site.ua
член клубу

Липень, 2020

Sweet Child in time, You’ll see the line.
The line that's drawn between Good and bad..

Поки карантин і в кав’ярнях було порожньо та не гамірно, згадав про відкладену книжку. Почав її під час Майдану, закінчив в 2018му.. Залишалось тільки перевірити розділові знаки. Подумав, що зараз і є найкращий час її впорядкувати, ну і актуальна вона саме зараз, як ніколи..)

Про що книга? Про прекрасну Україну.. Про людєй, про блядєй.. про класних пацанів і прекрасних дам.. Про різне кароч.. Маю надію тобі сподобається..

ТЕКСТ ТУТ..:

А тут - для заманухи..)), декілька уривків і ілюстрацій:

Дійові особи.. Когось впізнаєте, когось ні, але то й не обов’язково – адже це фантасмагорія.. Ну майже документальна..))
.........................................................

Відьма зробила ковток, розглядаючи щось в глибині темного океану, неквапливо повела, вологими коричневими очима і раптом сказала:
- Годину тому бачила Його..
- Як? Де? Там де завжди?
- Так.
- Сам, з коньяком та кавою на порожній веранді?
- А ще з сигаретою, і як завжди - спостерігаючи за перехожими.. Ні там ще були люди.. Але за столиком – так.. сам.
- І ти не спустилася???
- У такому вигляді?
- Ну крім Нього тебе б все одно ніхто не побачив.. А Йому твій вигляд сподобався б)).
- Знаєш.. Таке відчуття було, що за столиком сиділа хтось ще. Просто вже я не мала доступу бачити хто це.
- А я б підійшла.
- А що заважає?))
- Якби знати – коли саме Він там з’являється.. Ти часто у Нього бувала?
- Маєш на увазі квартиру на четвертому поверсі?
- Так
- Якщо там то тричі.. Було ще раз на Русанівських садах.. ми ночували в гамаку просто на березі Дніпра. Але то ще майже в дитинстві.. А ти?
- Раз сама, раз з Жоржем.. Але бажання знову попасти туди не покидає ні на хвилину.
- Ооо)) у вас був amour pour trois?))
- Тебе це дивує?
- А як Він сприйняв це?
- Як сприйняв?.. По суті це Він сам і довів до того, що воно так сталось.
- Слухай, а хто ця жінка що так на тебе схожа?
- Вона Київська Відьма. Лівобережна.. Пробує розірватися між тим, що вона Відьма і великосвітська поціновувачка мистецтва. Цілий місяць вона тримає себе в жорстких рамках і подорожує по картинних галереях, а там де її застане повний місяць, залишається здивовано-задоволений везунчик.
- Вона теж з Ним була?
- Два рази.. А взагалі - всі хто сьогодні будуть тут з Ним були.. За деякими виключеннями..
- А ця друга з тату на..
- Це Його партнер.. Вона знає більше за всіх.. Єдина завжди знає де Він. Хоча.. Раз так розглядається, то виходить, що не завжди)).
- Вона часто бувала з Ним?
- Після отієї в капелюсі, найчастіше..

За одним зі столиків, невідомо коли, появилися ще дві німфи. Одна з вогнисто-рудим волоссям до пояса, та насмішливо допитливим поглядом очей. Повністю гола, навіть без прикрас. Хоча дві відьми охорони в червоному, що нерухомо висіли над дорогою, вказували на те, що статус дозволяв вогненно-рудій Відьмі дозволяти собі будь-що.
Поруч з нею сиділа ідеально складена, молода Відьма з каштановим волоссям до плечей. З прикрас на ній було тату у вигляді пантери, що дереться вгору низом живота, а з одягу гостроверхий крислатий відьмацький капелюх.
Відьми роздивлялися меню, бо рудій статус не дозволяв безкоштовних напоїв..

Бачу вас за селом
край дороги..

