Максим Рітус: Проект «Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина». Спадщина. Чернелиця. Замок. Частина 5.

Міжвоенний період
Східна Галичина була регіоном, де перманентно точилися інтенсивні бойові дії в ході Першої світової війни (східний фронт), під час польсько-української 1918-1919 та польсько- більшовицької воєн 1919-1921 років. По закінченні воєнних дій новостворена польська адміністрація розпочала посилено збирати інформацію про руйнівні наслідки війни в колишній Східній Галичині. Архівні документи, пов'язані з цим процесом, є для нас цінними джерелами у зв'язку з відсутністю інших свідчень чи спогадів жителів, на основі яких можна було б відтворити перебіг історії Чернелицького замку в цей період. На основі виявлених архівних матеріалів ми спробуємо висвітлити обставини останньої відомої реставрації Чернелицького замку, а також показати зростаючий інтерес до нього як до цінної історичної пам'ятки, про що свідчать наукові експедиції і туристичні поїздки до Чернелиці в міжвоєнний період.

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...

В офіційному листуванні стосовно повоєнного стану замку ми знаходимо підтвердження, що в цей час власницею його була Тереза з Вартесєвічів Петровичова. Досі не встановлено, за яких обставин і коли саме вона стала власницею замку. Як відомо, на межі ХІХ-ХХ століть замком володів Самуель Мосберґ, остання згадка про нього як власника датується квітнем 1906 року. На підставі наявних джерел можна припустити, що замок перейшов у володіння Терези Петровичової в період між квітнем 1906 та лютим 1920 року. Пізніші документи, в яких містяться скарги власниці на пошкодження свого маєтку в Чернелиці внаслідок війни, свідчать, що замок був, імовірно, частиною її маєтків вже до Першої світової війни, але це припущення важко підтвердити остаточно (частина маєтку могла бути продана, викуплена або поетапно успадкована).
Петровичі були сполонізованою вірменською сім'єю, пов'язаною з Чернелицею принаймні з 80-х років XIX століття. Збереглося багато інформації про активну роль Петровичів у релігійному та культурному житті Чернелиці. З діяльністю Терези Петровичової пов'язані також найпомітніші зміни в історичному вигляді замку. Хоча ми не в змозі об'єктивно визначити, чи ці зміни спричинені економічними інтересами власниці, чи турботою про стан пам'ятки, однак достеменно доведено, що саме вона фінансувала останню відому нам реставрацію Чернелицького замку.

Детальна інформація про відновлення фортеці після воєнних дій міститься у збереженій у Державному архіві Львівської області «Справі про реставрацію замку в Чернелиці Городенківського повіту». З цих джерел дізнаємося, що вже 5 травня 1921 року Львівське управління консерваторів клопоталося щодо «виключення маєтку Чернелиця з парцеляції через велику історичну цінність замку, розташованого в маєтку». Власники повинні були здійснити його ремонт власним коштом в обмін на скасування обов'язкової парцеляції маєтку (яка б принесла фінансові втрати). Відбудова, однак, розпочалася не відразу, що пояснювалось наслідками руйнувань, завданих під час війни, та пошуком необхідних коштів. 28 березня 1922 року городенків-ський староста повідомив, що «відновлення замку в Чернелиці не розпочалося й відповідно до свідчень відділення державної поліції в Чернелиці [...] навколо замку нічого не відбувається». Внаслідок цього була подана чергова апеляція Управління консерваторів до Терези Петровичової, датована 18 березня 1922 року, у якій висловлювався «наказ негайно розпочати реставрацію замку», інакше її чекав «примусовий викуп маєтку». Ця стисла інформація демонструє, що Управління консерваторів поставило власниці замку ультиматум: або вона розпочне реставрацію, або ж може втратити його.
8 травня цього ж року голова Повітового управління відбудови в Городенці повідомив, що «хоча власниця [...] ще не розпочала належну роботу щодо реставрації замку в Чернелиці, але вже приготувала плани і кошторис витрат на неї, а також замовила в Окружній Дирекції Відбудови у Станіславові три вагони будівельних матеріалів, отже, відповідні роботи розпочнуться з дня на день». Цей факт підтверджують чергові звіти, за якими реставраційні роботи у Чернелицькому замку розпочалися ще навесні 1922 року. У червні цього ж року з'являється інформація, що «крило збоку від вежі вже має покрівлю і подальша робота триває».

