site.ua
топ-автор

-Мняв! - сказав смугастий котик і подивився на мене зеленими очима...
Баба Ялина померла вночі. Уві сні.
Ще ввечері заходила провідати, розказувала про онуків, про курочок, про спину ,шо болить, клята, і про серце капосне.
Принесла яєчок з десяточок.Ну як воно буває між сусідами.
Курей у баби Ялини було багато.І для чого вони їй стільки?
Кури були зовсім ручні і завжди зранку збивалися в купу на її ганочку. Чекали ,коли Ялина вийде.Так і бігали за нею по подвір'ю цілий день.
А баба роздавала яйця сусідам цілими відрами.Вони,правда, були маленькі,зате смачні,без хімії.
Посиділа Ялина, подивилася на наше з тіткою життя-буття, погомоніла, водички попила "з берега" . Там наша криниця над ставком.

Навіть пісню Ялина співала. Вона сама пісні складає. Тепер уже складала. Про життя своє, про невістку ,про пенсію, про те що відкладає трошки собі "заначку" на похорон.

От і згодилася та "заначка".

Проспівала Ялина і засміялася. Бо воно якось у неї все із сміхом виходило.

За здоров'я пожалілися одне одному. Пожалілася, поспівала, посміялася, та й пішла собі додому до курочок .

А серце воно у всіх серце. Один Бог святий знає коли воно зупиниться.
От і зупинилося.

Ну хоч не мучилася баба Ялина.
Хоча чому баба? Ще молода зовсім. З моєю мамою в одному класі вчилася. Краще казати тітка Ялина, але в селі так - раз уже темну хусточку носиш ,то баба. Ну і онуки вже є. Тож нікуди не дінешся. Баба і є баба.

-Мняв!- знову сказав котик і переступив лапками на порозі.
А ніби вчора сини баби Ялини Вася і Юрко вчили мене матюкатися і ловити руками рибу в бистрій .
І таки ловили!
Коли Вася прийшов з армії, то крутив на турніку за хатою "сонечко".
А я ,малий, заздрив його накачаним м'язам.
А дівчата заглядалися...

Нема тепер дівчат на нашому кутку. Та і людей нема.
Ото тільки баба Ялина, та Гальошина хата, та тітка моя Маруся. А там далі якісь городські з Києва хату купили,
А тепер і баби Ялини не стало.
Тільки кури її збилися на ганку під дверима і все чекають що вона вийде.
-Мняв!- сказав котик,дивлячись мені в очі.
Він ,бідний, схуд за ці дні, поки бабу Ялину ховали. Хто там за ним дивився... От нарешті прибився до нашої хати.
Дер! Дер! В двері вночі.
Як вовчик із казочки про солом'яного бичка.
А я і відчинив.
Тепер дивимося один одному в очі.
І я розумію що це вже все. Це вже мій котик. Не кидати ж його. Воно, сердешне, само прибилося і допомоги попросило...
А я ж думав вже хату на зиму закривати, тітку до міста забирати....
-Мняв! - знову сказав котик.
-Чого ти нявкаєш? Посунься! - З-за котика вигулькнув маленький домовик і по хазяйськи зайшов до сіней. Домовик був такої ж масті як кіт. Теж сірий і смугастий. І очі зелені з прискалком. Домовик обминув мої ноги, глянув на клямку дверей. Клямка слухняно відскочила, і домовик прослизнув в хату.
Став посеред кімнати, незадоволено глипнув на сорокаватну лампочку і розгледівся.
"Піч де?", - суворо запитав домовик.
"Ну, як сказати",- промимрив я.- "Розібрали давно.Місце займала.. І взагалі... У нас он в сінях балон газовий стоїть і плитка".
-"Балон, плитка,,",- перекривив мене домовик.- "Не господар а гівно! Як ти без печі живеш?"
-Та я тут і не живу. Я в місті більше..( І чому я виправдовуюсь?)
-"Тепер тут будеш жити!,"- безапеляційно заявив домовик.- "І пічку поставиш. Бо куди я кота подіну взимку?"
"Цього кота?"- по дурному запитав я.
-Цього, цього. А якого ж іще? Ми своїх не кидаємо!
-"А де він раніше дівався?"- обережно поцікавився я.
- "Ти тупий?",- розсердився домовик.- "Де дівався? На печі жив. Ми разом жили. У Ялини. А тепер Ялина померла, то перебираємось до тебе. Ти ж наш, сільський? От і роби щось!
Пічку постав , вікна синькою помалюй, віника нового купи!
Давай,не лінуйся! А то моду взяли -прямо всі городські аж не можу.!
Все вам телевізори, та політика срана,та гроші смердючі, та президенти гамнюки!
А за хатою хто буде дивитися? А пісень хто буде співати? Ти хоч кілька пісень знаєш?
А рід берегти? А дітей виховувати українцями?!
Я ще у Гонти домовиком був, то я все знаю що треба робити!
А ти? Зовсім розніжився! Забув все чому тато вчили!
Ти ще мені по московському цвенькати почни!"
Домовик визвірився на мене, аж зашпори зайшли десь по плечах.
-"Та нє, я по московському не буду!"- обурився я.
-"Ну хоч щось."- буркнув домовик,заглядаючи під стіл.
-Мняв!- сказав котик все ще на порозі.
Домовик оглянувся на кота :"Ти чого нявчиш? Як до миски, то перший біжиш, аж мене відштовхуєш! А як до діла,то прямо кошеня якесь манєньке! Давай заходь уже!"
Кіт пом'явся перед дверима і раптом відповів хрипким голосом:" Та не можу я! Ти ж знаєш, що господар спершу запросити має.Ну там хліб-сіль, і всьо такоє."
Домовик гмикнув і глянув з під лоба на мене: "Ти ж не проти?"
Я тільки ловим розритим ротом повітря, стовпіючи від такого нахабства.
-Він не проти!,- повідомив домовик новину коту,- Заходь! А хліб і сіль самі знайдемо. Он на столі в кульках лежать. Заходь!
Кіт обережно просочився в хату, переступаючи через мої тапочки.
-"Ну що,господарю, в добрий час, так би мовити!,- радісно підморгнув мені домовик,- Діставай чарки і цибулю з хлібом.А самогон у мене свій. Ялина багато нагнала.На городі закопала.Думала що я не знайду. Ха! Да,і коту шось кинь, бо голодний він.Тільки зразу багато не давай, бо він міри не знає. Обжереться, а потім ригати буде!"
-Жлоб!,- сказав кіт.
-Не жлоб, а хазяйновитий!,- жорстко припечатав домовик,- Вас не поганяти, то все господарство за вітром піде!
Тепер, поки вони вдвох з котом хроплять на дивані під грубкою, я шукаю в інтернеті оголошення. Хто може пічку викласти до ладу.
Ну і,звісно, хату не покину.
Бо ми своїх не кидаємо!

lirnyksashko
Сашко Лірник

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації