Головна проблема української науки — її шалене недофінансування.
Я впевнений, що цю тезу Ви чули багато разів, в т.ч. від мене. Це щира правда, і це питання тягне на державну зраду аналогічно до того, як нам 25 років розповідали про непотрібність Армії. Нині ж з усіх-усюд нам торочать про надлишковість науки. Проте, оскільки за розкрадання Збройних сил ніхто досі не поніс покарання, годі й сподіватися, що з наукою станеться інакше. Але сьогодні поговоримо не про гроші.
Прямо зараз в інфопросторі розгортається дуже смачнюча битва між умовними фізиками та ліриками. Було б дотепно, але справа стрімко наближається до судового позову, а оскільки, по суті, це стосується кревних коштів платників податків, я спробую за 5 хвилин Вам пояснити, що сі коїться (зайві деталі буду прибирати, за посиланнями по тексту наявний повний масив інформації).
Передісторія.
Реформи — це завжди боляче і наука не є винятком. Тим не менш реформи української науки тривають вже 3-й рік поспіль. Повільно, не без спротиву в окремих місцях, інколи нудно, бо один папірець зависає у кабміні по 4-6 місяців... Але за цей час:
- Прийняли новий Закон про наукову та науково-технічну діяльність
- Обрали Ідентифікаційний комітет з 6 іноземних та 3 вітчизняних шанованих вчених
- Той створив Науковий комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій, куди увійшли 24 крутих науковці
- Сама Нацрада теж прозасідала
- Найближча мета всієї цієї штовханини — створення аналогу наукового Прозорро — Національного фонду досліджень, куди за нормальною процедурою всі науковці матимуть змогу подавати свої ідеї, а чиновники з експертами відвалюватимуть їм бабла без дивних діалогів «куди ви діли гроші? Нащо нам подовжений ресурс ядерного реактора? Нам потрібні ліки від раку та Нобелівська премія».
(також круто про стан реформування ще написано тут).
Причина конфлікту.
Так от, щоб вірно оцінювати науковців країні потрібна адекватна «лінійка». На мові загалу, це є визначення кі-пі-ай науковця чи його «справжньості», «ефективності» тощо. Це, до речі, не лише проблема науки. Завжди важко зрозуміти, кому варто надати фінансування, а кому ні, хто — косюк, а хто — нормальна людина.
(Варто зазначити, що прагнуть розрізняти науковців по ефективності лише тупоголові чиновники. Насправді ж суть наукового пізнання така, що лише експерти можуть визначити тільки 2 речі (колеги-вчені, закрийте очі, я дуже спрощую) — чи це наука/псевдонаука і чи ця проблема важлива/не важлива на даний момент для суспільства. Все. Усі інші спроби деталізації, як-то міряння індексами Гірша, завершується спробами фальшування, маніпуляцій (отут про це детально) та каліченням долі Нобелівських лауреатів (отут історія про те, як експерти свого часу не розгледіли у відкритті Джеффрі Голла нічого особливого і не дали грошей. Він пішов з науки, але через 10 років отримав Нобелівку)).
І от Науковий комітет — абсолютно притомна і прозора структура — вирішив навести лад із навалою імітації наукової діяльності. Зауважу: саме відсікти науку від псевдонауки.
Для того, щоб покласти край купі фальшованих дисертацій, сплагіачених робіт, підроблених статей, які щороку висмоктують з держбюджету чималі кошти, вони випустили оновлені вимоги до публікації результатів наукової діяльності. Суть така, що без незалежного рецензування та в більшості без міжнародної експертизи — проскочити імітаторам буде складно.
Для довідки.
Чи є причини вважати, що в українській науці повно імітації? Я вже детально описував,
як з року в рік кількість захистів дисертацій в природничих науках не
змінювалась, а в соціогуманітарних — шалено зростала. Плюс додайте сюди Лептонних Богів та квантово-орбітальні культурології, що є класичними псевдонауковими ідіотизмами, оплачуваними коштами платників податків.