Високий Ґетьман Віктор Андрійович, сиділи на поламаному чотириногому ослінчику і поважно-натужно медитували..
Перед його очима, періодично - то виринав, то потопав образ капітана Рубцова, у розхристаному адміральському білому кітелі, з пропущеною під погони портупеєю.
- От же ж його носить, відьмака мгбешного, туди-сюди- подумав ґетьман.

А Рубцов сідав навпроти і довго міряв Віктора Андрійовича поглядом, ляскаючи ремінцем портупеї по халяві чобота. Його, блискучі від напуцованої кірзи чоботи, було натягнуто на голі ноги. А короткий кітель ледь діставав до широких «сімейних» трусів яскравого червоного кольору. Кумачеві труси, з бавовняної тканини полотняного переплетення, сягали чуть вище колін. Попереду на трусах було зображення лєніна, а вздовж пояса йшов ще й обідок зі стильненьких серпів та молотків. Коричнева шкіряна портупея молодшого командира червоної армії, вільно звисала вздовж кітеля..

Незастебнутий білий кітель і веселенькі кумачеві труси з грайливим лєніном, йшли в дисонанс з порожнім поглядом осоловілих, прозорих очей Рубцова. Але капітан хвацько випивав двісті горілки, затягувався папіроскою, міряв Віктора пильним, підозрілим поглядом і, вкотре, розчинявся в чорній кіптяві від блимаючого саморобного каганця..
...................................................

Купуючи плаща він боявся страшенно. Боявся попалитися. Але польська красуня продавець його не впізнала і змірявши незацікавленим, холодним поглядом його фігуру, виклала пакунок на ляду.
- От курвега, пся крев – ледь не вилаявся тоді Віктор. Але думка про скандал мнєндзинародовий втримала його від вже готових зірватися з язика слів.
- Добре, що вогненну пентаграму на плаща не встиг віддати вишити... - майнула думка в голові пана ґетьмана.

Двері скрипнули і до приміщення увійшла огрядна Раїса Максімовна – власниця підвалу.
- Доброго дня, пане Вікторе.
- О! Доброго дня, доброго дня, Раїсо Максимівно. Дуже радий Вас бачити.
- Збираєтесь кудись? Я по гроші прийшла...
- Так. Запросили на Форум Східного Партнерства. А потім ще заїдемо на могилу Рахілії Йосафатівни, вінки покладемо. За три дні буду.
- Та я ж ось бачу, що плаща підготували собі католицького. Гарний плащ. Як на форум то не альо, а вінки класти – то файно буде.
- Так, то дорогий плащ, мені його в Єрусалимі подарували за дуже великі гроші... До речі за гроші не переживайте, за дві години прийде Іринка, то гроші в неї. А там і я повернуся – то Ви помешкання тримайте за нами.
- А де пані Іра?
- Пішла на Володимирський за салом.
- Так, сало на Володимирському найкраще в Києві... синка там вашого бачила... А нашо вам стільки того сала? Ось же є – запитала Раїса Максимівна і показала очима на бочку з під шпротів.
- Та це не їстивне, - то ми поїдемо за два тижні чумацькі вози мазати... ну і попереки один одному – кажуть від такого ноги стрункіші...
- Ти диви!.. То я й собі відріжу шматок – і не чекаючи відповіді Раїса клацнула іспанською викидушкою і відтяла добрий шмат.
- Щоб ти вдавилася, падлюко – подумав Віктор і сказав:
- Прошу-прошу, Раїсочко Максимівно.
Раїса запхала сало в сумочку і понизивши голос проказала:
- Одразу за мною не виходьте, на розі стоїть машина, а біля неї троє піжонів курять.
- То й що?
- А те, що в машині сидить Катерина.
- Яка Катерина!!? – Віктор аж поперхнувся на слові.
- Та, що агент, я її впізнала. Кажуть вона тепер Директор Департаменту.
- Тю, а мені шо до Департаменту? Я ж чистий та шляхетний.
- Та то я так сказала... на всякий випадок... Не хочу щоб гроші мої пропали.
- Раїсочко Максимівно, нікуди не пропадуть, Іринка повернеться і Вам віддасть. Одразу за два місяці віддасть. Ви ж знаєте, що я ще ні разу не збрехав за все своє життя...
Раїса підійшла до дверей, повернула голову і по-жиганськи тихо промовила:
- Сотрі, Вітя, шоб я тібя нє іскала.
Потім смачно цьвіркнула слиною в кутик, та вирішивши, що наведені нею аргументи залізні і більш ніж переконливі, вийшла за двері. На вулиці буркнула собі під ніс – ніщєброд, бля... – і посунула за ріг Боричевого Току..


