Максим Рітус: Проект «Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина». Спадщина. Чернелиця. Замок. Частина 2.

Перша частина тут

Кінець XVI — перша половина XVII століття — період відродження будівельної справи у Речі Посполитій. Ця тенденція торкнулася не лише міст, які щільно забудовувалися, а й магнатських маєтків, власники яких почали зводити величезні палаци. Наслідуючи західноєвропейські традиції та турбуючись про власний статус, заможна верства у своїй будівничій діяльності керується новаторським підходом. На відміну від будівель, споруджених у період Середньовіччя та Нового часу, новітні замки мали виконувати не лише оборонну, а й репрезентаційну функцію. Хоча мистецькому аспекту при зведенні їх відводилася значна увага, першочергову роль і надалі відігравав фортифікаційний чинник. Це стосувалося передусім замків південно-східних регіонів Речі Посполитої, які у зв'язку із постійною загрозою з боку татар могли служити, за необхідності, оборонним бастіоном. Цікаво, що автори воєнних трактатів того часу не подавали відомостей про оборонні можливості фортець. На думку військового історика Кароля Олійніка, це було пов'язано з незначною роллю замків і укріплених пунктів у політично-військових структурах Речі Посполитої.

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...

Зрозуміло, будівництво нових укріплень мало важливе значення для забезпечення оборони держави, а тому ініціативи такого роду теоретично були тісно пов'язані з центральною владою. Незважаючи на зобов'язання щодо спорудження фортець, декларовані у пактах монархів XVII століття, державної структури, відповідальної за оборонний аспект, в Речі Посполитій не було створено. Такий стан речей, за твердженням Богуслава Дубася, можна пояснити слабкою позицією монарха в державі. Питання щодо зміцнення фортифікаційного потенціалу Речі Посполитої у певний момент зі справи виключно короля стало справою державною. У зв'язку з цим за ініціативою послів найбільш зацікавлених воєводств це питання дедалі частіше розглядалося на засіданнях сейму, в результаті чого, зокрема, було прийнято рішення про будівництво фортеці Кодак та створення оборонних споруд довкола окремих міст. Не став виключенням і Чернелицький замок.

Однією з кількох фортець, розташованих над Дністром, був замок у Чернелиці, будівництво якого, завдяки зусиллям тогочасного брацлавського воєводи Михайла Єжи Чарторийського, завершилося близько 1659 року. Факт наявності укріплення, безперечно, сприяв піднесенню статусу Чернелиці порівняно з навколишніми селами. Ще більше такий стан речей посилився в 1661 році, у зв'язку зі зведенням (завдяки старанням магната і його дружини Євфросинії), римо- католицького костелу, який пізніше перейшов у підпорядкування домініканців.
Споруджений Чернелицький замок став однією з найновіших фортець на Покутті. Внаслідок втрати Кам'янецької фортеці на користь Туреччини, після підписання Журавинського договору, Чернелиця та укріплення у Раковці стали найвіддаленішими південно-східними польськими оборонними спорудами на правому березі Дністра.

В останні роки перебування на престолі Яна II Казимира і під час правління Михайла Корибута Вишневецького Чернелицька фортеця виконувала, ймовірно, у першу чергу функцію магнатської резиденції, в якій час від часу перебувало військо. Таку ідилію перервала війна, оголошена Речі Посполитій у 1672 році Отаманською Портою. Як стверджує військовий історик Марек Вагнер, це був конфлікт, у якому ворогуючі сторони зосереджувалися на захопленні фортифікаційних споруд противника задля зміцнення власних позицій. Таким чином, одним із театрів воєнних дій стало Покуття, де на межі XVI―XVII століть зведено низку замків задля захисту території від нападу Османської імперії. Ці споруди мали слугувати опорою проти агресії або принаймні виконувати функцію притулку від загарбників на період очікування підкріплення. Проте «війна за фортеці» з таким противником, як Османська імперія, означала, що наявність укріплень стала для кожного села майже прокляттям.

