Про геїв зараз можна казати тільки як зазвичай це роблять про покійників — або добре, або ніяк.
Якщо я скажу, що ця тема мені набридла, бо штучно впихується у наш соціум, то мене звинуватять у відсталості.
Якщо я скажу, що вони зазвичай тихенько (або ні) жили серед нас і нам усім пофіг було, мене звинуватять, що я не співчуваю їх проблематиці, бо яке я маю право не цікавитися перепетіями їхнього життя.
Якщо я скажу, що особисто знайома з ними і маю свою думку стосовно цього вельми закритого клубу, яка їм не сподобається, мене звинуватять у тригируванні, буллінгу, тобто осудять усіма можливими засобами.
Взагалі, якщо я не буду їх любити, або їм співчувати, то мені пі***ць, бо вони, неначе самий дорогий скарб нації, який треба оберігати загальними зусіллями.
А насправді, якщо спитати мене, то найбільший скарб — то наші діти, бо вони потребують нашего захисту та уваги.
Найбільше потребують допомоги працюючі жінки з дітьми.
Нейнезахищеннійша категорія населення — то старі люди, що потерпають від хвороб та бідності.
Найгероїчніша категорія населення — то ми з вами, які щодня добвуться із усіма проблемами у найбіднішій країні Європи, в якій зелений президент та війна із Росією.
Але, якщо я це скажу, то хто мене буде слухати? Бо зараз розквітла сучасна інквизиція, культура кенселінгу тих, хто не з «усіма».
В Україні досі ще є свобода слова, що закріплена Конституцією, тому, будь ласка, гей-позитивні, не затикайте рота тим, у кого думка не співпадає із вашою, бо ми маємо на неї право. І нас — чисельно більше.
Є більш важливі проблеми, то ж вкладайте зусілля у їх виришення. Бо яка різниця чи щасливий Вася з Колею, коли танки на вулиці, або немає чим дихати?
*фото котика заради заспокоєння нервів.
