Сарказм – останній притулок оптиміста
Helgi Sharp
Такий смішний в країні час,
Що всі жартують до нестями.
Вгорі жартівники у нас,
Внизу сміємось над вістями.
Олександр Габович
Сатирою – по дебілізму і зеленій плісняві
В українській історії сатира та гумор були завжди більшими за лише сатиру й гумор. Вони були провісниками – провісниками соціальних змін.
Блискучі гумор і сатира Веселого Мудреця (Івана Котляревського) започаткували не тільки сучасну літературну мову, а й новий цикл національного відродження (див. докладніше в моєму нарисі про Івана Котляревського)
Доба сьогодення дарує нам багато приводів для сатиричного ставлення до поточних політичних реалій доби розповзання зеленої плісняви. Однак водночас творчість найяскравіших сучасних політичних сатириків переконує – ми на порозі змін.
Як казав покійний нині Іван Плющ: «Я за життя стільки сала з'їв, що соромно свиням в очі дивитися».
Поглянемо на творчість деяких сучасних сатириків саме з цієї точки зору.
Митець
Безумовним класиком сатири анти-ЗЕ виступає Митець (Лесь Подерв'янський). У своєму нещодавньому інтерв'ю для «Гончаренко рулить» він блискуче шматує зелену плісняву та їхніх посіпак.
Просто послухайте цей діалог — його можна так само розкладати на цитати, як і ранні п'єси Митця
Варто також зауважити, що Митець передбачив появу в Україні урядовця-блазня ще у давній пророчий п'єсі «Король Літр», написаній ним ще в 1990-х рр.
Тому йому просто немає рації висловлюватися щодо злободенних зашкварів, які ми нині спостерігаємо у виконанні зеленого цирку при владі – все це він уже колись описав:
І також у тій п'єсі Митець передбачив цунамі, що знесло короля-блазня із трону.
Дмитро Чекалкін
Дипломат, військовий перекладач із блискучою освітою, знавець східних мов – Дмитро Чекалкін гідно представляв інтереси нашої держави на Близькому Сході в 1990-і рр. Однак із часом він зрозумів, що його справжнє покликання – це гумор і сатира.
Як політичний сатирик Дмитро Чекалкін дебютував за часів Помаранчевої революції. Саме він був творцем «Веселих Яєць», історичного блокбастеру «Праффєсор» та інших шедеврів, що надихали тоді революціонерів, а нині стали вже класикою жанру.
Політична сатира – це дієва зброя. Недаремно путінський політтехнолог Павловський назвав колись Дмитра Чекалкіна «блокбастер-фюрером Помаранчевої революції».
Він і сьогодні використовує цю мирну зброю в боротьбі з зеленою пліснявою. Як казали колись, «Тому що ми „Веселі Яйця“, а не якесь там „Фаберже“»!
З блискавичним гумором та меткою політичною сатирою Дмитра Чекалкіна можна познайомитися на наступних ресурсах:
Дмитро Чекалкін полюбляє цитувати Екклезіаста: «Відпускай хліб твій за водою, тому що після багатьох днів знову знайдеш його». Бо нас – багато, і нас не подолати.
А для мудрого наріду він ховає мудрість в афоризмах, наприклад, ось у такому: «Шоб ты себе знал, Боря! Экономику разрушает не карантин, а избранный мудрым народом Бенин кретин».
Олександр Габович
Численні добродії полюбляють теревенити про непоєднуваність фізики та лірики. Однак, як ми вже знаємо, енциклопедисти здатні долати нездоланне.
Олександр Габович органічно поєднує в собі різні іпостасі — всесвітньо відомий фізик-теоретик із блискучим доробком у фізиці надпровідності, оригінальний публіцист і популяризатор науки, борець із плагіатом, філософ, педагог та водночас — самобутний поет і сатирик.
У своїй сатиричній поезії він нещадно шматує «зелену плісняву» та бидло. У відповідь на буслаєвські оборудки він реагує гострою сатирою, що водночас викриває шахраїв та дає прочуханки бидлу, чий вибір у 2019 р. уможливив цю вакханалію:
Є на світі чудо-острів,
Закупити його просто.
Треба тільки надурити цих лохів.
А тоді із України
Гроші виймуть половину,
Щоб в Італії дивитись на птахів.
Хоч старі, а хоч новітні,
Їхні пики непривітні
Світяться з засмічених новин.
Підбираючи моменти
Цуплять грошей континенти.
Їм забракне навіть сотні Україн.
А ось так він відреагував на трагікомічний фарс «волинської возні» у Луцьку:
ВЕЛИКИЙ МИНИСТР
================
Идут грабежи и воруют нещадно.
Но в Луцке сдаётся великий артист,
Ведь дело поимки, чтоб всем неповадно,
Возглавил бессменный великий министр.
Славься ментовская сила природная,
Телегеничности прочный оплот.
Голосованье народа свободное
Нас доведёт до российских болот.
Пусть пойманный жулик ушёл от погони,
Зато не убил в этот раз никого.
Похлопаем вместе министру в ладони,
Чтоб он сохранил нам и статус- и кво.
