Я не люблю пригадувати події весни-літа 2014 року у Донецьку, але бачу певні аналогії з сьогоднішньою ситуацією з COVID19, тож хочу поділитись власним досвідом поведінки у надзвичайній ситуації.

Перші некомбатанти, які загинули у Донецьку, загинули внаслідок власної необачності. Вони виходили на балкони, щоб зняти відосік або запилити селфак, коли на горизонті підіймався чорний стовп диму, ефектно виділяючись на фоні нічного неба летіли снаряди, палахкотіли спалахи розривів. Вони гинули від шаленої кулі або випадкового уламка. Вони просто не зрозуміли, що світ навколо змінився, і поводились, ніби нічого не відбувається. Низька здатність швидко пристосовуватись до зовнішньої ситуації, яка в умовах надзвичайних станів (війна чи епідемія) змінюється миттєво, запорука того, що ви – кандидат на премію Дарвіна посмертно.

Я була сьогодні зранку у продуктовому супермаркеті. Попри те, що рекомендації до відвідування крамниць та інших міст скупчення не лунають хіба що з праски, три чверті відвідувачів чхати на це хотіли – і в переносному, і в прямому сенсі слова. Деякі з них глузливо дивились на мене у масці, один чоловік почав кепкувати: «В маске? Больная… сиди дома… А я без маски, потому что здоровый». «Вітаю, ти довбойоб, і становиш потенційну загрозу для суспільства», — подумала я і мовчки пішла далі. (Мовчки – це дуже важливо. Стримуйте емоції та не вступайте в конфлікти. Зараз емоції вируватимуть у всіх та переливатимуться через край – ми вже це бачимо з інцидентів у громадському транспорті. Зберігайте спокій).

Але продовжимо із супермаркетом. Жінка в черзі намагалась встати впритул за мною (хоча магазин розмітив зони біля каси для безпечної дистанції) і лише після мого зауваження з дуже незадоволеним виглядом відійшла подалі. І так, вона була без маски.

Кров з очей викликала сценка з літнім чоловіком, якій не одразу зміг відірвати одноразовий кульок від рулону, тож почав слинити пальці, а потім знову ліз ними до рулону.

Друзі по карантину! Ми живемо в новій реальності – усвідомте це, та якомога швидше перебудуйте своє мислення. Не будьте кандидатами на премію Дарвіна. Навіть якщо ви вважаєте себе Дунканами Маклаудами – то ваш власний вибір. Але своєю безвідповідальною поведінкою ви наражаєте на небезпеку оточуючих. І це – саме та «червона лінія», де закінчуються ваші права та починаються ваші обов'язки перед суспільством.

Щодо масок. Так, їх не вистачає. Не буду занурюватись у причини та шукати винних, просто констатую факт. Берете відріз марлі або звичайний бинт, трохи вати – маска готова. Якщо немає марлі, бинта, вати, прикрийте рот та ніс чим завгодно – шаликом, бафом, шийною хусткою. Заздалегідь вдячна.

Щодо продуктів. Повірте, навіть у розпал військових дій у Донецьку, у пекельне літо та жахливу осінь 2014 продукти в магазинах були. Тож не забивайте комори десятками кілограмів круп – вони псуються з часом, тож ви марно витратите кошти. Що робили ми: мінімальний запас (скажімо на місяць), який підтримується в постійному обсязі і (що важливо) постійно використовується. Нові продукти закуповуються замість тих, що ви використали. Таким чином відбувається ротація, продукти не псуються, а ви підтримуєте той самий запас, що не знижується.

Питна вода. Краще мати вдома декілька баклаг (по 5-10-15 літрів), знову ж таки, використовувати, купувати нову у тому обсязі, який витратили.

Ліки. Крім спирту, санітайзерів та масок час від часу потрібні ліки проти погіршення стану, які викликані звичайними причинами, не пов'язаними з новим коронавірусом. Особливо це стосується людей, які мають хронічні захворювання. Якщо є можливість, придбайте запас таких ліків з розрахунком на місяць-два, бо до аптеки також краще не вчащати. Оновлюйте запаси, коли використали, підтримуйте залишок, що не знижується.

Тим, хто планує зустрічі з друзями, посиденьки «своєю компашкою, бо я ж тут всіх знаю, всі здорові». Не треба. Просто повірте — не треба. Це було можливо позавчора. Це стало небажано вчора. Сьогодні настала година «Х». Завтра – це загрожуватиме життю. Дякувати Богу, ми живемо в епоху цифрових технологій. До ваших послуг – десятки усіляких месенджерів та засобів відеозв'язку. Користуйтесь на здоров'я.

Всім, хто опинився вдома, а тому день та ніч безперервно читає «жовті» сайти, смакує та поширює інформацію з примітками «Шок! Жах! Передай далі». Інформаційна гігієна під час надзвичайного стану не менш важлива, ніж медична. Читайте та довіряйте лише офіційним джерелам інформації. Ними є: сайти державних установ, у першу чергу, МОЗ, ОДА, міські та сільські ради тощо. Не поширюйте чутки та плітки. Це важливо, повірте.

Якщо ви вже передивились відео з Бергамо з сотнями трун, які місяцями чекають черги у крематорій, і рвете на голові волоси з криками «ми всі помремо». Ви запустили хімічну реакцію в організмі, ваша кров перенасичена адреналіном, норадреналіом та кортизолом. Щоб знизити їхній рівень у крові, дуже помічним є будь-яке фізичне навантаження. Приберіться вдома, вимийте підлогу, переберіть шафу. В мене ніколи в житті так не блищали каструлі, як влітку 2014. Я терла їх, немов ненормальна – і так, це допомагало. Зниженню напруженості також допомагають нудні однотипні дії: плетіння, шиття (вручну), вишивання. Можливо, є якийсь чоловічий аналог подібних дій. Мій знайомий у Донецьку казав мені, що коли починався обстріл, він висипав на стіл пачку рису та починав рахувати кожне окремо зернятко. І так до тих пір, поки розриви не припинялись, і серце вже не калатало у горлянці.

Гарна можливість менше нервувати – почати допомагати іншим. Власні батьки (дідусі-бабусі) – це по замовченню. Якщо ваші рідні далеко – допоможіть тим, хто поруч. У країні вже створено онлайн-платформу v2020.org.ua, де можна зареєструватись волонтером на час епідемії.

Last but not least. Саме зараз, коли нас накриє цунамі епідемії (а це станеться, питання лише в тому, раніше чи пізніше), ви дещо дізнаєтесь про ваших близьких та знайомих. Те, що вам може не сподобатись. Поведінка людини у кризовій ситуації непередбачувана, але саме зараз ви побачите те, що є їхньою суттю. Хтось, кого ви вважали найліпшим другом, відмовить вам у допомозі, коли вам буде непереливки. Хтось, кого ви зневажали або навіть ненавиділи, підставить вам плече.

І наостанок. Залишайтесь людьми. Епідемія (як і війна) колись закінчиться. Як ви пройдете через це випробування, і якою людиною станете після неї – залежить лише від вас.