Спадщина. Церква Спаса на Берестові. Архівне та панорами...

Цією, сьомою частиною, ми закриваємо цикл фотооповідань про церкву Спаса на Берестові. Ви побачили її як зовні, так і в середині, зараз ми подаємо на Ваш розсуд архівні матеріали та панорами. Ще раз висловлюємо щиру подяку за надання можливості фільмування та допомогу в підготовці матеріалу Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» та його співробітникам, а також історикині у сфері історії православної церкви, кандидатці історичних наук Вері Ченцовій в допомозі атрибутировкі фотографій у нартексі. Маємо надію що наші фотографії будуть корисні як науковцям, так і пересічним відвідувачам нашого блогу...

З архівними матеріалами та панорамами, ми надаємо для прочитання статтю Євгена КАБАНЦЯ «Світильник, сяючий в пітьмі...» Церква Спаса-на-Берестовім у монументальному живописі та архітектурі" за 2003 рік.

Поміж великої кількості старовинних українських храмів, що збереглися до наших днів, особливе місце посідає зовні непримітна київська церква Спаса-на-Бересто- вім на північній околиці Києво-печерського монастиря. За найбільш поширеним припущенням, вона була збудована у першій чверті ХІІ століття київським князем Володимиром Мономахом і швидко перетворилася на родову усипальницю цього уславленого правителя. Тут були поховані його син Юрій Долгорукий, засновник Москви (1157), донька Євфимія (1138) та онук Гліб (1172). Під час монголо-татарського нашестя 1240 року й подальшого панування в Україні золотоординських ханів храм зазнавав численних плюндрувань і спустошень. Та попри це він продовжував функціонувати в XIV-XV століттях як чинна церква, на що вказують сліди ремонтів цеглою з канелюрами (так звана "литовка") та зведення нового вівтаря в типових готичних формах. І лише після 1481 року, коли польсько-литовський уряд наклав дискримінаційне вето на відбудову "схизматичних" православних церков, споруда почала сильно "опадати старістю та руйнуватися. 3 кінця XVI століття церквою володіли греко-католицькі священники, аж доки 1631 року печерський архимандрит і київський митрополит Петро Могила не виміняв її на лаврські маєтності. Відтоді Спаський собор починає відроджуватися. Згідно з наративними та епіграфічними джерелами й зображенням церкви на ктиторській фресці Петро Могила здійснив у 1640 році. 
Зовнішнє опорядження будівлі: було споруджено двосхилу дерев'яну покрівлю, до західного порталу прибудовано дерев'яну фахверкову дзвіницю, храм увінчано трьома куполами-банями, побілено стіни кам'яного притвору. 1643 року протягом одного літнього сезону було також проведено реставраційні роботи всередині собору, у тому числі оновлено престол у центральному вівтарі й виконано нові фрескові розписи на всій площі храму. 

1638 рік. Кальнофойський А. План Києво-Печерської лаври.


Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

1810. Церкова Спаса на Берестові по малюнку митця Іванова.