Вже під час реставраційних робіт, які проводила власниця замку, з'явилася цікава заява, написана у Львові 10 липня 1922 року Терезою Петровичовою та Єленою Петровичівною. Вони зобов'язувалися відреставрувати замок за умови, що їхнє майно не буде примусово розпарцельоване. Ця заява підтверджує, що найбільше відновлення потребували колишні господарські приміщення біля в'їзної брами, а також будівля всередині мурів — давній палац. На жаль, важко встановити, які пошкодження були безпосереднім наслідком Першої світової війни, а які результатом багатолітнього занедбання.
Справа реставрації розвивалася позитивно — вже 19 липня 1922 року голова Повітового управління відбудови повідомив, що «вся права сторона замку, яка прилягає до вежі з в'їзною брамою, була покрита дахом, що нагадує мансарду, і викладена черепицею». Тут також зазначено, що власниця повинна піклуватися про мур, який оточує замок, і відремонтувати його кам'яну частину, що обсипається, а також стіни в колишніх господарських приміщеннях, які наново покриті.
Фотографії замку 30-х років підтверджують, що старі приміщення, які були частиною муру, мали покрівлю. Правдоподібно, що Чернелицький замок після реконструкції був придатний для житла, але невідомо напевно, чи мешкали в ньому або в якомусь іншому будинку власниці фортеці, хоча є деякі підстави вважати, що вони таки жили в замку. Уся наявна інформація підтверджує припущення, що частковий ремонт, який відбувся у 20-х роках XX століття і був результатом угоди між тодішньою державною адміністрацією і власниками замку, був останньою спробою зберегти історичний вигляд пам'ятки в Чернелиці. В результаті співпраці з Управлінням консерваторів у січні 1926 року частину землі Петровичів було продано місцевим селянам з метою отримання додаткових коштів на реставрацію замку. Це свідчить про те, що відновлювали пам'ятку поступово, не воднораз, оскільки потребувалися значні фінансові інвестиції від власниці. У документі з продажу земель з'являються вже три власниці — Тереза Петровичова, Єлена Петровичівна і Анна Петрович.

1928 року могла відбутися ще одна важлива зміна екстер'єру замку. В архівних документах зберігається лист Терези Петровичової до Управління консерваторів з проханням дозволити реконструкцію прилеглої до вежі західної стіни колишнього палацу, яка значно відхилилася від вертикалі і могла завалитися. Було ухвалено, що ремонт є неможливим і найкращим рішенням буде розібрати стіну і реконструювати її у попередньому вигляді — включно з віконницями, карнизами і декором. На жаль, архівні документи, віднайдені в ДАЛО, уриваються саме на відповіді Управління консерваторів від 20 серпня 1928 року, яка містить вимогу надати детальну інформацію про заплановану реконструкцію, а також не вживати власницею будь-яких заходів без згоди Консерваторів. Подальший перебіг нам невідомий, а на підставі наявних джерел важко стверджувати, як завершилася ця справа.

