Загалом теорія ігор та теорія керування (у застосуванні до соціально-економічних систем) у прикладному використанні скеровується до аналізу, прогнозу та можливості регулювання діяльності різних людських спільнот. І якщо розглядати це стосовно інформаційної реальності, то тут власне йде мова про аналіз та прогнозування поведінки мережевих кластерів, або простіше, мережевих бульбашок, які за певними критеріями об'єднують мережевих мешканців.
Оскільки будь-яка особа наділена волею, тому заставити силоміць її здійснювати ті чи інші дії надзвичайно складно, бо якщо розглядати існування особи у суспільстві, то тут звичайною стратегією для будь-якої особи є споглядання навколишньої реальності та вичікування слушного моменту, коли ця особа вважатиме за доцільне здійснити певні дії. Вибір цього моменту та вибір зі всіх можливих варіантів, які може здійснити особа, в першу чергу залежать від сформованої в цієї особи когнітивної системи — способів сприйняття навколишньої реальності, свідомості особи, її пам'яті, мови, виховання та навчання. Власне когнітивна система особи та сукупність всіх когнітивних систем осіб, що складають певне суспільство і є «полем» діяльності священників усіх релігій, різноманітних шахраїв, пропагандистів та й власне соціальних ботів — «диванних аналітиків», «лідерів суспільної думки», «просвітників», та інших подібних мережевих персонажів. Бо як то кажуть, іншої когнітивної системи будь-яка особа немає, я якщо вона «зіпсувалася», то іншої, на жаль, взяти нізвідки.
Як має бути зрозуміло уважному читачеві, тут же можна долучити нескладну аналогію — «поле» одне, на якому «працюють» персонажі як з категорії «добра», так і з категорії «зла», і цілком реально, що коли одні готують ґрунт під посів, інші уважно спостерігають за ситуацією, щоб вчасно перехопити (захопити) підготовлене поле та «вкинути» «своє насіння». І особливо, коли персонажі з тих же категорій «добра» і «зла» оперують, наприклад, одними й тими ж самими історичними паралелями.
Звичайно, певні члени суспільства можуть закликати до інопланетян, масонів, держави, ... щодо встановлення на цьому «когнітивному полі» «опудал», або навіть вимагати «бригад охорони» (інформаційних служб новин), які, для комфортного існування цих членів суспільства, повинні відганяти від цього «когнітивного поля» персонажів із категорії «зла». Цілком зрозуміло, що таким критерієм можна було б скористатися, якби у суспільстві був спільний консенсус щодо певних осіб, яких це ж суспільство вважало б моральними авторитетами, і, як наслідок, їх думка щодо відділення представників «добра» від представників «зла» була б прийнятна для цілого цього суспільства. Як легко зрозуміти, якби був суспільний консенсус щодо цих моральних авторитетів, то напевно б історія країни пішла зовсім іншою траєкторією. Але як казав класик: «Маємо те, що маємо», а інші класики у своєму романі писали: «Порятунок потопельників є справою рук самих потопельників». Тут і далі, як і раніше в цілому циклі про соціальних ботів, без жодного моралізаторства та виключно як рекомендація для читачів, якщо вони вважатимуть ці міркування слушними.
Так от, якщо повернутися до початку посту щодо теорії керування, то звичайно раціональна поведінка будь-якої суспільної особи полягає у спостереженні за оточенням і виборі найслушнішого моменту, щоб здійснити свою дію виходячи із розуміння ситуації та наявних в особи ресурсів. Тобто, якщо для простоти говоримо про взаємодію двох гравців без накладання правила «обов'язкового» почергового ходу, то стратегія кожного гравця полягає у спостереженні за діями суперника та вибору ходу в найкращий момент часу. Ну тут читач може сказати, що тоді «гра» взагалі не почнеться, бо обидва чекатимуть ходу суперника. На це можна зауважити, що якщо один буде тільки споглядати та не робити жодних кроків, то другий захопить усі ключові позиції й перший гравець автоматично програв. Тому ходи в такій грі все одно будуть робитися, але ця гра не дорівнює грі з обов'язковим почерговим ходом — один гравець може робити декілька ходів, поки інший наважиться зробити один.
Як знову ж таки мало б бути зрозуміло уважному читачу, майстерність гравця, що вибудовує за такої гри стратегію, а не діє рефлективно, полягає у формуванні своїх ходів таким чином, щоб змушувати іншого гравця власне здійснювати ходи, бо кожен наступний хід суперника дає інформацію щодо його можливих планів — проявляє ці плани. Ну а «майстерна стратегія» полягає в тому, щоб створювати умови, за яких суперник має робити ходи й щоб ці ходи тільки погіршували загальну ситуацію для суперника — «заганяти» суперника власне у положення «цугцвангу». Зрозуміло, що шлях до абсолютної перемоги — робити свої ходи так, щоб суперник був змушений робити свої ходи не тоді, коли власне вигідно цьому супернику та ці ходи призводили чим далі до все гіршої ситуації для цього суперника. А «не програти» (а часто це також можна вважати за перемогу, якщо гра не обмежена в часі) — це в кожен момент часу попри протидію суперника мати змогу робити ходи, які не будуть давати супернику переваги.