1853

план

Упродовж XVIII — початку XX століть церкву кілька разів перебудовували, зокрема в середині XVIII століття було зведено новий кам'яний притвор, завдяки чому споруда набула рівносторонньої хрещатої композиції, типової для української дерев'яної архітектури; у 1813-1814 роках архітектор А. І. Меленський спорудив біля головного порталу храму триповерхову дзвіницю у стилі класицизму. Неодноразово реставрувався й переписувався настінний живопис (найбільш значні роботи здійснено в 1863— 1867 роках), але щоразу, на жаль, у невдалій художній манері. 3а радянських часів реставраційні роботи проводилися в 1935 році (П. І. Юкін), у 1970 році (А. Й. Марампольський, В. Й. Бабюк, Г. Ф. Чеснейший), у 1995-1997 роках ("Укрпроектреставрація"). 
На початку 1970-х років у церкві Спаса сталося несподіване й сенсаційне відкриття: під пізніми записами XVII століття було виявлено унікальну давньоруську фреску "Чудесний улов риби" ("Поява Христа перед учнями на Тиверіадському озері") розміром понад 60 квадратних метрів. Існують сподівання на продовження подібних знахідок і в майбутньому. 
Церква Спаса-на-Берестовім являе собою унікальну пам'ятку давньоруської і барокової архітектури та монументального мистецтва, що зберегла у собі і пластичну реконструкцію внутрішнього інтер'єру, і втрачену духовну атмосферу часів архіпастирського служіння Петра Могили. До наших днів повністю збереглися фрески, виконані 1643 році артіллю грецьких майстрів, запрошених київським митрополитом. Меморіальний напис грецькою мовою на зовнішній стіні нартекса сповіщає: "Петро Могила, архиєрей Божий, підніс цей храм і себе самого Господу Владиці і скінчив цей гідний хвали і вічної пам'яті дім, винісши його із забуття, перстами греків написав славу, яку Ти, Безначальний, стягав хресними стражданнями у світі, бо ж у храмі Божому кожен складає подяку. Ти, що підтримуєш склепіння небосхилу і тягар землі Твоєю десницею тримаєш, утримуй і цей дім назавжди непорушним у славу Твоєї держави. У літо від Різдва Іісуса Христа 1644, листопада 16. Нижче розміщені особисті факсиміле живописців і самого ктитора Петра Могили. 

1872. Фото з каталогу "Державного науково-дослідного музею архітектури імені О.В. Щусєва"

1885

початок XX століття

Спаські розписи виконано за універсальною схемою грецьких ерміній — своєрідних посібників малярського мистецтва, що стали у православному світі взірцями техніки іконо- та стінопису якраз на межі XVI—XVII століть. 3авдяки їм у розписах церкви простежується чітко спланована концепція малювання із щонайменше кількома повноцінними художньо-зображувальними темами: 
- євангелічною, напучувальною (христологічний і страсний цикл); 
- аскетичною, спокутувальною (мартиролог святих і праведників, отців церкви); 
- величальною, патетичною (виславляння ангельських чинів, еклезіастичні пророцтва). 
Вже при вході до зовнішнього нартекса церкви впадає у вічі своєрідна "намісна" сценографія навколо одвірного порталу. Витончено змальовані образи тронної Богородиці з немовлям і Христа на престолі створюють враження своєрідної вівтарної перепони, а фреска "Спас Преображення" на горішній площині стіни нагадує храмову ікону, яка традиційно розміщувалась над намісним рядом іконостаса. За архівними даними вдалося встановити, що у паперті Берестейської церкви y XVII—XVIII століття існував екзонартексний приділ. Тому тільки-но пересічний відвідувач заходив до храму, у нього одразу могло з'явитися відчуття, що він потрапив до священного вівтаря, тим більше, що церква мала невеликі розміри. Так досягалася особлива молитовна піднесеність, настрій безпосереднього спілкування з Богом. Крім того, одвірна стіна мовби окреслювала своєрідну межу між різними групами вірян вірними і оглашенними, чистими і випробуваними (останні мали право перебувати лише у зовнішньому притворі), що ставало дійовим засобом збудження містичної екзальтації у пастви. 
Опинившись у центральній наві, богомільна людина перш за все зосереджувала увагу на розписах вівтарної конхи — єдиних, що природно освітлювалися через вузькі стрільчасті віконця, а не губилися в напівтемряві приземкуватого і майже повністю закритого звідусіль нартекса. Тут від самого початку розміщувався невисокий одноярусний іконостас, що лише почасти дозволяв оглянути тьмяний стінопис, виконаний на холодному темно-синьому тлі. Коли вірянин мимоволі кидав погляд на єдину освітлену площину центральної апсиди, виразно контрастуючу з навколишньою сутінню, він міг побачити крізь прочинені царські врата над горнім місцем зображення дияконського співслужіння літургії з рипідами. Ця композиція нагадувала про високу опіку культової споруди з боку київського святителя та її статус митрополичого домового собору (рипідами послуговувалися лише під час архиєрейського служіння). 

