КУРВА БОБЕР..

2024. April, 15

Йду – дивлюся стоїть. Хто саме? Та – відомий на Лук'янівському ринку поет і дісідєнт Вадім Пєйсаховічь. Модний такий весь – голубий, в білі олені, приталений кардиган заправлений в чорні синтетичні блискучі рейтузи. Рейтузи заправлені в невисокі гумові зелені чоботи, на голові  жовта китайська бейсболка з написом «Freie und Hamburg – красавчік.
Стоїть собі такий заправлено-замріяний і на білборд голову задер. Білборд кострубато порепаний і неохайно пофарбований сірою „молотковою“ фарбою. Але великий. З грубою трубою стовпа, обклеєною листочками халявних оголошень. Неохайний стовп закінчується площиною білборда, а руки Вадіма – букетом червоних гвоздік. Вадім стоїть, задерши зачаровано обличчя на зображення вгорі  і неголосно, майже пошепки, співає – …красная гвоздіка – спутніца трєвог. Красная гвоздіка – наш цвєток…
Доспівавши, стає на одне коліно і  починає акуратно розкладати квіти навколо стовпа. З зображення, похмуро та з підозрою, на Вадіма дивиться якийсь  вусато-бородатий хтось в чорно-брудному, поцовато-пом'ятому, капелюсі. Вздовж того бородатого,  жовтими буквами, діагональний напис – „Київ вітає любавицького репера“.
Лук'янівська ідилія…
Тричі поперекладавши квіти з місця на місце і знову назад, та ще двічі проспівавши куплет про красную гвоздіку, Вадім повернув голову і побачив мене:
– О, прівєт, Нєколай. Я тут рєшіл пачтіть пам'ять…
– Ну так – пушкіна вже нема, то тре знайти йому гідну заміну, особливо, якщо є потреба чтіть. Все норм, не оправдовуйся. А хто це?
– Одін сєрьйозний чєл – он на днях воскрєснєт.
– Ще один шабтай цві?
– Етот покруче.
– Давно помер?
– Та лєт двадцать как…
– Київ, я так розумію, – це про місто. Був якийсь референдум з цього приводу? Я щось пропустив?
– Нєколай, не начінай. Особа – фізичний прєдпрініматєль оплатила рекламну площу…
– І виступила від імені всіх киян?
– Ну і что?
– Так можна?
– А почєму нєт?
– Тобто можна в Єрусалимі повісити портрет ясіра арафата і написати – „Єрусалим вітає тебе, о Арафат, наш Арафат!!!“?
– Нєльзя.
– Чому?
– Єрусалім святой город…
– А Київ помойка?
– Нє начінай, как всєгда… Ну і подумай  – гдє Шнєєрзон, а гдє Арафат…
– А яка різниця?
– Шнєєрзона золотой звіздой награділі…
– А арафата Нобелівською премією.
– Шнєєрзон учітєль…
– Арафат не менший учітєль. І плели обидва одну й ту саму пургу з невеликою різницею в назвах топонімів. Обидва семіти, хоча ось цей в своїх умозаключєніях трохи ближче до гебельса, але – да какая разніца?
– Вот то то і оно…
– Ти свій ритуал закінчив? Йдем он кави вип'єм, покурим.
Через 20 хвилин на лавочці неподалік від „молоткового“ білборду.
– Понімаєш, Нєколай, нє всьо так просто.
– Всьо просто, но нє так?
– Саме так.
– А шнєєрзона викопають і будуть зшивати – як лєніна, скажуть, що клонували – як овечку Доллі, будуть юзати двійника, чи буде у вигляді жовто-зеленого диму – як віхрі враждєбниє кружляти над вами в повітрі?
– Нєколай, оставь в покоє покойніка.
– Ну так – офіційно він все ще покойнік.  А тим звіздюкам, що цей агіт-плакат повісили, не хочеш сказати – оставьте в покое покойника… ? Чи знову – не все так однозначно?.. Але дійсно – то ваші трабли. Як Наташа?
– Гастріт лєчіт.
– Нерви?
– Нє без етого. Скорее всєго будєт дєпутатом.
– Якщо гастріт вилікує? Від партії бойка, чи шуфріча?
– Злой ти, Нєколай. Ок – поясню тєбє на мовє:
Ось цей чувак: якого ти порівнюєш з Арафатом, придумав класну тєму – в кожному скликанні парламенту повинна бути яскраво виражена ідіотка. Жодного скликання без своєї єбонашки. Це обов'язково. Спочатку була Вітрєнко з мегафоном і лисим бойфрендом, потім Прокоповіч з пляшкою керосіну, потім водій гелікоптера Надя (прізвище з голови вилетіло), тепер ось Мар'яна з ковидло-повидлом в голові… а наступна буде Влашченко – в чорних шкіряних стрінгах oversize і з пісталєтом „Макарова“ в руках.
– Навіть аж так?
– Ну, а як інакше ефект Мар„яни перебити? Ніяк. Її перед кожним запуском в зал ще й грибами спеціальними годуватимуть, щоб могла ту Мар«яну переплюнути…
– Грибами після гастриту? Так можна?
– А шо дєлать? Разбіраєшся в гастрітах?
– Ні – запитую, бо ти лікар.
– Я лікар-психіатр. Мєня на „Павловкє“ всяка собака знаєт і около тоже…
– Та ладно, ладно – без проблем…  а чого з пісталєтом?
– Сказала, що тепер без пісталєта на крок від падушки не відійде.
– А чого „макарова“? То ж унылоє гівно, а не пісталєт.
– Бо вона патріотка вирощена на расказах Катаєва і Портнова…
– А ще портнікова і булгакова.
– Да і Булгакова. Тєбє то чєм Булгаков нє угоділ?
– Мені пох – і на нього і на його фанатів.
– Аргументи?
– Був собі чувак – писав про заідеалізовану ним, так звану „бєлую гвардію“… потім писав п'єсу про сталіна і очінь валнавался, щоб її прийняли. Потім танцював хаванагілу перед сєкрєтарьом по ідєології бауманского райкома партії – товаріщєм срулєм райфайзеном… Продовжувати?
– Он прізнан во всьом западє і єво будут чтіть вєчно!!!
– Це тобі так здається.
– Когда здається – крестітся нужно.
– Щоб хреститися, спершу треба повиганяти чортів з храму.
– Там сєчас как раз ваші – нє так лі?
– Якщо поц вивчив українську мову, то це його українцем не робить – ти ж психіатр і маєш це розуміти. Якщо поц одягнув рясу, то від цього він священником не став.
– А кєм он по твоєму стал?
– Тим ким і був – підаром, що за гроші продав совість.
– А Булгаков…
– А булгаков во всьом западє нє прізнан. Там зараз прізнан „куррва бобер“ на „тік–ток“.
– Срєді малолєток.
– Вже цьому поколінню на вашого булгакова пох в абсолюті, а закінчишся ти і ніхто про нього не згадає. Абсолютно ніхто.
– Нєправда…
– Правда, Вадім. А оце ваше – „нас прізналі на западє…“,  ви це – щоби що?
– Єсть інтєлігенція…
– Нема такого слова в них. А ті, кого ти пробуєш так називати, тобто розумні, прізналі – і вас, і „культуру“ вашу. Вас – беспробуднимі долбойобами, а „культуру“, як щось таке, на що не варто звертати увагу. Тобто не туди завів вас „мошіах“.
– Ти про Лєніна?
– Ні – про того, що на білборді. Піди забери квіти, віднеси на Байкове і почті якогось кравчука. А ще краще на Лису гору – почтішь столипіна.
– Мнє віднєє.
– Про квіти – так. А відносно пісатєля… Вчора, для сміху, закинув „АІ“ завдання.
– Іграєш со штучним інтелєктом?
– Використовую, як інструмент, поки він ще робочий.
– Какоє завдання?
– Скопіпейстив пару абзаців з „Мастєра і Маргаріти“ і попросив зробити ілюстрацію. 'AI' відповів – „це мабуть текст з якоїсь книжки? Скажіть хто автор, то може мені буде простіше“… Знаєш як працює штучний інтелект? Він бере інфу з ресурсів, що мають найбільше переглядів. Текстів про чтіть булгакова ви напхали в мережу під сто тисяч штук. Але чтіть і чітать – це про різне. Тобто вам треба не квіти носити, а сидіти і відкривати/закривати тексти про „генія“, якими напакували мережу. Ну, або  всі ті тексти швондєру під хвіст.
– Какому швондєру?
– Реально не знаєш? Науму марковічу. І ще. Там є нюанс – відкривати/закривати треба з різних комп'ютерів, бо знову буде під хвіст і знову науму марковічу.
– Нє вєрю.
– Давай зараз запропонуєм штучному будь який текст з булгакова, катаєва, чи кого хочеш. А після цього – „курррва бобер“. Побачиш миттєвий результат і будєш ошєломльон.
– І что ето значіт?
– Що час вам каже – на смітник, пацани, не відволікайтесь – на смітник…
– Ой, да ладно… Давай лучше свою новую поему тєбє прочитаю?
– Давай..

