Оксана Забужко. «... Усвідомлення цінности людського життя з'являється в людстві там і тоді, де з'являється табу на вбивство. Навіть в архаїчному родоплемінному соціумі за вбивство належиться суд не тільки тому, що родичі жертви жадають помсти, — а насамперед тому, що таким чином суспільство демонструє всім сущим і прийдешнім, що воно „свідоме цінности людського життя“: свідоме того, що „кров людська — не водиця, проливати не годиться“ (с) (і кожен цивілізований народ має в своїй мові збережені аналоги цій формулі.)
Вбивця ж, звільнений без суду, — ознака домінування зовсім інших цінностей, відверте рекрутське запрошення для нових охочих: „Убивайте, шлях вільний!“ (в нашому випадку — „За х@хлов ничего не будет!“)
(Ба більше — тепер пролита вбивцями кров ляже своїм тягарем ще й на тих, кого буде звільнено коштом їхнього непокарання: така-от класично-мафіозна „пов'язка кров'ю“. Тому що карма, як відомо, — сука, а кров — таки не водиця, і за переступ „основного закону метафізики“ обов'язково приходить відплата, рано чи пізно. „Вимінюючи“ в терориста наловлених бранців на непокараних злочинців, злочин тим самим аж ніяк не анулюють — це фізично неможливо! — а тільки „розмазують“ на більшу кількість народу: переводять невинних — у мимовільні співучасники.)...» #Гапчинський