На додаток до відновлення замку, яке, безумовно, змінило зовнішній вигляд будівлі у 30-ті роки, було також здійснено першу відому спробу провести наукове дослідження будівлі з погляду архітектури. Над цим проектом протягом кількох років працювала група архітекторів з факультету архітектури Варшавської політехніки під керівництвом видатного дослідника замків Богдана Ґверкіна та інженера Яна Захватовича. Результати інвентаризації, проведеної ними протягом академічного 1936/37 року, не були опубліковані і загинули під час Другої світової війни. Збереглися тільки світлини, зроблені в 1935 році, які є для нас надзвичайно цінним джерелом, адже дають найбільш точне уявлення про стан замку перед Другою світовою війною.
У міжвоєнний період Чернелицький замок був також об'єктом зацікавлення поціновувачів історичних пам'яток. В ілюстрованому путівнику по Станіславівському воєводству 1930 року знаходимо короткі об'єднані описи замків у Чернелиці і Раковці. Тут повторюється інформація про перебування у фортеці Яна III Собєського з ремаркою, що замок мав бути тоді «свідком великої пишності і суєти королівського оточення». Це можна інтерпретувати як розвиток давно відомої легенди й ідеологічного значення, яке надавалося цій пам'ятці. Тут також повторено інформацію про підземний тунель, який мав об'єднувати Чернелицький і Раковецький замки. З опису будівлі випливає, що зберігся мур заввишки 6 і завтовшки 2 метри, найціннішою частиною замку є брама, прикрашена орнаментами, щитом з гербом Погоня і «двома вікнами, оздобленими спіральним різьбленням».
Початок Другої світової війни, крах Другої Речі Посполитої, прихід радянської влади і наступні військові дії змінили не тільки долю Чернелиці, а й її архітектурних пам'яток. Місто втратило свій багатокультурний характер, а історичні пам'ятки зазнали значних руйнувань і були частково розібрані радянською владою. Наслідком цього став жалюгідний стан Чернелицького замку в цей період.

Замок в другій половині XX — на початку XXI століття / Замок во второй половине XX — на начале XXI столетия
Друга світова війна та встановлення після її закінчення комуністичного режиму в західноукраїнських землях мали серйозний вплив як на долю Чернелиці, так і на її архітектурні пам'ятки, в тому числі й замку. Внаслідок бездіяльності радянської влади замок не вдалося зберегти в тому стані, в якому він перебував у другій половині 1930-х років. Більше того, повна байдужість комуністичної влади до пам'яток архітектури, а часом і її дії, спрямовані на знищення історичних будівель, призвели до того, що до кінця XX століття фортеця перетворилася на руїну.
Перших пошкоджень фортеця в Чернелиці зазнала вже під час радянсько-німецької війни 1941-1945 років. Якщо під час відступу радянських військ улітку 1941 року бойові дії не зачепили Чернелицю (за однією з легенд відступаючі радянські війська тільки скинули в замкову криницю амуніцію, яку не змогли забрати з собою, і засипали її), то весною 1944 року, під час наступу цих же військ, замок відчутно постраждав.
Руйнування, завдані оборонному замку в 1944 році, значно поглибилися в перше повоєнне десятиліття. В 1949 році був повністю розібраний замковий палац, а отримані у такий спосіб цегла, каміння тощо були використані для спорудження будинку райкому партії і райвиконкому, котрий був зведений на площі перед самим замком, на відстані близько 20 метрів від північно-західного бастіону. Досить правдоподібно, що саме тоді було розібрано дах корпусу між в'їзною вежею та південно-західним бастіоном.

