В будь-якій діяльності існує таке поняття, як best practice (найкраща практика) — певна формалізація унікального успішного практичного досвіду. Вперше поняття найкращої практики сформулював у 1914 році американський інженер Фредерік Тейлор: «Серед всього різноманіття методів та інструментів, що використовуються в кожний момент кожного процесу, завжди є один метод та інструмент, який працює швидше і краще за інші». Тут не говориться, що існує один єдиний універсальний метод чи інструмент в певному виді діяльності, чи одна єдина книжка, де має бути описано 5-10 таких методів, коли достатньо їх «зазубрити» і особа буде вважатися супер-пупер спеціалістом в цьому виді діяльності. Тут мається на увазі, що особа, яка займається певним видом діяльності, має починати роботу над новим проєктом не «придумуючи велосипед», а початково скористатися наявними підходами, які в минулому забезпечили найкращий результат для подібного проєкту в подібних умовах. Хоча далі, в процесі подальшого уточнення вимог, аналізу зовнішніх і внутрішніх чинників проєкту, особа цілком можливо застосує інші інструменти й методи, але початково застосовані підходи та інструменти забезпечили формування «міцного фундаменту» проєкту. Тобто ціллю застосування системи кращих практик є забезпечення можливості виявлення та використання того, що існує.

Хоча саме поняття найкращих практик сформувалося на початку минулого століття, коли закладалися підвалини наукової організації праці та менеджменту, але воно відоме ще зі часів Середньовіччя, коли існували так звані цехи — союзи середньовічних ремісників за професійною ознакою. Так от, в цих цехах дуже часто існувала заборона на розголошення професійних секретів (найкращих практик), які використовувалися в ремеслах.

Як зрозуміло, будь-яку діяльність здійснюють люди, і якщо одні особи накладають на себе певні обмеження, тобто слідують певним сформованим правилам, інші є «більш гнучкими» в цьому питанні (накладанні на себе певних обмежень), і при цьому зазвичай ображаються, коли їх називають шахраями. Наприклад, ще з часів Відродження, в Італії існував середньовічний цех так званих клакерів (claqueur) — осіб, які займалися формуванням штучного успіху чи провалу виступу як певного артиста, так і цілої вистави. Їх професійна організація називалася клака (Claque). Члени клаки мали свою роль під час виступу певного актора чи дії вистави. Так, одні сміялися в комічних місцях вистави, «знавці» під час вистави «тонко» коментували гру акторів, «плакальники» плакали у зворушливих місцях, а жінки могли «непритомніти» в драматичні моменти. При цьому, керівник клаки на генеральній репетиції визначав клакерам їхню реакцію в ході вистави, що вимагало від нього гарного знання як загалом театрального мистецтва, так і репертуару конкретного театру. Для того, щоб вистава загалом чи певні актори не мали успіху, клакери під час вистави робили несхвальні зауваження, шипіли, свистіли, тупотіли ногами. Окрім того, клакери працювали не тільки в самому театрі під час вистави — певні клакери вели розмови про театральні постановки чи певних акторів у багатолюдних, публічних місцях — на базарах, в магазинах чи кафе.

Підґрунтям до успішності такої діяльності слугував так званий ефект соціальних доказів (Social proofs) — психологічного явища, яке спостерігається в той момент, коли люди не можуть для себе визначати кращий спосіб поведінки у складних ситуаціях. В оточенні інших людей, а особливо при значних скупченнях, зазвичай люди припускають, що оточення краще знайоме зі ситуацією, і починають копіювати цю поведінку. Або ж копіювання поведінки відбувається з метою не виділятися в оточенні (так звана соціальна мімікрія). Найпростіший приклад — «бурхливі та тривалі оплески, що переходять в овацію на черговому з'їзді КПРС після виступу чергового члена Політбюро». Тобто квакери заробляли «свій хліб» на свідомій маніпуляції поведінкою інших осіб, бо люди, які знаходяться в театрі, чи на великому зібранні тим більше схильні до оплесків, сміху і т.п., чим більше людей навколо будуть поводитися аналогічно. Як мало б бути зрозуміло вдумливому читачу, поняття ботоферм не є чимось новим та незвіданим у людській історії, бо зазвичай «все нове — це добре забуте старе».