1908. Преображенський вівтар

Вівтар Косьми та Даміана

1910. Креслення головного вівтаря. Автор П. Покришкін

Креслення різниці

Після споглядання двох описаних вище кольорово-світлових плям увага присутніх переносилася на розписи вже самих стін церкви. У вічі щонайперше впадала євангелічна історія Ісуса Христа і зображення його дванадцяти апостолів та чотирьох євангелістів на нервюрному склепінні й у парусах вівтаря. Новозаповітна тематика, на перший погляд, здавалася домінантною у храмі, її сюжети оперізували мури за годинниковою стрілкою майже суцільною стрічкою. Вони несли в собі, здається, суто повчальний зміст. Але уважний богомолець завважував на західній стіні нартекса страсний цикл, що мав сотеріологічне і спокутувальне наповнення. Цей стінопис служив своєрідною сполучною ланкою з іншою важливою темою розписів Спаської церкви темою порятунок людського єства від земної марноти і спокус. 
У нижньому й горішньому кружних ярусах нартекса розміщалися зображення людей, що вважалися взірцями християнських чеснот, праведників і доброчинців, які в різний спосіб досягли вічного блаженства: внизу мучеників і ченців, угорі царів, пророків і праотців. На східній стіні над підпружною аркою знаходився прижиттєвий портрет самого фундатора церкви митрополита Петра Могили, що у такий спосіб теж мовби долучався до сонму святих (святителя було канонізовано недавно, в 1996 році). Нарешті, на склепінні нартексу розміщувалася деісусна композиція "Діва Марія-Ісус Христос-Іоанн Предтеча", а також віншування ангельських чинів, або собор небесних сил. Цей сюжет згадується в рядках грецької посвяти: "Перстами греків написав славу, яку Ти, Безначальний, стяжав хресними стражданнями у світі, бо ж у храмі Божому кожен складає подяку". Складна багатофігурна фреска, що достоту не має рівних собі в Україні, написана на основі містичних видінь пророка Єзекіїля. Вона символізувала собою розверстці небеса й незриму присутність у храмі під час богослужіння всіх ангельських чинів шестикрилих серафимів, багатооких херувимів, богоносних престолів, панства, сил і влади, начал, архангелів і ангелів. Це зриме втілення вселенськості й соборності створювало надзвичайно емоційну атмосферу молитовного звернення до Бога, коли Йому ніби акомпанував величезний невидимий хор. 

1910. 

1913. Малюнок Їжакевича

1913. Західний фасад церкви до реставрації

Загальним же тлом зорового ряду в церкві Спаса-на-Берестовім ставало дійство Преображення перевтілення Христа Спасителя, що усвідомлювалося як прообраз духовної метаморфози людства й поборювання ним своєї гріховної недосконалості. 
Показово, що мотив духовного переродження людського єства був у Спаській церкві свідомо пов'язаний з монастирською, чернечою аскетикою як найвищим виявом, квінтесенцією буття. Саме так зобразився у програмі художнього оформлення прихований патронаж над храмом сусідньої Печерської обителі, а звідси й особливий юрисдикційний статус споруди. Весь перший ярус нартекса майже суціль заповнювали постаті отців християнського чернецтва (західні стіни, на жаль, перекриті нездарними масляними перероблюваннями ХІХ століття). Цей же задум виявляється й у розписах 1-го і 2-го регістрів та віконних луток вівтаря, де більшість із зображених архиєреїв, своєрідний "генералітет" Православної церкви (від Ігнатія Богоносця та Якова Єрусалимського до Константинопольських патріархів ІХ століття Никифора та Мефодія), не входить до традиційного іконописного канону святительського чину. 
Значущість теми "чернечого ділання" особливо наголошувалася у зображенні солунського митрополита Григорія Палами (XIV століття) на правому укосі центрального вівтарного вікна. Композиційно і хронологічно цей образ випадає або принаймні виокремлюється із загальної схеми храмового живопису, який представляв в основному ранньохристиянських отців (І-IV століть) або насамкінець благочестивих сповідників VII-ІХ століть. Григорій Палама відомий як відновлювач у Візантії так званого ісихазму (від грецького — isixia, спокій, тиша, замирення, мовчання, усамітнення) релігійно богословського вчення про поєднання людини з Божеством (обоження) шляхом осягнення "внутрішнього божественного світла" не тварної (не сотвореної) еманації Бога, подібної до тієї, що спостерігалася на горі Фавор під час Преображення Господнього. 
Образ Григорія Палами мав у церкві Спаса потаємний містичний смисл, символізуючи пізнання істини та самовдосконалення. Він пропагував чернецьке правило, яке було чистою містерією для непосвячених і мірилом підготованості окремих категорій обраних, праведників і подвижників. 3відси зовсім неважко збагнути причину появи ісихіастичних мотивів у розписах Спасо-Берестейської церкви з їх інкарнаційним змістом й апологією чернецтва (тобто найвищого стану духовного просвітлення "преображення" земної людини). 

