Читайте початок статті, ч. 2. 

                                                                                     2

   А тепер пропоную звернути увагу на чому наголошував кандидат історичних наук та на той час Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович у своєму дописі «І знову про „геть від Москви!“: „Не всі щупальця «русского міра» (звідки ж ростуть його корені та хто є апологетами й любителями цього «міра» показують на конкретних фактах мої аналітично-дослідницькі роботи та статті «Газ, нафта, КГБ, попи́, вино, сигарети, діаманти…», «Наше майбутнє – в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії», «За мову солов'їну! За Україну!», «Золота Орда, Московська (урядова) православна церква і „русскій мір“ , „Крим… Аляска…“, „Вперед – у минуле!“ та „Дружбани-нєдорослі“ – Г. М.) такі огидні й очевидні як совок і московська церква. Деякі більш симпатичні, вишукані та респектабельні, але не менш небезпечні. „Іроніясудьби“, „восьмоємарта“, булгакови, пугачови і навіть висоцькі і цої в руках Кремля – ефективні інструменти  нагадування  про єдиний культурний простір та інструменти його відтворення. А саме культура є фундаментом, на якому кожен імперіалізм зводить храм своєї величі (на мій погляд, у даній ситуації всім, крім сліпих в усіх значеннях, стає очевидним, чим Булгаков „ощасливлював“ Україну: от цим і „ощасливлював“ – культурою – своім вєлікодєржавним русскім шовіністічєскім творчєством як основою россійского/русского імпєріалізма – Г. М.)» (Facebook: Volodymyr Viatrovych, 26 січня 2018 року).

   Після цього відомий український письменник, автор нашумілого свого часу вірша «Убий під…раса», котрий наведений у моїй публікаціії «Режим остаточно розперезався! Авторитаризм  насувається!», Юрій Винничук написав статтю «Не нам, бл…дям», де відверто, гостро й правильно відповів «русскім людям» (©) – любітєлям всєго русского, що свідомо, підсвідомо чи несвідомо виступають носітєлямі «русского міра»: «…я навіть не дивуюся тому шквалу негативу, який вихлюпнувся на адресу В. В'ятровича, аж до намагання поставити йому діагноз і вжитого в пориві пристрасті істеричного вигуку „нє ім, блядям, учіть нас Родіну любіть“ (Боря Філатов) (Філатов – Дніпровський міський голова із 15.11.2015; цей брудний допис Філатова 27 сiчня 2018 року зараз чомусь недоступний на його Facebook-сторінці (якщо автор такий принциповий, то не треба приховувати цю свою вже добре відому ганебну писанину чи може згодом стало соромно за неї?!), але його, зокрема, 27 сiчня 2018 року о 19:55 також розмістив „Цензор.Нет“ у своїй інформації „Не им, бл…дям, учить нас Родину любить“, – Филатов о высказывании Вятровича о Высоцком и Цое»: «О Вятровиче. Коротко. Можно долго спорить о том, что он сказал, подумал, имел в виду или как другие расценили его слова. Можно безысходно рассуждать о колониях, метрополии и как выдавить из себя раба. Можно сравнивать Пушкина и Шевченко, Донцова и Липинского, и даже кита и слона... А можно понять одно, что такие полезные идиоты как Вятрович… отталкивают сегодня от украинской национальной идеи десятки тысяч сограждан. Не им, бл…дям, учить нас Родину любить» – Г. М.). Про яку саме родіну мова йшла, важко здогадатися.

   Я це розумію так, що не нам, блядям, дозволено вказувати їм, русскім людям (не має тут значення справжнє етнічне походження), що слухати і ким захоплюватися! Та з цим ніхто й не сперечається. Бо ж Богу-душу-винний В'ятрович навіть не намагався щось вказувати чи боронити і не закликав до якихось дій. Всього тільки й сказано було про мацаки (щупальця – Г. М.) «русского міра». Які пролазять нам в душу, незважаючи на всі війни, на пам'ять про Голодомор (про цей жахливий більшовицько-комуністично-сталінський злочин проти України розповідає мій матеріал «Чи здатні ми бути вдячними?» – Г. М.) і Сандармох (лісове урочище Мєдвєжьєгорского района Рєспублікі Карєлія РоССіі, де 1937 – 1938 років проводилися масові розстріли та захоронення, зокрема й сотень українських діячів – жертв сталінських репресій – Г. М.). Ми з цими совковими присосками живем і ще будемо якийсь час жити. Доки останній з вас, нє-блядєй, не помре. Бо вже ні наші, ні ваші діти, а понадто онуки не розділяють усіх цих совкових захоплень. Сьогоднішні підлітки вже навіть не хочуть читати Майн Ріда (це – англійсько-ірландський письменник, автор надзвичайно популярних романів – історико-пригодницького «Оцеола, вождь семінолів» та пригодницького «Вершник без голови» – Г. М.), Купера (Джеймс Фенімор Купер – американський письменник, автор відомих історичних і пригодницьких романів «Піонери», «Останній із могікан», «Прерія», «Слідопит» та «Звіробій» (наведені хронологічно за роками написання) – Г. М.), Жуля Верна (це – французький письменник, один із засновників наукової фантастики – автор, окрім багатьох інших, пригодницьких романів «Діти капітана Ґранта» й «Навколо світу за вісімдесят днів» та науково-фантастичного роману «Двадцять тисяч льє під водою» – Г. М.), Веллса (Герберт Веллс – англійський письменник-фантаст, автор, зокрема, науково-фантастичних романів «Машина часу» і «Війна світів» – Г. М.) та інших кумирів нашого дитинства, за якими ми полювали. У них інші вподобання (виділено Г. М.).

