матеріалами, які циркулюють поза Вашою звичною мережевою бульбашкою. Хоча б з тих міркувань, щоб розуміти, куди можуть вести навколишнє суспільство сучасні «мережеві Моїсеї» (соціальні боти), щоб в певний момент часу не прокинутися в такому світі, який буде абсолютно відмінний від Вашого очікування. Для прикладу, від 24 серпня 1991 року в Україні, тією чи іншою мірою, присутня «ностальгія за СРСР», як одне з когнітивних упереджень, що «ідея СРСР загалом була добра, але ось реалізація підкачала», або інше когнітивне упередження, що «СРСР в УРСР був інакший, а подекуди й кращий, ніж в РРФСР». І ці когнітивні упередження не можуть і зараз похитнути спроби «піти іншим шляхом» (спойлер — вже ходили в днр/лнр, коли хотіли отримати часи Брежнєва, а прийшли в часи подібні до «червоного терору»), чи повернення до СРСР часів Сталіна, що реалізує правонаступниця РРФСР і де ті понад сто мільйонів, як і в тому ж МММ, «щиро» вважають, що коли буде «взад», то вони будуть всі при бабках вертухаями, а не лохами в'язнями. Бо так виглядає, що ось це і є їх базовою ідеологією підживлення бажання продовжувати війну, бо кандидатів на роль лохів в'язнів вони вже вибрали.
