Демократичний плюралізм думок передбачає можливість отримати трибуну для всіх точок зору, зокрема відверто маргінальних і таких, що суперечать чинним законам. У межах цього загального принципу я не бачу можливості для винятків, для будь-яких «але».
«Але» починаються, коли загальний принцип співвідноситься з реальною практикою. На практиці конкретне ЗМІ зовсім не зобов'язане надавати свій майданчик, наприклад, для висловлювань авторів із чисельної соціальної групи «ідіоти». Або для виступів прихильників «теорії змови» — групи не менш чисельної, яка лише частково перетинається з раніше згаданою. Або для авторів, які будують свої умовиводи на якихось маргінальних парадигмах. Прихильників теорії флогістону не публікуватимуть у журналі сучасної термодинаміки — хіба що в розділі «фізики жартують».
І ця «сегрегація» зовсім не означатиме відсутності плюралізму загалом — адже у прихильників «теорії змови», теорії флогістону та інших адептів є свої ЗМІ, які чудово дають раду поширенню будь-якої сакральної істини, хоч би якою гіркою вона була. Обмеження доступу означатиме лише те, що для конкретного ЗМІ є цінною його респектабельність і збереження поваги цільової аудиторії. Думки воно публікує різні, навіть цілком протилежні, але всі вони ґрунтуються, скажімо, на мінімально раціональних уявленнях, а не на чиємусь коксіансько-героїновому одкровенні щодо незагальноприйнятого співвідношення розмірів банана та його шкірки. Вибачте.
Проте періодично подібні «одкровення» відвідують і редакції ЗМІ. Ах, раптово розуміють вони, ми ж відступаємо від ідеалів! Ми не даємо слова ось цим конкретним запеклим маргіналам і тим самим зраджуємо свої принципи! Ми, звісно, не поділяємо їхніх переконань, але ми ж готові померти, щоб вони мали право ці переконання висловити — і саме з наших сторінок!
І тоді загалом ліберальний Project Syndicate публікує колонку, наприклад, Караганова, присвячену глобальній величі Росії, яку через ревнощі не хочуть визнати інші наддержави, і що Росія поки що з милості таке приниження терпить, але цього терпіння залишилося вже обмаль, і тоді пришестя «кузьчиної матері» стане невідворотним, а тому ми вимагаємо — оплатіть наше таксі. Або Deutsche Welle розміщує колонку Міодрага Шорича, який дуже бідкається через безмозкість Вселенського патріарха, що підписав томос для Православної церкви України, не порадившись попередньо зі знаючими людьми. Ну от чого він, старий дурень, їй-богу.
Не ризикну говорити про сумарне враження, яке справляє така «принциповість» редакцій на цільову аудиторію їхніх ЗМІ, але своє особисте враження викладу: джентльмени, якщо ви підтримуєте своїм авторитетом те, що самі не вважаєте гідним підтримки, то це не принциповість, а її відсутність. Принцип свободи думок зовсім не передбачає, що всі ці думки мають нарівні співіснувати в одній голові — така шизофренія зовсім не рівнозначна плюралізму. І так, редакція може не поділяти думок авторів, але редакція ці думки визнала за пристойне розмістити, і це рішення — факт, який читач безумовно бере до уваги.
Втім, це ваша репутація. Хочете її витрачати — вільна воля. Я, ваш поки що читатель, просто візьму це до відома.
А про мої рішення як редактора нехай судить мій поки що читач. До мене все сказане вище теж стосується. Повною мірою.
(Переклад тексту 2019 року)
