Доброго вечора, шановні.
Пропоную вашій увазі серію текстів «Приватне життя».
Усі тексти в основному були написані задовго перед великою війною і тільки зараз були вичитані та виправлені (більш-менш). Тому деякі речі, можливо, застаріли. Усім зараз не до того, включаючи мене, і не впевнений, що колись вже буде до того.
Але мінімально дописую та виправляю тексти із думкою про те, як ми будемо жити після перемоги. Щось має змінитися. У нас повинна бути професійна збройова промисловість, професійна армія, поліція і приватні військові компанії та професійна влада.
Тексти розділені на частини — як для зручності вашого читання, так і тому що, наскільки можна, виправляються. Перший розділ — «Приватна зброя», складається аж з семи частин, усі готові (майже). Якщо зацікавились, потерпіть трохи — усе буде.
Одже,
Приватна зброя, частина 1 — світові виробники.
Прислів'я про те, що усі щасливі сім'ї щасливі однаково, а кожна нещаслива є нещасливою по-своєму, і досі не помиляється. Усі розвинені країни — виробники зброї мають одну спільну рису. Лідерами збройної промисловості у них є приватні, не державні компанії. Від американських Lockheed Martin та Boeing до європейських Airbus та Rheinmetall — усі збройові гіганти та тисячі їх маленьких субпідрядників та партнерів є приватними або акціонерними підприємствами.
Західні акціонерні компанії нині займаються виробництвом усього спектру зброї. Це стосується не тільки стрілецької зброї, пістолетів та гвинтівок. Тут виробляється уся новітня зброя західного світу, включаючи танки, гелікоптери, реактивні літаки та ракети.
Навпаки — немає жодної країни або компанії, що їх можна було б навести як приклад успішного державного менеджменту збройної промисловості. Усе, що стає державним, рано чи пізно занепадає, і це зрозуміло — колгосп є колгосп.
Гарним прикладом є китайські збройові компанії, які раптово потрапили у топ-10 у 2020 році. Ні, вони не славляться якістю або сервісом на міжнародних ринках — вони просто користуються величезним збільшенням фінансування програм військової модернізації китайської Народно-визвольної армії.
І природно, що це тимчасовий успіх, оскільки будь-які державні програми закінчуються, хабарі успішно розподіляються, а усі китайські та російські збройні компанії як мали мізерну міжнародну присутність, так її мають і надалі. Санкції проти російських збройових фірм та дбайливо встановлені власним китайським урядом обмеження на злиття та придбання китайських фірм іноземними надійно заважають будь-якому збільшенню їхньої глобальної присутності.
Ще один приклад поганого управління з боку уряду: доходи двох найбільших російських збройних компаній — «Алмаз-Антей» та «Об'єднаного суднобудування» — зменшилися в період з 2018 по 2019 рік на загальну суму у 634 мільйони доларів.
Третя російська компанія «Об'єднане літакобудування» втратила ще більше — на 2019 рік підтверджене зменшення продажів налічувало 1,3 мільярда доларів і зменшення продовжується. Основними викликами для російської збройової промисловості протягом 2014-2020 років були санкції, брак кваліфікованого персоналу та нових досліджень, а також продовжене скорочення державних витрат на модернізацію морського флоту та повітряного угруповання.
За багато десятиліть російські «літакобудівники» так і не спромоглися зробити для своєї промисловості хоча б якоїсь спільної корисної праці для полегшення життя на зразок Datcom. Усе ховали один від одного маленькі таємниці по шафах, по відомствах. А гортаючи підшивки перехоплень та «інформації» з західних джерел, дуже дивуєшся, як мало за такої величезної роботи аналітиків та шпигунів радянсько-російські «науковці» та «інженери» змогли скопіювати та вкрасти — не те що розробити самостійно.
Тому і кожний наступний «Вісник» КБ-1 усе більш сумний, тому і думки вже не про те, як скопіювати елементну базу, а як хоча б спромогтися використати відомі американські алгоритми на купленій китайській елементній базі. Су-9, товариші та товарки. Черпайте там натхнення, то була ваша вершина. Що, не вершина і навіть не ваша? Гм, тоді тут навіть важко щось порадити, це вже не до інженера, а до доктора. Якщо ескулап вчився не так, як ви, може і порадить правильні пігулки.
