13 червня 2024 року США і Україна підписали двосторонню безпекову угоду, яка носить декларативний характер. Документ не буде ратифікований Конгресом США, бо являє собою лише декларацію про наміри без чітких гарантій безпеки.
Угода передбачає, що членство України в НАТО – питання МАЙБУТНЬОГО:
Підтверджуючи, що МАЙБУТНЄ України – в НАТО, підтверджуючи свою підтримку декларації членів Альянсу на Вільнюському саміті 2023 року про те, що члени Альянсу будуть в змозі надати Україні запрошення вступити в Альянс, коли члени Альянсу погодяться та будуть виконані умови, наголошуючи на важливості поглиблення її інтеграції у євроатлантичну спільноту та підкреслюючи центральне значення реформ для підтримки та зміцнення оборони, процвітання, відновлення, верховенства права та демократії в Україні.
У випадку майбутньої агресії Сторони обіцяють проявити серйозне ЗАНЕПОКОЄННЯ:
Будь-яка майбутня агресія або загроза агресії проти суверенітету, незалежності й територіальної цілісності будь-якої зі Сторін буде предметом СЕРЙОЗНОГО ЗАНЕПОКОЄННЯ для іншої Сторони.
Також у випадку майбутньої агресії у статті II документ передбачає ЗУСТРІЧІ І КОНСУЛЬТАЦІЇ з приводу подальших кроків, а також співпрацю у різних сферах безпеки (надання товарів і послуг, військова освіта, військові навчання, обмін розвідувальною інформацією і т.п.)
У Статті III передбачені наміри співробітництва у сфері економічного відновлення та реформ.
У Статті IV вказано, які реформи повинна провести Україна, щоб у МАЙБУТНЬОМУ вступити в НАТО.
У статті V під назвою «Справедливий мир» пояснено – що собою являє Справедливий мир:
Сторони визнають, що Україна не буде в безпеці доти, доки її суверенітет і ТЕРИТОРІАЛЬНА ЦІЛІСНІСТЬ не будуть ПОВНІСТЮ ВІДНОВЛЕНІ відповідно до міжнародного права, включно зі Статутом ООН.
Таким чином, для США справедливий мир – це ТЕРИТОРІАЛЬНА ЦІЛІСНІСТЬ України, а не те, що пояснюють і пропагують деякі прихильники капітуляції на кшталт кремлебота Марата Губаєва (repl one). і, як бачимо, вирішення цього питання залежить не від путіна з Губаєвим, а в першу чергу від Байдена, ЗСУ і керівництва України.
У додатку до цієї угоди сказано, що США МАЮТЬ НАМІР надавати Україні різні види допомоги, а для реалізації цього учасники МАЮТЬ НАМІР ПРОВОДИТИ КОНСУЛЬТАЦІЇ а також МАЮТЬ НАМІР підтримувати військову міць України.
Весь цей документ передбачає те, що й так зараз виконується і без його підписання. Весь документ просякнутий виразом «МАЮТЬ НАМІР», тобто, це не обов'язки, не гарантії, а декларація про наміри, яка може бути припинена в будь який день без жодних правових наслідків. Тому у додатку до Угоди документ закінчується поясненням його формального декларативного правового статусу:
Ніщо в цьому Додатку не має на меті створення ПРАВ ЧИ ЗОБОВ«ЯЗАНЬ за внутрішнім або міжнародним правом. Україна та Сполучені Штати Америки МАЮТЬ НАМІР виконувати зобов'язання за цим Додатком відповідно до чинного законодавства та за умови наявності асигнованих коштів.
Таким чином, документ має лише відносне політичне значення, а у правовому аспекті — це НАЖАЛЬ така ж „фільчина грамота“, як і Будапештський меморандум, суть якого висвітлена мною тут:
https://site.ua/yaroslav.ivashyn/pravda-pro-budapestskii-memorandum-iy332o1
За таким же шаблоном Україна укладає Угоди і з іншими країнами:
„У разі майбутнього російського збройного нападу на Україну, на прохання одного з Учасників, Учасники протягом 24 годин проведуть КОНСУЛЬТАЦІЇ для визначення заходів, необхідних для протидії або стримування агресії“
Отож, такі угоди – це, НАЖАЛЬ, декларативні протоколи про наміри, що не потребують жодної ратифікації і є особистою справою підписантів, у яких невдовзі закінчиться термін їхніх повноважень.
Угода між США і Україною за задумом Байдена є містком на шляху України до її МАЙБУТНЬОГО членства в НАТО, тому напередодні цих угод Байден заявив наступне:
„Мир виглядає як забезпечення того, щоб Росія ніколи, ніколи, ніколи, ніколи не окупувала Україну. Ось як виглядає мир. І ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ НАТО, ЩО ВОНИ Є ЧАСТИНОЮ НАТО. Це означає, що ми маємо з ними такі ж відносини, як і з іншими країнами, куди ми постачаємо зброю, щоб вони могли захистити себе в майбутньому“
Отож, як бачимо, справжні гарантії можливі лише в рамках НАТО, членство в якому нам, НАЖАЛЬ, обіцяють лише у майбутньому, а все решта по факту – це просто декларації про наміри без жодних гарантій безпеки.
P.S. Про інші питання пов'язані з НАТО, можна прочитати тут:
„Від кого залежить членство України в НАТО“
„Україна і НАТО: перспективи і проблеми“
