Христос ся рождає! Славімо його!
Світлий час, який має підтримати в нас віру в вічну душу та спасіння, сьогодні наповнений такими новинами, що часто-густо доводиться нагадувати собі, що ми в очикуванні Різдвяного Дива.
Стоячи на узбіччі свята невпинного мародерства, не встигаєш провести очима повідомлення про зелені здобутки. Ось один здобув хатинку за мільйони не своїх грошей, другий відкат за неіснуючу вакцину, група бешкетників має зиск з білоруської електрики, а ось ті — реєструють невизнану рідину, яка нам не потрібна, від слова до дупи. Ту рідину, яка нам потрібна, вкололи собі можновладці цілком таємно, щоб ми не здогадалися, що вони не вірять в божу справедливість. Не вірять. Тому українців і не вітають з отриманням Томосу.
Поки православні намагаються зробити вигляд, що оте пияцтво на загально планетарний новий рік було не з ними, та готуються накрити стіл з дванадцятьма пісними стравами (боже, допоможи нам з уявою!), і вирішують, чи варто йти колядувати, коли усі затарилися лампочками-батарейками та чекають на локдаун, а не на коляду, зелена шобла, не стидаючись, в повний зріст, тягне наше останнє добро. А журналісти бігають купкою від одного покидька до другого і теж не встигають. Наше, що я досі відмовляюся прийняти, невідомо якої віри, поклало до кишені роялті, зароблене на крові, та сміливо подивилося в очі малим дітям вночі. До речі, де те золото, яке лєнка ножицями повідколупувала на дачі? Воно теж державне! Курва мать! Господи, прости,що скажеш...
Яка ж моя країна заможня та терпляча: ще досі вистачає покидькам збагачуватися, а ми збираємося лагідно під ялинкою. Я тут подумала, мо не треба відслідковувати, як кожен мародерить, а витягнути з коренем оту «р.єОПу», щоб усі пагони разом відсохли? А потім, як стверджує шановний пан Mike Fire-Wind — відродимо юстицію, а я додам — освіту. Українській народ має тисячолітні надбання в світогляді та культурі, які з нас вичавливали загарбники, але все одно, ми досі усвідомлюємо себе гідним народом, не втомлюємося відстоювати свою самоідентифікацію та незалежність. Тому, вшануємося, українці!
Прев'ю: Янголятко — власний витвір