ПОЭМА БЕЗ МАРЬЯНЬІ…
Вадімъ Пєйсаховічъ

Вадім прокашлявся і патетично промовив – Пролог:

…а так, как на Марьяну не хватало,
пошел под Лавру продавать кадилу –
из храма КГБ в Гусе Хрустальном…

Потім глянув на мене, потім довкола, зупинив погляд на білборді і продовжив, підвиваючи:

Словно блудница Психея,
по-над „Павловкой“ веером вея,
оболванила всех вокруг –
только нет на кадилу спросу…
Приложил нефритовый к носу
и тут же мгновенно вспомнил, 
и улыбнулся аж –
передвинул, раскрыл наплечник,
а из него – восьмисвечник
и сразу ажиотаж…
Подходит владыко вальяжный –
весь в золоте, в рясе влажной,
из Бабруйска приехав –
зовут Сеня Ройтман, ну вот…
Представляюсь – я Маяковский,
так на Лукьяне кличут –
архимандрит Онуфрий
делал ко мне подход…
Да артефакт китайский,
да – целлюлозно-бумажный,
но и таких не будет –
берите пока безлимит…
„Без восьмисвечника в храме
сейчас – как вокзал без буфета,
а так будет очень мило“ –
тот Сеня мне говорит.
Потом прикурил папироску,
потом улыбнулся хитро,
на клумбу сквозь зубы сплюнув –
селфи сделал, отправил в „тик-ток“
и, аж потом, из кармана,
из заднего, что под рясой,
видно, аж в Минске пошитой,
таки достаёт полтишок.
И, говорит угрюмо:
„давай в додачу кадылу,
не надо за спину прятать
и будет тебе благодать“ …
Я согласился быстро –
на пса мне какой-то шухер,
да и признаюсь честно –
пока ментов не видать…

 Вадім знову глянув навколо і повернувши погляд на білборд продовжив:

Как кабалист–аматор я понял, что это фраер,
и вслед мне заулыбался тот фраер ох не спроста –
бегом, аж на Левый берег, чтоб от греха подальше,
едва не попал под маршрутку –
                                          повернув налево с моста…

– Ну, как вам?
– Прикольно. Я б ще десь вставив – „знамєнітая лєнінградка засоряла лохам ефір“
– Єщьо нє вєчєр. Слушайтє дальше: 

„ЖК Оптимальна Пустынь“. Сйомная конспиративная обитель.
Тихорецкая повесть…

…как в долину Иосафата
из московского матрипархата,
сквозь тоннелей бруклинских диво,
словно юный джек рассел терьер –
я бежал, вприпрыжку игриво,
уклюжий, как польский ретривер,
с шоколадкою 'summer"s river„,
весь помытый, как Агасфер…
Вот Чабаны, а вот Наташи хата –
выходит на порог – вся сонна и лохмата,
и говорит – «ну здравствуйте, Вадим» …
А потом, что ей сыро, уныло,
что холодно очень в скворечник –
ноет, короче, красиво и
вертит в ладошке Iphone…
«Двенадцатый» – нищебродка,
еще тот, что при мне давеча,
в тот епохальный вечер,
подарил ей отец Никодим.
Снимаю галстук, рейтузы, пиджак,
футболку с принтом – «паломница мрак» …
Носки не снимаю – холодный пол,
ну и трусы… Ой не нужно охать –
разогреваю так её похоть.
Разогревая – гля под стол…
аж сжался в кукиш кишечник –
под столом не компот, не тосол –
под столом мой стоит восьмисвечник…
– Наташа, откуда такая роскошь?
– Артефакт – мужа кент подогнал…
– Рыжий такой при пейсах –
и мнит себя авторитетом?..
– Вадим, ну что вы, ну право –
давай не сейчас об этом.
– Ну хорошо, как скажешь –
не об этом, так не об этом…
– Я уж год как нагая
ночами сплю с пистолетом…
А еще и гастрит, и печень –
такие мои дороги…
и в депутаты зовут…
– Наташа, мне очень холодно в ноги.
– «Макаров» всегда у меня под подушкой,
и все равно мне не спится –
время сейчас лихое,
тут бы совсем бы не спиться…
крепитесь, Вадим, мужайтесь –
если ткнутся, я буду стрелять…
– Наташа, мне холодно йоп вашу мать!!!
Держа пред собой шоколадку и
приняв вальяжную позу,
ей намекаю украдкой –
– Так… ну, а может с подружкой?..
давай пригласим твою Розу…
и взлетим над Иерихоном,
и оновим сию обитель –
томно, ласково, нежно…
а она мне – «Вадим, не пиздите».
А потом – «Вадим, вы без маски???
всюду сифилис, ну вьі лихой»…
Как Иванушка с древней сказки –
развернулся и бьіл такой…
Белогвардеец Вадим Пейсаховичъ
маску из принципа не оденет –
ну разве в аптеку, в кино или в офис,
ну там в «Сельпо» еще… но ж не к Наташе…

Вон дрон прилетел в Елабуге…  Да – видно конец отчизне…

– Ну ось бачиш – є передчуття фіналу. Це я про дрон в єлабугє.
– А назагал – как вам?
– Кажу ж – прикольно. Ахматова поруч не стояла.
– Ах ви ж хітрєц. Продолжать?
– Ну звісно.