Ось Вам, наприклад, розріз захистів докторських дисертацій в Україні з 2012 по 2017 роки:
Що воно означає? Та от:
«...1. В десятці домінують соціо-гуманітарні науки. Загалом к-ть докторських дисертацій захищених за цими спеціальностями становить майже 60 % від усіх захищених (в 2016 було 56%, в 2012 -- лише 49%). Зокрема, тільки ТРИ галузі наук -- економічні, юридичні та педагогічні продукують 42% усіх захищених дисертацій в Україні (в 2016 було 38%, в 2012 --лише 28%).
3. Неприродньо низька частка докторських з фізики -- лише 33 (ще 20 дисертацій захищено математиками та механіками) в 2017 попри те, що саме фізики продукують до 40% всіх наукових праць індексованих у Web of Science. Очевидно, що мала кількість захищених дисертацій з фізики пояснюється високими вимогами академічного середовища (на відміну від вимог до дисертацій з економіки, права та педагогіки).
4. Досить висока кількість дисертацій, які захищаються з класичних гуманітарних галузей наук -- філософія, філологія та історія -- 87 (в 2016 ще більше — 114). При цьому праці наших гуманітаріїв практично відсутні у наукометричних базах Scopus \ Web of Science та ними без кінця підкреслюється особливість гуманітарних наук в Україні.„
Тобто, 60% захистів — це соціогуманітарні науки, але одні тільки фізики із своїми 33-ма захистами продукують 40% всіх визнаних у світі наукових робіт від України. Наші ж гуманітарії світу не показуються. Чому?
Можливо, тому що західні науковці не розуміють, що таке Лептонний Бог?
Лірики б'ють у відповідь
І отут українська соціогуманітарна спільнота повстала проти вимог Наукового комітету. Вони навіть петицію на свій захист написали. Що пишуть? Загалом, вони протестують, аби їх міряли міжнародними лінійками, бо:
«Якість публікацій у соціогуманітарних науках не пов'язується з критерієм
їх міжнародної цитованості ‒ тут діють інші чинники, зокрема
спрямованість вітчизняної науки на вирішення національних завдань і
пріоритетів, її загостреність на національну проблематику.
Гуманітаристика є мовно- і культурозалежна, тоді як світова спільнота
соціогуманітарних наук ‒ гетерогенна і багатомовна. Відтак і фактори
індексів цитованості, які є істотними для представників точних і
природничих наук, для гуманітаріїв не мають того значення. Міжнародний
інтерес до багатьох тем, які важливі на національному рівні ... незначний і залежить
від ситуативних чинників, світової кон'юнктури та глобальних інтересів,
де відіграє роль зацікавлення світу Україною, її історією та культурою.
Головний споживач продукту соціогуманітарних наук, отже, ‒ національний,
і домінантною мовою тут є українська мова.»
Далі там розповідається, про злих фізиків та роки пригноблення соціогуманітаристики радянською владою. Загалом, головна ідея така: у нас свій, особливий шлях, а резюме
« З огляду на сказане вважаємо, що запропоновані зміни до оприлюднення результатів наукових досліджень слід відхилити. » — пропонує законсервувати ситуацію ще років на -надцять.
Риторичними питаннями лишаються, звідки ж лізуть лептонівни, чому їм ніхто не перешкоджав та чому автори петиції не переймалися цими проблемами раніше, але то таке.
Відповідь фізиків.
