Слуги народу з подачі президента ухвалили закон 1010 щодо викривачів корупції.
Після вступу закону в силу кожна фізособа має право як публічно так і анонімно повідомляти про корупцію і отримувати свої 10% від суми цієї корупції.
В законі прописано канали повідомлень, якими викривачі можуть користуватись — внутрішні канали (всередині підприємства, відомства), регулярні (НАЗК, НАБУ, ДБР, Нацполіція), зовнішні (ЗМІ).
Крім надводної частини айсбергу, що носить ознаки позитиву є й підводна частина.
Вона криє ряд небезпек, таких як використання цих норм для тиску або переслідування по відношенню до невинних осіб.
Адже анонімність ховає за собою особу, яка робить повідомлення, отже може ховати й наміри.
В когось вони будуть благими, а в когось можуть бути нечистими.
Наразі стає дуже просто дискредитувати будь-якого громадянина, держслужбовця, підприємця і ... звісно політика.
Один тільки факт анонімки, яка звинувачує політика у корупції вже кидає на нього тінь і підкошує рейтинг.
Пояснити виборцям що ти не верблюд буде важко.
Тепер портновим, дубинським і іншим політ-кіллерам буде легше робити свою чорну роботу.
Друга небезпека криється в тому, що тепер влада у разі провалу антикорупційної політики може легше умити руки, мовляв людям дали можливість, а вони не сигналізували.
Отакої.