Ця «гра» пролягає, як у фізичній реальності, так і в інформаційній, зокрема, і на тому ж таки «полі когнітивістики», на якому, наприклад, «працюють» як «наші», так і ворожі пропагандисти чи ті ж таки соціальні боти, які навіть можуть себе позиціювати, як представники «добра» і, наприклад, «розкривати очі» читачам свого блогу в стилі «якщо в крані немає води, то її випили ...». Так, ця тема «класична» для мешканців країни, історично тягнеться ще з часів Ґонти та Залізняка, зібрати вподобайки та підвищити рейтинг блогу елементарно. А те, що такий інформаційний фон створює додаткові труднощі в налагоджені наукового та військово-прикладного співробітництва з представниками тієї нації, «що випила всю воду» нашого соціального бота мало обходить.
Або інформаційна діяльність соціальних ботів в стилі анекдоту «- Гей матросик, чому штурмують „Зимовий палац“? — Щоб не було багатих, бабця. — А мій дідо, декабрист, виходив на Сенатську площу, щоб не було бідних», коли загальноєвропейська традиція відстоювання своїх привілеїв власне ще з часів Радянського Союзу трансформується у бажання існування такої суспільної системи, в якій «сусід» не зможе «виділиться», щоб «очі не муляло».
Або соціальний бот позиціює себе «просвітником» та починає грати в гру «Я вгадаю мелодію із семи нот. А я — із п'яти. А я із трьох. А я з однієї», тобто розповідає, що ось такий реальний спеціаліст чи така книга «занадто складно пояснює», а ось він прояснить суспільні процеси чи технологічні рішення «значно простіше», ігноруючи власне саме поняття верифікованих знань, які завжди мають «нижній поріг» так званого «входження» (розуміння), нижче якого ці знання стають такими, що дозволяють будь-яке трактування — шаманське, езотеричне, на картах, на кістках тварин, ... тобто, допускають інтерпретацію, яка дозволяє відкинути набуте людством ось власне це поняття верифікації, але допомагає середньостатистичному посполитому у своїй когнітивній системі «поєднати не поєднане» та задовольнити усі власні стереотипи. Як зрозуміло, для спеціаліста ці випадки бувають цікавими та навіть «прикольними», якби ось цей середньостатистичний персонаж, що під дією соціального бота «поєднав не поєднане», не мав того ж доступу до виборчої урни, або йому суспільство не вручало до рук зброю. І тоді в оточенні таких «просвітлених» персонажів найкращою стратегією виживання виявляється «соціальна мімікрія».
Для читачів, які слідкують за цим циклом про соціальних ботів: знову ж таки, жодного моралізаторства не було і не буде. Серія стосується власне читачів, і жодним чином не може змінити поведінку численної армії соціальних ботів. Можна написати 100500 постів для них і про них, але це матиме практично нульовий ефект, оскільки переважна кількість соціальних ботів зазвичай сповідує стратегію «соціального дарвінізму„, або у радянській інтерпретації — «не вчіть мене жити, краще допоможіть матеріально».
Однак є група мережевих мешканців, яких можна назвати «месниками з 2в», на реакцію яких налаштована діяльність професійних соціальних ботів. Що мається на увазі? Як описано вище, нормальною стратегією особи, навіть в тій же мережі Інтернет, я споглядання за діями оточенням і власне втручання в події в той момент, коли це вигідно власне цій особі. Якщо ж говорити про професійних соціальних ботів ("диванних аналітиків“, „лідерів суспільної думки“, „просвітників“, працівників служб новин, пропагандистів, тощо), які „генерують“ різні інсайди побрехеньки, то їх стратегія полягає в тому, щоб ці інсайди побрехеньки набули модного зараз поняття „наратив«, який навіть в українському суспільному просторі доповнюють за російським „стандартом“ як світоглядне скерування. Тобто професійний соціальний бот стає на стезю внесення змін в когнітивістику його мережевого оточення, тобто за описаною вище аналогією — готує „когнітивне поле“ для своєї діяльності. І за такої дії визначальним для формування змін якщо не у суспільстві, то хоча б у власне навколишній до бота мережевій бульбашці, є формування ілюзії „всенародної підтримки“. Зазвичай цією діяльністю займається підшефна до соціального бота „ботоферма“, представники якої під вигаданими акаунтами „простих людей“ — „просвітлених ботом“ персонажів, як це є у коментарях класичного для цього циклу Serhiy Grigorovich, чи „вчителів“, „таксистів“, „вояків“, ... формують „підтримку“ власне цим спонуканням соціального бота. Однак, „вищим пілотажем“ соціального бота є власне стратегія, коли цю підтримку за неуважного чи поверхневого ознайомлення із матеріалами, надають реальні особи, які зайняті переглядом матеріалів на подібних до site.ua, блогерських платформах. Особливо, якщо спостерігаєш за продовженням підтримки ідей та спонукань, щодо яких було наведено купу заперечень та посилань на верифіковані знання. Тут яскраво виникає аналогія із першою новелою „Месники з 2в“ з відомого радянського фільму „Чарівна сила мистецтва“.
