Приватна зброя, частина 2 — китайський калаш.
Так, ви не знайдете знайомого клейма Norinco із шестернею та зірочкою на цій «особливій» зброї, якщо заберете її з рук бойовиків та терористів різного штибу. Але знайомий дизайн деталей з державної фабрики 386 та знайома «якість», якщо тут можна говорити про якість, не дасть вам помилитися. Неофіційну частину відділу продажів Norinco вже неодноразово ловили за руку не те що за спробами продажу «калашів» мафії, а за спробами запропонувати мафії та терористам танки та ракетні системи — аби гроші платили. Дякувати богові, що не у кожного мафіозі поки що вистачає грошей або місця у гаражі для придбання танка.
До того ж, коли розмова йде про Norinco, «заробляє» теж треба брати в лапки, бо знов-таки, звітність компанії абсолютно непрозора і, окрім солідного, але далеко недостатнього внеску світових терористів, більшість «доходів» корпорація просто бере з китайського оборонного бюджету. Озброює вона китайську армію, при цьому, за старим радянським принципом «тиранії виробників» — тим, що змогла виробити. Думка китайського солдата про це озброєння нікого у цьому процесі не цікавить. Ну, китайських солдатів багато, дешевий солдат — дешева зброя, не так шкода буде в разі чого.
Звісно, у нас іде війна на Донбасі не з Китаєм, а з Російською Федерацією — але московські збройні компанії вже давно скотилися і не входять ані до першої десятки, ані до першої двадцятки збройних компаній світу. Теж давно відомий факт, що на відміну від прозорої звітності західних приватних та акціонерних компаній, звітність російських та китайських компаній часто занижена там де їм не треба, перебільшена там де їм треба, а часто — просто відверто бреше. Якщо б вони надавали прозору звітність, найбільші китайські збройні компанії були б десь унизу першої двадцятки, а російські — мабуть і до першої сотні б не ввійшли і залишилися б поза рейтингом.
Тому логічніше в першу чергу вивчати більші та небезпечніші китайські компанії, і що для нас зручно — від російських вони не дуже відрізняються. Не тільки тому, що основа усіх китайських озброєнь — це вкрадена або куплена і скопійована радянська і російська зброя. А ще й тому, що принципи функціонування їхньої на словах — ринкової, а по факту — планової економіки, де усі найменші рухи продиктовані з центру, з Москви або Пекіну, та головні засади існування збройної промисловості однакові що у китайців, що у росіян.
І ці принципи теж залишилися старими — радянськими. Хоч як росіяни хизуються своїми «аналоговнєтними» технологіями, по факту це або стара радянськя спадщина, або вкрадені та скопійовані західні технології. Хоч як китайці хизуються залученням західних технологій, нічого не зміниться, поки не зміниться головне — форма власності. Як нам показав СРСР, колгоспник, силоміць загнаний в колгосп, не тільки не в змозі зробити нічого нормально — він не захоче, навіть якщо у нього буде така можливість, бо у нього немає до цього мотивації.
Щоб додати-таки кілька слів про росіян, їхня збройна промисловість страждає не тільки напряму через втрату наукової бази, втрату репутації, внаслідок чого стрімко скорочується кількість міжнародних контрактів, санкції та скорочення бюджетного фінансування внаслідок занепаду російської економіки, а ще й, через усі ці фактори, опосередковано — через неможливість кооперації, зокрема — міжнародної кооперації, для підрядного виробництва, субконтрактів, отримання обладнання, обслуговування, запчастин та технологій. Занепадає навіть внутрішня міжрегіональна кооперація, через жахливу нерівність у економічному та промисловому розвитку між різними регіонами, а також між великими міськими агломераціями та провінцією.
Тією самою хворобою і з тих самих причин — жахлива репутація, міжнародні санкції, відсутність доступу до нових технологій, брак наукового досвіду та критично низька культура виробництва і тих самих наукових досліджень — страждають китайські збройові компанії. Але китайці намагаються вирішити цю проблему за рахунок відбирання коштів у бізнесу та цивільних виробників і вкидання великих бюджетних коштів у державні збройові корпорації, внаслідок чого утворюються монструозні виробничі конгломерати, які виробляють для своїх потреб майже усе — від голок, холодильників і військової форми до набоїв, багнетів та двигунів.
Ці китайські державні чудовиська мають у своєму розпорядженні також усе — починаючи від контролю за місцевими фінансами, вугледобувними, металообробними, енергетичними компаніями і закінчуючи офіційно закріпленими правами на довільний розподіл державної землі під своїми заводами та заздалегідь підготовленими довгостроковими контрактами із будь-якими китайськими інженерами та науковцями, які можуть знадобитися. Фактично, це новий феодалізм та нове рабство на місцях в обмін на постачання ресурсів, фінансів та озброєнь в центр. Такі самі умови на місцях є і в депресивних регіонах Росії, де місцевий чиновник — цар і бог, але порядку там менше, ніж у Китаї, тому і результат набагато гірший. І звісно ж, вголос про це не говорять — що в Росії, що в Китаї.