Фізики не забарилися із зворотньою петицією. Тут розповідається і про навалу імітації в українській науці, і про недосконалу систему атестації кадрів, і про потрібність змін, підвищення якості наукових робіт, а не їх кількості тощо. Причому, навіть зроблений «реверанс» у бік ліриків:
«Проект Наукового комітету має певні недоліки, які були виявлені під час
громадського обговорення. Вочевидь, різні галузі науки мають різну вагу
форм представлення наукового знання. Десь науковці повідомляють про свої
відкриття у вигляді наукових статей, десь публікують монографії, десь
результатом є опрацьовані архіви тощо. Чинний наказ 1112 стриже всіх під
один гребінець зі своїми 5 статтями. Не можна допустити, щоб уніфікація
залишилася в ньому й після змін. Деякі галузі мають інші авторитетні
міжнародні видання, які не індексуються вказаними у проекті
наукометричними базами. Такі видання слід внести до переліку додатково.»
Загалом, вони за діалог, але за припинення імітації наукової діяльності. Я підписав цю петицію, бо вона — про живе.
А де ж суд?
І от вчора відбулася зустріч членів Наукового комітету з представниками соціогуманітарних наук. Ідея: знайти порозуміння, виробити якісь критерії для гуманітаріїв, за якими можна було б чітко сказати — хто профанатор, а хто ні.
Ем... краще читати пряму мову свідка цих перемовин, але коротко: гуманітаріїї не тільки проти вимоги мати хоча б одну міжнародну перевірену публікацію, вони й не хочуть затвердженого переліку якихось фахових журналів.
А юристи запропонували взагалі відмінити вимогу публікацій, бо це порушення закону. Тобто, на їхню думку, щоб стати доктором філософії чи доктором, треба просто публічно захистити дисертацію. Без рецензованих видань, міжнародної експертизи тощо. І пригрозили — якщо гуманітаріям України схочуть ускладнити життя — вони подадуть до суду.
Очевидно, що на Науковий комітет.
Чим це все відрізняється від продажу дипломів докторів наук в Інтернеті — мені важко сказати.
От Вам і реформи. От і протидія ним.
Але не все так погано. Я недарма вказав, що поділ на фізиків та ліриків — умовний, бо насправді це боротьба між справжніми науковцями (де повно гуманітаріїв, які, до речі, теж підписали петицію фізиків) та дивними людьми, мотивацію яких мені важко збагнути (це оціночне судження, бо, бач, юристи на всіх до суду подають).
Резюме. Я не втомлююсь підкреслювати: попри те, що з нашої країни тікають фізики/хіміки/біологи і скоро до обслуговування ядерних реакторів доведеться долучати поетів та філософів, соціогуманітарні науки є одними з найважливіших в країні. Якби їм приділялась належна увага з боку держави, якби історичні нариси, дослідження, соцопитування від справжніх майстрів ширилися країною, жителі Донбасу не відчинили б з такою радістю свою браму свинособакам з росії.
Але... Мені здається, що гуманітарії трохи втратили зв'язок з реальністю. Якщо вони не хочуть нормально обговорити з колегами-науковцями питання власної оцінки, то його з ними обговорять дяді в галстуках, яким що ямб, що ексзистенціалізм, що римське право — все однаково. Вони просто дограються до того, що з'явиться петиція про розділення наук на умовно природничі та соціогуманітарні із розділенням фінансування. І вони зможуть бавитися в своїх лептонних Богів та квантову культурологію окремо. Якщо, звісно, платники податків на це погодяться.
Отакий цирк на дроті.
Буд спостерігати.
Триматиму в курсі.
А поки я закликаю обидві сторони до діалогу, а також прошу небайдужих підписати петицію фізиків, аби шановні соціогуманітарні науки припинили мешкати у своєму вигаданому світі.
Переможемо.
апдт. Практично в момент написання цього тексту виник аналогічний від гуманітаріїв. І от, що вони пропонують — відмінити всі публікації, конференції, ніяких обов'язків і все фейкове відпаде саме! Просто тому що. А те, що мерзота лізтиме, то ...«Против кучи бабла и связей на уровне премьеров ни один механизм не сработает. Ни в одной стране. Только репутация. И то не сразу.». Геніально.
апдт. 2. А ось як виглядає діалог від притомних гуманітаріїв — зауваження та надання пропозицій. Без погроз судовими позовами.