Чергові зміни в долі Чернелицького замку сталися в другій половині 1950-х років. Після ліквідації Чернелицького району в 1956 році колишній будинок райкому партії віддали під лікарню, а замкові укріплення, що знаходилися поряд, було передано на її баланс. Тоді ж на території замкового дитинця розплановано овочеві грядки, а прибрамний корпус з підвалами перетворено на складські приміщення для лікарні. У північно-східному бастіоні до брустверів добудували дві стінки, перекрили і влаштували стайню. Приблизно в той же час між в'їзною вежею і північно-західним бастіоном із зовнішнього боку муру було зведено кам'яний гараж для лікарняного автомобіля швидкої допомоги.
Не поліпшився стан пам'ятки і в наступні десятиліття. На території замкового дитинця аж до початку 1980-х років вирощували городину для лікарні, а також ячмінь та овес для коней, які обслуговували лікарняне господарство. За спогадами місцевих мешканців, у другій половині 1970-х років невеликий пролом у північній куртині було розширено приблизно до 10 м для в'їзду на замкове подвір'я трактора і комбайна. Каміння з розібраної стіни використали для вимощення дороги до пролому. На межі 1960-1970-х років чималу ділянку дитинця було засаджено яблунями. Частина саду збереглася до наших днів. У 1980-х роках адміністрація лікарні також зробила спробу розчистити стару криницю на замковому подвір'ї. Необхідно згадати також про те, що протягом усіх повоєнних десятиліть частина місцевого населення трактувала замок як свого роду «склад будівельних матеріалів», унаслідок чого бастіони і куртини поступово розбиралися жителями селища для господарських потреб.
Повільне руйнування покутської фортеці, спричинене бездіяльністю органів влади, покликаних боронити пам'ятки культури, викликало водночас і зацікавлення її історією — як у середовищі місцевих краєзнавців, так і фахівців. Йдеться про перебування в Чернелиці 1953 року групи львівських науковців, серед яких був і археолог Юрій Захарук (збереглося його фото на тлі південно-західного бастіону). Попри те що замок не був головним об'єктом їхніх досліджень, науковці виконали обмірні креслення укріплень. Ці креслення тривалий час зберігалися в архіві Держбуду УРСР і були опубліковані тільки у 1985 і 1986 роках.

Зростанню зацікавленості історією замку сприяла і прийнята 24 серпня 1963 року Радою Міністрів УРСР постанова № 970 про включення його в державний реєстр пам'яток національного значення (охоронний номер 251). Цим актом з одного боку було припинено всякі інсинуації на місцевому рівні про потребу демонтажу замку, а з іншого — привернуло до об'єкта увагу дослідників. Вже в другій половині 1960-х з'явився перший машинописний нарис історії селища, в якому увага приділялась і Чернелицькому замку. Автором був місцевий вчитель історії Євстахій (Остап) Кудибін. Він виконав також кілька цінних фотознімків замку, датованих другою половиною 1960-х років.
Важливим періодом у дослідженні історії і стану Чернелицького замку виявилися 1969-1970 роки. У цей час тут працювала наукова експедиція львівського Інституту «Укрзахідпроектреставрація», у складі якої був і відомий реставратор Ігор Старосольський. Експедиція провела обміри замку і виконала детальні креслення, на яких зафіксовано як збережені елементи укріплень, так і втрачені (наприклад, знищений дах вежі і прибрамного корпусу). До наших днів дійшло також більше півсотні світлин (17x11 см), виконаних членами експедиції у травні і липні 1969-го та ранньою весною наступного року.

У 1980-х роках, вперше після виходу друком праці Олександра Чоловського, з'явилася низка наукових розвідок, присвячених пам'ятці. Однак найважливіший доробок у вивченні замку в другій половині XX століття належить групі працівників Івано-Франківської філії інституту «Укрзахідпроектреставрація» на чолі з директором Зеновієм Соколовським. Протягом 1989-1993 років тамтешні архітектори провели обміри та технологічну експертизу стану окремих укріплень, склали історико-архітектурну довідку, створили проектну документацію для проведення реставрації і проект пристосування замкових будівель під туристичний притулок. Однак через брак коштів проект так і не був реалізований.
За незалежної України Чернелицький замок неодноразово ставав обьектом інтересу. З 2011 року фортецю досліджує група українських і польських науковців — істориків та архітекторів. Влітку 2012 року Чернелицький замок обстежувала міжнародна експедиція, до якої входили архітектори Національного університету нафти і газу в Івано-Франківську та історики з Ягеллонського університету у Кракові.
Що ж до сучасного стану Чернелицького замку, то, попри декларовану опіку держави над цим об'єктом, він у жалюгідному стані. Врятувати ситуацію можна лише зі складенням програми комплексного проведення консервації, реставрації і ревалоризації замкового комплексу.