Комінтерн, частина 4

Комінтерн, частина 4 (1986-2011)

Вперше опубліковано на Лінії оборони.

Комінтерн – найбільша у світі терористична організація. Продовжуємо розповідати про неї.

Зараз багато пишуть про приватні військові компанії (ПВК) РФ, такі терористичні організації, як група Вагнера, Редут та інші, що відстежують свою історію ще від діяльності «Слов'янського корпусу» (СК) у Сирії в 2013. При цьому часто пишуть щось на кшталт «користуючись своїми зв'язками в Азії та Африці, Уткін налагодив співпрацю...».

Але найцікавіша частина при цьому пропущена, вона полягає в тому, звідки вони взагалі могли узятися, ці зв'язки? Не може ж ПВК приїхати у Дайр-ез-Заур і там почати телефонувати замовникам за оголошеннями «терміново потрібні найманці»? Ось про ці зв'язки ми й поговоримо докладніше.

Прабатько групи Вагнера — це ПВК «Антитерор-Орел». Центральною ланкою цієї ПВК є п'ять осіб, які числяться в реєстрах Орловської асоціації ВДВ та Всесоюзного об'єднання десантників спеціального призначення: її засновники Ігор Ільїн, Олег Маслов, Олександр Філіпінков, Павло Овсянніков, Сергій Ісаков та директор Сергій Єпішкін, ветеран «Вимпелу», що керував саперною групою на Балканах.

На ім'я Єпішкіна у 1990-х роках також зареєстровано десяток інших охоронних компаній, таких як «Вітязь-Патріот», «Солдат удачі», п'ять із них явно посилаються на філії державного спецназу. Неофіційно ПВК розпочала свою діяльність у 1990-х роках у РФ з «кришування» операцій російської мафії та рекету, але швидко з'ясувалося, що спецназ для цього слабо підходить.

Після цього, спираючись на контакти Комінтерну (про які буде нижче), група перейшла на міжнародні операції з розмінування та захисту енергетичної інфраструктури в Іраку. Офіційно ПВК зареєстровано у Росії 1998 року. Наразі вона займається охороною об'єктів, підготовкою військових кадрів, а також виконує саперні роботи.

Близько половини осіб, пов'язаних із ПВК «Антитерор-Орел», свого часу служили у Повітряно-десантних військах (ВДВ), силах спеціальних операцій 7-го загону спеціального призначення («РОСИЧ") та 1-го загону спеціального призначення внутрішніх військ ( ВВ) МВС "Витязь". Іншу частину групи становлять ветерани ГРУ, "Вимпелу", "Альфи" та морської піхоти ВМФ. Афілійовані загони ПВК "Антитерор Орел" включали також групи "Патріот" та РОСА, деякі члени яких перейшли на бік "Русича", групи неонацистськи налаштованих ветеранів російського спецназу, яка пізніше відіграє значну роль у боях під Дебальцевим та Іловайськом на Донбасі.

Але історія того, як Комінтерн створював ПВК, вербував найманців і вів війну в багатьох країнах світу, почалася набагато раніше. Спеціальний відділ Комінтерну в Радянській армії (РА) було введено у СРСР ще у далекому 1951 році. Наказом міністра оборони СРСР маршала О.Василевського від 15 березня 1951 року, якому передувала спеціальна постанова Ради Міністрів СРСР від 2 березня 1951 року, зі складу ГРУ ГШ ЗС СРСР було виведено 10-й відділ, на базі якого було утворено 10-те управління ГШ РА Міністерства оборони (МО), підпорядковане першому заступнику начальника ГШ.

Завданням управління початковою чисельністю усього у 16 офіцерів та 18 інших службовців стала організація військового та військово-технічного співробітництва Радянського Союзу з іноземними державами. 20 березня 1951 року Управління було розширено до 9 напрямків: три оперативних (західний, південно-західний та далекосхідний), оперативно-тактичної підготовки, підготовки офіцерських кадрів, організаційно-мобілізаційне, озброєння та технічного оснащення військ, кадрів, ліцензій та обліку науково-дослідних установ. та дослідних робіт, а також кілька підрозділів технічного забезпечення. Його чисельність зросла до 184 осіб (166 військовослужбовців та 18 інших службовців РА).

Після Другої Світової війни СРСР, продовжуючи активну співпрацю з країнами Східної Європи, зробив особливий наголос на колишніх колоніях європейських країн, які нещодавно отримали незалежність. У сферу компетенції "Десятки" були включені країни Південно-Східної Азії, Африки, Латинської Америки. У епоху холодної війни саме цей главк займався постачанням радянським озброєнням дружніх урядів практично по всьому світу.

Грошей за це СРСР у більшості випадків не отримував, зате заручався політичною підтримкою керівництва цих країн, а також режимом найбільшого сприяння при використанні їх національних територій на користь Радянського Союзу. Тобто — створенню військових баз СРСР, проведенню шпигунських та терористичних операцій Комінтерну, а у Азії, Африці та на Балканах — також і наркоторговлі. Радянські військові "радники" були у В'єтнамі, Ефіопії, Анголі та десятках інших країн.

Подальший розвиток військово-технічного співробітництва СРСР із країнами Варшавського Договору призвів до створення об'єднаного штабу керівництва їх збройними силами та реорганізації "десятки". Основними завданнями управління на той час були: розробка планів ведення війни, обробка заявок іноземних держав про надання техніки та найманців, організація постачання озброєння та військової техніки, координація діяльності головних та центральних управлінь МО. Десятка тоді фактично стала зброярнею усіх стран Варшавського Договору.

Рішенням Міністра оборони СРСР від 1 травня 1956 р. штаб Об'єднаних збройних сил (ОЗС) та 10-те Управління ГШ РА утворили єдину структуру – штаб об'єднаних збройних сил (ШОЗС) та 10 ГУ ГШ. У 1960 році "десятка" стала Головною та новий орган управління став іменуватися 10 ГУ ГШ та ШОЗС. У 1960-х відбулося подальше розширення масштабів військового співробітництва. Структура 10-го відділу ГУ ГШ та ШОЗС рішенням Міністра оборони СРСР від 6 серпня 1966 р. була поділена на два органи військового управління: 10-е Головне Управління Генерального штабу та окремо ШОЗС.

Після розпаду СРСР і до створення та початку діяльності МО РФ "десятка" не змінювала свого штатного найменування і лише Директивою Генштабу РФ від 31 липня 1992 р., вона була перетворена на ГУ міжнародного військового співробітництва МО РФ з безпосереднім підпорядкуванням Міністру оборони РФ.

У зв'язку зі створенням Російських Збройних Сил (ЗС), Указом президента РФ від 12 травня 1992 р. №507 "Про військово-технічне співробітництво РФ із зарубіжними країнами" для Десятки було визначено у цій системі окремі завдання, які раніше покладалися на Міністерство оборони. Армійський відділ Комінтерну остаточно зайняв своє місце у нових збройних силах РФ, продовжуючи виконувати ті самі завдання — підготовку та озброєння іноземних терористів.

Однак з ростом нефтегазових прибутків і відповідно — апетитів РФ по веденню воєн в усьому світі ці завдання ускладнювалися. У цей період до організаційної структури Десятки увійшли нові управління: міжнародно-договірне, військово-технічного співробітництва, командування фахівців у зарубіжні країни та навчання іноземних військовослужбовців у вузах МО РФ, та інші підрозділи.

Особливе значення у Міністерстві оборони надавали надсиланню російських військових радників та фахівців до країн, яким надавалася військова, військово-політична та військово-технічна підтримка. Через апарати військових радників у країнах Східної Європи, Південно-Східної Азії, Африки, Латинської Америки та Афганістан по лінії Десятки офіційно пройшло понад 20 тисяч офіцерів, які воювали на стороні іноземних країн фактично як найманці.

