Читайте початок статті, ч. 2, ч. 3. 

                                                                                      4

   Після Юрія Винничука та НСПУ про Міхаіла Булгакова висловився й російський опозиціонер і вимушений емігрант Ігор Ейдман (його громадянську позицію показує моя публікація «Кримінь» + P. S.) у своєму дописі «Белая гвардия „белых господ“: „У некоторых российских либералов истерика – украинцы «покушаются на святое», хотят закрыть музей Булгакова в Киеве. Однако, что же здесь странного? Булгаков к Украине имеет примерно такое же отношение, как Киплинг – к Индии (літературознавець, літературний критик, письменник і директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків наголошує: «У Бомбеї є будинок, в якому народився Кіплінг. Поки Кіплінг був живий, він жив у цьому будинку. Британці перетворили його на місце шанування Кіплінга. Коли Індія стала незалежною, на хвилі деколонізації музей Кіплінга було закрито. Попри те, що він видатний письменник і дуже хороший стиліст (різні цікаві вислови котрого я цитував у своїх програмній роботі „ЄС – Україна: безвіз, безліс чи безшанс? Український шанс – твердий курс на США і НАТО, як надвагому складову частину української мрії!“, фоторозповіді „Космонавтика, ракетна техніка вражає!“ + P. S. та аналітичному матеріалі „Рябошапці – по шапці!“ + Ч. 2 + Ч. 3 – Г. М.), про Індію він писав зневажливо і зверхньо – абсолютно з імперської точки зору. …будинок є. Хто хоче почитати його творчість, знає, що там жив Кіплінг, але музею немає… Я думаю, з цього треба робити висновки і нам… У нас немає ні музеїв, ні пам'ятників Нечуя-Левицького з його романом „Хмари“ про Київ, Валер'яна Підмогильного з „Містом“, Домонтовича із його „Дівчиною з ведмедиком“, Зерова, який писав сонети про Київ. Складається парадоксальна ситуація – хороші письменники писали про Київ. Ми їх не вшановуємо, а Булгакова вшановуємо (виділено Г. М.)» (ті ж указані вище «Українська правда. Життя» та «Українофоб чи геній? Які погляди мав Булгаков, що не так із його культом і як вчинити з музеєм у Києві») – Г. М.). Булгаков, как и Киплинг, был представителем имперской культуры, родившимся  в колонии. Он также на всю жизнь сохранил психологию колонизатора и соответствующее отношение к «восставшим племенам», в том числе к украинцам… По «Белой гвардии» видно какое место в жизни Булгакова занимала Украина и украинцы. Положительные герои романа, русские офицеры, за которыми скрывается автор, его родственники и друзья, ведут себя как колонизаторы, осажденные восставшим против них народом колонии, т.е. украинскими крестьянами. На свои силы надежд нет. Слишком мало их по сравнению с враждебной массой восставших. Все надежды колониальных офицеров крутятся вокруг помощи других, более могущественных колонизаторов: немцев, французов, англичан. Офицеры в шоке: немецкая армия уходит из Украины, кто теперь будет защищать их от украинского народа? «Белые господа», как утопающие за соломинку, хватаются за любой самый несуразный слух (виділено Г. М.). Готовы поверить даже в помощь против украинцев со стороны мифических сенегальцев (помните, «а где же сенегальцев роты?»).

   В отношении положительных героев «Белой гвардии» (и очевидно её автора) к украинцам сочетаются элементы национальной и социальной ненависти. Ведь эти офицеры – выходцы одновременно из национально и, как следствие, социально привилегированного меньшинства (русские дворяне), которому противостоит национально и социально дискриминируемое большинство (украинские крестьяне).

Стоит ли удивляться, что во время войны с империей украинцы не хотят видеть в своей столице музей идейного колонизатора (виділено Г. М.)?..

   И, кстати, это не просто абстрактная дискуссия. Гиркин (Стрєлков – роССійскій тєрроріст і воєнний злочинець, бєсчінствовавшій 2014 року на території українських Криму й Донеччини, один із винних у збитті пасажирського літака Боїнг – 777 рейсу МН17 та загибелі 298 мирних людей, які перебували на його борту, про що розповідає моя стаття «Доступ к тєлу продолжаєтся…» – Г. М.) и многие другие пионеры антиукраинской агрессии любили наряжаться в белогвардейские мундиры, небось ощущали себя Турбиными, идущими воевать с «петлюровцами» (Facebook: Игорь Эйдман, 4 вересня 2022 року; виділено Г. М.).

                                                                                      5

   І тому політик та громадський діяч Микола Томенко у своїй замітці «ЩО він ЗРОБИВ для УКРАЇНИ, а не тому, що він НАРОДИВСЯ або ЖИВ в Україні» абсолютно вірно вказав, як треба оцінювати ту чи іншу постать у контексті України: «Дискусія про місце і роль певних знаних осіб в українській історії зайде в глухий кут, якщо головним критерієм суспільного ставлення до них буде ЛИШЕ факт місця народження або тимчасового проживання в УКРАЇНІ.

   Що вони зробили для УКРАЇНИ і як вони ставилися до нашої НЕЗАЛЕЖНОСТІ, УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, НАЦІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ, НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ… Це головні й визначальні складові для ПРАВА на НАРОДНУ повагу і ДЕРЖАВНЕ пошанування (виділено Г. М.).

   Принагідно нагадаю, що деякі знамениті КАТИ й УКРАЇНОФОБИ теж родом з України:

   Лазар КАГАНОВИЧ – співорганізатор геноциду українського народу – з Київщини;

   Андрій ВИШИНСЬКИЙ – Генпрокурор СРСР в трагічні 1935 – 39 роки та організатор сумновідомих судових процесів над „зрадниками народу“ – з Одеси;

   Всеволод БАЛИЦЬКИЙ – один із організаторів масового терору, керівник НКВС Української СРР в 1934 – 37 рр. – з Дніпропетровщини…

   Пам'ятаємо і вивчаємо нашу історію!

   Шануємо наших справжніх героїв!» (Facebook: Микола Томенко, 5 вересня 2022 року).

                                                                                      6

   Але незважаючи на всі ці обставини, у Києві продовжується русскій бєспрєдєл, про що й повідомив громадський активіст Олег Слабоспицький: «Філія комунального „Музею Києва. Museum of Kyiv“ (Департамент культури КМДА) – так званий „Літературно-меморіальний музей М. Булгакова“ урочисто відкрила НОВУ меморіальну дошку на честь українофоба та маркера русского міра Міхаіла Булгакова (виділено Г. М.). До дня його народження 15 травня 2023 року.

   Вдумайтесь. Нову дошку на честь людини, яка стала символом „русского булгаковского Кієва“, відвертого шовініста і українофоба, імперця, улюбленця Сталіна, ненависника української мови, який відверто висміював і зневажав усіх героїв визвольної боротьби за Незалежність. Його цитати і портрети масово використовують росіяни на тимчасово окупованих територіях. Як в окопах, так і на виставках та білбордах, промиваючи мізки молоді та дітям (виділено Г. М.).

   В той час, коли тривають активні процеси дерусифікації та ім'я Булгакова нарешті масово зникає з назв вулиць разом з його дошками та пам'ятниками, у Києві без всяких погоджень відкривають нову дошку (виділено Г. М.). Донедавна попередня дошка була завішена сміттєвим пакетом, як і кожен хороший русскій…

   Інакше, ніж диверсією і відвертою роботою на ворога, це не назвеш. Комунальний музей публічно відбілює російських покидьків та русскій Кієв (виділено Г. М.)» (Facebook: Олег Слабоспицький, 26 травня 2023 року, 20:47).

   А Інтернет-ресурс «Новинарня» своїм повідомленням «У Києві оновили меморіальну дошку на честь українофоба Булгакова» (26 травня 2023 року, 21:51) доповнив Олега Слабоспицького: «На барельєфі (йдеться про попередню меморіальну дошку – Г. М.) – російськомовні написи: „В этом доме жил известный русский советский (виділено Г. М.) писатель Михаил Булгаков. 1891 – 1940“.

   Оновлена дошка оформлена українською мовою. З неї зникло визначення Булгакова як російського письменника (яким він і був). Натомість тепер написано: „У цьому будинку в 1906 – 1919 роках жив видатний киянин, лікар, письменник Михаїл Булгаков. 1891 – 1940“ (виділено Г. М.)».

                                                                                      7

   Ну що ж, раз складається така паскудна ситуація, то треба звертатися до норм Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» № 3005-IX від 21 березня 2023 року:

   «Стаття 2. Визначення термінів.

   1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:...;

   2) російська імперська політика (російська колоніальна політика) (виділено Г. М.) – система заходів, що здійснювалися органами управління, збройними формуваннями, політичними партіями, недержавними організаціями, установами, підприємствами, групами чи окремими громадянами (підданими) Російського царства (Московського царства), Російської імперії, Російської республіки, Російської держави, Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Російської Федерації, спрямованих на підкорення, експлуатацію, асиміляцію Українського народу (виділено Г. М.);

   3) русифікація (виділено Г. М.) – складова російської імперської політики, спрямована на нав'язування використання російської мови, пропагування російської культури як вищих порівняно з іншими національними мовами та культурами (виділено Г. М.), витіснення з ужитку української мови, звуження українського культурного та інформаційного простору;

   4) символіка російської імперської політики (виділено Г. М.) – символіка, що включає:…

   г) зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки, написи, присвячені особам, які публічно, у тому числі в медіа, у літературних та інших мистецьких творах, підтримували, глорифікували або виправдовували російську імперську політику, закликали до русифікації чи українофобії (виділено Г. М.)…;

   6) українофобія (виділено Г. М.) – дискримінаційні дії, публічно висловлені заклики, у тому числі в медіа, у літературних та мистецьких творах, що заперечують суб'єктність Української держави, української нації, боротьбу проти підкорення, експлуатації, асиміляції Українського народу, а також правомірність захисту політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитку української національної державності, науки, культури, зневажають питомі етнокультурні ознаки українців, ігнорують українську мову та культуру (виділено Г. М.).

   Стаття 3. Засудження російської імперської політики.

   1. Російська імперська політика визнається злочинною та засуджується (виділено Г. М.).

   Стаття 4. Заборона пропаганди російської імперської політики.

   1. Пропаганда російської імперської політики та її символіки забороняється (виділено Г. М.)…».

   На мій погляд, дані норми Закону України № 3005-IX від 21 березня 2023 року однозначно вказують на те, що россійскій імпєрєц-монархіст і русскій совєтскій пісатєль Міхаіл Булгаков після всього сказаного про нього угорі є яскравим виразником російської імперської політики (російської колоніальної політики) по відношенню до Українського народу й русифікації України та українофобом, а присвячені йому зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки і написи належать до забороненої символіки російської імперської політики, й усе це разом визнається злочином та засуджується, але при цьому очевидним є й те, що Зе-КМУ, не включивши до своєї Постанови від 10 листопада 2023 р. № 1186 Булгакова, порушив указані вище норми Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» № 3005-IX від 21 березня 2023 року!

   Й у загальному підсумку виходить, що Україна нарешті дочекалася рішення – Постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2023 р. № 1186 «Про внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», до прикрого, як бачимо, неповноцінної – щодо своєї деімперіалізації-деколонізації та декомунізації-дебільшовизації-десовєтізації від Московії – СССР – Россіі аж через 31 рік (ганебно довго, хоча до повного їхнього завершення на місцях ще далеко): хтось може запитати, чому ж 31 рік, а не 32 роки, оскільки де-юре й де-факто на політичній карті світу у статусі незалежної держави Україна постала 24 серпня 1991 року, як оповідається в моїй публікації «Хіба можна розчаруватися в Україні?!», але враховуючи тодішні внутрішньоукраїнські політичні реалії та заплановане проведення 1 грудня 1991 року всеукраїнського референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України, результати котрого наводить моє дослідження «1031 й 333, або Русь-Україна – незалежна: і політично, і духовно!», я вважаю, що вказані процеси звільнення України від московитських оков під різними марками (у цьому контексті моя аналітична праця «Україна чи УССР/УРСР? Де ми – Український народ, українці – живемо?» стане читачам необхідним помічником) реально було розпочинати в 1992 році, чого, на жаль, не сталося через «мудрий» президентський вибір 1991 року українського суспільства, коли Главою України був обраний комуніст Леонід Кравчук, а не совєтскій дисидент-політв'язень та антикомуніст В'ячеслав Чорновіл (більше цікавого про це можна дізнатися із моєї дослідницької роботи «Західно-російські топтання по українських кістках, включаючи Страсбурзьку змову, продовжуються, або Януковичу – смерть і Кучмі – тюрма!», розділ «А хто ж привів до української влади Януковича?»). Хоча, виходячи зі сказаного вгорі про того ж Міхаіла Булгакова, ми бачимо, що Постанова Зе-КМУ від 10 листопада 2023 р. № 1186 є лише частковим рішенням і є воно таким завдяки все тому ж «мудрому» українському суспільству – Українському народу згідно Конституції України 1996 року (моя стаття «Зе й порушує Конституцію України і не знає її, себто плює на неї, бо він – її вбивця, а не гарант додержання!» на цьому наголошує), насправді ж у переважній своїй більшості дебільному, бо тільки дебіли в 2019 році могли привести до влади Зе-ідіотів, котрих очолює Зе-Янелох-Янетряпка-Шашличник-Боневтік-Кращебивтік-Хуйпіду (Шашличник-Кращебивтік-Хуйпіду авторства громадського діяча й підприємця Карла Волоха: так, принаймні, випливає з того, що я читав), про що йдеться у моїх матеріалах червневому 2020 року «Дебіли обирають ідіотів!» та серпневому 2020 року «Ідіоти керують дебілами!», і як надзвичайно влучно про це сказав народний депутат України 8 скликання та громадський діяч Борислав Береза (Facebook: Borislav Bereza, 21 січня 2024 року; краще й важко висловитися): «Цього Президента обрав мудрий український нарід. А разом із Зеленським нарід обрав собі на шию Єрмака (моє дослідження „Who are you, Mister чи все ж таки господін Єрмак, або Протоколи нєукраінскіх мудрєцов“ змальовує його детальний портрет – Г. М.), Татарова (цього негідника в усій його „красі“ показано у моїй аналітичній публікації „Від Януковича – до Зе, або Ось – ще й ще один з результатів того, що дебіли обирають ідіотів!“ + Ч. 2– Г. М.), Шурму та інших (уже наведений вгорі мій матеріал „Зе на колінах повинен просити вибачення в Українського народу за це своє гі…но для нас!“ – це про інших – Г. М.)… Нарід вирішив, що Зеленського йому буде замало і тому до купи обрав до ВР (Верховної Ради України – Г. М.) ґвалтівника Іванісова, анал-табу Яременка, мітбола Тищенка, голубого злодія Клочка, зрадника Ковальова, корупціонера Трухіна, „Квартал-95“ та інших Безуглих з Арахаміями (назва моєї дослідницької праці „Зе-ідіот Арахамія, ПНХ!“ + P. S. + P. Р. S. про цього „діяча“ є красномовно однозначною – Г. М.) в складі „Слуги народу“. А ще з Зеленським мудрий нарід обрав… тотальну корупцію, збагачення можновладців (сказане також підтверджується і моєю роботою „Слуги народу“ служать собі, а не народу!» – Г. М.), атаки на журналістів-розслідувачів, пресинг на бізнес та переслідування опозиції. Сподіваюся, що нарід задоволений? А ще разом із Зеленським наш мудрий нарід обрав рішення, що ми можемо збільшити армію в два-три рази, але тоді, наприклад, не зможемо будувати дороги (моя публікація «Не просто ідіоти, а фактично злочинні ідіоти, або Зе-владі пора нагально повертатися в свій клоунський „95 квартал“!» саме цю тему й розкриває – Г. М.). І по тих дорогах поїхали російські танки. А ще нарід обрав шашлики замість підготовки до війни (й це так само випливає із мого допису «Ось як Зе-влада готувалася обороняти Україну від неминучої повномасштабної збройної агресії РоССіі…» – Г. М.). І тому отримав війну без шашликів (моя праця «От тобі, Український народе, й справжнє обличчя нинішньої української Зе-влади!» якраз і демонструє отримане ним – народом – Г. М.)… Цікаво, що соцопитування показує, що наш нарід після всього цього не сильно порозумнішав (це й показує моя стаття «Я ж казав, що дебіли!»– Г. М.)“. 

                                      Процишин Богдан. Facebook, 3 лютого 2024 року, 20:55. 

                                       Taras Stadnytskyy. Facebook, 3 лютого 2024 року, 21:06.