Максим Рітус: Проект «Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина». Спадщина. Чернелиця. Замок. Частина 3.

Замок в кінці XVIII — першій половині XIX століття

Чернелицька фортеця, після завданих ушкоджень 1739 року і внаслідок військових дій під час Барської конфедерації, в другій половині XVIII століття дедалі більше перетворювалася на руїну. Збережений інвентар 1798 року свідчить, що замок у цей період перебував у жалюгідному стані: оборонні мури занепали; міст над ровом перед в'їзною вежею повністю розібраний; дерев'яні ялові двері в'їзної вежі потребували капітального ремонту; зерносховище в прибрамному корпусі було без дверей, а вікна в ньому без скла і частково замуровані; житлова кімната на другому поверсі вежі повністю знищена; старий дах над брамою прогнив і не підлягав ремонту, а над прибрамним корпусом взагалі не було покриття; пивниці під брамою і зерносховищем частково завалені; мурована резиденція (палац) на дитинці також не мала жодного даху, в ній збереглись тільки три виведені наверх комини; склепіння палацу через погодні умови повністю понищені, подряпані, місцями обвалені; в будинку не збереглось ані дверей, ані вікон, ані печей, крім 2-х камінів; каплиця всередині палацу не мала вікон і дверей, а пивниця під нею була завалена; стайня, возівня й вартівня повністю знищені або розібрані; пекарська піч зруйнована; мурована криниця посеред дитинця закидана, а великий кам'яний жолоб для напоювання тварин був розбитий.

На превеликий жаль, досліджуване джерело не подає жодної ін формації, яка б допомогла з'ясувати причини такого занепаду. Мож на припустити, що фортеця зазнала руйнувань під час Барської конфедерації, навесні 1768 року, коли російські й урядові польські війська знищували повстанські загони на Покутті, в околицях Городенки. Не виключено, що в замку міг чинити опір один із загонів конфедератів, що й викликало вищезгадані руйнування, як це було, наприклад, у Раковецькому замку. Однак це тільки припущення, які не підтверджують чи спростовують джерела. Не виключено також, що причини руйнування замку були зовсім іншими.

Інвентарний опис 1798 року свідчить, що наприкінці XVIII століття замок учергове змінив власника. Підстави для ствердження цього дає заголовок інвентаря: «Опис двірських будівель у місті Чернелиця, що належать до спадкової маси Воєводини Вікторії Підбєльської» Отже, новою власницею значної частини маєтностей у Чернелиці та її передмістях, в тому числі й замку, була Вікторія Підбєльська.
На жаль, опис замку 1798 року не проливає світла на час і обставини переходу замку та маєтностей у Чернелиці у її власність. У жодному іншому документі також не знаходимо даних про приналежність Чернелиці із фортецею до володінь Підбєльської. За джерелами неможливо точно встановити, коли й за яких обставин Підбєльська отримала замок і до якого часу володіла ним. Відомо, що внаслідок поділу містечка між кредиторами Петра Потоцького, здійсненого 5 березня 1781 року, замок отримав гостинський урядник Кшиштоф Рильський, а інші частини маєтностей перейшли у власність литовського чашника Йоахима Карла Потоцького, Маріанни Морської. Марціна Вольського і невідомого на ім'я Стжегоцький. Відсутність згадок про Вікторію Підбєльську в акті поділу свідчить, що вона з'явилася в містечку не раніше 1781 року. Таким чином, за сучасного стану джерельної бази перехід Чернелицького замку до роду Підбєльських можна датувати періодом часу між 1781 і 1798 роками. Що ж до питання, до якого часу Вікторія Підбєльська володіла покутською твердинею, то можна говорити про те, що найпізніше в 1804 році замок перейшов у власність родини Ценських, оскільки цього року ним вже володів відставний полковник Маврицій Ценський.

Інвентарний опис 1798 року є останнім відомим на сьогодні детальним описом Чернелицького замку. Після завданих руйнувань фортеця, вочевидь перестала відігравати роль військового укріплення і перетворилася на помешкання для його власників. Подальшу її історію можна відтворити тільки фрагментарно, на підставі епізодичних відомостей, почерпнутих з приватної кореспонденції власників замку, передусім Ценських, які володіли Чернелицею в першій половині XIX століття.
Початки перебування останніх у Чернелиці майже не відображено у джерелах. Однак, поза всяким сумнівом, їхню появу в цій частині Покуття не можна датувати раніше 1791 року. По-перше, архівні документи свідчать, що в 1781 році Чернелиця була розділена на п'ять частин між різними власниками, однак серед них не знаходимо Ценських. По-друге, відомий заповіт Войцеха Ценського (помер у 1782 році), в якому описані володіння роду, але нічого не згадано про Чернелицю. По-третє, зберігся акт хрещення Удальрика Миколая Ценського, в якому його батьки — Маврицій і Теофілія — названі власниками Корнева, а не Чернелиці. Отже припускаємо, що Ценські з'явилися в Чернелиці не раніше другої половини 1780-х років або навіть на межі XVIII—XIX століть, а їхнє прибуття до містечка слід пов'язувати із сином Войцеха Маврицієм Ценським.
Маврицій Йозеф Ценський народився 1749 року в сім'ї Войцеха і Францішки з Глуховських. Він отримав гарну домашню освіту і в 16 років розпочав військову службу при дворі гетьмана Вацлава Жевуського в Підгірцях. У 1768 році взяв активну участь у придушенні гайдамацького повстання в Україні, пізніше дослужився до звання полковника коронних військ. У 80-х роках XVIII століття Маврицій залишив службу і повернувся до своїх родинних володінь, якими управляла його мати францішка. Згідно з родинною «Хронікою» Ценських головним осередком роду в цей час вже була Чернелиця. Щоправда, це джерело нічого не розповідає про обставини переходу містечка до Ценських. На жаль, у шлюбному контракті Мавриція, датованому 1787 роком, теж нічого не йдеться про володіння ним Чернелицею. . Фактично першим документом, який підтверджує належність Ценським покутського містечка, є заповіт матері Мавриція Францішки, написаний 13 березня 1800 року у Вікні.

