Видається, що точка неповернення, після якої війна стала неминучою була пройдена десь у 2006 році, з призначенням Віктора Януковича на посаду Прем'єр-міністра України. Але це не так. Війна в Україні була передбаченою ще на початку 1991 року, коли президентом не було обрано навіть Леоніда Кравчука, не кажучи вже про Кучму, а тим більше Ющенка чи Януковича.
У 1991 році 90,32% українців проголосували за незалежність, у тому числі 54,19% мешканців Криму. Тоді майже всім видавалося, що тепер світ став іншим, настав «кінець історії» і суспільство саме якось вже нічого поганого не допустить. Однак, якщо ви не читали «Пророцтво» Дмитра Павличка опубліковане у 1991 році, я дуже раджу прямо зараз відірватися буквально на хвилинку від статті і прочитати цього дуже короткого вірша, опублікованого у 1991 році і який вражаюче точно описує сучасні події. Суть цього вірша у тому, що держава без «правди» є слабкою, а отже приреченою на війну. Яким чином поет міг передбачити ці події? Бо вони випливають з культури, нашої і російської.
Про те, що ця війна відбудеться попереджав також Джохар Дудаєв у 1994 році, коли Путін ще був скромним помічником міського голови. Тому справа зовсім не у цій персоні. На справді, Україні з Путіним історично дуже пощастило, це клінічно неадекватна людина. Українці ще рік тому не могли повірити, що «чмоні», яких вони побачили у березні 2022 це і є «друга армія світу» з бюджетом 60 мільярдів доларів на рік. Що було б, якби на місці Путіна був хтось на кшталт Євгєнія Прігожина? Нагадаю, що ще у кінці лютого 2022 практично усі західні військові експерти не давали Україні шансів, а падіння Києва прогнозували максимум за тиждень.
Рік тому ситуація була кардинально іншою. Якою буде ситуація через рік, 3, 5 і тим більше 20 років? Зараз впевнено можна прогнозувати, що попереду велика війна між вільним світом і цифровою диктатурою на чолі з КНР. При цьому населення Європи, США, Японії та решти країн які можна віднести до демократій сумарно менше за населення самого лише Китаю.
Як сказав у інтерв'ю Муса Таїпов – член президії чеченської республіки Ічкерія у Французькій республіці, аналізуючи підсумки виграної «Першої чеченської війни» – виграш у війні не завжди співпадає з перемогою. Перемогою народу можна вважати лише побудову сильної, економічно незалежної держави. У іншому випадку після однієї війни буде наступна, що і описано у «Пророцтві» Дмитра Павличка.
Щоб усвідомити рідкість таких шансів для нації, варто зазначити, що попередній період у більш як 30 років незалежності для України був понад 300 років тому. Після визвольної війни Богдана Хмельницького. Приводом до цього повстання було нерівноправне становище України відносно як раз країни Заходу. Слід зазначити, що саме повстання також завершилося успіхом – тогочасна Україна фактично здобула незалежність. Поширена у масовій свідомості російською і радянською історіографією догма про те, що Хмельницький ніби об'єднав Україну з Московським царством – маніпуляція. Укладені у 1654 році у Переяславі домовленості між Гетьманщиною та Московським царством останнім були порушені вже 1656 року (Віленське перемир'я), внаслідок чого 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною був підписаний Гадяцький договір відповідно до якого Гетьманщина входила до Речі посполитої як третій рівноправний партнер (разом з Польщею та Литвою) під назвою «Великого Князівства Руського». Ніякої «Россії» тоді ще не існувало і могло не існувати взагалі, якби тогочасна Україна після виграшу національно-визвольних змагань вибудувала спільне бачення (проект/візію) в наслідок реалізації якого повстала б сильна держава.
Факт полягає у тому, що Переяславський договір був порушений Московським царством вже незабаром після його підписання. Цей договір був використаний як обґрунтування права Московії для завоювання України лише згодом. Саме ж завоювання, тобто знищення суб'єктності України, відбулося значно пізніше Переяславської ради, після поразки коаліції Швеції на чолі з Карлом ХІІ з Гетьманщиною на чолі з Іваном Мазепою, лише у 1709 році.
