Метафізична екзистенція

Найвпливовіший на планеті есисерний єврєй вова спав і тяжко марив уві сні. Йому снився липкий і чорний, як кипляча смола сон. Ну, так з бульбашками – кипляча ж. Що саме йому снилося? Спершу, що всіх посадили в тюрму. Абсолютно всіх – навіть прибиральниць. Тільки він сам один, липкий від нічного поту, лазив будівлею офісу і зазирав в розхристані навстіж двері кабінетів. В кабінетах не було нікого...

Потім йому снився товстий Юzік. Він кричав на вову не своїм голосом. Чиїм кричав? Чиїмсь – схожим на табачніка, але то не точно. Що саме кричав? Ой, та то навіть не знаю як інтелігентним людям таке цитувати. Кричав –

«Ти, бля, ідіот!!! ідіот, якому власний ідіотизм не дає виграти конкурс ідіотів!!! Ти нахуя знов ціни на сигарети підняв? Яке шило тебе в жопу коле, ішак ти сєміпалатінскій?!!»

Юziк був великий і страшний, як Голіаф. Він верещав, як проповідник на балконі в Умані і крутив очима, як мавпа, що намагається розшифрувати код ядерної торпеди «баришня–бояришня».

Ось такий юzікогенеруючий був той сон. Юzікогенеруючий і липкий, як непомита барна стійка в есисерному пивбарі.

За Юzіком прилетів на великих чорних крилах боголюбов. Блискучий, наче щойно відполірований літак. Він бив крилами об сервант і теж кричав. Кричав – віддай мені три мільярди, бо я не маю шо їсти і за шо курити....

Потім вові снилося, що він пише заяву про звільнення. І цей сон теж був тягучий, як ідіотська, нескінченна джазова імпровізація від піаніста Самуїла Марковіча Ґройсмана. В абсолютній тиші скрипіло гусяче перо:

«Я єсмь Я. Тобто – Меркантильний Недо-Ідіот на Аутсорсингу і Віце-Чемпіон. Цим свідчу, що моя реальність розбита, як лобове скло після зіткнення зі швидкісним трамваєм на його території. Я – функція без сенсу. Я дзвоню сам собі – і сам себе посилаю нахуй. Я, як віслюк, що ще не пробував конюшини. Мене огортають липкі тривожні сни. Такі, що наскрізь просочені холодним потом і метафізичною тривогою. Позавчєра, я аж через бавовняну кофту прилип до матраца. Грьобаний квантовий вакуум у матриці, де навіть охоронці кудись зникли. А Андрюшка кричить на мене з матюками і цей крик жалібний, як останній стогін привида комунізму. Весь цей безглуздий корпоративний ритуал доводить мене до сліз екзистенційного відчаю і перманентної діареї. А тому я звільняю себе, бо не хочу бути касиром, який обслуговує порожнечу. Де вони всі поділися???... Я хочу кокосу з мівіною і на ручки, а нікого нема... Я вам взагалі хто – частина мертвої системи, Віце-Чемпіон, чи голодний, спітнілий ідіот, що боїться прилипнути до матраца? Янєлох і лічно вам нічєво нє должен – пойнялі? Вот тотоже...

ЗЬІ:

А казали – всьо будєт в баблє і танцующіх хасідах. І де це всьо? Завтра підніму ціну на сигарети втричі і всьо»

***

Рудий Донні зайшов до кабінету, глянув у вікно, потім сів в великий шкіряний фотель і закинув ноги на журнальний столик. Потім закурив, навіщось глянув на годинник і спитав:

- А що там Майк – що пропонує?

Джон, що сидів біля сусіднього вікна, підвів очі:

- Закрити всіх, крім найвпливовішого. Залишити його з імунітетом самого в порожній будівлі. Буде по-приколу.

- А як з ідеєю, що «путєнґ» підпише капітуляцію клоуну, котрий грав на гармошці його генералам по саунах?

- Підпише привиду комунізму – так ще прикольніше

- А є за що прям всіх посадити?

- Так. Там крали всі. Можна навіть прибиральниць закрити.

- А вони шо крали?

- В основному миючі засоби, але в промислових об'ємах.

- Це метафізика?

- Ні, це корупція і зловживання владою етнічним злочинним угрупуванням.

- Кодова назва – «легітимний привид комунізму»?

- Поки що робоча – «табачнік і кобзон»...