Вадім відкинувся на спинку лавки, дістав сигарети, потім поклав їх назад в кишеню і на патетиці продовжив:

«ЖК Гусарский синедрион». Знойная полночь.
Особнякъ купца третьей гильдии Афанасия Рахмана.

Орґия:

Сон мне снится – на улице ветер,
но в костре догорает простор.
Два поклонника девки безносой,
китайской пыхтя папиросой,
затевают со мной разговор…
А я в ложе своём двуспальном,
как Ленин асоциальный –
холодно мне, но вот
луна сквозь окно осветила
офорт «по 700 на рыло» и вдруг…
Слышу шаги в прихожей –
призраки здесь?.. Ну что же –
сорок первый встречаю раз.
Скрип двери – Кобзон на пороге –
в парике, сам с собой в диалоге,
с Агрохамией на поводке.
За спиной Аристович с мольбертом,
дальше Ґройсман поет акапелью
и Марьяна дудит в свиристель.
По углам посложили поленья
и Малюта с копьем невезенья –
Борщаговская канитель…
Дальше Нахман и с ним кузина,
муж Наташин и три грузина –
хорошо вина взяли впрок…
А в конце еще трое по парам –
порассаживались на диване
и всяк шепчет своей Марьяне
твёрдо вызубренный урок…
Я, как будто припомнив что-то,
повернувшись вполоборота,
тихим голосом им говорю:
– а я гляжў, а я ў бульбе ляжў…
А сам подумал – ну всьо провал –
и – что зря я ту мазурку с пьяньім Максом вчера танцевал…

– Бравіссімо, Вадім.
– Ето ещьо нє всьо:

«ЖК Бульварный дом у вокзала» Дорога на Виноградарь.

На Южном вокзале, в тоннель
сидят на баулах паломницы,
а с ними Мафусаил;
– что ж ты их всех увозишь вместе,
словно каждой купил по «Фиесте»,
с золотым на руле ободком… –
Так и стукнул бы молотком…
А за ними, с сидящей Марьяной,
так ни разу ко мне не пришедшей,
рядом Сеня Ройтман – ну вот…
Ну, тот, который с Бабруйска –
сидит, ухмыляется жмурясь.
краснопресненский идиот.
Эх…
Я ушёл сквозь тоннель, огибая тележки –
слёзы хлестали из глаз под шасси.
прямо на выходе шприц одноразовый
липко валялся во славу рассии.
Лежал, как стезя сквозь желтую лужу,
как винтажное шило, похожий на дышлу.
Сделал с ним селфи блиц–моментально,
глянул как вышло, на улицу вышел…

Чтобы мой засветился вечер –
Сходил на Лукьяновский рынок.
Купил там «Бужанского» пива –
по десять центов за литр.
Плюс два арбуза турецких –
и нафиг мне та Марьяна?
Потом позвонил кузине,
но она не подняла трубку…
А за окном… – Наташа…???…
Без пистолета вроде…
Но с поводком сыромятным –
на конце поводка собака…
Облил их сверху компотом
из сухофруктов вкусным –
пошла она нафиг, внатуре,
я должен сегодня быть гордым…

– Та та Мар'яна собі гонить?
– Ідьом к фіналу:

Дом купца первой гильдии Нахмана Василенко. Ранним утром:

Да – уехала Марьяна лесом.
Да – уехала Марьяна полем.
Да – за каким-то интересом,
да – за каким-то алкоголем.
Да – уехала в машине в неглиже.
Да – орала песни всем в окно.
А не нравится поэмы сей сюжет –
отвали – пойди сходи в кино.
На Ролс-Ройсе не поедет – не смогла.
Жизнь – не сериальное кино.
Ох просрал рассею путин ох просрал,
иногда седой Єрьмакъ глядит в окно…
Но вернется по весне и все паймут…
Не поймут? Ну что же – значит не дано.
По концовке Киев лучше, чем Сургут.
Даже, чем Бейрут и есть вино.
И не надо, и не надо ей совать холодньіх ух,
и у Макрона аллергия на клише.
Да – уехала послом в Санхт Питерсбурх
да – теперь в Израиле под атташе…

Эпилог:
Сйомная Пустынь. 00:38 время московское.
СМС от Марьяны:

Шухер, Вадим!!! Они взяли любовника…
пять минут из кровати… в форме чиновника –
забрали и поволокли…
Ну… мне его не жалко ни разу –
был жаден, со мной нелюдим…
Пусть хоть повесят в сарае – мне пофик,
но ты то, где делся Вадим?..

Зустрів недавно давню знайому:
– Привіт, радий бачити, як ти?
– Та… как то нє очєнь.
– ???
– Бізнес завіс, на лічном нікак, с малим проблєми…
– З малим? А що з ним не так?
– В 13 лєт бросіл школу. Уже два года нє учітся…
– А чим займається?
– Болтается где-то целимі днямі… Орать на нєго бєсполєзно, біть бєсполєзно, разговарівать бєсполєзно… я в шокє…

Її малого я знав, вірніше бачив два рази. Перший раз в себе вдома – він тоді ще мабуть не розмовляв, але вже дуже любив воду. Щоб нас не відволікав, його посадили на кухні і відкрили кран. А щоб ми не були такі дуже мудрі, то він набрав води в тостерницю, яку я потім включив…
Потім мені розказували, що він не оминає жодної калюжі, а з басейну витягнути можна хіба тягачем. Я казав – мабуть буде аквалангістом.
Другий раз бачив, коли йому було років з десять. В знайомої в ресторані. Я пив каву, а за сусіднім столиком сидів її малий – з пофарбованим в три кольори волоссям і зачіскою з барбер шопу. Видно аквалангістом вже не буде – подумав я – скоріше «рєсторанним маркетологом»…
Перед ним на столику лежали фломастери і всяке таке решта – для «на от'єбісь», а поруч книга – В. Катаєв «Бєлєєт парус одінокий»…
Питаю в знайомої:
– На хіба ти йому цю пропаганду камуняцьку присовуєш?
– Коля, ти шо гонішь? Ето классіка!!!
І ось – вольний бродяга. Взяв приклад з катаєвського Гавріка, мабуть… Ні, в цьому є свій кайф, звичайно, але його мамі ця його тяга щось не нра. Сама присадила на «класику» і самій же ж тепер не нра…