ТЕКСТ КНИГИ ТУТ.. :

Знову посиділи мовчки. Алєжа замислено дивився на новоявлені столики і раптом запитав:
- А шо то за партизани?
- Та ти всіх знаєш. У них база в лісі – он за тим марґінесом...
- За чим, за чим???
- В кінці того поля.
- В школі зовсім не вчився? Марґінес - то не зовсім те поле.
- Ну радянська школа – то певний регрес...
- Гоша, ти не в ефірі на 112му... Так хто там і що вони планують?
- Та там так відразу і не зрозумієш... Але всі наші. Вони себе називають «войско в екзилю». Назву придумав Женя Шер-Вонєнко, але він там впливу не має, дуже п’є і каже, що мабуть буде зрадником.
- Ну правильно, а як інакше...
- За головних, номінально - Симьон Свинін і Вова Поросюк-Тугайбей – вони два комдиви. Живуть в моднішій землянці з прапором.
- Прапор України?
- УРСР... З ними Толік Чєрновіцкій з жінкою, але живуть окремо в хатці-зрубі.
- Толік Тєпловізор??? Також там..???
- Там. Хоча він каже, що вони ненадовго, а будуть перебиратися в Бессарабію.
- На дідька в Бессарабію???
- Каже, що Тугай-Бей їх схарив – кожну ніч у вікна з фотоапаратом заглядає, а ще Толік каже, що має карту де Котовський золото зарив.
- Ого...
- Але хто ними реально керує я не знаю. Кажуть, що назбирають три – чотири тисячі рейнджерів і підуть на Київ.
- А скілько їх вже?
- 28, якщо не враховувати Юрка Свинничука, Толіка з жінкою і Женю.
- Що за Свинничук?
- Каже що письменник.
- Не чув за такого...
- Я також, але він каже, що дуже відомий... Хропе правда, як старий пес – я ночував одну ніч з ним в землянці... Слухай, Лєжа, а що таке РКП б? Р – радикальна, П – партія...
- Російська комуністична партія більшовиків. Ну, а що вони там цілими днями роблять? Ну поки три тисячі назбирають?
- На екси ходять.
- На що..???
- Експропріації. Бомбанули магазин “Кіт і Пес” та склад чачі на базарі у Підволочиську.
- Добре взяли?
- Кажуть що ледве донесли...

Побачення назначила в полі, недалеко від телевишки. А напередодні, стоячи за ним в черзі обкомівської їдальні, шепнула:Тільки ми, поле конвалій і високе небо над нами...
Все було майже так, як вона говорила.. Конвалій, правда, не було зовсім. Зате була бомба. Чорного кольору, обшита шкірою“Big Blue 82”..
Бомба лежала зарита гострим носом в пісок.
Тома, у коротенькому чорному платті з волошками, вийняла з сумочки наручники з карбованим написом:
“14 Division Grenadiere der Waffen-SS “Galizienі підморгнула Юркові, показуючи на холєрську залізяку.
Юрко поправив окуляри, і невміло осідлав бомбу. Тома нахилила його голову, завела руки під виступаючий з носа бомби стержень з розкритими закрилками і замкнула наручники на зап’ястях Юрка.
Сонце розпекло чорну шкіру корпусу і довго всидіти Юрко не зміг, тому він звівся на ноги, розставивши їх максимально віддалено від гарячого корпусу.
Так він і стояв, в позі страуса Ему з далекої австралійської пустелі. Замість голови в пісок, Юрко впирався підборіддям в чорну розпечену шкіру бомби, а замість пір’я стирчали сині спортивні труси «Динамо»з розпорками по боках.
Біла майка з написом: «Олімпіада’80» сповзла по спині. Юрко стояв, боячись поворухнутися і піт заливав йому окуляри.
Тома підійшла ззаду і він відчув нестерпну спеку, яка опалила його голі ноги..
- Щоб не рвонуло до холєри– подумав Юрко і відчув, як холодні руки красуні шмигнули йому під живіт.

