Другого вересня відзначається 75-та річниця закінчення Другої світової війни. Війни, яка стала рекордсменом за кількістю жертв, по нанесеним збиткам, по розбитим мріям та сподіванням.

Загальні людські втрати оцінюються від 50 до 80 мільйонів осіб, більшість із яких були мешканцями СРСР та Китаю.

Втрати України тільки загиблими оцінюються від 8 до 14 млн жертв, не враховуючи депортованих, репресованих та вивезених на примусові роботи.

Здавалося світ засвоїв уроки історії, недарма пам'ять загиблих вшановують словами – «Ніколи знову.» Більше не буде таких інфернальних воєн, більше не будуть, заради ідеологій кращого майбутнього, гинути мільйони, більше не…

А чому саме людство вирішило, що глобальні воєнні конфлікти неможливі?

В основному ця впевненість базується на концепції довготривалого миру. Пророком цієї теорії є професор Гарвардського університету Стівен Пінкер. Він наводить факти, які, на його думку, мали суттєвий вплив на зменшення насильства:

– нові норми суспільного життя поступово змінили людську психологію, яка тепер почала враховувати не тільки власне его, а й інтереси та потреби інших людей.

– демографічні зміни, а саме зменшення частки молодих людей в загальній кількості населення, дозволило знизити кількість індивідуумів схильних до агресії, готових вбивати, щоб вибороти своє місце під сонцем.

– збільшення грамотності, поширення демократії та соціальних інститутів.

– суспільство споживання потребувало не ворогів, а ділових партнерів та покупців.

– розвиток технологій, від термоядерної бомби до інтернету, послабили бажання та стимули розпочати світову війну.

Одним із головних факторів було знищення або суттєве послаблення ідеологій, що сприяли поширенню насилля в 20 столітті – нацизму та комунізму.

Основний висновок Пінкера: «Результат спаду насильства – це і є довготривалий мир з 1945 року, без глобальних військових конфліктів, в який увійшло людство після Другої Світової війни.»

Не обійшлося і без критики. Критикували і за використання даних лише до 2009 року, вказуючи на суттєво зрісший рівень насильства, особливо після початку війни в Сирії та Іраку, і за зосередження уваги лише на Західній Європі, і за спекуляцію на науці, для того, щоб зміцнити віру у майбутнє.

Пінкер неодноразово громив своїх опонентів новими даними, зокрема він зазначив у березні 2014 року: «Анексія Росією Криму, що з високою ймовірністю призвела б до світового воєнного конфлікту у ХХ столітті, сьогодні не призведе ні до світової війни, ні навіть до серйозного воєнного конфлікту.»

Так власне і сталося, здавалося критики Пінкера розбиті, але сокиру війни підняв «зірка» сучасної філософії Нассім Талеб.

Талеб вирішив переконувати опонента не фактами, а методами математичної статистики.

Згідно з дослідженнями ліванця теорія довготривалого миру звичайна маячня ідеаліста, який не вміє працювати з даними. Математично було доведено, що:

– історичні дані про військові витрати, які використовуються дотепер, в рази перебільшені.

– гіпотеза про зменшення насильства статистично не правдива.

– в історії війни з максимальними жертвами відбувалися приблизно раз в сто років, а значить 70 років після закінчення останньої світової війни не є аргументом, що цього більше не станеться.

Тепер вже критики накинулися на Талеба, термінову була потрібна авторитетна третя сторона, ним став професор політичних наук Беар Браумюллер.

Всі три сторони були запрошені на Нобелівський симпозіум, на жаль Стівен Пінкер виступити не зміг, але думки двох інших вчених збіглися – ніякого зменшення насилля не відбувається, «довготривалий мир» всього лише пауза між глобальними війнами.

Ця подія відбулася в 2016 році, а вже 2020 році ці дискусії виглядають як чорні передвісники апокаліпсису.

Російсько-українська війна йде вже шостий рік, безперервна війна на ближньому сході, прикордонні конфлікти між Індією та Китаєм — двома найбільш густонаселеними країнами, можливий територіальний конфлікт між Турцією та Грецією, перманентні військові конфлікти в Африці.

Пандемія Covid-19 стала тим самим «чорним лебедем», що змінив світ який ми знали і який вже не буде таким як раніше. Сотні тисяч смертей від самого вірусу, трильйоні збитки світової економіки та десятки мільйонів безробітних додадуть ще й опосередкованих жертв. На цей час, ніхто не може прогнозувати глобальних економічно-соціальних наслідків пандемії, вони варіюються від «нічого страшного» до «о Боже, нам всім кінець».

Хитається сама основа західного світу, як флагмана розвитку людства. До влади приходять політики популісти, що не мають лише одне бажання – бути вибраними ще раз, без будь-якого бажання розвитку та думок про майбутнє. Глобальне посилення авторитарних політичних систем, все більша їх привабливість в очах виборців.

Людство радикалізується та фрагментується, ділячись на все менш чисельні фракції. Нові політичні та соціальні рухи готові фізично знищувати опонентів та нести руйнацію «старому та неправильному», як вони вважають, світу.

BLM-протести в США з вимогами перегляду історії та наданням відшкодувань за минулі історичні процеси. Рух «жовтих жилетів» у Франції з потужними дестабілізуючим наслідками. Протести жителів Гонконгу проти китайської політики авторитаризму.

Не забуваймо і про території та велику кількість населення, що знаходяться під управлінням наркокартелів, терористичних організацій та військових угрупувань, про наявність у 21 столітті цілого народу – уйгурів, яких влада КНР тримає фактично у концтаборах, про екологічні проблеми, наслідки яких не прораховуються.

21 століття наступило не 2000 році, а саме зараз. Воно буде важким та непередбачуваним і як прогнозують деякі вчені можливо самим кривавим в історії, пристебніться ми входимо в зону турбулентності.