5e0e3d994c5b7.jpg

Дискусія в соцмережах навколо форми, змісту, контекстів та підтекстів новорічного привітання президента В. Зеленського – настільки масштабна, що мимоволі хочеться побачити не лише виконавця, але й автора (-ів) цього художнього твору.

Стиль та форма «послання» не залишають сумнівів, що це – ті самі люди, котрі зуміли сконструювати промови з нагоди Дня Незалежності 24 серпня та Дня захисника України 14 жовтня.

Але – ще ніколи спічрайтер (чи група спічрайтерів) не були такими «ноунеймами».

Раніше імена помічників українських президентів не були секретом – принаймні для тих, хто цікавився цим питанням. Ніхто не приховував, скажімо, що тексти промов Кучмі писали Дмитро Табачник, Володимир Литвин, Василь Рубан. Головним координатором даної роботи у Ющенка був Данило Лубківський, у Януковича — Ганна Герман, а у Порошенка – Олег Медведєв.

Офіс Президента намагався пояснювати це тим, що Зеленський – самостійно пише собі промови. Втім, де-факто, в інтерв'ю заступника керівника ОП з гуманітарних питань Юрія Костюка (сценариста 95-го кварталу та одного з авторів сценарію «Слуги народу») визнається, що в якості «співавторів» (оформлювачів думок/авторів ідей) можуть виступати сам Костюк та перший помічник президента Сергій Шефір.

Вірогідно це, плюс-мінус, відповідає дійсності. Тим більше, що основні частини промов не виходять за стандарти імітаційної «щирості» скетчів, які готувались для виступів фронтмена «Вечірнього кварталу».

Але от що стосується більш «тонких» нюансів (коли – хоч не хочеш доводиться робити відсилки до української історії, культури, літератури) – то тут виразно помітні «сліди діяльності» якогось невідомого широкому загалу консультанта (- ів). А можливо – й відомого (-их), проте – дуже скромного (-их)…

Дещо спрощуючи: написати про «запах шаурми» та «очереди в Макдональдс» (до речі, в Києві 1996, на відміну Москви 1990, аж такого ажіотажу відкриття американської закусочної не викликало) може будь-хто з численних сценаристів 95-го кварталу. А от «сконструювати» таку візію української історії, в якій би були замовчані усі «конфліктні» для відносин з Росією теми та персонажі – під силу суттєво меншій кількості осіб. І навряд чи вони є в обоймі сценаристів-жартунів – в силу специфіки жанру, базової освіти райтерів, і навіть країни походження (у Тамбові просто не викладають історію України):-).

Цей «Містер Ікс» має поєднувати в собі певну ерудованість історика, культуролога, літературознавця, але «ідейно-політично» бути українофобом. У цьому контексті показово, що один із соратників Гіркіна, Анатолій Несміян («Ель-Мюрід") побачив, що у новорічній промові Зеленського "многое ... прямо вытекает из идей Олеся Бузины, иногда — чуть ли не дословно".

Втім, найбільш інтригуючим моментом (і ознакою участі в підготовці тексту когось більш "виверненого", аніж автори невибагливого квартального "гумору") у виголошеній у новорічну ніч промові є факт "полеміки" зі статтею "Нарід чи чернь" Уласа Самчука.

Критично налаштовані до промови читачі інтерпретували те, що цілий абзац в ній є перекрученими словами Самчука, виключно як вияв недолугості спічрайтерів. Котрі "сплагіатили" чуже, та ще й не зуміли "замести сліди". Зрештою – не вперше за останні місяці.

Проте найвірогідніше це було не помилкою, а свідомим "маніфестом" і провокацією. Тобто, сценарій й передбачав, що її помітять. Адже не так давно (у серпні-вересні 2019) Самчук потрапив до фокусу уваги патентованих українофобів. Навіть персонально Ніколай Янавіч Азаров задався питанням: "Так кто же такой этот Улас Самчук?" І одразу дав відповідь: "Деятель ОУН, нацистский пособник, издатель газеты "Волынь", участник еврейских погромов в Ровно". А також накрутив ще багато словесних конструкцій, фактично звинувативши письменника у співпричетності до нацистських злочинів у Бабиному Ярі.

Зрозуміло, що, за визначенням, персонажі типу Азарова, не могли ані читати твори Самчука, ані навіть просто знати його прізвище чи деталі біографії. Вони "згадали" про нього у зв'язку зі зверненнями Рівненської обласної ради та Спілки письменників України до Міністерства освіти з проханням повернути твори цього волинського письменника до шкільної програми.

У 2012-му році їх звідти прибрав міністр освіти, доктор історичних наук Дмитро Табачник. Котрий, до речі, чимось, мабуть зараз також займається, але чим конкретно — невідомо...

У період президентства Януковича творчість Самчука стала жертвою політики, направленої на виключення з курсів історії та літератури згадок про Голодомор. Адже його роман "Марія"(1934) — це перший і один з найсильніших в українській літературі творів про насильницьку колективізацію та Голодомор 1932-1933 років.

Тепер же його постать вирішили використати для провокування "історичної" дискусії щодо українських націоналістів і їхньої колаборації з нацистами у період Другої Світової. Нескладно передбачити (особливо — після нещодавніх історичних екскурсів Путіна щодо нібито посібництва Гітлеру з боку влади міжвоєнної Польщі та "свинячому" антисемітизмі окремих польських діячів) на що має "вирулити" ця "дискусія".

Якщо українець згоден з позицією "не все одно" щодо мови, культури, назв вулиць, то його "автоматично" будуть звинувачувати у солідаризації з "посібником нацистів" (стаття "Нарід чи чернь" написана у 1941 році, коли член ОУН-м Самчук працював редактором дозволеної німецькою окупаційною владою газети "Волинь").

Враховуючи те, що 2020-й, з настанням якого так цікаво і надихаюче поздоровив українців В. Зеленський, в РФ проходитиме під знаком "75-летия Великой Победы", у публічних виступах представників української влади ми почуємо ще й не таке. Адже право побувати у Москві на цьому дійстві – треба ще буде відпрацьовувати не тільки словом, але й ділом. Втім, як і у підготовці промов, "таємні російські Санти" (сиречь "Деды Морозы") завжди допоможуть "младшим братьям"…