Небезпека ілюзій у тому, що вони заспокоюють, дають оманливу надію і не дозволяють усвідомити на справді страшну перспективу, а усвідомивши почати шукати вихід з ситуації, та швидко діяти, доки ще є шанси уникнути чергової Руїни, яка є для України неминучою без швидких та радикальних змін. Тому перше, що потрібно зробити – позбавитися від ілюзій.
- Прийдуть хлопці з фронту і наведуть порядок.
- Європейці та американці дадуть грошей і побудують нам заможну державу.
- Заможна держава може бути побудована без кардинальних змін існуючої системи. Іншими словами, що руїни вдасться уникнути з існуючими людьми при владі і взагалі з системою яка їх до влади привела.
Перша ілюзія – прийдуть військові з фронту і наведуть порядок. Зрозуміти, що це саме ілюзія можна поставивши прості питання. – Яким чином це може відбутися? Воїни замінять існуючу владу, починаючи від міністрів та депутатів і закінчуючи суддями, податківцями, митниками, прокурорами, працівниками МСЕК, місцевих адміністрацій, ДБР, поліцією тощо? А як саме? Воїни діятимуть узгоджено, чи кожен наводитиме порядок на власний розсуд? Якщо узгоджено, то чи збережеться нинішня структура підпорядкування включно з воєнкомами та міністерством оборони? Хлопці з фронту замінять лише верхівку влади? А як вони зрозуміють, хто з них має бути, скажімо, тим чи іншим міністром? Відбуватимуться вибори лише у середині та за участі військових? Або хто та як визначить верхівку влади? У цю верхівку у тому числі входять багато генералів армії, СБУ, ГУР. Вони погодяться на таку заміну? Чи не стануть на їх захист частина самих воїнів? Хто буде на чолі такої держави – військові командири, які усі отримають посади міністрів, депутатів, голів ОДА тощо? У нас буде військова диктатура? Військова диктатура може призвести до економічного розвитку та світової інтеграції? Або воїни прийдуть до влади через загальні вибори? Після 2014 року вже відбувалися подібні вибори, де воїни були у першій частині списків партій, це щось змінило?
Друга ілюзія – європейці та американці дадуть Україні грошей та побудують державу. Знову ж таки, а як саме? Вони пришлють нам депутатів, міністрів, суддів, прокурорів, напишуть законодавство і будуть його виконувати? У багатьох колоніальних країнах так і було, однак зараз цього немає. Тобто, чи це взагалі так працює? Витрати США у Афганістані з 2001 до 2021 склали 2 трильйони доларів, у середньому вийшло по сто мільярдів на рік. З них половина на цілі не пов'язані з військовою операцією, такі як розбудова органів влади, освіта, медицина тощо. Також допомагали інші країни Заходу, які додатково витратили ще близько ста мільярдів. У 2002 році населення Афганістану складало близько 20 млн. людей (зараз близько 40 мільйонів), у той час сумарні щорічні вливання у побудову держави для афганців складали суми кількох тогочасних річних бюджетів України. У підсумку виявилося, що самим афганцям це усе просто було чуже, не потрібне, і по більшій мірі просто розкрадено. Закінчилося це черговою війною і черговою диктатурою релігійних фанатиків. Захід, навіть за 20 років, не зміг побудувати там державу.
Також слід згадати спроби побудови громадянського суспільства в Іраку після знищення диктатури Саддама Хусейна. Витрати США у цій країні з 2003 до 2021 року склали близько 1,1 трильйони доларів. Наразі Ірак є бідною країною з одним з найбільших у світі рівнів корупції та низьким рівнем розвитку громадянського суспільства. Щоб зрозуміти на скільки бідною країною є Ірак, належить зазначити, що кількість благ на душу населення (ВВП) які виробляються у цій країні станом на 2021 рік була 4775,4 долари США, а в Україні 4835,6 доларів, тобто на 60,2 доларів більше (дані Світового банку). Окремо слід зазначити, що для України валютні махінації та обезцінювання національної валюти у 2014-15 роках мали значно гірші економічні наслідки ніж для Іраку повстання ІДІЛ, яке також відбулося у цей період.
Тобто, демократія, право та економічний розвиток в Південній Кореї, Японії, Німеччині, Польщі чи країнах Балтії це не заслуга США чи Заходу, це відображення розвитку свідомості цих народів. Скільки б мільярдів не витратив в Україні умовний «Захід», якщо суспільство не готове до змін, воно не зміниться. І на Заході вже мають не один такий досвід.
Представник «владної еліти» України, діючий голова наглядової ради концерну Укроборонпром, у недалекому минулому міністр, Тимофій Милованов, відверто заявив, що американцям дешевше дати українцям розікрасти 20-25% допомоги, ніж організувати механізм контролю за грошима. Сама по собі постановка питання – дайте свої гроші на відновлення нашої держави і ми частину з них вкрадемо звучить неадекватно. Але так мислить сучасна українська «політична еліта». Повстає питання, а хто чи що завадить розікрасти решту, або більшу частину? Чи дозволять американські платники податків розкрадати власні гроші? – Ні, помилок ніхто не повторить. Точно як і ніякі європейські платники податків не дозволять розкрадати свої гроші. Ну і взагалі, чи комусь потрібна заможна Україна, окрім самої України? Частково на це питання дала відповідь нещодавня блокада української агропромислової продукції з боку 5 західних сусідів, у тому числі Польщі, через те, що українська продукція мала нижчу ціну за їхню. Навіть за позитивним сценарієм, нам віддадуть усі ті російські кошти, які заблокували – близько 300 млрд. доларів, з них розкрадуть лише 20% (60 мільярдів), а що далі?