І навпаки — прикладом гарного менеджменту та гарного обслуговування від приватних компаній є міжнародна присутність 15 найбільших західних збройових компаній (дані за 2019 рік). Ці компанії представлені загалом у 49 країнах через дочірні компанії, спільні підприємства та дослідницькі установи.
Завдяки глобальній присутності в 24 країнах кожна, Thales та Airbus є двома найбільш інтернаціональними компаніями, за ними йдуть Boeing (21 країна), Leonardo (21 країна) та Lockheed Martin (19 країн).
Найбільша кількість цих іноземних представництв та сервісних центрів розміщена у Великобританії, Австралії, США, Канаді та Німеччині. Крім центрів збройової промисловості Північної Америки та Західної Європи, найбільша кількість іноземних компаній розміщена в Австралії (38), Саудівській Аравії (24), Індії (13), Сінгапурі (11), ОАЕ (11) та Бразилії (10).
У приватній розмові один з дрібних керівників тоді ще Укрспецекспорту скаржився — навіть попри набагато нижчу ціну української техніки, як я можу конкурувати з «якимось» Embraer (давно було), не кажучи вже про Boeing, коли у них десятки представництв та сервісних центрів по усьому світу, де клієнт може отримати обслуговування та підтримку, а у нас — жодного. Тобто це прагнення до розвитку та розширення свого бізнесу у світі — саме приклад того, як воно має бути по-нормальному.
Дуже корисно порівняти, наприклад, найкращого у світі акціонерного виробника літаків Lockheed Martin, який має найкращу у світі ефективність та репутацію, та китайського державного виробника літаків AVIC, чий модельний ряд наскрізь позначений відмітками «копія», «копія», «копія». Таке порівняння для китайців просто розгромне — бо усе їхнє озброєння є поганенькими копіями, що вкрадені китайською розвідкою у західних країн та куплені або так само вкрадені у СРСР. При цьому копіювальники мають у 5 разів більше працівників, ще цілу купу якихось там китайських докторів та академіків — певно, копіювати дуже складно, без академіка ніяк не розібратися.
Ну і вишенька на тортик — заробляють китайські копіювальники з AVIC теж у 5 разів менше. Причому заробляють вони навіть не у чесній боротьбі на тендерних контрактах на відкритому міжнародному ринку, а просто беруть гроші з глибоких кишень китайського планового бюджету. Чого ж не копіювати за таких умов — можна навіть не дуже напружуватися, так, виробити «щось», аби на наступний рік бюджет не скоротили. Академіки — свої люди, у міністерстві свої люди, усе буде нормально. Ми ж усі пам'ятаємо, як це робилося у СРСР — п'ятирічка, план по валу, півлітра на трьох та й по всьому. Зрозуміло, що кінець китайського колгоспу буде нічим не кращий за кінець СРСР. Але нічого, китайцям не звикати — пережили Мао, переживуть і Сі.
У іншій галузі збройового виробництва, порівняємо найвідомішого китайського копіювальника стрілецької зброї, танків та бронемашин, який постачає свої копії будь-яким терористам по всьому світу, які здатні за це заплатити — Norinco, та американську General Dynamics з тієї ж вагової категорії. І порівняння буде теж просто нищівне для китайців. Знов-таки, у два із половиною рази більша юрба китайських копіювальників (а народу ж чомусь навіть для копіювання стрілецької зброї та бронетехніки треба дуже багато, певно, крадіжки інтелектуальної власності та копіювання — важка робота) «заробляє» у півтори рази менше грошей.
Якщо вам колись було цікаво, звідки він родом, китайський «калаш», що з'являється у руках різноманітних терористів, членів кримінальних синдикатів та бойовиків з армій кривавих диктаторських режимів, чи він не з темних підвалів якогось китайського дядька Ляо. Знайомтеся, ось вам досить «респектабельна», «міжнародна» компанія China North Industries Corporation, скорочено Norinco, що має великі світлі офіси та відділ продажів, куди можно зателефонувати — телефон є на офіційному сайті. Це якщо ви не терорист — для терористів окрема гаряча лінія.
Далі буде.
Наступну частину читайте тут:
https://site.ua/maxim.melnik.13893/privatna-zbroya-castina-2-i094ml4