Ще одна знайома розказує:
– Малий на відріз відмовляється вчити німецьку.
– Правильно робить.
– Як правильно?
– Як людина, котрій комуністи ще не встигли знищити логіку в голові, він розуміє, що вона йому ніде не пригодиться.
– Тобто?
– Тобто в Німеччині він жити, мабуть, не планує, а як туристу, цілком достатньо англійської. А, якщо колись і надумає там жити, то мову краще вчити на місці, а не з допомогою оцих «освітянок» – всі думки, бажання, помисли і домисли котрих, він як на рентгені бачить. Рівень їх кваліфікації теж, до речі. З його точки зору, вони просто відбирають його час і його це курвить. Що не так?
– Ок. Тоді навіщо її там викладають?
– Колись невенгри звели до купи двох долбойобів – гітлера і сталіна. Ну –  так, як сторожа і бабуїна в зоопарку. Знаєш той анекдот?
– Ні.
– Вчора в зоопарку таки побилися п'яний сторож і бабуїн. До цього йшло давно – алкоголь лише прискорив процес…
Тобто в тих йшло до війни і сталінські сектанти вирішили, що потрібні будуть шпійони. Тому масово ввели в школах німецьку, щоб відбирати здібних. Потім пріоритети змінилися, потенційними ворогами стали англосакси, але колесо інерції до цього часу крутить – і тих «викладачів» і дітей, котрі не розуміють, що від них хочуть.
Німецька була однією з мов міжнаціонального спілкування, аж до The Beatles. Так само, як колись французька. Потім англійська їх витіснила. Німецька вернулася в свій регіон, а французи ще досі роблять вигляд, що не розуміють англійської. Абсолютно так само, як носії так званої російської, нібито не розуміють українську. Тут правда трохи інша тема – іудєї комуністи вибрали собі «російську», як замінник ідишузіврітом і пропихали її де могли. Потім інші іудєї вирішили відновити і ідиш, і іврит, але й російська вже була ніби, як рідна  – ось такий філологічний бардак. Іудєїв різноманітних дуже багато, щоб ти розуміла – це не монолітна нація. The Beatles не брехали, тому й схопили хвилю і підняли мову навіть не плануючи цього робити. Ці пробують нав'язати штучно і пхаються то з достоєвскім, то з бамбасом, але це неприродньо і в них нічого не виходить.
Твоєму малому «викладать» в «школі» за програмою дімки табачніка, до речі.
– Того, що табачнік і кобзон?
– Той недавно здих. Хоча і цей вже на порозі. Твій малий геймерить з пацанами з бундесу, прекрасно обходячись англійською і реально не розуміє – нафіга йому ця німецька?
– І що робити?
– Знайди школу, де друга іспанська. Іспанською користується, принаймні, половина Америки – може де й пригодиться.
– Він не хоче йти зі школи, однокласники всі норм… він просто не хоче вчити німецьку, а там без варіантів…
– Поки жд-комуністи при владі – тут все без варіантів. Як в поїзда без локомотива.
– Бляяяя..
– Знаєш, чому вони віками пробують знищити українську? Це жива мова, котра має феноменальну властивість називати речі своїми іменами. А вони пробують будувати викривлену реальність і іноді їм навіть на деякий час виходить – ти ж боїшся називати речі своїми іменами.
– Що значить називає своїми іменами? Інші мови не називають?
– От дивись:
На прикладі – злочин і покарання. Так званою – преступление и наказание. Злочин від чинити зло. Покарання від карати – коротко і зрозуміло. Преступление – від переступити, а наказиние взагагалі від казати. Тобто – як барін накаже так і правильно. Тобто не прописані закони, а наказ від якогось баріна, котрий видно розумніший за дурних холопів. 21ше століття, зауваж. В ізраелі хотіли замінити світський суд власне на суд цадіків. Адекватні підняли кіпіш і їм тут же присунули війну с хамасом. Шо там твій вова чеше? Конституція – то таке застаріле поняття, шо аж піздєц? Він ще не сказав про суд цадіків, але ще й не вечір.
Ось така філологія. Просто вдумайся в значення слів – побачиш всю картину – це не важко.
– Думаєш хамас існує за рахунок секти?
– Це теж секта. Але є нюанс. Брати гроші і щось за них виконувати, це одна сторона. Брати гроші, щось за них виконувати до пори до часу, але мати власні амбіції, а відносно них і плани – це інша сторони. Тому в них в чергове нічого не вийде. І в тих, і в тих. Лише пролиють крові невинної. Але й це не вперше за їх історію.

Будеш сміятися, але ще одна знайома:
– Привіт. Підкажи – як ходили в 90ті? Малиновий піджак і барсетка?
– Вашому банку маск продав машину часу і ви засилаєте когось в 90ті, щоб отримати за кредити від тих, кого потім постріляли?
– Ґґґґ… в малого в школі тиждень стилів. Завтра – стиль  90х, то треба всім одягнутись відповідно.
– Ти віддала малого в школу, де готують кордебалєт для вистави «ми веселі ідіоти»?
– Моя дитина вчиться в елітній школі.
– Там тільки одяг тре імітувати, чи битою махати теж? Скажи, що бити треба з розвороту, а попадати в черепушку над вухом. Можу навчити – буде чемпіон школи. І взагалі – залишиться один на всю школу. Вчителів бити можна? Тоді залишаться він і директор…
Поклала трубку…

Посполитий, як думаєш – а навіщо з твоїх дітей роблять дурнуватих клоунів? Просто – цікаво, чи вгадаєш..
І ще – а чого власне мають навчити твою дитину в так званій «школі», так звані «викладачі»?.. Чи – «преподаватєлі»? Зауваж – нічого спільно зі словом вчити. Вони – викладають…
***

– Добры вечар, калі ваша ласка, Нєколай.
– Мосх ішах танухах хайрулла, Вадім
– Прагуліваєтєсь?
– Проходив повз ваш білборд, там квіти зів'яли – нєпорядок, Вадім.
– Ну, та й хуй с німі.
– Показуха?
– Імєю право. Как вам моя поема?
– Сєрєбряний вєк.
– А єслі сєрйозно?
– Я цілком серйозно. Нє, ну звичайно – це не дємян бєдньій, але нічим не гірше і не краще за ахматову. Тобто, такі да – сєрєбряний вєк.
– Вєк волі нє відать?
– Вєк на білбордє нє вісєть. До речі, а чому такий псевдонім? Ви ж десь писали, що наче грек по мамі.
– Так што, нужно било – Вадім Пейсадопулос? Кстаті – еті ваші закідончікі про Лукьяновскій рьінок… там все простьіе люді… то есть – мєня чітают простьіе люді, а ето…
– Я написав «відомий», а знати і читати – то трохи про різне.
– ???
– Наприклад – каже продавщиця кавунів продавцеві пива – ото он пішов поет-Вадім. – А про що він пише? – А хуй його знає…

