Нардеп від «Слуги народу» Богдан Яременко вибачився «за необдуманий вчинок» перед дітьми і президентом. Спишемо даний факт на умовне етичне пробудження, але в даній історії простежується певна закономірність суспільна. І справа навіть не в тому, що депутат хотів просто «пожартувати», чи то «розвести журналістів».
Не раз доводилося спостерігати, як українці з інфантильним подивом реагують на подібні історії про політиків з інших країн: скажімо, «звільнився через плагіат', «звільнився через інтимний скандал', «звільнився через корупцію» і т.д. Для нашого соціуму такі історії — дикість, оскільки громадянська культура все ще застрягла на початках свого еволюційного розвитку.
Корупційний скандал? Не проблема! Сексуальний скандал? Та взагалі байдуже! Вбивство? Гроші і вплив вирішують все. Скільки таких історій вже було, є і буде? Безліч. Чому? Все це свідчить не просто за випадкове перетікання хвороби, а про достатньо гостру симптоматику.
Комусь судилося бути Яременком і Кивою, а комусь убивцею Щербаня та Гонгадзе.
Але це шлях із двостороннім рухом. Є те, що ми іменуємо «владою», а є те, що ми іменуємо «народом».
Суспільство сприймає владу і все, що з нею пов'язане крізь призму «досягнув — маю право». Себто, якщо ти доліз до якоїсь вершини — ти відразу ж став щасливим володарем карт-бланшу на свинство, тому що статус тобі дозволяє. Це якщо подивитись «згори — донизу». А якщо глянути «знизу — доверху» — тоді побачимо доволі цікаву картину: не критикуй, не заздри і взагалі не лізь не у свої справи. А все тому, що ті, хто «знизу» — стоять в черзі на місце тих, кому пощасливилося опинитися «зверху». Тому і виходить, що на кухні можна лицемірно бідкатися за погане життя, шукати в ньому винних, але опиняючись сходинкою вище — автоматично виправдовувати себе і свої вчинки.
«Люди бідкаються — влада розводить руками». Або просто розводить. Народ сам плодить собі подібних Януковичів, Пшонок, Пашинських і Кононенків у своїх головах.
Щось схоже бачимо в Росії, але там це є частиною «правил гри», а у нас — таке собі «калькування» домінації. В Україні виходить «невинно-лицемірна» прелюдія: щоб і себе не образити, і щоб люди не посадили на палю. Наче і вкрав, але і відремонтував школу, провів свято, організував культурну виставку і допоміг сиротам. Або «пожартував» і «вибачився». Або назвав весь народ «повією» і вирішив жартома з нею провести «акт щирої любові».
На жаль, народ продовжує фонтанувати примітивним набором комплексів і стереотипів. Це ж і стосується так само і влади, яка не звикла відповідати за свої вчинки. Звідси постійна тяглість до «права сильного», звідси нехлюйське ставлення до репутації, професіоналізму, як наслідок — цілковита втрата субординації і зв'язку з реальністю.
Ситуація з Яременком показова у своїй щирості нерозуміння відповідальності та рамок, які повинен диктувати подібний стан речей. Можливо Яременко просто невдало пожартував, але його вчинок — це чергова демонстрація відсутності громадянської субординації і відчуття відповідальності в першу чергу перед країною та її людьми (які вчинили б так само, на жаль, на його місці. Можливо, навіть гірше).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТАК ЧИ ПОТРІБЕН БУВ КРАЇНІ ПАРАД?
https://www.facebook.com/bohdan.yaremenko/posts/2721344184596353