За неофіційними джерелами, ця цифра має бути збільшена більш ніж у 10 разів. Статистика по терористам Комінтерну до створення Десятки, тобто до 1951 року, на жаль, дуже фрагментарна. Але з 1951, за даними експертів та відкритими звітами спеціальних служб, протягом 50 років СРСР та РФ підготували, за мінімальними підрахунками, близько чверті мільйона тільки спеціальних агентів — шпигунів, терористів, бойовиків та технічних радників для іноземних держав. У цю цифру входять як росіяни, так і іноземні громадяни.

І це враховані тільки найзасекреченіші терористи, ті, що йшли по лінії Комінтерну (армія, військові університети, РУДН, профсоюзи та інші джерела), а не КДБ та ГРУ. І це — не рахуючи мільйонів звичайних радянських солдат — "інтернаціоналістів", які воювали для СРСР по усьому світі — від Іспанії до Афганістану та Сирії. Оце і є кадровий, офіцерський склад найбільшої терористичної організації у світі — Комінтерну. От звідки у групи "Вагнера" взялися зв'язки в Африці.

Так, наприклад, було під час воєн у Кореї, В'єтнамі, в ході арабо-ізраїльських воєн 1967 та 1973 рр., численних збройних конфліктів на Африканському континенті та багатьох інших. Виконанням завдань з відрядження фахівців та радників у ГУ МВС займався спеціальний відділ, пізніше розширений до управління.

На початку 1990-х років "десятка" знов набула статусу Головного управління (ГУ) міжнародного військового співробітництва Міноборони вже у РФ. У такому статусі Десятка функціонує і сьогодні. Зараз ГУ МВС МО РФ проводить зовнішньополітичний курс РФ у питаннях, віднесених до компетенції МО РФ та здійснює координацію діяльності органів військового управління з питань військового і військово-технічного співробітництва з іншими державами.

На Сході, в Центральній Азії, в основному розташовані сателіти РФ з Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), які вона використовує для ведення воєн у цьому регіоні. Дальше на схід знаходяться партнери Росії з Шанхайської організації співробітництва (ШОС). З квітня 2017 року і дотепер ГУ МВС МО РФ очолює генерал-лейтенант Олександр Кшімовський – радянський та російський офіцер, що воював у складі окупаційних військ СРСР в Афганістані.

Як бачимо, СРСР і РФ ніколи не припиняли війну. Не було жодного мирного року за весь період існування Комінтерну, який ми відстежуємо (1918–2023). Радянські та російські "воїни-інтернаціоналісти", а фактично — найманці на службі іноземних держав, вели війни у Європі, Азії, Африці та Латинській Америці з 1918 року. У своїх військових та інших університетах, університеті "дружби народів", профсоюзах та інших організаціях СРСР готував, а зараз — готує РФ, великі маси терористів, шпигунів та диверсантів як зі своїх, так і з іноземних громадян.

Їх виховували та виховують у рамках антизахідної комуністичної та соціалістичної ідеології (до речі, нову подібну ліву ідеологію, адаптовану для нових часів, для своїх університетів щойно підготувала РФ) і засилають в усі щаблі суспільства та органи влади у різних країнах світу.

Із самого  початку створення СРСР, ще у 1920–1940 роках Москва для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей вже активно та тісно співпрацювала, а також надавала пряму військову та військово-технічну допомогу Афганістану, Німеччині, Іраку, Іспанії, Монголії, Китаю, Польщі, Туреччині та багатьом іншим державам. У роки Другої світової війни Радянський Союз створював свої бойові групи на базі національних військових формувань Польщі, Чехословаччини та Югославії, навчаючи офіцерські кадри та поставляючи зброю та бойову техніку.

Ось короткий, неповний перелік воєн, які вели СРСР та РФ руками своїх найманців:

1918 — 1919, Польща. Перші спроби Комінтерну розгорнути шпигунів та диверсантів у Східній Європі і допомогти Червоній Армії захопити Польщу. Перший провал Комінтерну. Диво на Віслі, розгром Тухачевського.

1921 — 1924, Монголія. Успішний комуністичний переворот, насичення агентами Комінтерну усіх гілок влади Монголії, розгром барона Унгерна.