У ході визвольної боротьби Хмельницький укладав союзи не лише з Московським царством, але також з Кримським ханством, Османською імперією та іншими державами. Московія для українців тоді мало чим відрізнялася, на приклад, від Кримського ханства, Швеції чи держави Османів. Релігія не була ключовим чинником, оскільки є достовірні свідчення про спільний намаз Хмельницького з кримським ханом Іслямом Ґераєм III, а центром Православ'я був (і залишається) Вселенський Патріархат у Константинополі, тобто на території тодішньої Османської імперії. На хоругві Хмельницького зображено і хрест і півмісяць. Після смерті Хмельницького наша держава залишала політичну суб'єктність і московський цар не мав фактичної влади на території України.
Союз з Московією як історичний вибір українців – частина історичного міфу, який пізніше був створений імперією для поневоленого народу. Історичним вибором українців було після перемоги у визвольній боротьбі не змінювати нічого. Наслідком був той самий «інерційний сценарій», описаний Валерієм Пекаром у статті «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій». Образа усіх на усіх і на весь світ, численні та хаотичні політичні союзи то з Заходом то зі Сходом (країну руйнували і ті і інші). Той період, як відомо, отримав назву «Руїна» і тривав приблизно одне покоління – 30 років.
Переяславська рада мала не більше історичне значення ніж зміни до конституції Російської федерації якими до її складу були включені кілька областей України. Якщо Україна програє, то це буде документ історичне значення якого дітям пояснюватимуть у школах, а якщо виграє – то смішне для нащадків непорозуміння, яке не матиме жодного значення. Так само як не має зараз значення Гадяцький договір між Річчю Посполитою та Великим Князівством Руським, або угода сина Богдана Хмельницького з Османською державою, чи укладена пізніше угода Мазепи зі Швецією. Кожен з цих документів міг бути «переяславським договором» і обґрунтувати «історичний вибір українців». А зараз усі вони не мають значення, бо виграла саме Московська держава. А програла Русь-Україна.
Що дійсно має значення, так це розуміння причин – чому саме так сталося, що Московське царство стало сильною державою та приєднало Київ, після чого один дуже освічений киянин Єлеазар Церейський (більш відомий як Феофан Прокопович) запропонував Петру І перейменувати Московьске царство з Києвом у складі в Россію (саме так, з двома «с», тобто Русь на грецький манер), а Велике Князівство Руське так і не відбулося? Аналіз цього питання дуже важливий. У тому числі ми маємо переймати досвід і у своїх ворогів, а може саме цей досвід якраз виявиться найцікавішим.
Петро І подивився на передові країни того часу, а потім, попри численні війни, швидко та без жодних рефлексій скопіював усе краще, що там побачив. Була змінена система уряду та адміністрування, усі сфери господарства освіти та війська. Навіть відрубував та стриг бороди свого оточення і змушував одягатися так, щоб вони були схожі на мешканців тих країн, які він обрав за взірець для своїх реформ. Швидкі реформи, копіювання найкращих практик, без жодних рефлексій на «традиції та історичні особливості» дали швидкі результати. Запозичені практики почали працювати одразу. Протягом десятиліття повстала сильна держава. Це дозволило перемогти шведів і захопити та поневолити українців, котрі своєї сильної держави тоді так і не збудували.
Так само, як сильної держави не було збудовано за минулих три десятиліття, з 1991 року.
Якщо зараз не з'явиться абсолютно нова політична система та політична еліта, яка буде здатна створити сильну та справедливу державу, нас знову чекає 30 років Руїни. «Пророцтво» збудеться у черговий раз.
Дана стаття написана власне як преамбула — пояснення безальтернтативності змін. У продовженні будуть конкретні пропозиції, з цифрами та планом, як ми — підприємці це любимо.
