Максим Рітус: Проект «Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина». Спадщина. Чернелиця. Замок. Частина 6.

Чернелицький замок — одна з найцікавіших і найцінніших пам'яток оборонної архітектури на Покутті. У публікаціях, путівниках, а також на інтернет-сторінках, присвячених замку, часто можна зустріти фотографії надбрамної вежі, бастіонів та інших частин замку, на які, в першу чергу, звертають увагу історики, архітектори та мандрівники. Проте мало кому відомо про існування замкового палацу, який зник з краєвиду Чернелиці по Другій світовій війні. Не потрапляв він і в поле зору дослідників, за винятком лише коротких згадок у працях О. Чоловського та Р. Афтаназі. Таким чином, резиденція, пов'язана з родинами Чарторийських, Потоцьких та Ценських, була несправедливо забута.
Замок у Чернелиці, будівництво якого закінчилося до кінця 1650-х років, має деякі ознаки оборонної резиденції, т.зв. Палац у фортеці. Про це свідчать розпланування, характер декорування, а також функціональне призначення пам'ятки. За Я. Богдановським, Палац у фортеці — це необоронна палацова будівля (резиденція), оточена по периметру укріпленнями бастіонного або кліщового типу, додатково укріплена ровами, валами і оборонними брамами.

Бугор, що знаходиться попереду, це все, що залишилося від палацу Чернелицького замку ...

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...

1880 рік. Фото Ю. Дуткевича

На теренах сучасної Галичини поширенню Палаців у фортеці передувала поява замків-резиденцій, які належали до бастейових, або ранньобастіонних, фортифікацій. Це, як правило, квадратний або прямокутний у плані комплекс будівель, де замість бастіонів використовувалися бастеї, белюарди або ж вежі-пунтоне, як-от у Красичині (1598-1614), Жовкві (1600-ті), Білому Камені (1611) та ін. Натомість оборонні резиденції нового типу, уфортифіковані ран-ньобастіонними або бастіонними укріпленнями, з'являються щойно в 1620-х роках, найяскравішими зразками яких є замки у Збаражі (1620-ті), Золочеві (1634), Підгірцях (1635-1640). За подібним принципом у 1630-х роках велося будівництво Чернелицького замку, яке, імовірно, після 1636 року було призупинене, а відновлене й завершене лише у 1650-х роках.
Невідомо, який вигляд мав би замок згідно з первісним проектом. Насамперед це залежало від його основної функції. Тут варто розглянути два основні варіанти: згідно з першим замок проектувався як мілітарний об'єкт, тобто сучасна бастіонова фортеця мала захищати маєтки Язловецьких на Покутті, в першу чергу в Чернелицькому ключі; згідно з другим — як оборонна резиденція, в якій постійно або тимчасово могли проживати власники і яка за необхідності могла протистояти ворогові, будучи прихистком у часі воєнних лихоліть. Невідомо, яким був вигляд замку на момент переходу його у власність Чарторийських. Вірогідно, що до 1650 року було сформовано оборонний периметр, частково забудоване замкове подвір'я.
Справу попередників продовжив Михайло Юрій Єжи Чарторийський, за якого було внесено корективи в первісний проект, зокрема вивищено надбрамну вежу. По завершенні будівництва замок мав вигляд квадратної в плані фортеці, зведеної згідно із засадами староголландської школи фортифікації. Його наріжники замикали п'ятикутні бастіони, ескарповані каменем, по периметру замок оточував рів. Посередині західної куртини розміщувалася пишно декорована двоярусна брама, під'їзд до неї здійснювався через дерев'яний міст з підйомним механізмом. Обабіч до брами прилягали одноповерхові будівлі (з півдня мурована, а з півночі дерев'яна), поруч — з південної частини двору — стояв одноповерховий палац, решту замкового подвір'я оточувала дерев'яна господарська забудова, а посередині знаходилася криниця. Незважаючи на своє «запізнення», Чернелицький замок став першим такого типу на Покутті, а також однією з найгарніших магнатських резиденцій регіону.