Так от, у нас є два артисти, де перший відточує свою сценічну майстерність, тренується перед дзеркалом, підвищує свою фізичну витривалість, покращує самодисципліну та застосовує інші найкращі практики за своєю спеціальністю, а інший в той самий час наймає та співпрацює з групою клакерів. Але при цьому цей останній «ображається», що до нього ставляться як до шахрая. Знову ж таки, вдумливому читачу мала б бути зрозуміла наведена аналогія, і зрозуміло, що йменування соціальні боти щодо «диванних аналітиків», «лідерів суспільної думки», «просвітників» та інших подібних мережевих персонажів є ще доволі поміркованим.

Зрозуміло, що як і будь-яке інше ремесло, шахраювання також має свої найкращі практики, зокрема відомий літературний персонаж Остап Бендер знав «чотириста порівняно чесних способів вилучення грошей». Якщо розглянути деякі шахраюваті практики в соціальних мережах, то тут можна зупинитися на таких:

- catfishing — коли одна особа в мережі видає себе кимось іншим з метою збору інформації. Потрібно зрозуміти, що зараз кожна особа в мережі залишає за собою так званий цифровий слід, коли по тому, які матеріали вона проглядає та читає, що відзначає вподобайкою чи що вона поширює, можна сформувати психологічний портрет з метою надалі формувати підбірки матеріалів в більш індивідуальному скеруванні. І навіть, якщо реальна особа використовує знеособлений акаунт, за так званими метаданими, які той же браузер, в якому особа переглядає мережевий контент та які передаються в процесі формування запиту на контент до сервера з контентом та відповіді, можна за певними алгоритмами отримати дуже багато «корисної інформації» — для прикладу, піднімаючи в рейтингу певний контент в так званих стрічках новин, сформованих для регіону, з якого цей же контент проглядали навіть такі знеособлені акаунти й тим самим пропонуючи їх до перегляду ширшій авдиторії.

Якщо повернутися до попереднього поста щодо рефлексивного керування, спочатку певний «наш» блогер формує контент, в якому, як йому здається, «допомагає» виправленню державного управління за звичайною довоєнною практикою «накидати на вентилятор» загальних фраз та закликає навіть знеособлені акаунти підтримати його діяльність вподобайкою та поширенням. А далі, той же спеціаліст з інтелектуальних методів інформаційної війни через ботоферму, підміняючи метадані з використанням, наприклад, технології VPN, докине «підтримки» цьому контенту такими ж знеособленими акаунтами та забезпечить, що алгоритми піднімуть ці «накинуті на вентилятор» «факти» для що більшої авдиторії в українському сегменті мережі Інтернет, для формування стратагеми «перевантаження» чи «тиску».

Іншою стратагемою, яку тут буде застосовувати супротивник проти українського інфопростору, є застосування шпильок (російською «ёрничать») стилю «не на часі». Тобто на таких «накиданих на вентилятор» «фактах» супротивнику доволі просто сформувати «мережевий срач» серед тих, що «підтримують» використаннях цих «фактів» вже тут і зараз, і тих, хто буде вважати їх в стилі «натягнути сову на глобус». Зрозуміло, що якщо на будь-яку «дику» суспільну ситуацію в українському суспільстві відповідати «не на часі», то так можна «домовчатися» до того, щоб в Україні суспільна ситуація буде навіть гіршою, ніж в тій же РФ. Але з іншого боку, від відповідального соціального бота (хоча, чи може існувати відповідальний соціальний бот), який себе позиціює україноцентричним, вимагалося б більш відповідально підходити до висвітлення суспільних та державних вад без використання загальних фраз та сумнівних фактів та аргументів.

