З плином часу ми все менше збираємось на ювілеї та все частіше – на роковини.

Два роки. Десять вже. Четверте століття. Екзистенційно-безкінечно.

Так вийшло, що для українців другий місяць року – дійсно лютий. І тільки ми можемо роками в ньому існувати. Нарощувати плоть навколо вогня Майдану, кістки – зверху бруківки та криги, і нервову систему – взав'язку з кулями, осколками, уривками телефонних розмов, уламками та руїнами. Пазл ДНК, інсталяція, яку фіксували кров'ю, аби краще взялося. Взялося – дай Боже, за лопати, старі калаші й бейсбольні бити. Коли інсталяція надягає зручні шльопки, джинси та їде на війноньку маршруткою, то вже не перформанс. То є легенда. Аби краще взялося – на вогню та крові. А кров пахне металом у кожного. Просто спектр акцентів та відтінків – від тридцяти тетрадрахм до арматури Донецького Аеропорту.

Неарійським своїм черепом клянуся – є люди з люті, є з плоті, а є з болоття. Хтось закопався й воює, хтось працює, збирає, відвозить, донатить і гризеться, а комусь – нє_ми_такіє_жизнь_такая. Наголосувати нам хрєнзнашо та поїхати в Європу за не їхніми зусиллями здобутим безвізом. У Німеччині й Польщі говорити російською та скаржитись у Тік-току, мовляв, нєт_у_ніх_душевнасті... Моє щире співчуття цим добрим людям з надтонкою психологічною конституцією, які можуть пробачити що завгодно. Собі.

Я не ідеаліст і вірю в гаусиану та походеньки між кількістю та якістю. А так хотілося б вірити у відповідність між хрестиком та трусіками і в невідворотність свята Порозкладець. Поки що більшість виконує танець Нероздупляк, незважаючи на зростання кількості граблів – невід'ємного інвентаря. Чи вже не вистачає зла? Лють – не бюджет і не снаряди, її не забракне. Вона не тириться, а при спробі розпилу – легкозаймиста. А зла матимемо по самісінькі оченята – допоки Лаптєрлянд існує в теперішнім форматі.

На мою думку, біда української більшості навіть не в інфантилизмі, а в святому бажанні зробити комусь гірше. Часто – без жодного зиску для себе. Невже людина десь на п'ятому-шостому десятку, яка голосує за примарне «атнімут_і_падєлят», не має достатньо життєвого досвіду, аби збагнути, що їй тупо не світить, якщо вона не належить ані до обервіднімайтерів, ані до розділяйтенфюрерів? Ця віра в пайок наче в Боженьку і зіграла... на роялі.

Прорватися до корита та пропхати туди свій виводок – чи не найдавніше бажання людини. Свинячий світогляд – найпоширеніший незалежно від регіону, раси й вірувань. Просто в країні, що вже десять років воює, кожна свиня має сама регулярно натиратися сіллю, часником та паприкою. Щоб на поминках найближчі друзі не плювалися – і жив як гівно, і зараз смакує так само.   

Життєвий вибір болотоголових – «Титанік», що тягне все довкола за собою на дно. Ситуація в Україні така, що якщо треба ще щось пояснювати, то пояснювати вже нема сенсу. Кремлівські технологи десятиріччями вибудовували механізми послаблення та поступової ліквідації української державності. ІУДрий наріт має звернутися до московського уряду по кремлівські пайки, бо без його олімпійського бажання пожерти й послухати музику на вже пробитому кораблі танцюни й танцюхи не заїхали б на Банкову. А далі всьо_ідьот_па_плану (с).

Белетристика белетристикою, війна війною, а реклямочка за розкладом. Ваші донати робитимуть біг-бада-бум і – я навіть не перебільшую – допомагатимуть рятувати планету від абсолютного зла-ла-ла-ла...

Допомога фронту тепер доступна через PayPal

donikroman@ukr.net

 

Картка

4731 2196 1942 3175

IBAN

UA043052990000026204680986837

Код РНУКПН отримувача 2508212611

 

Гривня картка

5168 7451 1010 5332

IBAN                     

UA713052990000026204744505596

Код РНУКПН отримувача 2508212611

Україна вистоїть і переможе. Кожне ваше зусилля наближує цей момент.

Таке враження, що складаємо пазл для альтернативно обдарованих – 8 х 8 монохромних квадратів. Хоч круть, хоч верть – мацзян по фен-шую. І то б іще півбіди, але колір – темної крові, що її не встигли змити чи відтерти, а на неї вже лилася нова. Ефект долбо... доміно – це коли бажання хоть_паржать приводить у владу шоблу, яка тут же навеликобудувала доріг для російських танків та розкотала перед окупантами червоні доріжки. В принципі, килимки могли бути довільного кольору – кров українських героїв чому завгодно надасть шляхетне забарвлення. Дуже важко жити в ефекті доміно, коли ота меншість, що з люті, тримає останні плитки й робить усе можливе, аби не впасти, послизнувшись на крові – власній та своїх побратимів. Ті, хто з майданізованої плоті, підставляють плече, і, попри те, що афігіватор вже давно гигнув, не перестають дивуватися болотоядним. В Одесі на питання українською й досі можна почути «Ми_нє_панімаєм_ваш_язик». В Дніпрі на питання про відставку Залужного респонденти сказали, що «нє_знают_кто_ето» або просто «нє_інтєрєсуются». Це ж яку сільноязичную_чєлюсть треба мати, аби її не рухали навіть прильоти по Одесі та Дніпру! Моща, курва!

Войовничій меншості своє робить. І в критичні часи – кожен у своїй бульбашці. Головне – бути серед своїх. В які інтелектуальні ігри ми б не грали, найближчі роки ходитимемо червоно-чорними. І переможемо.

Кров, земля, вогонь, крига, бруківка, осколки, уламки, руїни – то є наш периметр.

За всіма фаєрволами будуть моря, вільні й відбудовані міста, а ще – біленька хатка, вишневий садочок, мамині жоржини, літня кухня, помідори й картоплі – аби стало сили. Сили має стати – нам ще хрестити дітей, про яких ми скажемо «вони народилися одразу по війні»...  

Поборемо!

Фото: Google