Три іпостасі нашого внутрішнього ворога
Як вже йшлося раніше, сумніву у тому, що Україна врешті-решт (хоча й дуже непросто), але переможе ворога зовнішнього, немає. Але той зовнішній ворог має серед нас потужного союзника. Як він виглядає?
Україна починається з тебе – зазначав В. Чорновіл – один з фундаторів нинішнього українського відродження. Він – з унікальних політиків-романтиків, послідовний та безкомпромісний. На третій раз свого висування у Президенти України мав реальні шанси перемогти у перегонах. Але той факт, що на нього так і не знайшлося жодного компромату, отже вбити морально не виходило, став роковим. Чорновола усунули фізично. А ми втратили змогу безкровно втекти з-під влади мороку та долучитися до цивілізованого людства. Хто ж завадив?
Саме той внутрішній ворог. І має він, як той казковий ворог людства, не одну, а кілька іпостасей. Втім, дуже споріднених.
Перша й найголовніша з них – ліність думки. А відтак небажання переглянути власні стереотипи мислення та змінити світогляд. А таких стереотипів було й є цілий смітник.
Наприклад, ти начальник, я – дурень, не підмажеш – не поїдеш, згори – видніше, будь як усі, «НАТО нам не надо», Росія – старший брат, міцні господарники… Спробуйте-но виписати у стовпчик!
Позбавлення від деяких із них хоч і стало кривавим, але все ж сталося. Позбавлення від решти також станеться, і лише від нас залежатиме, буде це швидко чи повільно, через біль та кров чи розум та добру волю.
Друга – конформізм. Або толерантність до зла. Саме завдяки цій іпостасі ворога й реалізується у нас, наприклад, відомий вислів про корупцію, не як про зло, а як про «системоутворюючий чинник». Аби не просторікувати багато, наведемо цитату одного з попихачів корупційної влади на прізвисько «Карл Волох»: «та коррупция, которая сохраняется при нынешней власти (на порядок ниже, чем до 2014), является, во многом, вынужденной — главным образом, потому, что власти приходится воровать, дабы на эти деньги хоть отчасти информационно и организационно противостоять атаке объединённых путинско-олигархических информационных войск…»
Третя – прагнення створити собі кумира. Того самого, якого іще Друга біблійна заповідь веліла не створювати. А створивши такого монстра, нещасні відчувають себе у його тіні, наче за певним муром. І кидаються його боронити, наче це і є справжній мур. Хоча б той кумир і був уособленням самого лиха. Згадайте, скільки таких створювачів кумирів було і є, сказімо, в трьох колишніх українських президентів! У четвертого поки що менше. Але перспектива є….
Усе сказане має сенс не лише для України. Вона наразі перебуває десь посередині. Між тоталітарним режимом бункерного маніяка, де згадані іпостасі ворога сприймаються як благо та цивілізованим світом, де усе це також існує, проте все ж чітко усвідомлюється як уособлення зла.
Що ж, Обличчя цього ворога відомі. А що може зробити кожен з нас, аби зробити свій внесок у перемогу над ним, усвідомлюючи, якою ціною дається перемога на фронті? Яку внутрішній ворог неодмінно схоче і спробує привласнити.