У розпорядженні істориків немає точної інформації щодо облоги Чернелицького замку, однак Олександр Чоловський стверджував, що восени 1672 року замок був зруйнований турками. Такий підхід загалом видається обгрунтованим, враховуючи потужність агресора, і, схоже, низький рівень обороноздатності фортеці.
У другій половині 1673 року у протистоянні намітився перелом на користь Речі Посполитої. її війська здобули перемогу над турками, у зв'язку з чим у Стамбулі було прийнято рішення щодо активізації воєнних дій. Для Чернелиці особливо трагічним виявився турецький наступ у серпні 1676 року, якому передувало нашестя татар на цю територію. В результаті замок був захоплений. Чернелиці вкотре довелося підкоритися османським військам. Дані істориків, що займаються дослідженням польсько-турецької війни, підтверджують, що Чернелицький замок у 1676 році знову був захоплений. Цілком можливо, що гарнізон фортеці чинив опір загарбникам, що призвело до певних руйнувань замку.

Масштаби пошкодження твердині невідомі. з джерел, однак, дізнаємося, що близько 1680 року замок вже перебував у задовільному стані. Таким чином, можна вважати, що реконструкцію замку було проведено досить швидко, що свідчить про відносно незначні руйнування, завдані османами. Незалежно від їхнього масштабу тягар ремонту фортеці ліг на плечі селян з придністровського маєтку Чарторийських. З листування Василя Домашевського, чернелицького економа, дізнаємося, що наприкінці 1679 року він був не в змозі зібрати всю суму податків з мешканців Чернелиці і навколишніх сіл. Звичайно, така ситуація могла виникнути через неврожай. Однак, імовірно, що у зв'язку із необхідністю ремонту замку Михайло Єжи Чарторийський збільшив податки, адже скарбниця князя була вичерпана, що було пов'язано з посольством до Москви у 1678 році.

Під час наступних походів на територію Молдавії Чернелицький замок вже не відігравав такої важливої ролі. Значні військові формування розміщувалися у фортеці тільки восени 1686 року. У ході цієї кампанії було захоплено Ясси, однак похід на Буджак завершився поразкою. Король змушений був відступити і зайняти оборонні позиції на придністровському кордоні. Під час військової ради 21 жовтня ухвалено рішення про поділ польського війська, причому особливу увагу відведено питанню посилення оборони покутських замків. Зокрема, оборону Чернелиці (а також Золотого Потоку і Раковця) очолив Кшиштоф Ласка. Фортеця знову стала місцем дислокації військового гарнізону. Невідомо, однак, як довго він перебував у замку, оскільки в листопаді гетьман вніс зміни у розташування військових гарнізонів. Наступна згадка про перебування у маєтку Чарторийського військових загонів датується 1690 роком. Такі фрагментарні згадування щодо розміщення військових підрозділів у Чернелиці дають можливість припустити, що війська, навіть не перебуваючи в містечку постійно, бували там доволі часто. Зважаючи на те що фортеця нерідко піддавалася небезпеці з боку турків і татар, це припущення видається досить імовірним.
Підсумовуючи молдавські походи Яна III Собєського, варто відзначити, що Чернелицький замок у цих кампаніях відігравав вагому роль. Це було пов'язано з тим, що через містечко проходив один зі шляхів до Снятина, звідки здійснювалися подальші операції. Джерела не підтверджують припущення О. Чоловського щодо розміщення у маєтку Чарторийського військових продовольчих складів. Однак слід зауважити, що там неодноразово перебували польські військові загони. Якщо у фортеці справді зберігався провіант та фураж для коней, то вона потребувала оборони. Без сумніву, присутність час від часу війська у Чернелиці була зумовлена також суто прагматичними мотивами. Нерозумно було б не скористатися розташованою на порівняно незначній відстані від ворога фортецею хоча б для розміщення загонів, що мали слугувати підкріпленням для основного війська.
Протягом наступних після смерті Михайла Єжи Чарторийського (1692) років Чернелицький замок змінив кількох власників. Фортецею зацікавився син покійного магната Казимир, хоча право на неї отримала спадкоємиця колишніх власників місцевості Маріанна з роду Чурилів.