Проблема знеособлених акаунтів додатково полягає в тому, що це є однією з шахрайських найкращих практик в інформаційному бізнесі в пострадянських країнах. Для прикладу, ті ж інформаційні служби новин можуть сформувати певні матеріали «під замовлення», а пізніше їх супроводжувати «клікабельними» заголовками на кшталт — «соціальні мережі вибухнули на підтримку», подаючи коментарі від різних "user12345", «киця-муркиця», «вояк-сіроманець» і тому подібними, коли особливо вдалі коментарі можуть бути сформовані з тієї ж ворожої ботоферми. Або ж підписки зі знеособлених акаунтів використовуються як для оплати Youtube діяльності (на кштал — за просування необхідних меседжів соціальний інженер «докине» підписок та переглядів), так і для легітимізації на тому ж Заході коштів — Youtube-соціальний бот може отримувати оплату і кешем, а при купівлі тієї ж нерухомості на Заході пояснювати походження коштів з Youtube-підписок на його канали. А в пострадянському суспільстві використання знеособлених акаунтів взагалі не буде вважатися шахрайством, бо «має ж людина з чогось жити» та «це не корупція — он, прямо з бюджету крадуть». Не зрозуміла для того ж західного мешканця толерантність до особи, що пише чи говорить про протидію корупції, чи віру в Бога й одночасно користується шахрайськими підходами (ботами-клакерами) для привертання уваги до текстів та виступів. З іншого ж боку знеособлені акаунти є простий та потужний інструмент в руках ворожих спеців інформаційної війни. Окрім того, проблема полягає в тому, що це є однією з best practice політичної боротьби в Україні, яка успішно застосовується та яка «допомагала» вигравати ті ж вибори і від якої доволі тяжко відмовитися тим же соціальним ботам (політтехнологам та власникам служб інформаційних новин).

- clickbait — зображення чи текст, або заголовок повідомлення, призначений для привертання вашої уваги та спонукання до дії, щоб користувач власне сформував ефект «соціальні мережі вибухнули на підтримку», коли «тикають пальцем» у кількість переглядів матеріалів. Зазвичай clickbait пропонує чи обіцяє щось, що не може бути реалізоване, або реалізація цього може спричинити намарне використання ресурсів.

До прикладу, в інженерії існує таки підхід, як метод фокальних об'єктів, коли потрібно запропонувати певну новизну щодо об'єкта, який необхідно вдосконалити. Для цього вибираються деякі інші об'єкти, з яких виділяються певні властивості, та ці властивості застосовуються до основного (фокального) об'єкту.

Для ілюстрації, нам потрібно змінити стілець, придумати з ним щось нове. Вибираємо кілька довільних слів (холодильник, вікно, іграшка). Визначаємо властивості обраних слів: холодильник (великий, холодить, високий, сірий, на ньому магнітики, двокамерний), вікно (прозоре, пластикове, відкривається в різних варіаціях, з москітною сіткою), іграшка (м'яка, приємна на дотик, має частини тіла, легка). Тепер застосовуємо виписані властивості до нашого первісного об'єкта — великий стілець, стілець з охолодженням, стілець з високими ніжками, стілець з високою спинкою, металевий стілець, магнітний стілець, двомісний стілець, прозорий стілець, пластиковий стілець, стілець-трансформер, стілець з вентиляцією, стілець з куполом з москітної сітки, м'який стілець, стілець, покритий матеріалом, до якого приємно доторкатися, стілець, який можна обійняти, стілець із суперлегкого матеріалу. Як бачимо, отримали певні варіанти, з яких вже можна вибирати необхідні.