   І тут не йдеться про те, що Висоцький поганий. Що ж, я теж його слухав свого часу, але вже давно не слухаю, як тільки з'явилася в мене антена на Польщу, і я побачив інший світ. Чому мені російський шансоньє мав би бути ближчим за польського чи французького? Тим, що співав про наші болячки?

   Звісно, ви собі можете скільки завгодно пишатися своїми кумирами. Бо ви, вважаючи себе українцями, не перестали бути росіянами. Ви щасливі, бо у вас були Висоцький, Окуджава, Ґаліч (насправді Алєксандр Ароновіч Гінзбург – Г. М.)… А от наших співаків та композиторів ви повбивали, починаючи з М. Леонтовича (убитий 23 січня 1921 року сотрудніком большєвістско-коммуністічєско-соціалістічєской охранкі под названієм ЧК – Чрєзвичайной Коміссіі по борьбє с контррєволюцієй і саботажєм прі Совєтє Народних Коміссаров Россійской Совєтской Фєдєратівной Соціалістічєской Рєспублікі – прєдшєствєнніци КГБ СССР – ФСБ РоССіі – Г. М.) і закінчуючи Ігорем Білозором (помер 28 травня 2000 року після побиття 8 травня 2000 року у Львові двома москалями – Г. М.).

   Ви можете скільки завгодно боготворити Булгакова, який ненавидів нас, аборигенів цієї землі. Бо в той час, як він собі міг вільно творити, писати те, що йому хотілося, українські письменники його рівня вже лежали у вічній мерзлоті (виділено Г. М.).

   За Пєрєстройки російські письменники пачками почали витягати з легендарних шухляд написані ними твори. Шухляди українських письменників, за окремими винятками (Борис Антоненко-Давидович), були порожніми. Бо та свобода, яка височайше була дозволена в Москві, не була дозволена в Києві чи Львові (виділено Г. М.). Лише шухляди тих, хто так і не пробився за совка зі своїми творами і не належав до Спілки письменників, були повними.

   Великий дисидент Висоцький їздив собі по світах, харчувався з партійних розподільників, жив від пуза. Самі кагебісти й партійні бонзи ним захоплювалися. Це був їхній кумир, якого вони дозволили плебеям. Наші барди в той час могли збиратися лише по хатах і в дуже вузькому колі щось подібне співати (виділено Г. М.).

   А які країни відвідав Володимир Івасюк (загинув 24/27 квітня 1979 року через повішання найімовірніше сотруднікамі КГБ СССР: про нього я писав у своїй праці «Україні після відновлення незалежності й державності – 30 років і буде ще 130 й буде ще 1030 і буде ще багато років…» + P. S. + P. P. S. + P. P. P. S.– Г. М.)?

   Не нам, блядям, звісно, про це говорити.

   Вам начхати на те, що (народжений в Україні у Києві – Г. М.) Булгаков зневажав українців. І в жодній країні, яка себе поважає, ніхто б не дозволив ставити пам'ятник чи відкривати музей (знаходиться за адресою Київ, Андріївський узвіз, 13, де із 1906 по 1919 роки проживала сім'я Міхаіла Булгакова, оскільки його батька Афанасія Булгакова – російського богослова імперська влада прислала працювати фактично колонізатором – Г. М.) своєму ворогові. Але не нам, блядям, учити вас «Родіну любіть». Бо вона, очевидно, в нас різна (виділено Г. М.).

   Я ніколи Булгаковим не захоплювався з тієї простої причини, що мав значно ширші читацькі обрії, аніж ті, хто читали лише українською та російською. Я ж і такі, як я (Микола Рябчук, Олег Лишега, Грицько Чубай), читали ще й польською, чеською і словацькою, нам були відкриті модерні письменники всього світу. Ще заки окремі з них з'явилися російською, ми вже їх прочитали.

   То що для мене Булгаков?

   …Булгаков, якого ніхто… (на Заході – Г. М.) не має за першорядного письменника. Причина та, що людина, начитана у світовій літературі, легко побачить усю вторинність роману «Майстер і Маргарита» (виділено Г. М.).

   Чому француз має захоплюватися Булгаковим, якщо багато образів і сюжетних ходів той запозичив із роману П'єра Мак Орлана «Нічна Маргарита» (виділено Г. М.), виданого у Москві в 1927 р.? Головні герої тут професор Георг Фауст, що продав душу дияволу (таємничому Леону, який, звісна річ, накульгує) і завдяки цьому перетворився на молодика, та руда красуня Маргарита. Спаде на думку французові й роман Александра Дюма «Жозеф Бальзамо».

   Американець, читаючи Булгакова, відразу згадає «Таємничого незнайомця» (1898) Марка Твена (виділено Г. М.), особливо бал і спільні філософські ідеї.

   Німецькомовний читач помітить безліч ремінісценцій з роману Густава Майрінка «Ангел Західного вікна», а хтось іще начитаніший буде просто ошелешений дивовижними збігами з «Пригодами авантюриста Гуго фон Габеніхта» класика угорської літератури Мора Йокаї (1825 – 1904). Тут маємо і теологічні дискусії, схожі на ті, що велись на Патріарших, і версію про те, що Ісус був містифікатором, а справжнє його ім'я Йошуа Бен Ганоцрі (виділено Г. М.), тут і бал у Сатани, і відрізані задля розваги голови, і зникаючі гроші, і жінка на кабані, і польоти відьом.

   Одне слово, з Булгаковим проблема. Зрештою, як і з Пушкіним, якого французи не сприймають, вважаючи звичайним епігоном (епігон  – це наслідувач без власної творчої самостійності майстерніших та талановитіших за нього творців – Г. М.) французької поезії. Чимало класичних віршів Пушкіна, у тому числі «Письмо Татьяны» – це переспіви з французької. Але що нам заграниця? Наші дітки й так не будуть вивчати Еваріста Парні чи Андре Шеньє, яких переспівував Пушкін (виділено Г. М.). Вони будуть вивчати вірші, де Анна Керн – (ах!) «мимолетное виденье», «гений чистой красоты», але ніколи не дізнаються про лист, в якому поет згадує мадам Керн, «которую с помощию Божьей я на днях поёб (виділено Г. М.)» (А. С. Пушкин. Собр. соч. в 10 тт. Т. 9. Письма 1815 – 1830: «193. А. Н. Вульфу. 7 мая 1826 г. Из Пскова или Острова в Дерпт: „…что делает Вавилонская блудница (цей термін походить із Одкровення (Одкр., Об'явлення (Об.), Апокаліпсису (Апок.) Іоана Богослова 17: 1 – 18: так пізніше стали називати жінку легкої поведінки, себто велику блудницю-розпусницю – повію-шльондру – Г. М.) Анна Петровна (Керн – виділення і примітка Г. М)?“; А. С. Пушкин. Собр. соч. в 10 тт. Т. 9. Письма 1815 – 1830: „252. С. А. Соболевскому. Вторая половина февраля 1828 г. Из Петербурга в Москву: «Ты… пишешь мне о M-me Kern, которую с помощию божией я на днях уеб (виділено Г. М.)» – Г. М.).

   Бо не нам, блядям (виділено Г. М.)“ (вебсайт „Збруч“, 28 січня 2018 року).

   Й після цього фактажу Юрія Винничука я вважаю, що лише дебіли та ідіоти, а дебіли ж привели до влади Зе-ідіотів, можуть не розуміти чим Міхаіл Булгаков „ощасливив“ Україну, і цей мій висновок підтверджується Постановою Зе-КМУ від 10 листопада 2023 р. № 1186 „Про внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам'яток України“, де, на жаль, Булгакова немає.

   Але й це ще не все…

                                                                                     3

   Владні Зе-ідіоти, у даному випадку – це Зе-КМУ, проігнорували навіть заяву Секретаріату Національної спілки письменників України (НСПУ), котра так само, як  і Юрій Винничук, показала чим Булгаков „ощасливив“ Україну (подаю скорочений варіант): „Після повномасштабного вторгнення росії в суверенну незалежну Україну у нашому культурному просторі постало актуальне питання в доцільності вивчення творчості російських письменників в навчальних закладах України, у функціонуванні музеїв таких письменників на території України, а також у перейменуванні вулиць, названих на честь таких культурних діячів (виділено Г. М.)…

   Нагадаймо, що серед постраждалих від постійних обстрілів і бомбувань із боку росії є не лише українські громадяни, а й культурні заклади України – школи, бібліотеки, університети тощо, і деякі з них геть зруйновані й уже не підлягають відбудови.