1922 — 1934, Туркестан. Розгром Хівінського ханства та Бухарського емірата, насичення Центральної Азії агентами Комінтерну.

1925 — 1930, Афганістан. Війна проти Афганського емірата, провал Комінтерну у інтеграції своїх агентів у афганську владу, втеча росіян з острова Урта-Тагай.

1929 — 1937, Китай. Великий провал агентури Комінтерну на Далекому Сході. Погіршення відносин одразу і з Китаєм, і з Японією. Втеча росіян з Маньчжурії.

1932 — 1941, Японія. Успішне насичення Китаю агентурою Комінтерну, масова пропаганда комунізму. Поразка Японії на Халхін-Голі. Перемир'я Сталіна з Японією — бо треба готувати вторгнення у Польщу.

1936 — 1939, Іспанія. Перша велика і успішна кампанія Комінтерну у Західній Європі. Насичення Іспанії агентами Комінтерну та "інтернаціоналістами".

1937 — 1941, Китай. З листопада 1937 року по липень 1944 року в Китаї воювало 500 радянських військових радників, понад 200 технічних фахівців, понад 700 радянських льотчиків-бомбардувальників та стрільців-радистів та понад 700 льотчиків-винищувачів і техніків з ремонту літаків.

1939, Польща. Друга, цього разу — успішна спроба Комінтерну насичити своїми агентами усі гілки польської влади — цього разу головну роль грала окупаційна Червона Армія, а не навпаки.

1939 — 1940, Фінляндія. Провал спроби Комінтерну розгорнути шпигунську мережу у Фінляндії, успішні контррозвідувальні дії Маннергейма. Величезні втрати Червоної Армії, але захоплення великої частини території Фінляндії.

1950 — 1953, Корея. Війна між КНДР і республікою Корея (переважно воювали радянські льотчики).

1956 — Єгипет. Перша велика війна СРСР у Африці, це точка відліку, з которої Комінтерн починає насичувати Африку своїми агентами. Курс Насера на побудову арабського соціалізму. Таємний десант великої кількості агентів Міжнародного відділу (МВ), так тепер називався Комінтерн, що налагодили зв'язки з вищим керівництвом країни та єгипетською армією і склали списки озброєння та перелік спеціальностей та приблизну кількість радянських військових радників (читай: найманців), необхідних Єгипту для того, щоб розпочати нову війну на Близькому Сході. Створення шпигунської мережі Комінтерну в Ізраїлі.

1956, Угорщина. Придушення СРСР угорського повстання. Вдале, але незграбне: Політбюро ЦК КПРС та особисто Хрущов були незадоволені тим, як терористи Міжнародного відділу недогледіли цю проблему і в цілому намагалися впоратися з нею. Передача відповідальності за зв'язки з правлячими компартіями новому Відділу зв'язків із комуністичними та робітничими партіями соціалістичних країн, на чолі з Юрієм Андроповим — це людина КДБ.

1960 — 1970, Лаос. Саме тут "героїновий трикутник" є одним із двох основних місць (друге — Афганістан), де Комінтерн спільно з радянським угрупуванням у В'єтнамі відточував свої навички у виробництві та транспортуванні наркотиків — опіуму та героїну. Пізніше вони знадобляться Комінтерну, КДБ і картелю "Калі" путіна в Латинській Америці, на Балканах та у Європі.

1961 — 1962, Албанія. Розгортання першої великої шпигунської мережі Комінтерну на Балканах. Конфлікт Хрущова з іншим комуністичним диктатором — Енвером Ходжею. Втеча радянського флоту з Албанії.

1962 — 1964, Алжир. Розповсюдження єгипетської африканської мережі радянських шпигунів та терористів Комінтерну на Алжир та Палестину. Збільшення шпигунської мережі в Ізраїлі.

1962 — 1975, Єгипет. В основному зенітники, танкісти та моряки.

1962 — 1969, Ємен. Розповсюдження африканської мережі радянських шпигунів та терористів Комінтерну на Саудівську Аравію, Ємен та Оман. Єменська марксистська демократична республіка. База СРСР у Ємені.