Зазвичай, далі спеціалісти оцінюють отримані варіанти, з певних просто посміються, певні відкладуть на потім, щоб можливо, пізніше до них повернутися, а інші розглянуть зі сторони складності реалізації, наявності та вартості ресурсів, які будуть потрібні для їх реалізації, наявності персоналу, його навичок та можливостей до реалізації цих варіантів нових об'єктів. І тільки після цього зі всієї подібної сукупності безумних, фантастичних, не на часі чи можливих до реалізації тут і зараз варіантів виберуть найкращий та почнуть його реалізовувати.

Як зрозуміло уважному читачу, купа «клікабельних геніальних пропозицій», якими «фонтанує» мережа, зазвичай і формуються за подібним принципом. І тут виникає суттєва проблема — соціальний бот «згенерив» у пості об'єкт з новими властивостями й «засліплений своєю геніальністю», кинувся його просувати «в маси», вимагаючи зразу від президента, прем'єр-міністра чи РНБО обов'язково розглянути його «геніальну» пропозицію, при тому, що він може бути якщо не абсолютним профаном, то слабо дотичним в тій царині, де він пропонує застосувати його «проривне та геніальне рішення», бо не розуміє чи не володіє знаннями та даними щодо складності реалізації, наявності та вартості ресурсів, які будуть потрібні для реалізації рішення, наявності персоналу, його навичок та можливостей до реалізації рішення. Тобто, соціальний бот починає «грати за ворога» в розрізі стратагем «виснаження», «пропозиції» та «тиску», бо бот просто «сформував ідею» і перекладає на державу задіювання ресурсів, які необхідно для цього залучити на перевірку ідеї та реалізацію тестових зразків, що завершується здебільшого непродуктивною діяльністю при виживанні тієї ж держави. Якщо ж його «геніальну пропозицію» ігнорують, ботом починається подача матеріалів, які дискредитують держінститути чи таких, що впливають на дезорієнтацію суспільства. Зрозуміло, що ворог, який уважно моніторить інфопростір, додатково докине «вибухів у соціальних мережах» на підтримку таких «ідей» та соціальних ботів.

Ясно, що у випадку коли той же мережевий мешканець, який сформував ідею, провів її всебічну перевірку та оцінку, реалізував та перевірив тестові зразки і сформував документацію до промислової розробки, зустрічає байдужість держави, то такий мережевий мешканець потребує та заслуговує на підтримку. І тут виникає просто вимога до читача чи слухача — напружитися, коли ти готуєшся підтримати різні мережеві ідеї — перед тобою дійсно корисний до виживання країни персонаж, чи «прожектор», який хоче «присмоктатися» до державних грошей. Якщо ж тобі це складно зрозуміти, то хоча б утримайся від «підтримки», бо також можеш починати грати на стороні ворога.

- копійчані засоби — коли соціальний бот починає розповідати про те, що певна пропозиція «кардинально» змінить ситуацію в країні за «незначних» ресурсів, що є варіантом пропозицій «як швидко збагатитися» варіанту clickbait. У переважній кількості випадків це варіанти «гри за ворога» за ті є ж стратагеми «виснаження».

На завершення поста, тема рефлексивного керування ще потребує свого продовження, бо ще потрібно розглянути найкращі практики цієї діяльності — ігри на емоціях в інтерпретації «це дещо інше». Щодо проміжного висновку, то якщо той же соціальний бот використовує маніпуляцію «наші хлопці воюють для того, щоб у тилу життя продовжувалося далі» для виправдання свого підходу формування контенту стилю «накинути на вентилятор», то пропозиція «не на часі» мала б бути дзвіночком для цього соціального бота щодо фільтрування його «польоту думок». Чомусь той же вояк для виживання на війні щоденно освоює нові практики протидії ворогу, а соціальний бот в тилу і далі може користуватися методиками маніпуляції суспільною свідомістю, яку дуже добре вивчив ворог та які він успішно застосовує, експлуатуючи шахраюватість соціального бота та його небажання вносити будь-які зміни в його стилі формування контенту, бо «піпл і так хаває».

Далі буде...