Тобто, соціальний бот сформував пост чи виступ, зачепивши болючі чи суспільно-значущі теми, або дуже добре ознайомлений з наявними у суспільстві стереотипами та зробивши необхідний акцент на цих стереотипах. Як результат, соціальний бот перед читачем чи слухачем „формує“ вигідну боту картинку інформаційної реальності й своїми матеріалами „спонукає“ читачів чи слухачів „допомогти нашим“, бо ось тут бот „бореться з олігархатом“ (а насправді „викриваючи“ одну ФПГ на замовлення іншої ФПГ), або розповідає про „функції держави“, коли корупціонери „аплодують стоячи“ запропонованим „виправленням“, і т.п. Тобто, як вже раніше писалося, соціальний бот, або як провокатор, або як особа з яскраво вираженим ефектом Данінга-Крюгера, або, що найстрашніше, добре замаскований агент впливу ворога, закликає у своїх постах чи виступах не „стримувати себе“ та написати коментарі чи свої думки у пості, як людина думає тут і зараз, коли вона попередньо тим же ботом доведена до „потрібної кондиції“.
Бо приглушивши в когнітивістиці особи, яка знайомиться з матеріалом, власне критичність сприйняття, отримує оцінки, які за спокіного та виваженого ознайомлення читач чи слухач би ніколи не здійснив. Якщо послугуватися методами маркетингу, то, за бізнес-аналогією, тут мова йде про так звані імпульсивні покупки. Бо, як писалося в цьому циклі, соціальний бот у своїй деструктивній діяльності послуговується всім наявним спектром підходів та маніпуляцій когнітивістикою як конкретної особи, так і цілого соціуму.
Загалом, радянське минуле доволі живуче у свідомості краян, почасти завдяки тим же зусиллям соціальних ботів, які як „культивують“ „досягнення Союзу“, так і „ощадливо їх використовують“, щоб, як то кажуть у радіоелектроніці, „не збити налаштування“. Дуже дієвим зараз підходом до спонукань, якими соціальні боти формують „месників з 2в“ є варіант: „значить хороші чобітки, потрібно брати“.
Тобто, якщо розглядати в інфопросторі конфлікти між соціальними групами, то практично в кожній можна виділити одіозних персонажів, через яких „зливають“ резонансні теми. Найкумедніше та найсумніше, що протилежна соціальна група, послуговуючись принципом „я вгадаю мелодію з однієї ноти“ „ми вам пояснимо недолугість групи на цьому прикладі“, власне вибирає ось цього одіозного персонажа для, здавалось би, консолідації своїх прихильників, оскільки прихильники щодо цього персонажа мають „сформовану думку“. Але, разом з тим, досягають в протилежній соціальній групі не очікуваного стану „сорому“, що такий персонаж є членом їх групи. А навпаки, пострадянська людина вважає: „дивіться, як наших опонентів «плющить» від аргументів «нашого», то значить він все правильно формує — «потрібно брати» до когнітивістики“. Як би на словах обидві частини суспільства за об'єднання, а насправді у пострадянській реальності кожна бульбашка все більше „інкапсулюється у своїй правоті“.
Як зрозуміло уважному читачеві, ворог дуже добре відстежує всі ці дії, і навіть „аплодує стоячи“, дивлячись як добре готують підґрунтя для його діяльності. Залишається тільки в потрібний момент додати трішки свого насіння...
Як висновок: соціальні боти, які виглядають як „наші“, можуть бути навіть дуже корисними у планах ворога, бо інформаційний простір уважно моніториться і використовується в операціях ворога. Багато з „надбань“, які наш соціум виніс з Радянського Союзу за дуже маленьких спотворень дуже добре пасують на ворожі наративи, в їх же формуванні, як світоглядні скерування.
І як рекомендація уважному читачеві — якщо тобі так хочеться підтримати соціального бота вподобайкою, поширенням чи коментарем, то зроби це через деякий час після початкового ознайомлення з матеріалом. Можливо, додатково ти ж будеш „навчати“ соціального бота слідкувати за його „польотом думок“ чи відвадиш соціального бота формувати матеріали як медіакліпи, щоб завтра ти вже забув, про що він сьогодні писав „під замовлення“, бо завтра його „замовник“ вже може змінитися. Цілком можливо, що через деякий час ти трішки інакше поглянеш на сформований текст чи виступ. Ну, або хоча б не будеш виступати з якості „месника з 2в“.