1913. Загальний вигляд стародавньої частини храму

1913. Західний фасад вежі

1913. Східний фасад вежі

1913. Західний фасад усипальниці/хрестильні

Цей малозрозумілий для пересічного мирянина символізм, певно, відігравав у житті храму дуже важливу роль. Принаймні грецька посвята на зовнішній стіні нартекса датована, як вже зазначалося, 16 листопада, а цей день досить близько підступає до пам'яті святителя Григорія Палами, патрона візантійського ісихазму й навчителя "фаворського" богослів'я. 3 цього випливає, що напис мав не стільки фундаційний, скільки меморіальний зміст і був пов'язаний з урочистим виголошенням ісихастського сповідання як наріжного уявлення релігійної ідеології Києво-печерського монастиря. 
Невеличкі розміри храмового приміщення мовби підкреслюють новий нестандартний, новаторський підхід до моделювання художньої композиції церкви, створюють урочистий камерний настрій. Тривала, понад століття, дискусія щодо етнічного авторства берестейських розписів, яка точилася в основному навколо двох робочих гіпотез: провінційний (діаспорний) вплив візантійського мистецтва , чи суто український національний колорит з чисто зовнішнім сприйняттям рефлексуючого візантійського підґрунтя, може бути вирішена компромісно. На думку польського мистецтвознавця Вальдемара Делюгиб, монументальні розписи Спаського собору мають найближчі паралелі у стінописі церков Південної Буковини й Молдови (в Борешті, Нямці, П'ятраНямці тощо), де існували де існували чималі колонії грецьких переселенців. Сприйняті й засвоєні ними старовинні візантійські традиції були збагачені на місцевому ґрунті молдаво-волоськими елементами й відтак з подвійним наповненням набули поширення в багатонаціональній Речі Посполитій, під протекторатом, а пізніше сильним політичним впливом якої перебувала в XIV-XVII століть Молдова. Схожі греко-романські стінописи з виразно православними рисами з'являються в тогочасних готичних храмах Кракова, Любліна, Вислиці та Сандомира й водночас у спорідненому духовному середовищі Києва. Київський митрополит П. Могила, що підтримував тісні й різнопланові політичні, релігійні, духовно-культурні контакти зі своєю Батьківщиною (організація книгодрукарства в Кимполунзі та Яському Трисвятельському монастирі, вислання делегатів на Ясський антикальвіністський собор, сімейні зв'язки), на зламі 30-40-х років XVII століття міг цілком вільно запросити до Києва греко-волоських живописців з Молдавії. 

1913. План за обмірами П. П. Покришкіна

1914. Розріз фортечного муру з розкопом

1966. Історія українського мистецтва.