1961 — 1974, В'єтнам. Воювали в основному зенітники, танкісти та моряки. Розповсюдження азіатської мережі терористів Комінтерну на В'єтнам. Війна проти США руками в'єтнамців, китайців, а також радянських найманців, яких там "не було".

1967 — 1975, Камбоджа. Розповсюдження азіатської мережі шпигунів Комінтерну на Камбоджу. Конфлікт СРСР із іншими марксистами — режимом Червоних Кхмерів. Повна фізична ліквідація мережі Комінтерну у Камбоджі.

1967 — 1988, Мозамбік. Просування африканської мережі агентів Комінтерну на Південну Африку. Співробітництво з Китаєм. Перші китайські успіхи у Африці. Насичення Південної Африки також китайськими агентами.

1972 — 1973, Бангладеш. Тут Комінтерн налагодив транзитну мережу переправлення наркотиків з "героїнового трикутника" (Таїланд, М'янма, Лаос). Ці наркотичні гроші і досі є основним джерелом фінансування Комінтерну в Азії. В основному у громадянській війні у Республіці Бангладеш як найманці від СРСР воювали радянські моряки.

1977 — 1990, Ефіопія. Масштабний розквіт та крах мережі радянських агентів в Ефіопії. Вигнання Комінтерну з Ефіопії. Падіння прорадянського уряду Ефіопії. Створення держави Ерітрея.

1978 — 1989, Афганістан. Квітень 1978 — 15 лютого 1989 року. Тут Комінтерн, користуючись угрупуванням Радянської Армії (РА) та досвідом, набутим у Лаосі та Бангладеш, навчається налагоджувати виробництво та транспортування героїну у Центральній Азії.

1982, Ліван. Допомога Комінтерну та його 10-го відділу прорадянській соціалістичній партії друзів у громадянській війні. Розгортання та фінансування Комінтерном терористичних угруповань Хезболли та Народного фронту визволення Палестини (НФОП) для терактів в Ізраїлі.

1991 — 1992, Хорватія. У ході Хорватської війни за незалежність у період з 28 лютого 1991 по 2 січня 1992 р. та війни за незалежність Боснії та Герцеговини в період 1 березня 1992 — 14 грудня 1995 р., а також в інших Югославських війнах і дрібніших конфліктах, у тому числі в Косово, в сербських військах воювала велика кількість російських найманців. Початок розгортання Комінтерном нової мережі шпигунів та диверсантів у Сербії.

1958 — 2002, Ангола. Весь період війни за незалежність та громадянську війну в Анголі з 4 лютого 1961 року по 15 березня 2002 року на території Анголи воювали радянські (офіційно — в період з 1 листопада 1975 — 1 листопада 1992) і російські (неофіційно, в період 26 грудня 1991 — 22 лютого 2002) найманці — пілоти-винищувачі, пілоти бомбардувальної авіації, зенітники та танкісти, медики, перекладачі та піхота. Усього з 1975 до 1991 року в Анголі офіційно побували 10 985 радянських військових. За неофіційними джерелами, ця цифра має бути як мінімум подвоєна.

1967 — 2023, Сирія. Офіційно СРСР та РФ використовують у Сирії своїх "радників" та найманців, включаючи радянських, російських, сирійських, палестинських та іранських агентів Комінтерну, у періоди з червня 1967 р. по жовтень 1973 р., а також з 30 вересня 2015 р. по 30 вересня 2023 р. Неофіційно найманці СРСР та РФ там знаходяться впродовж усього періоду нестабільності та громадянських воєн з 1967 по 2023 рік. Зараз основою терористів РФ у Сирії є збройне угруповання з найманців та військових РФ на авіабазі Хмеймім Центр.

Попередню частину серії "Комінтерн" читайте тут:

https://site.ua/maxim.melnik.13893/komintern-castina-3-1956-1986-i72qznm

Наступну частину серії "Комінтерн" читайте тут:

https://site.ua/maxim.melnik.13893/komintern-castina-5-iyovjg1

Далі буде про те, що сталося з Комінтерном після 2011 року.