Славься ментовская сила природная,
Телегеничности прочный оплот.
Голосованье народа свободное
Нас доведёт до российских болот.
У нас перспективы сметаны белее,
Нас вырастил Ленин, и Сталин завёл.
Теперь безопасность министр нам лелеет,
Себе оставляючи право на ствол.
Славься ментовская сила природная,
Телегеничности прочный оплот.
Голосованье народа свободное
Нас доведёт до российских болот.
==================
І ніби підсумком поточної політичної шизофренії звучить один з його останніх сатиричних віршів від 3 серпня 2020 р.:
КВАРТАЛЬНОЕ КИНО ЕЖЕДНЕВНО
======================
Поёт Квартал и музыка играет,
Заложница меняет в кадре масть.
В эпоху непрерывного раздрая
Актриса может смыться и пропасть.
Какой пассаж! Завяли помидоры,
А маски слезли вовсе до пупка.
Окончены в гримёрной разговоры,
Опущена суфлёрская рука.
Канкан гремит, но зритель не ликует,
Запутавшись в мельканье мизансцен,
А террорист с заложницей воркует
С заученной улыбкой на лице.
И то ли Луцк, то ль Киев, то ль Полтава,
Идёт игра бездарно, как всегда.
Но режиссёр подменного состава
Готовит и иные города.
У своїх сатиричних поезіях пан Олександр також завдає ударів по плагіаторам, совкодрочерам, мордорським загарбникам та іншій сволоті, що заважає нам жити нормально. Свій доробок він публікує на власній сторінці у Facebook
Водночас у ролі філософа Олександр Габович дуже влучно зауважує про доречність політичної сатири власне нині: «Всі люди (ну, хай не всі, але майже всі) люблять гумор. Хто любить справжній, а хто квартальний, але в будь-якому разі — люблять.
Оскільки влада завжди смішна, бо або пафосна, або пихата, або брехлива, або занадто лагідна, то на неї роблять пародії. В Україні (нинішня) влада смішна до уср@чки. Багато гумористів та пародистів глузують із неї. Наприклад, Поярков так гостро знущається із Зеленського, що той навіть до суду на нього подав.
Але найкраще влада смішить нас самотужки, бо окрім того, що вона злодійська й зрадлива, вона є огидною, неосвіченою, з невиправданими претензіями на якісь досягнення.
Останні виступи Президента Зеленського нагадують пародії на українських можновладців часів його керівництва 95 кварталом. Тільки це він не знущається, це він вдає, що він великий та могутній, що він близький до народу, що він „отец родной“. Відкриває корпус (!) Охматдиту, більшу частину якого побудовано ще за Порошенка, спорадично рекламує себе біля доріг, дитячих садків (чи-то не при ньому побудованих, чи-то ще не побудованих). Його вигляд, його промови викликають хіба що гіркий сміх у тих, хто дивиться.
Можновладці команди Зеленського виглядають не краще. Прокурорка Вінідіктова з її нехтуванням принципу невинуватості, нахабний Коля-котлета, дурні МОЗівці з недолугим перекладом назв країн та зізнанням, що вони не піклуються про карантинні умови, а тільки лякають посполитих, сексуально заклопотані депутати та інші.
Але мені вже не смішно. Мені страшно. „Оце“ нами керує? Що очікує країну, яка обрала фікцію та живе в мареннях? Здається все ж-таки, що помремо ми не від сміху.»
Майк Новосад
Міцна спадковість родини київських ІТРівців, закоханість у київську старовину, каштани та таємничі подвір'я київських середмість, ностальгія за Львовом та його гіпі-тусовками, величезний досвід роботи на різних посадах у бізнесі, спостережливість, нон-конформізм та меткий саркастичний гумор — ось складові коктейлю, з якого постала творчість Майка Новосада.
Свої сатиричні нариси та фейлетони він випускає під майже індіанських псевдонімом «Вогняний вітер» (Fire Wind). Повне зібрання цих творів доступно в його блозі за посиланням.
У своїй творчості Майк доволі нетолерантний до зеленого цирку, що гастролює нині при владі, та водночас до пересічних посполитих, чий інфантилізм, бажання швидкого дива без докладання власних зусиль, невігластво та лівацько-бидляцькі ерзац-замінники цінностей призвели до поточної руїни.
Він інколи послуговується обсценною лексикою, як і Митець, однак він, як і останній, має при цьому цілком визначену дидактичні мету — зробити світ та посполитих, що його заполонили, дещо кращими. Можна сказати, що він є прихильником модернової практичної педагогіки, сутність якої (у застосуванні до пересічних посполитих) колись сформулював Митець:
Майк дуже влучно реагує на злободенні події своїм метким сатиричним словом. Наприклад, в одному з останніх фейлетонів «План Б...» у липні 2020 р. він демонструє ницість нинішніх зе-очильників при владі:
«Офіс призедента живе і діє за принципом — жодного дня, чи вчинку без того, щоби обісратися...
Обходиться такий Ванюша держбюджету 2 500 000 за кожен день.
Кабінет міністрів слави не бажає, а тому в нього і принципи інші — кради що можеш і не відсвічуй.