Відтворити первісний вигляд палацу дають змогу віднайдені нещодавно інвентарні описи Чернелицького замку 17578 і 1798 років, архівна справа з документами, які стосуються реставрації, зокрема й палацу, в 1920-х роках, а також малюнки та світлини замкової резиденції. Серед останніх найважливіше значення має фотографія авторства Юліуша Дуткевича 1880 року. На сьогоднішній день це найдетальніше зображення палацу, яке дає уявлення про його вигляд, характер декору і загальні пропорції. Окрім цього знімка в нашому розпорядженні є дві світлини Чернелицького замку 1921 року, на яких частково зображено й палац. Надзвичайно цікавими є також фотографії, зроблені польською науковою експедицією 1935 року. На трьох знімках (а разом їх 21) видно фрагменти житлового будинку (палацу), але, на жаль, немає загального вигляду та деталей будівлі. Зібрані матеріали дають достатньо інформації для відтворення первісного вигляду та планування пам'ятки.
Точна дата будівництва палацу невідома. Вірогідно, його звели в 1630-1640 роках, про що свідчить просте ренесансове декорування цієї та інших замкових будівель цього періоду, в той час як верхній ярус брами, зведений після 1650 року, вирізняється особливою пластикою кам'яної різьби та багатшими декоративними елементами, притаманними ранньому бароко.
Про первісний вигляд палацу можна судити з інвентарного опису Чернелицького замку 1757 року. Ймовірно, впродовж перших років існування будівля не зазнала жодних принципових змін і перебудов. Це був одноповерховий мурований будинок, прямокутний у плані, розміром приблизно 32x12 м. Порівнюючи з палацами схожих замків (Збараж, Золочів чи навіть Золотий Потік), він помітно вирізнявся своїм невеликим розміром і більше нагадував муровану садибу. Очевидно, це пов'язано з невеликими розмірами замкового подвір'я, обмеженого по периметру оборонними спорудами. Будівництво ж другого поверху було недоцільним з міркувань безпеки, оскільки горішня частина палацу могла стати мішенню для артилерії противника. Головний фасад будинку був поділений на 5 частин шістьма пілястрами. Віконні та дверні прорізи декорували кам'яні обрамування. Центральну вісь будівлі підкреслював головний вхід з портиком на чотирьох кам'яних колонах, які підтримували, ймовірно, трикутний фронтон, на якому міг бути картуш з гербом Язловецьких, Станіславських або Чарторийських. Всі частини головного фасаду між пілястрами мали по два вікна. Виняток становить права крайня (західна) частина, де був вхід до каплиці. Вільні від декору площини стін могли бути прикрашені розписами або ж візерунками, виконаними в техніці сґрафіто.

Будівлю оперізував профільований карниз, вікна та запасні двері (з південного боку) були обрамовані простими кам'яними одвірками. Палац накривав чотирисхилий «італійський» дах з черепиці, імовірно полив'яної, різних кольорів. Над ним підносилися три комини, а під каплицею був льох, до якого спускалися через «шию» із західного боку.
Палац налічував 9 приміщень, серед них сіни, гардероб, їдальня, каплиця, кімнатка (комірка?) і 4 житлових покої. У всіх приміщеннях були кам'яні підлоги і склепінчасті перекриття, у сінях, обабіч входу, існували кам'яні лавки для сторожі. Приміщення опалювалися за допомогою трьох камінів та трьох фарфорових (!) печей, дві з яких були наскрізними і обігрівали по два житлові покої. Білі кахляні печі увінчували позолочені корони з гербами «ясновельможного панства», очевидно, Михайла Чарторийського та Євфросинії Станіславської. Над короною було вісім позолочених куль.
Після завершення будівництва замок у Чернелиці став однією з резиденцій Чарторийських. Можливо, більше часу тут проводила друга дружина Михайла — Євфросинія, тоді як князь навідувався сюди лише іноді. По смерті Євфросинії у 1668 році життя замку не завмирає, навпаки, в середині 1670-х років, відійшовши від політичної діяльності, Михайло Чарторийський концентрується на фінансових і майнових справах, Чернолиця стає улюбленим місцем його проживання на пограниччі Поділля і Покуття.