З цих причин син Чарторийського не мав жодних шансів у змаганні за володіння придністровським замком. Крім того, про свої претензії на Чернелицю заявив подільський воєвода Ян Францішек Дідушицький, який, очевидно, володів фортецею протягом двох років (до осені 1694 р.). Згодом про свої претензії до Чернелиці та її околиць заявили й інші особи, які вимагали власну частину спадку. Серед них були кам'янський комендант Йозеф Станіслав Потоцький, Людвік Дзержек, подільський хорунжий Ян Дзержек і Владислав Микола Коссаковський. Остаточно справу було вирішено 1694 року в Косові, де маєток Чурилів поділили між їхніми спадкоємцями, внаслідок чого Дідушицький відмовився від Чернелиці на користь Потоцького. Натомість подільський воєвода отримав Косів із соляними копальнями, передмістям Москалівка та село Старий Косів. Протягом трьох років Чернелиця перебувала також у підпорядкуванні Йозефа Станіслава Потоцького, а в 1697 році він | відмовився від неї на користь свого родича, красноставського старости Михайла Потоцького, який, очевидно, мав більше прав на містечко.

XVIII століття є найменш відображеним у джерелах періодом в історії Чернелицького замку. Після підписання 1699 року Карловицького миру збройні сутички на кордоні з Туреччиною припинилися, у зв'язку з чим фортеця перестала виконувати свою оборонну функцію. З джерел відомо, що Михайло Потоцький відвідував замок під час перебування у маєтку, але робив це відносно рідко. У цьому немає нічого дивного, зважаючи на його політичну і військову діяльність. Тим не менше він розглядав замок як одну зі своїх численних резиденцій, про що засвідчує багатий інтер'єр замкового палацу. Відомо, наприклад, що стіни чернелицької резиденції були оформлені багатьма зображеннями. З іншого боку, майже постійна відсутність власника призводила до повільного занепаду фортеці. Додатковими причинами її занедбаності можна вважати й чинники, пов'язані з внутрішньою ситуацією у країні, і діяльність Потоцького.
Ймовірно, що Чернелиця зазнала руйнувань восени 1712 року внаслідок діяльності коронного гетьмана Адама Миколи Синявського, який у протиборстві з прихильниками Станіслава Лещинського на початку вересня захопив Станіславів, що перебував під владою київського воєводи Йозефа Потоцького, а потім спустошив його довколишні поселення. Воєнні баталії зачепили і маєток Михайла Потоцького, який на той час був коронним писарем і перебував в опозиції до Августа II. Проте і в цьому випадку важко сказати про можливі пошкодження замку в Чернелиці.

Без сумніву, найбільших руйнувань у першій половині XVIII століття Чернелицький замок зазнав у 1739 році. Власник містечка, волинський воєвода (з 1726 р.) Михайло Потоцький, активно включився в організацію антиросійської конфедерації, опираючись на Туреччину та Швецію. Ці плани так і не були реалізовані, однак мали серйозні наслідки як для коронного гетьмана Йозефа Потоцького, так і для його родича Михайла Потоцького, чиї маєтки у 1739 році були розорені козаками, що перебували на службі в російської імператриці. Від царської помсти постраждали Тисмениця, Городенка, Снятин і Чернелиця, якій було завдано значних збитків через руйнування храму та фортеці. На основі реєстру руйнувань у Чернелиці, вміщеного в галицьких муніципальних книгах і датованого 13 листопада 1739 року, відомо, що було потрощено замкові вікна, викрадено 35 картин та інше майно, наприклад, шкури ведмедів. У списку не згадано про пошкодження стін, але видається правдоподібним, що укріплення фортеці також могли зазнати руйнувань, можливо, порівняно незначних. Це може пояснюватися фактом, що першочерговою ціллю козаків було пограбування чернелицьких храмів, а також своєю чергою тим, що загарбники не знайшли у фортеці багатої поживи. З вищезгаданого документа дізнаємося й про те, що станом на листопад 1739 року в замку вже було проведено необхідні ремонтні роботи: вставлено нові вікна і підготовлено резиденцію до придатного для замешкання стану.
Михайло Потоцький помер 1749 року. Зі шлюбу із Марц'янною з роду Огінських у нього було два нащадки — Петро і Антоній. Залишений ним маєток був поділений між синами й удовою, яка також мала право на спадкові володіння Бенджемишль і Кленчани. Крім того, вдова на деякий час підпорядкувала собі Сендзішов, який був однією з головних резиденцій Потоцького. З документів, виданих Марц'янною Потоцькою, відомо, що саме вона взяла на себе управління замком. Самоа резиденція на той час потребувала капітального ремонту.