Тотожні художньо композиційні риси у фресковому оформленні храмів двох названих регіонів простежуються, зокрема, в написанні декоративних рушників у нижньому регістрі стін, у порядковому розміщенні зображень ростових і поясних (медальйонних) фігур святих, у виокремленні цих поясів орнаментальними смугами з рослинним малюнком (мотив виноградної лози або візантійського бігунця), у спорідненій манері письма з притаманною їй суворою фронтальністю й відсутністю лінійної перспективи, але разом з тим і прагненням до подолання схематизму в поставі й виразі облич людей тощо. 
Водночас існує припущення (за враженням відомого українського мистецтвознавця К. Шероцького), що розписи церкви Спаса зображають більш архаїчну художню манеру, притаманну роботам знаменитого фесалонікійського (солунського) живописця Мануїла Панселіна, що жив і працював на Афоні у XVI столітті і розписав Карейський собор афонського Протату (1535-1536), церкву в келії Молівоклісія (1537), соборний храм Старого Русіка (між 1554 і 1574) та собор в Хіландарі (між 1571 і 1582). 
Разом з тим ктиторська композиція "Моління" ("Дарунок Петра Могили") за глибиною портретної характеристики та художніми засобами може бути приписана, на думку багатьох сучасних дослідників (Г. Н. Логвин, П. М. Жолтовський, В. А. Овсійчук), якомусь безіменному "козацькому живописцю", тобто припускається можливість повноцінної участі в розписах церкви місцевих майстрів, що працювали "в старих українських традиціях декораційного стилізованого малярства". Самобутній художній напрямок могилянських розписів є до певної міри близьким і галицько-волинській школі, що простежується при зіставленні берестейських стінописів із синхронними розписами Свято-Духівської церкви в Потеличі (1620-1640) та Воздвиженської церкви у Дрогобичі (1610). 

1982. Логвін Г.М. Україна та Молдова

1983. Пам'ятники містобудування та архітектури

Коліно уклінний мотив на донаторській фресці, загалом нетиповий для Балкан, є пересічним явищем у польському малярстві XVI-XVII століть й також зображає місцеві смаки та традиції. Отже, можна цілком впевнено стверджувати, що спаські розписи являють собою синтетичний витвір кількох суміжних культур, тобто формувалися на основі художніх взаємовпливів кількох культурних осередків, однак ренесансні традиції, творчо адаптовані грецькими майстрами, проявилися в них найвиразніше. 
Дуже цікавим елементом оздоблення церкви є дрібні архітектурні деталі і пластичні форми, на які раніше чомусь не зверталося уваги. А проте декоративне різьблення та ліпні оздоби, зокрема вівтарні консолі у вигляді уступчастих конічних капітелей з навершям у формі виноградного грона, профільовані нервюри, два рельєфних півметрових євхаристичних хрести під крайніми вікнами апсиди залишають відчуття чітко продуманого авторського задуму. Після зняття товстого шару пізніших записів з'ясувалося, що більшість зображень святих мала орнаментальні різьблені об'ємні німби, пізніше стесані й заґрунтовані. Декоративне оздоблення інтер'єрів церкви є типовим для галицько-львівських і молдавських мистецьких впливів XVII століття. 
У соборі збереглося понад 150 грецькомовних написів біблійних, євангелічних, просто супровідних текстів, що є неоціненним епіграфічним матеріалом, оскільки впровадження літературного елементу відігравало величезну роль у художній програмі розписів. Нагадаємо, що в Софійському соборі аналогічні тексти на фрескових зображеннях майже повністю згасли і втрачені назавжди. Крім того, значний інтерес становлять графіті, залишені на старовинних розписах благочестивими прочанами й відвідувачами храму. У Спаському соборі знайдено давньоруські, вірменські, польські та староукраїнські написи XII-XVII століть. Деякі з яких вдалося пов'язати з іменами історичних осіб (зокрема, в нартексі збереглося польське графіті з ім'ям настоятеля Свято-Духівської церкви у Вільно Мартиніана Волосовича — "ano 1673 Wolosowicz").

