У Вінниці після ракетного удару русні вже двадцять загиблих, троє з яких — діти.
Сьогодні ця інформація наклалася на випадково побачене мною відео, як українські військові гасять пожежу на пшеничному полі після бою на Херсонщині.
І на одне питання: як я реагую на заяви про мову українських блогериць з мільйонами підписників. Власне, про те, що вони не можуть перейти на українську, що, коли вони говорять українською, у них не виходить жартувати і висловлювати думки коректно.
Все це одночасно.
Ні, мене трясе від цього. І вже давно не падає забрало від таких заяв. Я все життя про це говорю і пишу. То українська занадто смішно звучить, щоб нею знімати серйозні фільми, то її функціоналу недостатньо, щоб висловлюватися дотепно і так, щоб не було нудно.
Чесно. Все так просто і ясно, як білий день. Просто проїдься київськими околицями. Побитими і понищеними ворогом. Оцим всратим російський ворогом, мова якого тобі така близька. Послухай розповіді мешканців Гостомеля про те, як цілком собі російськомовні російські снайпери тренувалися на місцевих жителях стріляти. Ну, в Бородянку заїдь, де досі смердить паленим і розкладеною плоттю. Подивись там в очі Тарасу Григоровичу. За одно побачиш, як куля робить «вхід» і «вихід» з голови. Тільки це пам'ятник, а так у нас робили і роблять з живими людьми. Якщо не дійшло і після цього, то це вже клініка.
А про мову я вже сказала все і давно. Тут: https://site.ua/gala.kavun/a-vorogiv-moyix-tryasceyu-otoci-iym31nj чи тут: https://site.ua/gala.kavun/mova-ta-yiyi-diti-abo-borotba-trivatime-iy4n466
Тож по всьому. Нема про що говорити. Dixi.
А ну, і так, армії допомагаємо, чим можемо:
5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)
Patreon: https://www.patreon.com/ptbz
PayPal: [email protected]
