20 серпня Ангела Меркель відвідає Москву, а 22 серпня прилетить до Києва. Про що говоритиме канцлер, владні повноваження якої добігають кінця?
Для політикині загальноєвропейської ваги, повноваження якої завершаться восени 2021 року, Ангела Меркель працює надзвичайно активно. Її активність обумовлена політичною ситуацією у Німеччині, де триває передвиборча кампанія з виборів до Бундестагу. Меркель намагається допомогти ХДС/ХСС за підсумками виборів зберегти владу та отримати право на визначення формату коаліції.
Західні партнери України не хочуть нового витка ескалації між Росією та Україною, проте їх заяви з цього приводу декларативні. За виключенням хіба що спільної підтримки Сполученими Штатами та Німеччиною завершення будівництва газопроводу NordStream2. Наївно сподіватися, що у Москві Ангела Меркель заявить про відмову від прямого постачання російського газу. Смішно розраховувати, що канцлер Німеччини не спробує у Києві наполягти на імплементації «формули Штайнмаєра», адже це продукт коаліції ХДС/ХСС та СДПН, елемент можливого її продовження.
США та Німеччина публічно наголосили, що Берлін ініціюватиме запровадження національних та європейських санкцій у разі, якщо Росія буде тиснути на Україну. Проте ці обіцянки прозвучали від канцлера, яка завершує перебування на посаді. Обіцянки кандидатів на роль голови уряду Німеччини звучать по-різному, проте їх передвиборчий характер є очевидним.
За підсумками зустрічі Байдена та Меркель у липні 2021 року прозвучали обіцянки інвестувати до Зеленого фонду України не менше мільярда доларів, з яких 175 мільйонів ФРН виділить ближчим часом. Також вже 1 вересня 2021 року буде призначено спеціального представника уряду Німеччини, який працюватиме над збереженням питання транзиту газу по території України після 2024 року. Наскільки це реалістичний алгоритм? Питання виглядає риторичним.
Впевнено говорити про створення нових джерел відновлюваної електроенергії – вітрових та сонячних електростанцій – в Україні сьогодні вкрай складно. На заваді стоїть державна політика України у цій сфері. З 22 мільярдів гривень заборгованості перед інвесторами у відновлювальну енергетику, сьогодні погашено близько 30%. Якщо додати до цього прагнення українського уряду запровадити акциз для електроенергії, отриманої з відновлюваних джерел (воно знайшло відображення у скандальному законопроєкті 5600), поява нових «зелених» електростанцій в Україні видається чи не фантастичною.
Тому не поспішайте рахувати майбутні німецькі інвестиції в українську енергетику. Спочатку Україні доведеться визначитися з ціною, яку вона заплатить за урок realpolitik від Німеччини та США. Тим більше – на тлі масштабної кризи у Афганістані, один з уроків якої: гроші визначають далеко не все.