Реконструкції храму

1970-ті. Реконструкція за в В. О. Харламовим

"Реконструкція" зовнішнього вигляду церкви Спаса 2-ої половини XVII століття яка на погляд Кабанець Є. П. є абсурдною, оскільки не враховує стану збереженості згаданих розписів на сьогоднішній день та ігнорує свідчення архівних джерел, що повідомляють про "демонтаж" могилянської дзвіниці аж у 1743 році.

Церква на ктиторському розписі в нартексі

Реконструкція екстер'єру церкви Спаса на Берестові початку XII століття. Автор Г. Штендер.

Реконструкція Ю.С. Асєєва

2002-2003. Ділянки археологічних робіт ділянки робіт.

Загалом живопису Спасо-Берестейської церкви властива вишукана композиція сюжетів, насичена палітра фарб, добре продуманий розподіл (симетрія) фігур, майстерна режисура мізансцен. Поміж найбільш яскравих, витончених зображень можна назвати: 
- образ тронної Богородиці з немовлям і престольного Христа на зовнішній стіні нартекса;
- фреску "Чудесний улов риби" неперевершений зразок давньоруського малярства початку XII століття; 
- фрагментоване зображення ангела зі сферою під хорами церкви, також датоване давньоруським часом (після перебудови храму ця фреска опинилася на її горищі); 
- деісусну композицію "Діва Марія — Христос — Іоанн Предтеча" з віншуванням ангельських чинів (соборів небесних сил) на склепінні нартексу; 
- ктиторську фреску "Дарунок Петра Могили" з психологічно виписаним портретом митрополита; 
- образ "Богоматері Ширшої небес" ("Platitera ton uranon") на склепінні центральної апсиди, що переспівом знаменитої ікони Влахернської Богородиці, храмової святині Печерського монастиря;
- композицію дияконського співслужіння літургії з рипідами у вівтарному стінописі;
- низку вже повністю розчищених образів святих, що пропонують майстерно виконані психологічні характеристики персонажів;
- зображення архангелів Михаїла та Гавриїла на підпружній арці вівтаря, змальовані у середньовічних лицарських строях;
- зображення ветхозаповітних пророків та сюжети страсного циклу, які закривали композицію "Чудесний улов риби, а нині повністю зняті із шаром тиньку й закріплені на спеціальних підрамниках;
- фреску "Спас Недріманне Око" над входом до сходової вежі, що належить до найбільш розповсюджених сюжетів українського малярства XVII- XVIII століть. 
Церква Спаса-на-Берестовім продовжує своє буття як унікальна пам'ятка вітчизняної культури і свідок широких духовних контактів між балканським і подніпровським регіонами. Вона привертає пильну увагу фахівців-реставраторів, істориків, мистецтвознавців — усіх, кому не байдужа історія нашого минулого.

Ну і на останок — панорами церкви 2022 року:
вхід

нартекс

вівтарна

Дзвіниця

Хрестильня-усипальниця

Панорами 2017 року
нартекс

вівтарна

Початок:
Історія і сьогодення... Зовні...
Вхід та вівтарна. Стан на літо 2022 року... 001.
Купол, вікна, дзвіниця та хрестильня. Літо 2022 року. 002
Зняті фрески XVII століття. Стан на літо 2022 року. 003.
Нартекс. Частина 1.
Нартекс. Частина 2.
Архівне та панорами...

Джерела:
Людина і світ. Серпень-вересень 2003. Євген Кабанець. "Світильник, сяючий в пітьмі..."
Лаврський альманах. Випуск 29. Спецвипуск 11. Церква Спаса на Берестові.
https://chrontime.com/object-cerkov-spasa-na-berestove
https://chrontime.com/object-cerkov-spasa-na-berestove
https://pravlife.org/ru/content/ikonostasy-cerkvi-spasa-na-berestove
https://studfile.net/preview/6306717/page:3/
https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2008-12-4/svit-2008-12-4-06-kulik_petrov.pdf