На цьому тижні Верховна Рада прийняла держбюджет на 2024 рік, в якому передбачено 13 млрд 554,2 млн грн на фінансування державної ветеранської політики в Україні.
На перший погляд, новина чудова, адже фінансування ветеранської політики збільшено у 2 рази, порівняно з поточним роком. Проте ми маємо проблему вже з реалізацією ветеранською політикою і ці кошти, в кращому випадку, просто не використаються і повернуться назад. В гіршому — вони пустяться внікуди.
Причини тому наступні:
По-перше, у нас відсутня загальнодержавна ветеранська політика як така . Той «концепт» про який з року в рік згадує діюча очільниця Міністерства у справах ветеранів є, м'яко кажучи, міфічна. «Нова ветеранська політика» від Юлії Лапутіної не була представлена ні Уряду, ні профільному комітету, ні дорадчим органам Міністерства, ні самим ветеранам. Тим паче вона не підтверджується нормативно-правовими документами. Тобто, все що ми знаємо про «нову ветеранську політику» — в дописах Мінветеранів пишуть ці слова поруч, та й по тому. Ба більше — діючий Міністр у справах ветеранів не володіє інформацією про загальну чисельність ветеранів, про види і обсяг послуг, яких вони потребують за нинішнім законодавством.
По-друге, вкотре повертаюсь до теми аудиту від рахункової палати де офіційно встановлено, що у 2019–2022 роках видатки на психологічну реабілітацію в держпрограмі скоротили у 2,7 раза (з 623 до 232 млн грн), натомість у 1,8 раза збільшили суму коштів на санаторно-курортне лікування (з майже 338 млн грн до 624 млн гривень). Навіть за такого суттєвого скорочення видатків на психологічну реабілітацію протягом чотирьох років не використали та повернули до держбюджету 62,5 млн гривень. Це сталося через завищення середніх витрат під час планування видатків та розподілу асигнувань між розпорядниками коштів нижчого рівня. А також через зволікання Мінветеранів із затвердженням порядку формування, ведення та доступу до Реєстрів постачальників послуг із психологічної реабілітації для ветеранів і членів їх сімей.
Аудит було опубліковано 12 червня 2023 року, здавалось би — достатньо часу аби відреагувати та змінити підхід. Але, на жаль, все без змін.
По-третє, кадровий масштабний відтік (можна сказати масова втеча) з Міністерства ставить одне конкретне питання: «А хто буде реалізовувати то все? Хто буде працювати?». Не достатньо бути «просто хороша людина», аби якісно і ефективно працювати, володіти проблематикою та необхідними компетенціями для роботи у цій сфері. Мають бути спеціалісти на місцях. Тут ми навіть не торкаємось причин масових звільнень, бо це окреме питання пов'язане з тією ж особистістю Лапутіної і її оточення.
Це тільки кілька причин із безлічі, чому Міністр у справах ветеранів Україна Юлія Лапутіна має піти у відставку. Саме тому Громадська рада при Міністерстві у справах ветеранів України вийшла з заявою у публічне поле, бо замовчування та ігнорування постійного занепаду Міністерства як інституції призведе найближчим часом до катастрофічних наслідків для ветеранів.