– Да ето проблема. Чітающіх к сожалєнію очєнь мало…
– Це не проблема. Проблема в кількості долбойобів, котрих ви наплодили вашою «пресою», «освітою» і «пропагандою».
– А Шнєєрзон вам чєм нє нра?
– Мені не нра те, що від мого імені когось вітають, не спитавши моєї на те згоди, а на нього самого – то пох абсолютно.
– А с законом про антісємітов шо нє так?
– Все не так. Текст схоже ваша безноса мар'яна сочіняла. Ти ж в курсі, що іудєї це лише десять відсотків від всіх семітів. Тобто зараз на Близькому Сході семіти воюють з семітами. Як там, наприклад, такий закон застосувати? Або твій друг Ґарік Ґройсман вкрав кавун в Мустафи, що родом з Ірану. Ґарік виходить антисеміт? Може скажи мар'яні, щоб менше тих грибів їла… Ну і – нє вєк же їй гуманітарку красти… Там на ринку вакансії для неї нема?
– Марьяна нє єст, то Наташа будєт єсть…А відєлі – 5й флот в Бахрєйнє. Тєпєрь пусть только Іран спробуєт…
– Ось тут дійсно не розумію. Ще сто пітсот тисяч років тому народ шнєєрзона дав тягла персам і з'їв їх вуха. Персія то і є Іран. Що зараз заважає повторити? Вух там нових виросло стільки, що хуй порахуєш… Про «можєм повторіть» вже всі чули? Нах вам 5й флот? Хоча, знову ж таки – якщо ви грек, то яке вам діло до Бахрейну?
– Нєколай, я как воцерквленний грєк вам расскажу – в Библии говорится…
– Вадім, а давайте ви, як грєк – воцерквльонний мацковскім матріпархатом мені християнину нічого не будете про це розказувати. Я ж вам не розказую про те, що ваша ідея зі зміщенням генерала, знищенням «Патріотів„ в чистім полі і стесуванням Патріотів на нулі, як кажуть поляки – гівнаварта і абсолютно нічим вам не допоможе.
– Пасмотрім. Я, кстаті, тоже хрістіанін.
– Пасматрітє. Ви, кстаті, скоріше табачнік і кобзон. Розкажіть мені краще про свою нову поему.
– Єщьо в работє, а так то обьязатєльно.
– Вона буде про Наташу, про «героя-підпільника» ивана кудрю, чи про дев'ять київських рабинів, котрі на вимогу гестапо своїх іудєїв на Лук'янівці збирали?
– А шо за ніх пісать? Ну собралі – в сємьє нє бєз урода.
– Цікаво як їх звали, а найцікавіше – їх подальша доля. Вижили хоча б? Ціну за свої нікчемне життя вони заплатили неймовірну. То ж бестселер буде.
– Не – ето так засєкрєчєно, что не нада мнє такой бестселлер. Лучше уж про Наташу…
– Чекай, я такі не пойняв – так ти шо Наташє так і не присунув? Шо – такі развєрнулся і такі бил такой?
– Ну… тут рано ставіть точку, хотя із Большого Секса я ушьол…
– А ти прям там був?
– Нє, ну кто ж с тобой сравнітся, Нєколай. То ж тьі у нас абсолютньій чемпион по етому дєлу… Ладно пойду цвєти освєжу дєйствітєльно, бо перед людямі будєт нєудобно… да і на рьінок нада…
– Про місце для мар'яни не забудь спитати.
– Пашла она лєсом…

В попередній главі писав про статистику. Поясню на практиці. Ти не знаєш скільки твоя «влада» продала паспортів різним підарасам, а вона про це многозначітєльно мовчить з таїнственним виглядом на всьо їпало. Лише присовує тобі, час від часу, що ти не впізнаєш свою країну після війни – настільки твоя країна зміниться за рахунок таких, що відрізняються від тебе «цвєтом кожи и религиозньіми убеждениями». Навіщо вони це роблять? А навіщо вони тунелі під Брукліном риють?
Менше з тим – не маючи даних про кількість потенційних «співгромадян», а ще – не маючи бажання спитати «владу» нахуя вона це робить, ти не зможеш тут застосувати статистику, як інструмент.
Навіщо її застосовувати? О – вона дуже класно відкриває очі на те, що відбувається навколо.
Тобто скільки твоя «влада» в тебе вкрала, вона тобі не скаже аж до суду і то лише при умові, якщо ти її туди затягнеш. Сама, як ти мабуть розумієш, вона туди не піде і в цьому навіть без статистики можеш не сумніватися.
Знайома запостила на фійсбуку, як вона любить Ашкелон за те, що в ньому немає класичних пам'ятників. А ще єврейські кладовища, за те що на них немає нічого лишнього – тільки меморіальний камінь, на  ньому ім'я і якийсь малюнок…
Розказую про цей пост нашій спільній знайомій – ми сиділи на терасі другого поверху в якомусь селі. Перед нами було свіже весняне зелене поле аж до горизонту і на ньому пара лелек…
– Знаєш чого там нема – сказала раптом знайома – ось такого поля там нема…
Але відволікся – ми ж про статистику.
Мені теж фійсбук настойчіво пропонував максимально поширювати «правдивий ролік від сєнцова» – той, що прямо з окопу. Ну – той, де за сім хвилин вісім разів голос за кадром командував – «Еврей», подай, «Еврей», стреляй“, „Еврей“, наблюдай… Тобто мене хотіли переконати, що на нулі євреїв прям нємєряно. Воно було б логічно в країні, де найбільша в світі менора…
Не переконали. Чому ні? Бо статистика. Я не заперечую, що боєць з таким позивним існує. Але я дуже часто буваю на військових цвинтарях – люди, котрі там спочивають, того варті. Тобі теж раджу, якшошо. Там дуже багато прапорів… і дуже багато очей… і дуже багато хрестів… І жодного меморіального каменя… Навіть без якогось малюнка… жодного. І жодного восьмисвічника. Тільки очі, хрести і шум прапорів..
Сходи туди, сходи – прізвища і імена почитай.. в очі подивись.. Послухай шелест прапорів на вітрі.. Ці люди, мінімум на два з лишнім роки, продовжили для тебе Україну.
Тобто наочна статистика каже, що жодного невенгра там немає. Тобто пиздить сєнцов? Теж думаєш, що за гроші?
Невенгри – вони всі на банковій і по міськрадах? Паспортами торгують і гуманітаркою?
Чи може хочеш сказати, що вони від народження безсмертні і ухиляються від куль – шо нєхуй дєлать? І тому їх на військових цвинтарях немає? Тоді – може дійсно – всю банкову на нуль? Генерала вже свого мають – як дадуть оркам тягла, то ті аж на березі Оренбургскаво озєра зупиняться…