ТЕКСТ КНИГИ ТУТ.. :


- Ачкі н-нада..? – перекривлюючи китайця, з відомого ролика, шахтар витяг з під куртки окуляри нічного бачення – нові“Pulsar Edge G2+”.
- Не дешеві... Де взяв?
- Біля мертвого снайпера в траві..
- Нашого снайпера чи їхнього?
- А який для тебе наш, а який їхній?
Рахат взяв прилад, потім ще ліхтарик, розрахувався і поліз в похилу штольню..
.................................

- Чи ви сала не їсте? - і голосно зареготав..
Моторошний сміх понісся попід склепіннями, пішов в тунелі повернувся відлунням назад, знову розійшовся в тунелі, а потім так же раптово вщух.
- Будеш злізати чи як..? - спокійним голосом запитав чоловік, вже не дивлячись в сторону Рахата.
Чи - як..? Рахат просунув руку в штани і дістав ніж..

- .. Диви, шо то за рагуль по дорозі жене..? - з цікавістю промовив Саливон.
Він розвалився на лавці та, підібравши під себе ноги, для чогось приміряв на лице вираз обличчя леоніда макаровича, коли той позував для пам’ятника щорсу, що на бульварі Шевченка.
Потім глянув на Алєжу і показав рукою в напрямку Барбари.
- Глянь як шпарить - аж дим йде...
- То не дим, то попіл...
..............................

- Добридень, хлопці – кинув на бігу Юґа, а потім впізнавши різко зупинився.- Олег? Ігор? Оце так зустріч... Ви, що тут робите?– запитав він, присідаючи на край вільної лавки.
- Відслідковуємо порядок битія – ліниво промовив Лєжа, зацікавлено зиркнувши на саквояжа.
Юґа зловив цей погляд, але не подаючи вигляду сказав:
- Ресторан бачу відкрили. Земля приватизована, чи як?
- В оренді на 49 років – відповів Лєжа, підвівшись та пересівши на лавку до бородатого пілігрима.
- А де барна стійка? Може б я чого купив у вас?– обвів навколо голодним поглядом Юґа.
- Барна втік в Піцунду, а стійка ще в дорозі. Ми тільки нещодавно як відкрилися...- мавпуючи інтонації ресторанного адміністратора, сказав Лєжа і присунув саквояжа до себе.
- І як торгівля? Іде..? Юґа потягнув саквояжа на місце і відкинувся на спинку лавки, привідкривши полу модного спінджака, щоб було видно рукоятку “Глока”.
- Справжній? – подав голос Саливон.
- А кухня у вас є, хлопці?– зробив вигляд, що не почув запитання Юґа.
- Ще не працює, але можу тобі крафтові консерви продати. А ти куди зібрався?– запитав Саливон, роблячи якісь правки у блокноті, щойно розправленому на коліні.
- В Камбоджу, друзі. Слухай Ігор, в тебе немає знайомих на залізниці? Мені треба терміново порішати. Потрібен квиток на поїзд. Я поїду навіть товарним поїздом – додав Юґа з патетикою в голосі.
- Пане Юрку, а ти карту колись бачив? Камбоджа і Ґоа, то таки не зовсім поруч... дорога на Ґоа - то ось так просто, якшошо – сказав Лєжа, знову ніби ненароком присуваючи саквояжа до себе.
- Олег, перестань – Юґа присунув до себе саквояжа – там партійні документи. На з’їзд партії їду.
- Важкі документи.
- В партії багато членів... Ігор, ти щось говорив про консерви - ковтнувши
слину, промовив Юґа і подумав – треба було бабки по пару купюр по кишенях порозпихувати...
- П’ятдесят шість кілометрів цією дорогою - туди далі, є міст. Під ним, перпендикулярно, проходить колія. То там курсують експреси “Шепетівка – Камбоджа”. За 500 доларів можу домовитися, щоб машиніст пригальмував, коли буде міст проходити. Ти зможеш зістрибнути з мосту прямо на вугілля.
- За 500 доларів я в СВ поїду.
- В СВ, Юра, ти зі своїм біометричним паспортом на ім’я Деміс Костакідіс, лише до кордону доїдеш, та й то не гарантовано – перевірки на кожному кроці.
- Не лякай мене, бо я візьму і дійсно злякаюсь... а звідки знаєш про Костакідіса?