   Тому виникає закономірне питання: чи може – після жаху смертей і руйнувань, який чинить росія в Україні, після проявів геноциду і намагання знищити українську державність, – чи може в самому центрі Києва й далі працювати музей письменника, який люто ненавидів Україну і її незалежність, а також паплюжив, як тільки міг, її у своїх творах, наприклад, у романі «Біла гвардія» (1925 р.)?! Ось одна з цитат із красномовних з цього роману  (йдеться про гетьмана Павла Скоропадського): «Я б вашего гетмана за устройство этой маленькой Украины повесил бы первым!.. Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман…» (написана на основі антиукраїнської «Бєлой гвардіі» така ж або ще й більш антиукраїнська п'єса «Дні Турбіних» була одним «з улюблених творів Сталіна. За деякими підрахунками, він дивився його більше 30 разів. Без дозволу і сприяння Сталіна такого білогвардійського письменника не ставили б на Центральній театральній арені в МХАТ-і (МХАТ – Московскій художєствєнний акадємічєскій тєатр – Г. М.)» – це слова кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії України Національної академії наук (НАН) України Геннадія Єфіменка, наведені на вебсторінці «Українська правда. Життя» 22 вересня 2022 року в матеріалі «Українофоб чи геній? Які погляди мав Булгаков, що не так із його культом і як вчинити з музеєм у Києві» – виділення й примітка Г. М.).

   Які до болю знайомі мотиви, і наскільки вони є «суголосними» до теперішніх драматичних реалій, коли сатанинська пітьма зі сходу нависла над Україною, а криваве мурло «русского міра» побачив увесь світ!

   Булгаков, по суті, є одним із предтеч цього горезвісного «русского міра», і це яскраво відбито в його небезпечних книжках, де він оспівав і возвеличив не лише царат і монархію, а й нелюдську жорстокість, яка притаманна росіянам і є основною рисою російської нації. Його зневажливе пихате ставлення до України викликає тільки щирий гнів і відчуття огиди (виділено Г. М.).

   Як ми всі вже переконалися, книжка – надзвичайно ефективна зброя, і росія цю зброю дуже активно використовує на окупованих українських територіях, показово знищуючи українські книжки.

   Ми звертаємо увагу на те, що саме тепер наше суспільство ставить дуже високі вимоги до культури, бо людям, постраждалим від війни, окупації; людям, які скалічіли, які перебувають у шпиталях і лікарнях, геть не байдуже, якого митця вшановують і за які заслуги. Тим часом функціонування музею Булгакова в наш час доводить протилежне: держава утримує й опікується закладом, який зберігає пам'ять про одного з найпідступніших ворогів України – Михайла Булгакова. Ми вельми обурені цим фактом, який паплюжить героїчну українську історію не лише минувшини, а й сьогодення (виділено Г. М.).

   Наша місія як культурних діячів – піклуватися про те, щоб зберегти й передати у спадок прийдешнім поколінням нашу самобутню культуру, нашу мову, нашу трагічну історію, тому ми цілковито переконані, що музею М. А. Булгакова – не місце в Україні, бо присутність цього письменника в культурному просторі України приховує в собі небезпеку не лише для українців як нації, а й для української ідентичності і державності.

   Наша пропозиція чітка: закрити музей Булгакова; всі музейні експонати передати на архівне зберігання в Національний музей літератури; у приміщенні, де розміщувався музей Булгакова, створити музей видатного українського композитора Олександра Кошиця, який мешкав у цьому будинку до 1906 року і його заслуги як українського культурного діяча є дуже вагомими не лише для України, а й для всього світу (Українська республіканська капела – Український національний хор 1919 – 1924 років, котрими керував Кошиць, здобули великий успіх під час гастролей Європою, але ще більшого успіху вони добилися, гастролюючи обома Американськими континентами, а в 1922 році у Нью-Йорку цей хор уперше виконав «Щедрик» М. Леонтовича, про якого вище говорив Юрій Винничук, котрий згодом став усесвітньовідомим твором – Г. М.). Тому увічнення пам'яті цієї видатної постаті буде і логічним, і беззаперечним, і слушним (виділено Г. М.)“ (інтернет-сторінка НСПУ: „Спілка письменників ініціює закриття в Києві музею Булгакова. Замість нього пропонує відкрити музей композитора Кошиця“, 30 серпня 2022 року). 

   Читайте закінчення статті – ч. 4.