7 483 000 /день.
Парламент, той навпаки — відсвічує, як Маня фейковими бруліками і збирає на себе колективний негатив. Тобто не прийняття парламентом ще жодного закону, який би був корисний для розвитку країни, обходиться в день — 5 450 000.
Тобто 15 мільйонів кожного дня псу під хвіст. Але це прямі видатки. А ще є видатки за результатами їх рішень. Порахувати ще все решта..?
Ти все ще хочеш доводити всім, що — ми бідна країна..?
Прем'єр-міністр, раз на місяць з'являється, як колгоспний биньо з конопляного поля, каже: — Посполиті!!! — страшний вірус!!!! Р-р-р-ррр!!!! Караул!!! Особливо на заході та в центрі країни. Всьо- всьо- всьо — карантин... І знову зникає на місяць. Це нагадує анекдот — ...ми тебе завели, щоб було кому мусор виносити..
Не задорогий, як на асенізатора..?»
Червоною стрічкою в сатирично-публіцистичній творчості Майка є теза про те, що відсутність люстрації діячів радянської доби (комсомольців, комуністів) та їхніх нинішніх ідейних та біологічних нащадків є однією із фундаментальних проблем нашої країни, що гальмує наш розвиток.
В цілому, Майк у власній літературній творчості продовжує бурлесково-гумористичну традицію, що започаткував ще Веселий Мудрець (Іван Котляревський) у своїй «Енеїді». Нещодавно він видав роман-фантасмагорію «M&M або Хроніки семи перпендикулярних ліній..„, де гумористично (і водночас майже документально) відтворені епізоди 30-річної історії суспільно-політичного життя в Україні.
Уривки з цього роману можна прочитати за посиланням
Сергій Поярков
Відомий художник-ілюстратор та володар численних престижних міжнародних премій, чиї роботи виставлялися в багатьох країнах світу, – Сергій Поярков міг би завжди лишатися осторонь злободенних проблем. Однак сталося так, що події Майдану 2013-2014 рр. пробудили в ньому дух громадянського активіста та волонтера.
І нині він став ще й яскравим політичним сатириком, що не дає спуску зе-клоунам та найвеличнішому ЯнєЛоху.
Як сатирик і блогер Сергій Поярков виступає із гострими відео-роликами. Вони можуть здатися дещо грубими для деяких цнотливих панянок, однак зелену плісняву треба випалювати вербальним напалмом – що й робить Поярков.
Підбірку сатиричних відео-роликів можна проглянути на його каналі в Youtube «НИЧЕГО СВЯТОГО с Сергеем Поярковым„
Василь Рибников
Василь Рибников – це справжній ветеран у царині вітчизняної політичної сатири. Його фейлетони були гострою зброєю ще за часів Лєгітімича (Януковича), а потім і в часи Пороха.
А нині його дотепні жарти й метке слово допомагають нам побачити ницість зеленої плісняви.
Наприклад, його фейлетон про те, хто ж насправді «вбив Еріку„, став уже мемом.
Повне зібрання фейлетонів Василя Рибнікова у стилі «анти-Зельц» та «анти-Мордор» можна побачити на
- Порталі censor.net.ua
- Порталі УНІАН
- Його особистій сторінці у Facebook
Замість післямови
Сьогодні в жанрі ЗЕ-сатири вправляється багато людей, що не втратили здорового глузду та раціонального мислення. Навіть Кривавий Пастор (Олександр Турчинов) написав сатиричну казку для дорослих «Казка про Добромола„, де яскраво висміяв (та передбачив швидкий крах) «нових зелених облич».
Можновладці із яскраво вираженим авторитарними замашками та комплексом Наполеона чи то комплексами з дитинства намагаються придушити сатиричну творчість своїх народів.
Наприклад, чому десь намагаються заборонити казку про Чиполіно? Бо там показано, де є справжній ресурс спротиву владному свавіллю. Коли у кума Тикви забирають його хатинку, овочі перестають бути овочами і починається мислення й спротив (в наших реаліях це могло б звучати афористично – «платіж за комунальні послуги як момент істини» чи бувальщина про спадання ЗЕлених окулярів у частини «мудроголосувальників»). І там же програється ще одна містерія — багатій сеньйор Помаранч (чи то Апельсин) схуднув, перейшов на бік народу та очолив спротив.
Саме тому найвеличніший зе-потерпілий так шаленіє у спробах судового переслідування тих, хто спрямував сатиричні випади проти його єлейної особи (зокрема, проти Сергія Пояркова, Марусі Звіробій та Софії Федини). Але це – агонія. І казка про Чиполіно демонструє нам наочно, що станеться потім.
Разом із тим, нині помітні ознаки не тільки системної кризи влади квартальних клоунів, а й спадання мороку в мізках певної частини посполитих, а також гуртуванням здорових опозиційних сил. Наприклад, і Турчинов, і Дмитро Чекалкін сьогодні в одному відомому нам штабі.
І тому разом із мудрецями давнини я впевнений у тому, що зелень падає восени.
1-6 серпня 2020 р.
