Днями возили з друзями допомогу в Станицю Луганську. Переважно цивільним, дітям. Знаєте? Ми тут в Харкові або Київі живемо і вважаємо іноді, що настала жопа жопна. Високі тарифи, життя складне, погана влада. Руки іноді просто опускаються.

А коли приїздиш в Станицю Луганську розумієш, що ти так собі і нічогенько живеш.
І справа не в обстрілах, розбитих домівках без дахів та вікон. Хоча побитих домів і вікон на мій погляд більше ніж вцілілих. Обстріли жителі Станиці обговорюють як щось буденне. «Сьогодні не чула, спала» — «А я чула, десь о четвертій». — «Значить не сильно». І напишуть в ОБСЄ і речники скажуть — обстрілів не було, бо не сильно.

Страх мін і обстрілів в місцевих майже пройшов. Кажуть. навіть радіють, бо тоді не буде відводу військ.

Але в Станиці люди бояться. Ці люди бояться інших людей. І не мені звинувачувати їх за цей страх. Думаю, 90% людей на їхньому місці боялися б. І не довіряли б.

Хіба можна довіряти інформації про відвід військ, в якому заплутався навіть попередній губернатор області Георгій Тука, який любить давати численні коментарі, змінюючи точку зору кожну добу? Помітив це не тільки я, помітили це й інші, помітили і місцеві. Тука запам'ятався ще чисельними звинуваченнями в бік 92 бригади у контрабанді, а справа розсипається.

Втім, хіба можна вірити і новому голові області Юрію Гарбузу? Бувають різні відношення між братами, я все розумію, але головою області є людина, чий брат сепаратист і розшукується МВС згідно сайту Миротворець (сайту, пов'язаному з Тукою, доречі). Такому губернатору вірити не дуже хочеться.

Хіба можна вірити голові адміністрації Станиці Юрію Золкіну, який був при посаді під час окупації, а з моменту визволення і по сей час керує містечком? Про повзучий реванш регіоналів жителі написали відкритий лист ще в лютому 2015 року. Але півтора рока пройшло — і ситуація тільки посилилася.

Не буду казати з ким ми спілкувались. Щоб людей не підставити. Люди казали «Ми ще хочемо тут жити та працювати», бо знають — тільки розкрий рота — через годину до тебе приїдуть з адміністрації і того рота закриють.

Можу лише фантазувати, які звіти йдуть в Київ зі Станиці, з інших міст Луганської області. Можу лише фантазувати, чи доходить до нового губернатора, який встиг запам'ятатися дуже суперечливими висловлюваннями в день призначення, листи та боязкі звернення небагаточисельних місцевих сміливців? Про розкрадання коштів на відновлення міст, про нестачу харчів в школах, яку закривають за рахунок коштів батьків, хоча фінансування є в повному обсязі.

І звичайно люди бояться розведення військ. Бо в містечку ще багато сепаратистів, перефарбовані сепаратисти при владі. З Луганська в Станицю їздять безкінечні потоки таксі і маршруток. Напевно, в місті ще багато схронів зі зброєю. ОБСЄ за офіційною інформацією зобов'язана цілодобово бути в Станиці, але голова місії заявив, що це не обов'язково, це тільки добра воля ОБСЄ.

І як тоді вірити тому, що Станиця залишиться під контролем України після заяв офіційних осіб взимку 2015 року про «Не здамо Дебальцеве»?

Додатково почитайте що побачив в ці дні в Станиці Семен Семенченко. Даю посилання на його статтю, хоча Семен далеко не герой мого роману.

Ось така історія. Я залишив свої координати цим людям, пообіцявши донести фактаж туди куди слід його донести. Тільки давайте цей фактаж! Тільки напишіть про всі проблеми, злочини та підозри місцевої влади. Хай навіть анонімно. Пройшло вже три дні. Перевіряю електронну скриньку, перевіряю телефон — ніхто не писав й не дзвонив. Бояться.

А тепер спитайте себе: якщо б ви були патріотом в Станиці Луганській, де до колаборантів два кілометра відстань (а до адміністрації дві хвилини пішки) і в разі вашої загибелі чи вбивства ви залишитесь тільки статистичною похибкою втрат — ви б не боялися?

------------------

Хочете допомогти дітям в зоні АТО та військовим? Звертайтесь до мого друга Олега Піротехніка. Він їздить в АТО регулярно, мінімум двічі на тиждень, в різні міста.

4149 4978 5466 2642 Абрамычев Олег, Приват банк