Реальна статистика, чувак..
На цвинтарях не писати прізвища на хрестах в них ще руки не дійшли, а тому там вона ще справжня…

Ця ж знайома, що живе в Ашкелоні – насправді не єврейка, хоча – якщо азербайджанці семіти (соррі не знаю), то семітка, відразу вслід за постом про пам'ятники запостила нову легенду:
Тіпа – син приїхав з Гази додому і розказує мамі (далі дослівна цитата): „мама, я очень натер ногу на войне. А там бьіла девушка – мам она необыкновенная, почти не говорила не с кем (я понял она плохо знает иврит) Но, мама – она нагрела воду. Застелила мусорным пакетом миску (я не знаю зачем) замочила в воду мне ноги и добавила соду и мыло. Сама помыла мне ноги. Обработала йодом и заклеила пластерем. Я чуть от стыда не сгорел… Мам она была без кольца, и если я ее найду я женюсь.  Я дурак я забыл ее Имя а переспросить постеснялся . Знаю что она . Блондинка, высокая, светлые глаза. Девочка милая отзовись“
До апгрейду я ще б міг в це повірити. Є звичайно питання – чувак, ти натьор ногу на вайнє? Бляяяя? Ото ж який піздєц лютий – як ти тільки вижив? Сам пластєр наклеїти не вмів? А вона мовчала бо не знала івриту? Звідки ти знаєш – вона ж мовчала. Ти ж он з мамою російською розмовляєш, хоча письмово не володієш (судячи з тексту) і що – не змогли з дєвушкою порозумітися? Ти ідіот? Як тобі автомат дали?
В що б я мав повірити? В те, що якийсь чувак таке розказував. Але далі був апгрейд:
„Вроде нашли уже девушку. Она замужем и не хочет славы….“
Бля – шо за примітив??? Пропаганду робити теж треба вміти – вже б краще он Вадіма запросили – вештається без діла, квіти до білбордів носить…

І знову знайома. І знову про нашу спільну знайому… В тої аврал. Працювала в міськраді. Підписувала різні „дукументи“ по гуманітарці. Бачила скільки приходить і як абсолютно все крадуть. Вони крадуть – вона підписи ставить. В якийсь момент її накрило – що я сука кончєна роблю??? Кинула все і рванула на нуль. Думала там спокутує. Але Космос холодний і цинічний. Там її посадили розписувати – чия черга на відпочинок, а кому в окоп. Там їй клеми зірвало остаточно – лежить десятий день в подушку виє. Спокутувати, як бачиш, теж не так просто.

А ти б крав ту гуманітарку за мілую душу, а совість – то хуйня нездорова? Ну то через таких підарасів, як ти вона й виє. А ще родичі тих, хто після чергового відпочинку не повернувся з окопу..

І знову знайома. Знову та, що малий німецьку вчити не хоче. Каже:
– Якось мені так все похуй стає… Вчора водила малих на баскетбол. Сиджу, дивлюсь – два пацана. Один лице наставив, а другий збирається зафігачити в нього м'ячем.  Ще пару днів тому я б сказала – що ти робиш? Вірніше – просто не дала б цього зробити… А тут сиджу – похуй…
– Зафігачив?
– Так – зі всієї дурі яку мав. Той аж впав. Лежить плаче – а мені похуй…
– Пам'ятаєш я наївний колись писав – люди ви їбанулися?  З цими смартфонами ви виховаєте покоління, яке не знатиме, що 'cmd Z' в реалі не існує. Тоді я думав, що в людей ще залишився розум. Те, що ти бачила – то власне і є це покоління. Ще писав – люди ви боретеся з курінням, коли від телефонних ігор пандемія аутизму? Ви впевнені, що це правильно?
– А їм похуй на те, що ти пишеш – вони живуть в рожевих окулярах і не хочуть нічого чути.
– Від того, що ти робиш вигляд, ніби реальності не існує – вона нікуди не дівається.
– Ну так і перед очима образ – дурна мамашка, яка пхається з дитячим візочком з одного кабака в інший. Яжежмать, хулє…
– Але так виглядає, що ця ера ідіотизму підходить до свого кінця.
– З якого такий висновок?
– В мене, як і в тебе є багато знайомих ідіотів. Це закономірно, бо ідіотів на планеті завжди було десь відсотків 70, може навіть 80. З них процентів 10, це матьорі ідіоти, ще 10 більш помірні – і так, аж до лайт-ідіотів. Зараз вони просто вчергове побували при владі.
– І що?
– Все частіше бачу нєсбившієся надєжди і навіть, поки що легкий, але вже розпач. Вони колись твердо себе переконали і вірили, що так, як вони все роблять, то це єдино вірний варіант, а всі хто цього не розуміє, то придурки, пойнятно. І ось приходять перші результати. І вони, скажімо так, виглядають не зовсім схожими на очікувані. Так – результати відбиваються на дітях. Ідіоти, раптом зі страхом помітили, що виростили ідіотів. Це страшно насправді, якщо це вже й вони помітили. До ідіотів починає доходити, що вони тупо натворили хуйні. Вони цього не показують і продовжують награвати успішний успіх, але і очі не сховаєш, і прочитуються навіть коли мовчать, а вже коли заговорять, то краще б таки мовчали.
Скоро між ними почнеться паніка і це буде найбільше випробовування для людства за час їхнього правління та самопіднесення.
– Весела, бля, перспектива… Слухай, а що то за дев'ять рабинів?
– Реально не знаю, що саме тоді ділили німці і іудєї, але щось ділили. І в якийсь момент доділилися до того, що перші других почали масовано винищувати. То було не вперше в Історії і схоже, що… але менше з тим – не оминуло це і Київ. Пригнали спеціальну зондер-команду і задумалися, як то краще організувати. Місто велике, зондер-команді, на відміну від місцевих, невідоме. Ну то вони хапнули дев'ять мєстних рабинів  і запропонували – або життя, кілограм сала і шоколадку – це якщо рабини зберуть всіх своїх на Лук'янівці, або сєкір башка бєкіцер – це якщо відмовляться…
– Погодились?
– Видно дуже шоколадку хотіли.
– А ті дурні їх послухали? Могли ж втекти. Місто дійсно велике і стіною по периметру не огороджене… ліси навколо…
– Ти зараз міркуєш, як українка. Українці кожен вільний і кожен сам за себе. А ті, вони азіати – живуть колгоспами. Шо агроном сказав, те й треба робити. Ну і їм не сказали, що то на той світ. Їм сказали, що їх, як еліту вивезуть на Мальдіви, а решту спалять к хуям разом з містом. Тобто йдучи вони себе ще й вибраними вважали і мабуть тішились… Хоча… доперти могли – якраз перед тим і в тому ж місці розстріляли десь під тисячу психічнохворих з так званої „Павловки“. Але, якщо комусь розказати, що він еліта, то рожеві окуляри з нього можна хіба що силою зняти…
– Там і „психіатричку“ розстріляли?
– Знаєш як вона називалася до того, як стала імені павлова? Павлов – це той, що над собакою знущався, якшошо.
– Як?
– Імені Шевченка.
– Піздєц…
– Ось такий йумор був в комісарів.
– А це правда, що там українці приймали активну участь?
– Я б не здивувався. Пройшло лише десять років після Голодомору, а хто його організував всі дуже добре знали. Але скоріше за все ні. Німці таке нікому не довіряли. По документах на суді в Нюрнбергу проходило лише декілька прізвищ з місцевих, та й ті якісь не зовсім українські. Ну і українці не настільки  кровожерні. Я, принаймні, не чув, щоб вони відрізали і їли комусь вуха.
– Багато там загинуло?
– Не думаю, що їх там реально хтось рахував.
– А оті прізвища організаторів Голодомору, що гуляють інтернетом…
– Думаю вони справжні.
– Не маскувалися?
– А навіщо? Вони були переконані, що на цей раз вони знищили Україну остаточно. Від кого їм було маскуватися – самим від себе?
– Бля, реально секта.
– Так, одна з сект.
– Але – навіщо????
– Не знаю – може кокс їм лівий з Венесуели втюхали…
– А вихід?
– Признати і покаятися – тут без варіантів.