«Золоті часи» замку-резиденції минули, коли Чарторийські втратили Чернелицю. Це сталося після смерті Михайла Єжи Чарторийського, який не мав права заповісти ці маєтки ані своїй останній дружині, ані синові Казимиру, оскільки, швидше за все, отримав їх як посаг при одруженні з Євфросинією Станіславською (як відомо, дітей у них не було). Саме тому в 1692 році Чернелицю успадкував Ян Францішек Дідушицький, троюрідний брат Євфросинії Станіславської, а вже 1694 року містечко з замком стає власністю Потоцьких і належить їм до 1780-х років.
За Потоцьких, як і за їхніх попередників Чарторийських, замок був адміністративним, економічним та громадським центром Чернелиці й околиць. Під час відвідин Чернелиці Михайло Потоцький, імовірно, періодично проживав у замковому палаці, проте не приділяв йому стільки уваги, як Чарторийські. Мабуть, пізніше резиденція почала виконувати суто господарську функцію, відтак занепала.
До кінця XVIII століття, змінивши кількох власників, палац, як і весь замок, остаточно перетворився на руїну, про що свідчить інвентарний опис Чернелиці 1798 року: «Мурована резиденція без даху, тільки З комини випроваджені догори, дощами понищена. Склепіння потріскалися і місцями завалилися [...] В цій резиденції немає ані дверей, ані вікон, ані печі, лише 2 каміни [...] Каплиця без вікон та дверей, під нею завалений мурований льох».

Нова сторінка в історії замку, особливо палацу, розпочалася на самому початку XIX століття, коли Чернелицю у свою власність набула родина Ценських, якій вже належало кілька містечок і сіл на Поділлі, Буковині та у східній частині Покуття. Опинившись у центрі цих маєтків, Чернелиця стала родинним гніздом Ценських, а найкращим місцем для садиби у містечку був замок, який, проте, у той час перебував у стані руїни.
Отже, на початку XIX століття замок міг бути відбудованим вже як суто утилітарний об'єкт, після чого тут оселилися Ценські. Подібної перебудови зазнали замки у Скалаті, Червоногороді, Завалові, Висічці, Гримайлові, Кривчому та ін. Деколи реконструкція обмежувалася нівелюванням ровів, валів та інших оборонних споруд, незначною перебудовою будівель замку, але частіше більшість їх розбиралася, будувався новий палац, а залишені частини, як-от вежі, перебудовувалися і набували декоративних рис, слугуючи, фактично, пам'яткою минувшині. Певною мірою це було даниною «романтичній» моді, коли пам'ятки оборонної архітектури та історії трансформувалися у житло для аристократії, таким чином місця, пов'язані з героїчними моментами історії, перетворювалися на комфортні садиби.
Найбільший інтерес становлять зміни, яких зазнав палац унаслідок реконструкції. Деякі з них можна побачити на світлині 1880 року: розібрано рештки кам'яних колон, які підтримували портик, над головним входом влаштовано новий трикутний фронтон. Замість первісного чотирисхилого даху палац накрили причілковим, для чого змонтували додаткові дерев'яні торцеві стінки. Будівля була повністю відремонтована, отже, в ході реконструкції встановлена нова віконна та дверна столярка, відновлена система опалення тощо. Для того щоб зробити життя в палаці комфортнішим, частково розібрано південну куртину, що дало змогу суттєво поліпшити інсоляцію приміщень палацу з південного боку.

По завершенні будівельних робіт у палаці оселився Маврицій Йозеф Ценський з дружиною Теофілією з Бахмінських, сином Удальриком Миколаєм та дочкою Модестою. Після смерті Мавриція Ценського 1817 року в Чернелиці зосталася матір Удальрика Теофілія, а вже після смерті Теофілії у 1835 році Удальрик перевозить з чернелицького палацу до Вікна численні родинні реліквії та твори мистецтва, серед яких різні зображення, велика кількість гравюр, карт, бібліотека, багатий архів, який походив з XVII століття (зокрема, листи, шлюбні документи, майнові акти, описи військових трофеїв, здобутих під час Хотинської битви). Таким чином, Вікно стало головним осідком Ценських, а чернелицька ж резиденція, дедалі більше занепадаючи, станом на 1850 рік вже не згадується в переліку маєтків, які належали їм. За джерелами не можна простежити, хто саме був власником Чернелицького замку впродовж наступних сорока років. Не виключено однак, що будівля була замешкана, а решту замку використовували в господарських цілях. На світлині 1880 року помітно, що палац потребував ремонту, ймовірно, до такого стану довели його байдужі господарі або орендарі.
Певних ушкоджень замок у Чернелиці зазнав у часи Першої світової війни. Відомо, що військові пробили декілька отворів у куртинах, можливо, це були не єдині пошкодження, яких зазнала пам'ятка. Фотографії, датовані жовтнем 1921 року, фіксують, що надбрамну вежу перекрито новим ґонтовим дахом, а прилеглий до вежі будинок не має жодного покриття. На цих же світлинах можна побачити фрагменти палацу, зокрема його північно-західний наріжник, на якому помітні сліди замокання. В цілому можна ствердити, що на той час будівля перебувала в незадовільному стані і потребувала ремонту. Тож улітку 1922 року було розпочато ремонтно-консерваційні роботи замкових споруд.

В міжвоєнний період західна і центральна частини палацу порожніли, отже, замешканими були лише кімнати у східній частині будівлі. Дивним видається той факт, що в описі технічного стану тих часів вказано про використання 5 приміщень, у той час як в інвентарних описах замку 1757 та 1798 років у цій частині палацу згадуються чотири кімнати. Ймовірно в південно-західному куті палацу, в місці другого входу до будівлі, існувала прибудова-тамбур, яка слугувала входом до житлової частини. Головним підтвердженням цього є реконструкція замку в Чернелиці за матеріалами обмірів 1953 року з архіву Держ-буду УРСР у праці Ю. Нельговського та О. Годованюк, де зображено палац зі згаданою прибудовою. Ці обміри здійснювалися тоді, коли ще залишалися руїни.
У 1933 році Чернелицький замок був внесений до реєстру пам'яток Польської Республіки і, таким чином, узятий під опіку держави, проте це не вберегло його від руйнації. Після Другої світової війни Чернелиця опинилася у складі УРСР, а комуністична влада не надавала особливого значення охороні пам'яток архітектури. Більше того, палац Чернелицького замку став для неї джерелом будівельного матеріалу, в 1949 році його розібрали, натомість перед замком із західного боку спорудили будинок районного комітету партії.

У 1963 році Рада Міністрів УРСР видала постанову № 970, якою внесла замок до списку пам'яток архітектури національного значення (охоронний номер 251), але це жодним чином не вплинуло на стан збереження замкових руїн. Протягом 1969-1970 років працівниками Львівської міжобласної спеціальної науково-реставраційної виробничої майстерні (тепер — Інститут «Укрзахідпроектреставрація») під керівництвом Ігоря Старосольського проведено фотофіксацію та натурні обстеження замкових руїн і виконано обмірні креслення та іншу проектно-технічну документацію. Реставраторам вдалося дослідити підвали палацу та виявити кам'яні бочкові склепіння. На той момент ці приміщення перебували в аварійному стані. Проект реставрації замку передбачав трасування фундаментів палацу на 50 см над рівнем земної поверхні.
Після здобуття Україною незалежності ситуація не змінилася, попри декларовану опіку держави над пам'яткою. Сьогодні від палацу залишились лише фундаменти, засипані камінням і землею, а також один з контрфорсів, які укріплювали західну стіну. Імовірно, що деякі декоративні елементи палацу були повторно застосовані в будівництві, проте без детальніших досліджень підтвердити це неможливо.
Підсумовуючи, відзначимо, що Чернелицький замок є однією з найцікавіших пам'яток ренесансної архітектури, аналогів якій на Покутті, на жаль, не збереглося. Головною його відмінністю з-посеред подібних замків-резиденцій були відносно невеликі розміри палацу в поєднанні з розкішним наповненням інтер'єрів, а також пишним декоруванням надбрамної вежі замку. Це спричинило те, що замок-резиденція князя Чарторийського був зведений на основі давніше закладеного, але недобудованого бастіонового замку.
Ця публікація не ставить крапку в дослідженнях палацу, оскільки залишилося багато нез'ясованих моментів, які потребують уточнень, отже, і нових ґрунтовних студій.

Цією статею, ми закриваємо цей цікл розповіді про Чернелецький замок і на останок, погляд на в'їздну браму в 1935 році та її комп'ютерну реконструкцію.