Виявляється, Білий дім «змінив риторику» щодо «неминучого» нападу Росії на Україну. Про це говорить навіть міністр оборони Олексій Резніков. «Ви можете це почути, у тому числі, із вислову прессекретаря Білого Дому, тому що сьогодні ми отримали дуже важливий сигнал, що нарешті слово 'imminent' як невідворотний стосовно можливого вторгнення уже не застосовується в офіційній риториці"", – сказав глава МО.
Насправді з риторикою було трішки не так: речниця Джейн Псакі не зовсім "зробила заяву" – зізнання у "зміні риторики" з неї буквально кліщами витягали американські журналісти. Посилаючись при цьому не на офіційний Київ (на жаль), а на представницю США в ООН.
"ЗАПИТАННЯ. Окей. Останнє запитання. Минулого тижня, якщо не помиляюся, ось тут же, ви сказали, що... оцінка залишалася незмінною: що російське вторгнення (в Україну) "неминуче". Це саме слово ви вживали й раніше, його вживали інші посадовці, і ви – минулого тижня.
Але вчора представниця в ООН Лінда Томас-Грінфілд сказала, що слово "неминуче" вжвиати не варто. Вона сказала, що не вважає російське вторгнення в Україну неминучим.
Тому, я думаю, потрібно внести певну ясніть в оцінку ситуації на даний момент.
ВІДПОВІДЬ. Я вжила це слово один раз. Здається, десь його вживали й інші. А потім ми перестали його вживати, бо, на мою думку, це надсилало... меседж, який ми не збиралися надсилати – а саме, ніби нам відомо, що президент Путін уже прийняв рішення.
Можу сказати, що в абсолютній більшості випадків, коли ми про це говорили, ми казали: "Він може розпочати вторгнення в будь-який час". Це так і є; ми досі не знаємо, чи прийняв він рішення.
ЗАПИТАННЯ. Окей, то ви не вживаєте цього слова зараз (нерозб.)?
ВІДПОВІДЬ. По-моєму, я вжила його лише одного разу, минулого тижня.
ЗАПИТАННЯ. Але тепер прийнято рішення більше не описувати це як "неминуче"?
ВІДПОВІДЬ. Я з минулого тижня цього й не робила.
ЗАПИТАННЯ. Окей.
ВІДПОВІДЬ. Ага".
(Див. стенограму тут)
Не те щоб це було аж так принципово. Авжеж, "позитивні блогери" вибудували на цьому факті цілу кампанію: от, мовляв, Зеленський приструнив іноземну пресу на брифінгу 28 січня – і бачте, як одразу Байден взяв під козирок!
Але у "позитивних блогерів" така робота, що тут вдієш.
Проте чому взагалі уся ця історія стала такою гучною? Адже, зрештою, та ж західна преса й дійсно звернула увагу на критику Києвом "алармістських" заяв і дій Заходу (таких, як вивіз сімей дипломатів). Наприклад, ось ця невеличка замітка британської "The Guardian" вмістила цитати не лише американських посадовців, але й президента Зеленського, глави МЗС Кулеби, заступниці очільника Міноборони Ганни Маляр і навіть керівника "Нафтогазу" Вітренка.
Разом із тим, нагадаємо, у президента США офіційно заперечили інформацію медіа про те, що в телефонній розмові із Зеленським він називав російське вторгнення "неминучим".
Наслідком появи тієї інформації, нагадаю, стало поширення в американських (а там і наших) медіа припущень про посилення напруги між Банковою та Білим домом.
Історію намагалися згладити не тільки американці, але й, наприклад, прессекретар Зеленського. Втім, на вже цитованому брифінгу сам Зеленський, м'яко кажучи, не підтримав цих зусиль, що й знайшло не дуже приємне відображення в тих-таки західних ЗМІ.
Цікаво, що загалом Зеленський діє в правильному напрямку. Перед загрозою з боку північного сусіда Україні необхідна тверезість, а не паніка. А сприйняття цієї загрози як "неминучої" дійсно не дуже добре відбивається на таких речах, як курс гривні, приплив інвестицій чи вартість запозичень для нашої країни на зовнішніх ринках.
Проблема у формі. По-перше, заяви в дусі "не розпалюйте" неминуче (от саме це слово) підводять тих-таки інвесторів до думки, що розпалювання все-таки є. Чи сприяє покращенню інвестклімату в Україні обговорення світовою пресою підкилимного конфлікту Києва та Вашингтона? Питання риторичне.
Так само й широке цитування заспокійливо-критичних висловлювань українських посадовців навряд чи зміцнює у свідомості західних виборців думку, що Україна справді є вартим зусиль союзником.
І вже годі й говорити, що заявами того ж Зеленсько з величезним задоволенням користується на всіх рівнях російська пропаганда. Причому якби ж то лише для своїх сівгромадян! Ні – головний удар націлено на тих-таки західних виборців.
Авжеж, заяви про нашу самодостатність і самостійність лягають бальзамом на знервовані душі українців. Проте чому не можна висловлюватися в дусі, наприклад, "Ми бачимо, що рішучість українського народу, зрОсла міць нашої армії та допомога союзників утримали агресора від ескалації конфлікту", – ну, якось так? Очевидно, ніякого "нізкопоклонства пєрєд Западом", як казали в СРСР, в подібних формулюваннях не було б.
Натомість президент Зеленський вичитує союзників – і, по суті, робить "ліки гіршими за хворобу". Зате, звичайно ж, це подобається електорату. А президент Зеленський дуже любить подобатися електорату... і часом здається, що вбачає в цьому всю суть роботи на цій посаді.
Ось такі, чи такі, не кажучи вже про такі заяви можуть добре працювати на ядерний електорат чинного президента. Як, до речі, і його постійні нападки на попередника, до яких він вдається перед іноземцями всупереч власній улюбленій тезі про "самодостатність України".
Але за результатом для країни це важко назвати позитивом. Якщо, звичайно, не вважати, що для країни найголовніший позитив – це щоб президент всіляко тішив самолюбство. Своє та своїх прибічників – втім, останнє не точно.