Після перенесення резиденції Ценських до Чернелиці відставний полковник спершу приступив до відбудови замку, який станом на 1798 рік був пусткою. Дослідження замкового палацу Левка Квятковського засвідчують, що головні зміни стосувались передусім житлових будинків: були розібрані рештки колон при головному вході до палацу, над самим входом з'явився новий трикутний фронтон. Замість знищеного причілкового даху палац був покритий двоспадним, у зв'язку з чим були надбудовані бічні стіни. Все вказує на те, що резиденція на подвір'ї замку була повністю відбудована, а її частини, які мало надавались для помешкання, були розібрані. Сліди цієї перебудови збереглися на фотознімках замкового палацу 1880 року авторства коломийського фотографа Юліуша Дуткевича.
Здається, що свій вклад у відновлення замку могла зробити і Тео-філія з Бахмінських, оскільки саме їй (а не синові) Маврицій відписав Чернелицю разом із замком у своєму заповіті. Можливо, це було зумовлено спільною інвестицією подружжя у відбудову замку. Як відомо, Теофілія принесла Маврицієві посаг у 10 тис. злотих. Не виключено, що саме на ці кошти здійснювалася відбудова замкової резиденції.

північно-східний бастіон

За часів Мавриція і Теофілії замок у Чернелиці став не тільки головною резиденцією родини, а й перетворився на місце зберігання численних пам'яток, предметів мистецтва, картин, бібліотеки й архіву зі стародруками, ілюстраціями, рисунками, картами, документами роду, починаючи від XVII століття, а також кілька тисяч друкованих видань.
Маврицій і Теофілія Ценські спільно проживали на замку до 1817 року. До того часу їхні діти залишили родинне гніздо. Дочка Модеста вийшла заміж за Антонія Вибрановського і переїхала на Сандомирщину. Натомість Удальрик Миколай близько 1811 року (найпізніше в 1813-му р.) був виряджений батьком до іншої частини родових володінь — Вікна, де мав відгодовувати коней і волів. У 1816 році Удальрик одружився з Юлією з Держковських, дочкою Станіслава гербу Топор (нар. 20 лютого 1798 р.), яка принесла йому як посаг Підгайчики біля Коломиї. Після цього Удальрик вирішив залишитись на постійне проживання у Вікні.

Мавриція Ценського не стало 1817 року. Згідно з даними родинної «Хроніки», під час перебування у Вікні полковник захворів на тиф, від чого і помер. Він був похований на цвинтарі біля парафіяльного костелу в Чернелиці. Із його смертю в науковій літературі, ще з часів Олександра Чоловського, традиційно пов'язується повне занедбання Чернелицького замку власниками і початок остаточного занепаду фортеці. Однак це не підтверджується джерелами. Більше того, збережені документи зовсім по-іншому висвітлюють ситуацію. За заповітом Мавриція, складеним 1811 року і кілька разів підтвердженим (останній раз у 1816 році), головна частина маєтку Ценських містечко Чернелиця і замок — переходила у довічну власність його дружини Теофілії. Тільки після її смерті Чернелиця мала відійти до сина Удальрика, який, своєю чергою, отримував у володіння Вікно, а його сестра Модеста — грошову винагороду і, можливо, частину чернелицьких володінь.
Теофілія, на відміну від поширеного в історичній літературі погляду, після смерті чоловіка не залишила Чернелиці і замку. Її приватна кореспонденція свідчить, що вона проживала на замку аж до своєї смерті в 1835 році. Листи Теофілії дають також стислу інформацію про щоденне життя, поганий стан окремих замкових будівель, періодичні проблеми, особливо під кінець зими, із кормами для коней і худоби. Вони ж свідчать про те, що разом з Теофілією наприкінці 1820-х — на початку 1830-х років в замку нерідко мешкали її внуки — діти Удальрика і Юлії, а також кревна Ценських, Марія Кроновська.

південно-східний бастіон

Ситуація змінилась тільки після смерті Теофілії в 1835 році. Чернелиця, згідно із заповітом Мавриція, перейшла до його сина Удальрика Миколая. Незважаючи на те що містечко було найважливішим з-поміж володінь роду, Удальрик віддавав перевагу Вікну — зі зрозумілих причин. Чернелицька резиденція мала вигляд старого оборонного бастіонного замку, який порівняно з новою у Вікні був малопридатним для проживання. З Чернелицького замку до Вікна Удальрик перевіз усі родинні збірки, твори мистецтва і найцінніші меблі. Така ж доля спіткала архів і бібліотеку, що там зберігалися. Що ж до самого замку, то швидше за все він почав використовуватися тільки в господарських цілях.
Ймовірно, що Удальрик Ценський не продав свої володіння в Чернелиці одразу після смерті матері, і замок залишався в його власності принаймні до 1848 року — дати останньої згадки про належність значної частини містечка до Ценських. Вона була пов'язана із одруженням старшого сина Удальрика Людомира з Магдаленою Йорданівною із Заклічина. Молода пара вирішила замешкати у Вікні, через що Удальрик мав намір переселитися до Чернелиці. Однак син і невістка умовили його залишитись разом із ними. Напевно, що саме після цього Удальрик продав свою частину Чернелиці. В кожному разі, в переліку володінь Ценських, створеному у 1850 році, ані саме покутське містечко, ані Чернелицький замок вже не згадуються.