Є дуже давня українська традиція. Один раз на пять років жінка в білому починає їсти свій десерт «Президент». Комусь це подобається, бо вони вірять, що їй потрібна наснага, аби піклуватися про народ. Дехто бубонить, коли вже вона наїстся.
Але всі, і перші, і другі, і навіть треті с цікавістю спостерігають, як вона його їсть.
Вона так любить десерти, що іноді навіть прикладає зусилля, щоб самій стати десертом.
Але нащо? Краще бути тим, хто їсть, ніж тим, що їдять.
Вона любить різноманітні десерти «Президент».
Спочатку їла медовий десерт. Всі спостерігали, як вона подружилася зі своїм десертом. Потім поливала його медом, а вже потім їла.
Потім був карамельний десерт. Але то було жахливо, бо вона подавилася карамелькою.
Потім був шокололадний десерт. Довго, смачно, змістовно. З шоколадним десертом вона дійсно набралася наснаги.
І тут прийшла черга нового десерту. Вона певний час не розуміла, як його їсти, поки він сам не покликав її. Точніше почав дражнитися: дивіться, яка в неї фігура, бо їй не дають солоденького.
І що? Не пройшло і двох годин, як вона націлилася на його піаніно, на якому за півроку розставили стільки ласощів, що очі розбігаються.
І тепер до весни є чим відволікати. Він буде тиснути на чорні клавіші, вона на білі і всі будуть спостерігати за видовищем і заїдати осінньо-зимовий мрячний настрій десертами з піаніно