Відповідно до опису замку станом на 1757 рік із муру фортеці поступово випадало каміння. Ремонту потребувала також частина вікон палацу, у яких були пошкоджені шибки. Реставрації підлягали деякі господарські споруди, що були частиною фортечного комплексу. Немає джерел, які підтвердили б прояв Потоцькою будь-якої ініціативи щодо відбудови свого придністровського замку.
Ситуація не змінилося і після смерті вдови волинського воєводи у 1766 році, коли Чернелицький замок перейшов у власність її сина Петра Потоцького. Конкретної інформації про його проживання у Чернелиці також не збереглося. Крім того, зважаючи на фінансові проблеми, він згодом був змушений віддати замок у заставу кредиторам.

29 липня 1780 року під час перепису населення в містечку було сформовано реєстр підданих разом із підрахунком річного доходу чернелицького маєтку. Розпорядженням Петра Потоцького, датованим 5 березня 1781 року, було здійснено поділ містечка між кредиторами. У результаті замок отримав гостинський урядник Кшиштоф Рильський, якому перейшла «частина міста Чернелиці у районі ринку від передмістя Селянський Кут до Щиглівки, недалеко від ринкової площі, розміщеної по лівій стороні від замку, село Хмелева над Дністром [...] замок з усіма будівлями і стайнею...». Решта Чернелиці була розділена між литовським чашником Йоахимом Карлом Потоцьким, Маріанною Морською, Марціном Вольським і невідомим на ім'я Стежегоцький.
Чернелицька фортеця, передана 1781 року в експлуатацію кредитора Потоцьких, все більше нагадувала руїну, що підтверджує інвентаризація замку 1798 року. Згідно з цим документом будинок палацу не мав даху, у приміщеннях бракувало вікон, дверей і печей. Зрозуміло, що такі пошкодження виникли не спонтанно, однак важко сказати, за яких обставин Чернелицький замок перетворився на руїну. Існує припущення, що це було пов'язано з участю Петра Потоцького у боротьбі з Росією під час Барської конфедерації. Однак остаточно підтвердити таке припущення неможливо за браком джерел.

панорама

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що протягом другої половини XVII і XVIII століття Чернелицький замок служив насамперед магнатською резиденцією, на яку в разі необхідності покладалися оборонні функції. Іноді він використовувався у воєнних діях, наприклад, під час буковинської кампанії 1685 року, однак не залучався до системи поточної оборони. Зрозуміло, що фортеця служила притулком для місцевого населення під час татарських набігів. Як і інші замки, чернелицька твердиня виконувала функцію адміністративного центру для цілої околиці. Важливе значення для замку, без сумніву, мала особа його власника. Попри дворазове руйнування фортеці ворогами у другій половині XVII століття, замок перебував у задовільному стані, що було результатом діяльності Михайла Єжи Чарторийського, який інвестував кошти в його ремонт. Зовсім по-іншому виглядала ситуація у XVIII столітті, коли фортеця перебувала у власності Потоцьких. Повільне руйнування замку в цей період було зумовлене, з одного боку, нападами ворогів, а з іншого — відсутністю зацікавлення у власників, які приділяли недостатньо уваги провінційному маєтку, розглядаючи його лише як засіб доходів, не вкладаючи при цьому нічого в ремонт фортеці. Петро Потоцький, не маючи змоги відремонтувати замок, передав його у заставу Кшиштофу Рильському, який, імовірно, не мав достатніх ресурсів для реставраційних робіт, унаслідок чого на кінець XVIII століття той став руїною.