Стояла липнева спека. Спиною, обпалюючи тільки позавчора зроблене тату, текли солоні струмені поту. Але Юґа терпів, бо тішився своїй першій наколці, як молодий ульянов-лєнін, знайомству з фанею каплан. Спершу, по його задумці - це мав би бути молодий зенненхунд з підписом: You will get both - and war, and shame! Мав би, але в салоні все перегралося. Кольщик Льоша, вислухавши ідею, якось так скривися без особливого захвату, та й за гугл-перекладач Юґа не був стовідсотково впевнений. Тому малюнок вирішили зробити інший - відтінений меч з терезами, що ніби висів у повітрі на фоні щита з зображеною на ньому похмурою будівлею у вигляді літери Е. Все це обрамлене вінком з дубового листя, по краю якого рекурсією йшов напис: ...Dyed Lukyan - кто не был тот будет, кто был нє забудет...Нижче, на фоні сонця, що встає над морем, арамейською було написано: Кавалер ложі густопсових тер’єрів. Але Юґа цього не знав і був переконаний, що там написано: Масоны уходят за Северное море...

Аналогічно одинокий, але красивий і граціозний Беркут, самозакохано та статечно-величаво, ширяв над величним ландшафтом. Повітря несло його, ніжно підтримуючи за розкішні крила. Тільки він один, на разі, міг бачити цього, не зовсім спритного чоловіка, який щодуху біг на фоні такого неймовірного пейзажу. Власне тільки він один це і бачив - одинокий чоловік, а за ним двадцятиметровий шлейф піднятої куряви.
- Ото хуярить– подумав Беркут.
За хвилю думки Беркута знову переключилися на своє: дельтаплан.. який нахрєн дельтаплан.. я сам собі дельтаплан..
Але згодом він все ж проклекотів вниз:
- Чувак, може тобі який Uber викликати..?
Почувши голос з неба, виснажений мозок чоловіка подав команду - “переляк” і Юґа, не зупиняючись, пальнув на звук з “Глока”. Видно не влучив, бо зверху, чомусь голосом шкільної вчительки фізики, пролунало – Луценко, вон из класса, слепая тетеря...Юґа аж прищурив по-котячому вуха і максимально включив прискорення.
Тепер він біг та чомусь, на мотив пісні: Fly,Robin,fly, вигукував ритмічно три слова: “Ґан, Фоґест, ґан”..
************************
*****************

Мабуть вже досить тої заманухи))). Якщо тобі заходять мої тексти, то можеш мені допомогти - просто пошир і рекомендни цей пост - нічого складного..))

А ПОВНИЙ ТЕКСТ ТУТ..:))))


Have a nice day, my Friend..
Live Free..

З повагою,
Автор



mike.fire.wind
Mike Fire-Wind

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації