Комуняку на гіляку...
Це було потім, а спочатку совкових комуністів зустрічали в Галичині, як визволителів.
І знали про Голодомор, і бачили тих, що від нього втекли – і все одно повелися. Питання – як, бля??!!..
Кажуть – якщо тобі вдалося когось обдурити, то це зовсім не тому, що він лох. Це тому, що він довіряв тобі більше, ніж ти на таке заслуговував. Може й так..
Був в мене цікавий знайомий. Звали його Карл Коцюмбас, а між пацанами – Карло Кацамоня. Помер при мені в психоневрологічному диспансері. На передозі організм відмовив йому в їх подальшому співіснуванні. Чувак був вокалістом і барабанщиком в рок-групі, де ще один «вокаліст», котрий називав його кентом, писав на нього доноси в «кгб».
Такого в совку тоді було багато – тут цікавіше інше. Він з батьками приїхав в Україну аж з Аргентини. Повелися тато з мамою на комуняцьку пропаганду і приїхали по совкові ідеали. Вони такі були не одні – в Одесу тоді прибув цілий корабель, напакований аргентинськими шукачами есисерного раю. Деякі, котрі мали чуйку і, побачивши край ідеалів ще з палуби, на берег просто не зійшли – поплили назад в Аргентину. Батьки Карла, на його і своє нещастя той корабель покинули. Вони не були комуністами і не стали ними, принаймні Кацамоня, так точно ні. Просто забули згадати базове – не вір словам, дивись, що робить..
Що з тим його кентом – стукаючим «вокалістом»? Вижив – пише примітивні тексти про необхідність знесення пам'ятників Хмельницькому. От когось в секті від того Хмельницького криє – нє? Де саме пише? Та на «патріотичній» платформі «збруч», канєшно – де ж йому їх ще писати... Суспільство тотальної брехні, вибудоване комуністичною пропагандою – будеш мати час, подумай над цими словами..
Чи знесуть ті пам'ятники? Якщо оцифрують тебе остаточно, то відразу наступного дня й знесуть. Тобто маєш mailstone – сьогодні знесли пам'ятник, то дороги назад в Україну для тебе більше нема. Навіть кораблем з Аргентини.
Цікаво сказав Франко – половину галичан я люблю понад усе на світі. Другу половину понад усе у світі ненавиджу. Над цим теж подумай. Ну – коли будеш мати час, пойнятно..
Колись мій, царство йому небесне, тесть попав під – «операція Вісла». Що це було? Переділ кордонів і переселення поляків в Польщу, а українців в Україну. Тобто жив собі чувак біля Вроцлава, а тут – алярм, маєш три дні на збори. Ну, так – все господарство залишилось біля Вроцлава.
Перевезли його комуністи в Тернопільську область. Скільки таких як він було? Не пам'ятаю точні цифри переселених, але вони були масштабні. Хоча – яка різниця скільки їх було. Навіть, якщо б перевезли його одного. Уявляєш цинізм акції?..
Все відносно і ти зовсім не проти переселити всіх совкодрочерів в рф-педерацію? Ну, так – це логічно. Нра їм жіть па руzкі – ну, то це он там. Знову ж таки – не буде причини одні одних «освобождать».
Але зараз кейс про тестя. Все, що відбувається навколо він – і бачив, і розумів. І все рівно комуняки йому на деякий час запудрили моск. Настільки, що записався до комсомолу і навіть став комсоргом району... Бля, ті – з Аргентини, вони хоч приїхали добровільно. Запали на пропаганду, бо не бачили – що там і як, насправді.. Тестя ж перевезли примусово.... І, навіть, після такого комунякам вдалося його запропагандувати.
Тесть дуже любив природу, дерева.. Любив гуляти в лісі. В лісі любили гуляти і хлопці з машінгверами. Що то таке? Фабрична назва – "MP — 40 /Maschinen Pistole 40-jar/". Тоді – найпоширеніша зброя в лісах Галичини. Чому так? Бо зброя у повстанців була трофейна, а іншої поруч не було. Есисерні, на той час, вже втекли кілометрів на 500 східно-північніше. Ну та й – есисерні автомати були такі самі, як есисерні «інжєнєри». Я мав в руках нульцевий «Шмайсер» – реально зроблено все близько до ідеалу.
Отже – іде Михайло, комсорг тернопільський, лісом – дерева розглядає, фіалки різні і натикається животом на дуло «Шмайсера». Далі між ним івласником того «машінен пістоля» відбувається нехитрий діалог:
- Привіт, як ся маєш?
- Та нічо так.
- Знаєш мене?
- Не знаю, але здогадуюсь хто ти.
- Гуляєш?
- Гриби збираю.
- Ти з Тернополя?
- Так.
- Комсорга їхнього Мішу знаєш?
- Так.
- А то часом не ти, Міша?
- Ні, Міша то інший. Я на нього навіть не схожий...
- Ну, добре, йди. І передай Міші мої щирі вітання.. Ми скоро по нього прийдемо...
Це я зараз з гумором пишу. І тесть це зі сміхом розказував. А потім – на питання – чи було страшно, сказав: а ти собі уяви – насправді він знав хто я і я знав, що він це знає..
Уявив – страшно. Страшно – долі скількох людей сплюндрували комуністи. Ці люди могли зробити стільки добра..
А тесть, дуже швидко зрозумів «в чём правда, брат»:
- Ідемо завтра хрести валити – передали тестеві побажання партії локальні комсомольці.
Тоді, при в'їзді в села, стояли кам'яні хрести, як обереги від пархатого..
- Я їх не ставив, то не мені їх і валити – відповів тесть. І почав розбудовувати своє господарство заново. Без комуністів, поруч. Паралельно від них.. І скажу, що йому це вдалося. Навіть дачу в генерала «кгб» віджав..)))