– Слухай, але путін з…
– Ще раз, путін – унилоє нікто.
– Але орки…
– Ще раз, орки – то банальні фаршмак-батальйони.
– Щоби що?
– А шо – самим лізти в окопи? А якщо дєвушка з „Ашану“ мимо проходити не буде – хто пластєр на натерту ногу наклеїть?
– Тобто…
– Тобто, як не крути, а всі тунелі ведуть не в Рим, а чомусь під Бруклін.
– А оця вчорашня атака?…
– Закінчиться новим ісходом.
– Ну добре, а той дебіл папа рим…
– Дебіл не папа римський, дебіл бергольцьо, котрого такі самі дебіли як він на папський трон присунули. Ще раз – згадай Іоанн Павло, це теж Папа Римський. Різницю відчуваєш? Згадай – як він говорив, як виглядав, що робив і головне згадай так званий „папамобіль“. Як думаєш – хто і з якою метою влаштовував на нього замах за замахом? Тобто – цим теперішнім ідіотом пробують знівелювати саме поняття понтифік. Тобто – не той дебіл папа, а – той дебіл бергольцьо – так, мабуть, правильніше буде.
До речі – спілкувався з охороною Іоанна Павла. Помітив, що в них всіх на рукавах піджака однаково різна кількість ґудзиків – три і чотири. Показую йому – він засміявся і каже – маєш відкриті очі..
– А де ти з ними спілкувався?
– На іподромі. Маю брелок з гербом Ватикану на згадку..
– А про оце все з „так званими змі“…
– Як думаєш – можна отак просто накрасти грошей, скупити всі змі і маніпулювати суспільною думкою? То вже навіть не про мораль йдеться, а про свідоме нехтування законами. Скільки раз писав: якщо ти нехтуєш законодавством – Космос знехує тобою. Ось ця купка аферистів і машєнніків з рудими і не тільки писками – вони не хотіли спершу спитати, чи Людству таке підходить?
– Як це не банально, але дійсно в цікавий час живемо..
– Ну так – секта злочинців постійно пробує підміною понять приховати правду, а їм ніяк не виходить. Як не закривають, а правда постійно просочується, як вода крізь пісок.. Я ж тобі казав – зло дуже агресивне, але безпомічне. А помочі йому чекати немає від кого. Але то вже про зовсім іншу музику..
– Бачив хейп про ту диригентку з Бродів?
– Про ту, що казала – я українка, але за чайковського порву сраку на німецкий знак…?
– А ще присунула в Королівське місто той „пам'ятник“ чорту.
– Ну так – пам'ятник знатний. Як б його назвав пам'ятник хуйзнаєшо„шу.
– Ну і куди дивилися архітектори міста?
– Ну, там – щоб стати «архітектором», то треба мати таку сраку, як та з Бродів каже. Цього достатньо. Один їх «архітектор» збудував ресторан в рязані, а наступний теж нічого. Маєш сраку – будеш «архітектор».
– Ну, він тепер каже, що архітектор – то вже ацтой. Тре бути урбан-пленером.
– Нічого не змінилося – маєш сраку будеш «пленером».
– Так і шо чайковський?
– Той хейп штучний. Щоб привернути увагу. І до чайковського і до «культури» недоросії.
– А їй то навіщо?
– А їй гроші не пахнуть. Тут є нюанс – її чайковський зараз так само комусь потрібний, як булгаков. Навіть менше, бо в булгакова ще хоч якийсь сюжет посполитому зрозумілий є. Крадений, але є. В обшем – не крутять музику чайковського в маршрутках і не будуть.
– Елітне воно ж не для всіх…
– Елітне, це штучно роздуте, через монополізовані змі. Немає ніяких еліт. В даному випадку – це музика, котру ніхто не слухає, бо її час вийшов. Переглянь сторінки тих, що нібито в захваті від чайковського.
– І що там?
– Там – дєвочкі вчєра била на концертє сєрдючкі – так наплясалась…
– Штучне не штучне, але диригентка вже в шкільних підручниках…
– Які твій малий ігнорить, бо відчуває, що вартість цієї інформації конгруентна вартості от мйортвого наума марковіча вуха?
– Так, а все таки – в чому причина?
– В одному заржавілому наративі. Де б ті сектанти не з'явилися, вони відразу пробують присунути – ми еліта, ви гівно. Гівном ніхто бути не бажає і саме в цей момент закладається фундамент нового ісхода.
– Але ж це ідіотизм…
– Так. В академічному значенні слова.