Третя ілюзія – держава буде побудована у якийсь спосіб без кардинальних змін існуючої системи. Ця ілюзія часто загортається у обгортку – «громадянське суспільство не допустить, щоб після війни усе залишалося як є». Але хто саме і як саме не допустить?
2005 року вважалося, що ось вона – здобута перемога. 23 січня 2005 Віктор Ющенко склав присягу президента. Так само було багато сподівань, що більше ніколи не буде як раніше. І для цього було значно більше підстав ніж зараз. Україна не було зруйнована, не було мільйонів біженців, знищених міст, засіяних мінами полів, десятків тисяч вбитих, сотень тисяч травмованих війною фізично та морально. РФ ніби була партнером НАТО, яке проводило політику відкритих дверей, були сподівання на членство України у НАТО і ЄС. Однак вже за кілька місяців почалася «політична криза» зміст якої найкраще описати цитатою з прес-конференції тодішнього керівника офісу президента – Олександра Зінченка, яка відбулася на початку вересня 2005: «Секретар Ради національної безпеки і оборони Порошенко, перший помічник президента Третяков, кілька їх партнерів, як Мартиненко, цинічно і системно реалізують свій сценарій використання влади у власних цілях.
Зміст сценарію має наступні основні елементи: власність, суди, правоохоронні органи, кадри, засоби масової інформації, влада. Саме Порошенко наполягав і врешті досяг незаконної передачі під контроль РНБО судової гілки влади, хоча вона за самим своїм змістом є незалежною.
Протести представників судової системи стали гласом волаючого у пустелі. Замість очікуваної реформи ми спостерігаємо стогін суспільства від несправедливості того, що має бути вершиною правосуддя. Знову, як за часів Кучми, повернулося телефонне право і відвертий прямий тиск на суддів.».
Невдовзі з Російської федерації повернувся Віктор Янукович, у повернення якого після «перемоги» ніхто не вірив. На той момент ЗМІ повідомляли, що у якості переговорника від команди Ющенка щодо повернення Януковича брав участь той самий співзасновник Партії регіонів – Петро Порошенко, негативну роль особистості котрого у долі України важко переоцінити. Між партією В.Ющенка та Партією регіонів В.Януковича була підписана так звана «широка коаліція» в результаті 4 серпня 2006 Янукович отримав посаду прем'єр-міністра України. Що зрештою і запустило ланцюжок подій, який невідворотно вів до обрання Януковича президентом у 2010 році і наступних протестів.
2014 рік, завершилася перемогою Революція гідності. Після революції очікувалося, що те саме «громадянське суспільство» – учасники Майдану, на якому за ідеали свободи та справедливості загинули люди, вже точно не допустять покидьків до влади та побудують нову державу. Однак відбулася цікава річ – в.о. президента – пан Турчинов зі сцени, під свист «громадянського суспільства» Майдану, зачитав список нових керівників України, значну частину яких становили вже скомпрометовані особи, на цьому революція закінчилася. За кілька місяців, 7 червня 2014 р., президентом став міністр уряду Віктора Януковича, вже згадуваний співзасновник Партії регіонів, олігарх, який за час правління Януковича, відповідно до даних Форбс, збільшив свої статки у два рази («заробив" стільки ж, як за усе попереднє життя) – громадянин Петро Порошенко. Через махінації з курсом долара (коли гривня впала більш як до 40 грн./долар з відкотом до 23) було фактично зруйновано економіку та банківську систему. Рівень добробуту населення впав приблизно у три рази. При цьому людина, яка спричинила такі руйнівні наслідки і зараз є досить успішним політиком. Навіть попри загальнодоступну інформацію щодо його спільних дій з державним зрадником Віктором Медведчуком, участь у організації та покривання масштабних схем розкрадання і руйнування держави таких як афера з курсом гривні, "торгівля вугіллям на крові" чи "Роттердам плюс".
У 2019 році знову відбулася "зміна влади", минулі рази, хоча і через революції, але зміна влади теж відбувалася у цілком демократичний спосіб.
Так само як і раніше, цього разу практично жодних покарань представників "злочинного режиму" не відбулося. Місцева влада, яка підтримувала російську агресію – "сепаратизм" у Одесі, Харкові та інших містах, залишилася на посадах. Судді, які судили учасників протестів – також. Олег Татаров – співробітник МВС, який виправдовував масові злочини, вбивства та порушення прав людини під час Революції гідності – нині є заступником голови "офісу" вже президента Зеленського який курує правоохоронну систему. Головою "офісу президента" є людина, яка багато років була помічником депутата від проросійської Партії регіонів Ельбруса Тедеєва, пов'язаного з відомим київським кримінальним авторитетом Борисом Савлоховим. Податкові реформи організує Данило Гетьманцев, помічник народного депутата Партії регіонів, зрадника України, Володимира Сівковича.
Продовження тут: https://site.ua/yuliy.zoria/velike-knyazivstvo-ruske-istoricni-visnovki-iy95j6z