Але звісно, що врешті-решт китайцям це не допомагає. Як ми добре знаємо з історії планової економіки СРСР, має пройти не так вже й багато часу, щоб самодостатні чудовиська повністю зосередилися на вдовольненні власних потреб, слабо реагуючи на зовнішні подразники. Бо реакція на будь-які зовнішній вплив — це зміни, а зміни — це в першу чергу небезпечно для існуючого стану речей і для існуючого стану серйозних людей, які про все подбали і усе контролюють. Одже, зміни не потрібні.
А московська збройова промисловість ту саму проблему кооперації взагалі ніяк не вирішує, бо не вважати ж за вирішення масовану пропаганду у стилі «аналоговнєт». Там серйозні люди давно про все подбали і існують окремо від промисловості, якою керують — вони повністю самодостатні і їм взагалі ніхто не потрібний. А промисловість, та, що ще працює, жене так-сяк вдосконалену радянську зброю ще 70-х — 80-х років минулого сторіччя, при цьому загрозливо збільшуючи рівень браку.
Тут варто пригадати історію з двигунами основного транспортного вертольота РФ — Мі-8 та ударних вертольотів Мі-28, Ка-50 (проект закритий, зокрема, і через нестачу працюючих двигунів на обидва проекти Ка-50 та Ка-52) та Ка-52 — основний, на теперішній час, ударний вертоліт РФ, яким вони так вихваляються. Ми ще маємо глибоко подякувати пану «червоному директору» Богуслаєву за продаж у РФ вже під час війни на Донбасі запчастин до основного двигуна цих вертольотів, що виробляється у Запоріжжі — ТВ3-117. Але тепер поставки цих двигунів та запчастин до них, нарешті, повністю припинені. І от тут у московитів почалися великі проблеми із ненадійністю їхнього власного двигуна до цих вертольотів, якому «аналоговнєт» — ВК-2500.
Проблеми з двигунами та, до речі, іншою авіонікою вертольота набули загрозливо великих розмірів — і от, на московське нещастя, це сталося саме тоді, коли вони наполегливо пропонували Ка-52 як конкурента кому б ви могли уявити — легендарному AH-64 Apache, найсучаснішому, у останній модифікації, бойовому вертольоту, який воює вже десятки років. Ну що ж, порівняємо: AH-64 літає з 1984 року, воював в Панамі, Іраку, Югославії, Лівані, Афганістані, Ізраїлі, Саудівській Аравії, Єгипті і ще бозна-де. Вироблено більше 2400 одиниць. Підтверджені безповоротні втрати: 35 гелікоптерів на все — початкові випробування, тренування, втрати через ворожі обстріли аеродромів, важкі бойові вильоти та ін. Іншими словами, 1.45% втрат за 37 років при повноцінному бойовому використанні.
Ка-52 літає з 1997 року, вироблено, станом на 2021, біля 170 одиниць (Jane"s каже, що московити трохи брешуть, то щось біля 150-165, ну нехай буде 170). Був у боях два-три рази у Сирії, кажуть що московити його дуже берегли. Безповоротно втрачено 3 одиниці. Тобто за 24 роки небойового (небойового, Карл!) використання вони мають 1.76% втрат. Робимо висновки — Ка-52 — дуже сира, погана машина, літати на ній можуть тільки московські пілоти, яких не дуже повідомляють про можливість раптової відмови двигунів і яких у такому випадку, чесно кажучи, не дуже і шкода. Потрібно ще багато років і багато мільярдів доларів, щоб довести її до рівня Apache — але це не московський варіант.
Усе вищезазначене не означає, що китайська та московитська зброя та збройова промисловість не небезпечна — навпаки, вона дуже небезпечна, в першу чергу через презирство московського та китайського диктаторських режимів та їхнього населення до людського життя та потягу до масованого виробництва зброї, якою б застарілою та небезпечною для її оператора вона не була. Це просто означає, що у цих динозаврів, із їхніми поглядами на життя, немає майбутнього. А нам, яким доведеться поряд із цими динозаврами жити ще десятки років, варто подвоїти наші зусилля щодо виробництва та впровадження нової зброї — що нам і показав Крим та Донбас.
Україні, де вже восьмий рік йде війна на Донбасі, ці найкращі світові практики, досвід і приклади, як треба (і як не треба) робити, дуже потрібні. Нам потрібні патронні заводи, виробництва снарядів та ракет, танків та літаків, наукові центри з розробки найсучаснішої зброї, а також підприємства з обслуговування, підтримки та ремонту. І для найкращого результату, якого досягли міжнародні виробники зброї, усе це має бути приватним або акціонерним. Тільки так досягається найвища ефективність витрачання ресурсів, часу та грошей, тільки так виробляється найкраща зброя.
І наостанок про глобальних виробників — для нашої зручності Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (Sipri) дослідив, які збройові компанії заробляють найбільше грошей. Нижче виділено 10 найбільших виробників зброї у світі за даними 2020 року. Список короткий, але там багато цікавого.
Далі буде.
Попередню частину з серії читайте тут:
https://site.ua/maxim.melnik.13893/privatna-zbroya-castina-1-i0xj4g6
Наступну частину читайте тут:
https://site.ua/maxim.melnik.13893/privatna-zbroya-castina-3-i0v5mj1