Ось така хуйня, Посполитий..
Про що писав три роки назад? Та про чиновників, зрозуміло.
Ось таке, наприклад:
«.. Якщо сомалійському держслужбовцю платити мільярд сто тисяч на місяць, як думаєш – перестане він красти? Що..? – можна віднести це запитання до риторичних? Тобто – звичайно буде? Я в курсі, що ти в курсі..„
Зараз тобі вже не кажуть – що треба платити держлужбовцю дуже багато – просто платять і похуй на тебе.
Що ще писав?
Ось таке, наприклад:
«.. можна замовити вакцину, на яку ніхто не поведеться. Шалено жестикулювати в телевізорі і робити при цьому вигляд, що всі навколо тільки те й роблять, що чекають на неї. Розуміючи, що ажіотажу не буде – гнати в етер: всі вже вакцинувалися по чотири рази – цілий світ, а нам ше навіть не привезли… Далі – заплатити „топ“-«блогерам» за створення ажіотажу. Потім – зрозумівши, що то теж гроші на вітер – спробувати заставити вакцинуватись залежних, не допускаючи їх до роботи… Потім заспокоїти себе – ааа, трохи полежить, потім всі забудуть і спишем. Як, наприклад, цілий літак чудового фуфломіцину від «свинячого грипу».. Отримавши відкат, не втриматись і піти відразу купити собі пальто за пітсот тисяч, як «міністр» «охорони здоров'я»…
І так можна робити безліч разів – прям цілий тобі перпетуум мобіле. А то кажуть, що його нереально винайти.
Реально, все реально – поки не почнуть бити в набат – соррі – в табло..
Ну от і як тут чиновнику не красти..?«
І – що там з ковидлом, посполитий? Разом з війною зник? І всі агітатори разом з ним? Кажуть, що саме зараз здихає той поц, що цю гнилу схему з комуно-вірусом присунув. Його карма вже з ним. В інших агітаторів ще на підході, але неминуча. Про кого я? Нєкій клаус шваб – писав про нього три місяці назад.
Ось така конспірологія, Посполитий.
Теж до речі фігня цікава. Щоб було чим затикати рот тим, що шукали хоч якусь логіку в діях „влади“ слово „конспірологія“ й придумали. А разом з ним п'ять главних „конспірологів“. Всі п'ять бачили позаземні цивілізації і таке всяке. А тепер тобі так єхіднєнько присувають – ти, що? Ти може теж конспіролог? От про те, що ці „конспірологи“ ходять в тунель під Брукліном по гроші в конверті, тобі повідомити забули. І прикинь – по паперові гроші. Біткоїн то в них для тебе.
А ще мені тоді написав чиновник з Хмельницького:
„Привіт! Я хоч і держслужбовець, яких усіх потрібно розігнати, але хочу дещо повідомити…«
І повідомив, до речі. Дуже багато цікавого повідомив. З копіями документів. Для чого це згадав? До того, що таких документів по різних закутках десятки тон. Вони тихо чекають на свій час, поки ідіот чиновник сподівається, що про нього всі вже давно забули.
А ще той один з небагатьох нормальних держслужбовців написав мені:
„Дякую за підтримку. Ваші останні статті якось дуже насичені передчуттям якось шухєра. Якогось піздєца, до того ж грандіозного…«
Що йому відповів?
– Я проти шухера, але, бля, Історія показує, що – як тільки якась частина суспільства стає над законом, то починається піздєц. Я піздєца не хочу – бо де я тоді буду каву пити? Зараз піздєца ще можна уникнути, тому й пишу. Ну, а якщо почнеться … тоді напишу – бля я вам говорив – нє? І замість кави буду пити лісовий чай..
***

Був сьогодні в військовому госпіталі. І, бля, побачив – що в нас, виявляється, є медицина. Там все по-справжньому. Все коротко і по ділу. До речі, якщо вже починати виховувати нових чиновників, то треба відправляти їх на місяць в зону бойових дій. Нехай зрозуміють, що то таке по-справжньому і, як виглядає реальне життя без викривленої сектою комуністів реальності.

Вже всім зрозуміло, що всій оцій, вибач на слові – піздоті, котра розкрадає державний бюджет і дрочить в останній надії на портрет путіна – реальний піздєц. Але вони і зараз нічого цього не в стані побачити. Вони вперто крадуть.
Вже всі побачили, що весь цей „уряд“, за весь свій час, ще не сказали жодного слова правди. Але вони колись отримали від секти лекала і продовжують ними прикриватися. Ось – знову змінили дизайн пачки з сигаретами. Дописали – в димі є 70 шкідливих речовин. Порахували, бля. А можна оприлюднити які саме? Всі 70 будь-ласка. Я там вище писав про статистику. Ось це наглядний приклад. Якщо тобі подають якісь цифри, котрі ти не можеш перевірити – це сто відсотків брехня. Якщо тобі розказують про результати якихсь, будь-яких, опитувань – це сто відсотків брехня. Там вище писав – справжня статистика лише на цвинтарі. Але давай про 70 шкідливих речовин. „Уряд“ не хоче до тих 70 дописати про 70 з вихлопних труб. Де таблички на заправках? „Уряд“ не хоче заявити, що в парламенті сидить 400 шкідливих чоловік, 70 з яких особливо шкідливі. Де табличка на дверях парламенту? „Уряд“ не хоче побачити мега-пандемію аутизму серед малолітніх геймерів? Де попередженні про це при включенні кнопки старт? „Уряд“ не хоче заявити, що він сам на 170 відсотків особливо шкідлива речовина? Не хоче? А чому? Чому ти робиш вигляд, що віриш в те, що „уряд“ плете?
До речі – можна в кожну соту пачку класти вибухівку і написати – кидай курити, бо відірве пальці.
А „уряд“ не хоче піти нахуй?
Але ті 400 шкідливих ідіотів тобі закони клєпають – аж їм зелений дим зі сраки йде. Так – в  кожного.  Крім мар'яни. В неї йде жовто-зелений. Тобто – мало тобі було закону про антисемітів – на тобі про жіночі жи-ди вагони. А хочеш – на тобі Шептицький замість Червоноград. То буде щось таке, як психіатрична клініка імені Шевченка.
– Ти звідки?
– З Шептицького… Звучить – нє?
Тіпа – нате вам рагулі – тіштеся. Але кіровоградську і дніпропетровську область ми не можем змінити і всьо. Хватить з вас Шептицького і жіночих жи-ди вагонів…

Але не це головна для тебе хуйня, посполитий. Щоб відібрати в тебе вже абсолютно все – тобі присунули електронний формат. Без референдуму – просто поставили перед фактом. Ти це сглотнул. Вони це побачили. Крадуть вони теж до речі без опитувань населення. Але і це не найбільша твоя проблема. Побачивши, що ти зовсім нікчемний – тобі присунули, що треба оцифрувати свою нерухомість, а хто цього не зробить, то її втратить. Так ось і це не проблема, та й – а чого ще чекати від істот, що лише крадуть. Проблема в тім, що ти в коментах почав писати – та бля, та шо це за хуйня? Та чого то я маю йти? Нехай чиновники за мене підуть, бо вони гроші получають…

Подумай чому це найбільша твоя проблема – воно того варте..